Шпаргалка по "Комунікаційні технології іспит"

Еверет Шострем на широкій експериментальній базі доводить, що у кожній людині закладений потенціал.

Існує 8 основних маніпуляцій  них ролей:

1) людина-диктатор –  це людина, яка демонструє владу і силу; щоб управляти своїми жертвами, він пригнічує їх та наказує їм.

2) ганчірка, слабак –  роль жертви. Демонструє свою  чутливість, часто забуває, не  чує, він пасивний і мовчазний.  

3) калькулятор – підкреслено  залежна людина, що прагне будь-що приховувати, обдурювати, заплутувати, перехитрити.

4) прилипало – людина, яка шукає турботи про неї  і готові бути обдурені.

5) славний хлопець  – його щирість, дбайливість  і уважність удавані.

6) хуліган – демонструє  агресивність, жорстокість, часто діє через погрози.

7) суддя – підкреслено  критична, скептична людина, яка  постійно щось критикує, ніколи  нікому не довіряє, дуже вразлива, постійно обурюється.

8) захисник – постійно  демонструє свою підтримку, поблажливість  до помилок, завжди може зрозуміти.

Взагалі маніпулятивні  прийоми на емоції людини – це особливо-небезпечна техніка нав’язування, що базується  на експлуатації людських інкстинтів.

Маніпулятор спікул. на емоц. пережив. (співчутті, страху, солідарності, заздрості, ненависті, гордості)

Мета: знешкодити критичне мислення співрозмовника.

Формами такого маніпуляційного  впливу є: 1)гра на почутті про  минуле, почуття ностальгії характеризується як форма агресивної поведінки по відношенню до об’єкта; 2)апелювання до почуттів солідарності – намагання активізувати почуття спільності, викликати прихильність, бажання підтримати точку зору маніпулятора; 3) заклик до поміркованості (людям пропонують дотримуватися золотої середини і не впадати у крайнощі; 4) апелювання до співчуття; 5) вплив на благородні почуття людини – використання природної схильності більшості людей до порядності та альтруїзму.

Маніпуляція інформацією: 1) замовчування інформації; 2) селекція (вибіркове подання матеріалу  і оприлюднення лише того, що вигідно  маніпулятору); 3) пересмикування (тенденційне висвітлення інформації); 4) перевертання (інф. зі знаком + подається зі знаком – і навпаки); 5) фальсифікація; 6) дезорієнтація; 7) підкидання помилкових доказів; 8) створення неіснуючої реальності; 9) маскування (спроба приховати суттєву інформацію за несуттєвою); 10) запізнення; 11) маніпуляція пов’язана із часом подачі інформації; 12)зміщення (відволікання уваги від перебігу політ. баталій через повідом. про сенсацію, скандал, катастрофу, містифікацію тощо); 13) підпорогове подання інформації.

 

4. Поняття  комунікативного простору. Елементи  комунікативного простору.

Поняття комунікаційного  простору природно випливає із поняття  комунікація, яку у цьому контексті  розуміють як процес встановлення і  підтримання контактів між членами соціальної групи і контакті на основі духовного, ідейного або іншого єднання членів суспільства.

ПКП – багатовимірне  і багатоскладне. Воно включає в  себе певний набір комунікац. актів  між агентствами спілкування, а  також слів чи знаків, кодів культури,прийнятих уданому сусп.. трад., звич.

КП кожної країни складається  із його ментальних характеристик, культурного  наповнення, лінгвальних особливостей.

Складові комунікаційного  простору:

1) перформансна комунікація

2) міфологічна комунікація

3) візуальна комунікація

4) вербальна комунікація

5) художня комунікація  (вся культурна спадщина держави  або товариства.

 

5. Візуальна  комунікація у системі комунікаційних  технологій.

Сприйняття – це перший момент зустрічі людини і світу, у  якому закладається основа майбутніх пізнавальних стратегій й інтелектуальних інтуїцій. У сучасному світі спостерігається посилення візуальних комунікацій, текстуальне сприйняття змісту поступається візуально активному його розумінню. Останнім часом культурологи називають такі аспекти впливу візуальної культури: людина у своїх розумових процесах щодо осягнення дійсності посилається на візуальні картинки, певні знаки. В останній час говорять про те, що мозок людини – процесор з послідовною обробкою візуальних зображень.

 Важливою складовою візуальної комунікації виступає соціально-психологічна закономірність сприйняття візуальних об’єктів. Значення слів, приміром, більш-менш однаково розуміється усіма членами суспільства, але більшість візуальних знаків не можуть належати певному словниковому поясненню. Візуальне сприйняття – індивідуальна категорія,яка залежить від досвіду та психічної організації людини.

Для сприйняття візуальних об’єктів важливими виступають:

• Техніка візуалізації,ю в яку входять характерні для культури способи побудови зображення, а також засоби, за допомогою яких воно створюється
• Система декодування реципієнтами значень об’єкта, інтерпретація образу, що формується у результаті сприйняття

У комунікативістиці  візуальна комунікація розглядається  у площині, яка стосується:

• Іміджу образу певного професійного комунікатора (зовнішні показники, фізичні дані, аксесуари, те, наскільки людина візуально хоче підтвердити свій соціальний статус)
• Невербальної комунікації: мімічна партитура людини, жести

 

6. Поняття образ у комунікативному просторі.

Важливим поняттям візуальної комунікації є образ. Його можна  схарактеризувати як певну комбінацію знаків і символів, які бачимо на фотографіях, у кіно, рекламі тощо. Найчастіше вони передаються через  мас-медіа і пов'язані з інформацією, цінностями, вірою, настановами та ідеалами людей. Образ — це набір символів, кожний з яких має особливу вагу. У деяких образах існує велика кількість різних рівнів значень та взаємодій між ними. А. Берґер аналізує функціонування образів на підставі елементів комунікаційної моделі Г. Лассвелла:

1. Художник, той, хто  створив образ.

2. Авдиторія, яка сприймає  образ.

3. Твір мистецтва, що  вважається образом як такий.

4. Суспільство, де функціонують  образи.

5. Засоби, які передають  образ глядачеві.

Образи справді потужно впливають на емоційний стан людини. Вона сама мислить образами. Наприклад, самооцінка людини впливає на те, як вона виглядає в очах свого оточення, а враження інших людей впливають на формування її ставлення до себе. Свій "імідж" людина змінює впродовж життя і створює "новий образ" після закінчення якогось певного етапу. Тобто вдало створений образ спроможний вплинути на неї через свідомість та підсвідомість. Механізм візуальної комунікації видно з таблиці:

Поняття	Приклад			Підстава
зображення	фотографія			подібність
покажчик	дим, що йде з вікна			причина і наслідок
символ	розп'яття			умовне значення
те, що означує та означується	кілт - характерна ознака шотландця			умовне значення
ущільнення		обличчя + автомобіль	уніфікація, об'єднання
заміщення		рушниця - фалос	заміщення, перенесення
			значення
метафора		костюм Спайдермена	аналогія
метонімія		велика кам'яниця -	асоціація
		добробут

 

7. Роль та  значення невербальних параметрів  особистості у системі публічної  комунікації. 

Необхідно зазначити, що поняття невербальної поведінки можна трактувати як у широкому, так і вузькому значеннях, внаслідок цього дослідники говорять про різну кількість її складових. У вузькому значенні поняття невербальної поведінки означає дії, що відрізняються від мовлення й до складу яких входять міміка, жести кисті та руки, постави, положення тіла, ніг або ступні. У широкому значенні до невербальної поведінки також належить безліч невловимих аспектів мовлення. Це паралінгвістичні або голосові явища: основний частотний діапазон та діапазон інтенсивності, мовленнєві помилки або паузи, швидкість та тривалість мовлення. Останнім часом існує тенденція включати до структури невербальних засобів спілкування навколишні соціально-побутові умови, меблі, інтер’єр, архітектурний стиль, колір, температуру, шум, музику; об’єкти, які використовують для зв’язків з навколишнім світом: одяг, косметику, прикраси та ін. Одним словом, невербальна комунікативна поведінка – це все, що несе інформацію про людину, повідомляє дещо про неї без слів.

Невербальна комунікативна поведінка - це система знаків, які використовуються у процесі спілкування й відрізняються від мовних засобами та формою виявлення.

До основних властивостей невербаль ної поведінки належать (за Г. Крейдліним та В. Лабунською):

1) конкретність:

– передача повідомлення може бути тільки у присутності учасників комунікативного акту;

– комунікація пов’язана  з безпосередньою ситуацією спілкування;

– використання абстрактних  понять ускладнено;

2) континуальність:

– невербальні повідомлення важко розкласти на окремі одиниці;

3) вірогідність:

– невербальне повідомлення важко піддається декодуванню;

– невербальна поведінка  нестійка та варіативна;

4) просторово-часова цілісність:

– кілька елементів невербального  повідомлення можуть передаватися одночасно;

– невербальне повідомлення декодують цілісно, тобто реципієнт не поділяє його на окремі елементи;

5) неусвідомленість, мимовільність:

– невербальна поведінка  спонтанна, мимовільні рухи переважають  над довільними, неусвідомлені над  усвідомленими;

6) спонтанне вивчення:

– люди, як правило, успішно  засвоюють невербальну поведінку шляхом наслідування.

Про цілісність невербальної поведінки людини, взаємодію її основних структурних компонентів свідчать ті функції, які вона виконує під час спілкування, зокрема, у процесі міжособистісного сприйняття. Як наслідок,

можна стверджувати, що невербальна  поведінка є поліфункціональною. Вона:

– створює образ партнера по спілкуванню;

– виконує функцію  випередженої маніфестації психологічного змісту спілкування (відносно мовлення);

– виступає як спосіб регуляції  просторовочасових параметрів спілкування;

– підтримує оптимальний  рівень психологічної близькості між  учасниками комуні кативного акту;

– виступає як маскування “Я-особистості”;

– є засобом ідентифікації партнерів по спілкуванню;

– виконує функцію  соціальної стратифікації;

– виступає як показник статусно-рольових відносин;

– виражає якість та зміну  відносин партнерів по спілкуванню, формує ці відносини;

– є індикатором актуальних психічних станів людини;

– виконує функцію економії мовленнєвого повідомлення;

– виступає в ролі уточнення, зміни розуміння вербального  повідомлення, підсилює емоційну насиченість  сказаного;

– виконує функцію  контролю афекту, його нейтралізації або створення соціально значущих афективних відносин;

– виконує функцію  розрядки, полегшення, регулює процес збудження;

– є одним із показників загальної психомоторної активності суб’єкта (темп, амплітуда, інтенсивність, гармонія рухів);

– пояснює величину чи розмір будь-якого предмета, а також уточнює місцезнаходження особи чи об’єкта;

– виконує риторичну  функцію.

Невербальна поведінка  є культурно-історичним та психологічним  феноменом внутрішньої природи  людини. Вона слугує засобом об’єктивізації і є одним із шляхів пізнання людини.

У невербальній поведінці, за А. Леонтьєвим, виділяють експресивну і перцептивну сторони. Експресія, або зовнішній вираз емоцій, є невід’ємним компонентом невербальної поведінки. Саме чинники емоційної природи часто є причиною ускладнень у встановленні нормальних відносин між індивідом та групою або продуцентом і реципієнтом. Поняття перцепції характеризує процес сприйняття та пізнання один одного партнерами по спілкуванню.

Адекватне сприйняття партнера дає змогу гнучкіше реагувати на зміни в ситуації спілкування, зрозуміти його справжні цілі та наміри, передбачити можливі наслідки переданої інформації.

 

8. Кінесика у системі візуальної комунікації. Жести у системі невербальних засобів комунікації.

Для позначення особливої  дисципліни, яка вивчає семіотику  рухів тіла, найчастіше вживається термін “кінесика”.

Паралінгвістична кінесика може розглядатися як деяка частина  вербальної комунікації, властивій  лише людині, і вона повинна бути виділена як особлива частина “кінесичної” поведінки людини.

Можна припускати, що постійний супровід звуку різноманітними жестами був споконвічним і завжди залишається для людини невід'ємною частиною комунікації.

У зв'язку з утворенням звукової мови як єдиної системи спілкування  людини всі інші види спілкування  відмерли як самостійна система і перетворилися у додаток до тотальної системи вербальної мови.

Не можна не погодитися з тим, що немовні комунікативні  системи людини є підпорядкованими, вторинними системами, але, незважаючи на найрізноманітніше їхнє походження, вони за своєю функцією лише є додатком до мови, використовуються мовою і декодуються за допомогою мови. Ця обставина дає підставу не вважати зазначені системи самостійними, бачити в них структурно організовану систему, а не допоміжні засоби, використовувані звуковою мовою. У цьому значенні всі паралінгвістичні засоби можуть бути об'єднані тільки за своєю функцією, тобто за функцією участі у формуванні інформації мовного висловлювання, а не за своїм матеріальним статусом. Ті самі матеріальні форми “немовної поведінки” (nonverbal behavior) людини, з одного боку, повинні розглядатися паралінгвістикою, а з іншого – будь-якою іншою галуззю науки (наприклад, генетикою і т.д.).

Жести у системі  невербальних засобів комунікації