Шпаргалка по "Комунікаційні технології іспит"

Ритуал - – правила  важливіші за людину, тобто людина підпорядковується.

Ритуали стримують первинну агресію, бо створюють іншу (віртуальну) реальність, тобто перформанс. Перформанси теж бувають агресивними, але первинно не небезпечні. Реальна небезпека перформансів – їхні наслідки.

Агресія будується за двома конфліктними системами:

Це чужі (не наші) – провокування конфлікту.

Це свої (наші) – солідаризація.

Вміння перевести „чужих”  до „своїх” – примирення, „своїх” до „чужих” – конфлікт. Засоби тут різні, навіть сміх, гумор, іронія.

 

13. Сучасні  форми перформансної комунікації.  Флеш-моб та його комунікаційна  семантика

терористи, викрадення, демонстрації, пікетування, флеш-моби

Професійні  перформанси:

прес-конференція;

брифінг;

телебесіда;

ток-шоу;

судове засідання (мантія);

дипломатичні переговори;

Флешмоб (також флеш моб  і флеш-моб, англ. flash mob — «спалахуючий натовп», flash — спалах, mob — натовп) — це заздалегідь спланована масова акція, зазвичай організована через Інтернет або інші сучасні засоби комунікації, у якій велика кількість людей оперативно збирається у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь узгоджені дії (сценарій), і потім швидко розходяться.

Немає єдиної думки з приводу того, яка мета проведення флешмобів. Учасники того самого заходу можуть переслідувати різні цілі. Серед можливих варіантів — розвага, порушення повсякденного ходу життя, справити враження на навколишніх, відчуття причетності до спільної справи, самоствердження (випробувати себе: «Чи зможу я це зробити на людях?»), спроба одержати гострі відчуття. Ідеологія класичного флешмоба дотримується девізу «Флешмоб поза релігією, поза політикою, поза економікою».

Рух флешмоба виходить із того, що у флешмоб-акцій є типові правила. Найважливіші їхні пункти:

Начебто спонтанне дійство. Заборона збиратися або привертати увагу на місці до акції, одночасний початок і закінчення акції її учасниками. Після акції потрібно миттєво зникати з місця дії  в різні сторони, і робити вигляд начебто ні чого й не було.

Сценарій повинен привносити абсурдність у те, що відбувається.

Жорстке дотримання сценарію.

Не викликати агресивної реакції. Не порушувати законів і  моральних засад, не показувати ніяких політичних поглядів. Флешмоб-акції, що не дотримуються цього вже будуть екстрім-мобом або політ-мобом.

 

14. Фольклорно-обрядові  форми перформансної комунікації  українського суспільства

Свято першої борозни  – стародавня народна традиція, пов'язана із сільськогосподарським  календарем, – початок оранки, сівби. Від успіху цих головних робіт залежить добробут селянина і його родини протягом усього року.

 Залишки традиції  закликання успіху при оранці  та сівбі бачимо у святах  різдвяного циклу: на Маланки  серед щедрувальників був орач, який носив із собою чепіги від плуга і співав відповідну пісню. На Новий рік посівальники, обсипаючи зерном, примовляли: Щоб уродило краще, ніж торік!

     Звичаї, пов'язані  з першою оранкою сівбою, з  давніх-давен включали в основному  магічні дії: освячення плуга, першої борозни, покладання свяченого хліба на перші скиби зораної землі (щоб родила нива), а також яєць та срібних монет (для чистоти хліба). Та вже в кінці XIX – на початку XX ст. багато традиційних обрядових елементів відмирає або спрощується.

Проводи на полонину (полонинський хід) – традиційне трудове свято, приурочене до літнього вигону худоби на гірські пасовища (маржини). Відзначалося на сімнадцятому тижні після Різдва в день св. Юрія – покровителя  хліборобства і скотарства (23 квітня ст. ст.). За народними віруваннями, у цей день св. Юрій відмикає небо й землю і випускає на волю росу та свіжу зелену рослинність.

     Свято склалося  на основі давніх традицій  жителів Карпат (гуцулів, бойків), згідно з якими вигін худоби  налітування проводився урочисто і супроводжувався виконанням релігійно-магічних обрядів, пісень і танців. До магії вдавалися, щоб очистити свійських тварин від усього злого, а те зло примусити увійти в якийсь сторонній предмет. Використовували різні засоби очищення: вогонь, свячену воду, молитву, заклинання, биття тварин гілкою свяченої верби тощо. На Прикарпатті ґаздиня виносила худобі залишки свяченої паски або хліба і годувала її на щастя. Ґазда вирізував кілька дернин із зеленою травою, клав з обох боків воріт і застромляв у них гілочки квітучого терену. Крізь такі ворота свяченою вербою виганяли худобу.

Свято першого снопа  – урочисте оформлення початку жнив, в основі якого лежить народна  традиція зажинків. За побутуючими  уявленнями, обрядові дії, пісні тощо могли забезпечити добре збереження врожаю. Такими магічними діями були обряди з першим снопом, першою жменею скошеного хліба.

 Вийшовши в поле  на зажинки, господиня розстеляла  скатертину або рушник із хлібом-сіллю  та свічкою. На узбіччі вона  зупинялася і тричі кланялась ниві, промовляючи: Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати. Жнива починали в так звані "легкі" дні – вівторок, п'ятницю. Бажано було також, щоб це збігалося з новим місяцем. Як правило, починав косити найшанованіший в селі чоловік, у якого робота "кипіла". Щоб не боліла спина, за пояс втикали гілку ясеня або дуба.

ЗАСІВАННЯ (посипання) –  давньослов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі  й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом

Роди (пологи, злоги, народини, родиво) відкривають цикл власне родильних  обрядів. Зважаючи на драматичність  події, Р. найбільшою мірою обставлялися обереговими і магічними обрядами. Під час Р. відкривали двері, відчиняли всі замки, розв’язували усі вузли, щоб дитина легше вийшла на світ; породіллю ж обкурювали зіллям. Усі ці дії виконувала спеціально запрошена жінка, досвідчена у таких справах — баба-повитуха. У різних районах України вона мала свою назву: на Поділлі — баба-бранка, Поліссі — баба, бабушка, Полтавщині — баба пупорізна, породільна баба, на Середній Наддніпрянщині — пупорізка, різна.

Пострижини — традиційне відзначення річниці від дня народження дитини. На цей ювілей обов’язково запрошували повитуху та хрещених батьків. Посеред хати на долівці простилали вовною догори кожух (як обереговий знак), садовили на нього хлопчика, і названий батько вистригав своєму похресникові трохи волосся навхрест. У гуцулів такий обряд називався обтинанням (рубанням, обрубуванням) і проводився двічі: через місяць після народження (як знак прилучення дитини до роду) і в рік повноліття, символізуючи перехід підлітка до нового соціального стану. У більш давні часи обтинання виконували сокирою, пізніше для цього використовували ножиці.

 

15. Міфологічна  комунікація та її фунція в  системі комунікаційних процесів

Міфи – це пропагандистські та ідеологічні кліше, що цілеспрямовано формують суспільну  свідомість.

Функції міфу:

Соціально-практична  функція: у цьому аспекті міф  відповідає за організацію цілісності та єдності колективу через само ідентифікацію індивіда із соціальною спільнотою, із державою, з історичними  подіями заради того, щоб кожен  індивід відчув себе частиною живого єдиного організму

Світоглядна функція: полягає у формуванні масової  свідомості,роз тлумачення людині сучасних соціально-політичних реалій доступною  і зрозумілою мовою

Мнемотично-орієнтована  функція: міф це завжди певним чином  організована система образів, вражень, відчуття світу, які займають особливе місце у правій півкулі головного мозку, яка відповідає за несвідоме, образне відображення світу. Це – функція відображення, яка оформлює людську самосвідомість, вона реалізується через спільність у мовному, етнічному, культурному аспектах.

 

16. Поняття  «міф», «архетип» у сучасній  комунікативістиці

Карл Ґустав Юнґ стверджує, що міф — це форма колективної  свідомості, міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у  первісному світі існує як невід'ємна частина роду. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. Міф не є ілюзією або вигадкою, а історичною необхідністю. Міфи створюються не тільки для пояснення навколишнього світу, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт.

Міф — не продукт необізнаності, це просто інший спосіб ставлення  до світу.

АРХЕТИПИ - це несвідомі  первинні, історично початкові образи та ідеї з життя, культури, поведінки  і діяльності первинного життя наших  предків, які постійно перебувають  у колективному несвідомому і знов-таки однаково виявляються у житті сучасних людей.

Архетип - це загальна ідея чи образ глибокого минулого розвитку людства. Він є успадкованою схильністю відповідати світу відповідними способами. З кожним архетипом може бути пов´язане широке коло різних символів. За Юнгом, архетипи є структурно-формуючими елементами всередині безсвідомого. Із цих елементів виростають архетипні образи, які домінують і в існуванні особистих фантазій, і в міфології всієї культури. Архетипи завжди виявляють готовність знову і знову продукувати однакові або схожі міфічні ідеї. Вони мають тенденцію виникати як основні патерни - змістовні образи, які повторюються. Архетипні ситуації включають пошук, який виконує герой, мандрівника у нічному морі і битву за звільнення від матері.

 

17. Основні  функції міфу у соціально-політичних  процесах.

Усі функції міфу можна  розділити на три основних групи: функції універсальні, завдання яких - пізнання, відображення образно символічно сприйманої реальності і формування свідомості; функції рольові, соціально-політичні, що займаються збереженням чи зміною, руйнуванням і перетворенням у суспільстві міфічних уявлень; функції прикладні (інструментальні), використані для безпосереднього впливу на свідомість.

Функції міфу:

- соціально-практична: основоположна функція. У цьому аспекті міф відповідає за цілісність ті єдність колективу, через само ідентифікацію індивіду  зі спільнотою заради того, щоб кожен індивід відчув себе частиною живого окремого організму;

- світоглядна: полягає у формуванні масової свідомості, роз тлумачення людині реалій зрозумілою мовою;

- мнемотично-орієнтована: міф – це завжди організована система образів, вражень, відчуттів світу, що займають особливе місце у правій півкулі мозку – несвідоме, образне відображення світу. Функція відображення, що оформлює людську самосвідомість. Реалізується через спільність у мовному і культурному середовищі.

Функції соціально-політичного  міфу:

- світоглядна:  формує визначену систему поглядів на світ, природу, суспільство, людину, що складає основу світогляду кожної людини, закріплену в пануючій у суспільстві  ті в міфологічній картині світу;

- епістемологічна: що відповідає за процес пізнання світу, суспільства, людини засобами міфу. До нього відносяться функція пізнання і різні форми міфічного відображення людською свідомістю соціальної реальності;

- функція засвоєння  і передачі уявлень масової  свідомості: сприяє формуванню людських уявлень про світ і суспільство в єдину, органічно цільну систему, що дозволяє об'єднати світ і людину, їхні властивості і помисли в одне ціле;

 

18. Маніпулятивне  використання міфу та архетипу  в політичній комунікації.

Доведено, що політичний міф є одним з методів маніпулювання  масовою свідомістю, з'ясовано роль у цьому процесі засобів масової інформації, які відіграють визначальну роль у поширенні таких міфів.

Політичний міф є  особливим міфом, який зберігає в  колективній пам’яті народу його соціальний досвід, імперативи духовно-морального виміру політичних процесів; набуло подальшого розвитку вивчення характеристик та функцій політичного міфу. Політичний міф виступає засобом освоєння людиною явищ політичного життя, якому притаманні такі характеристики: вербальне оформлення, всезагальність, гетерогенність, парадигмальність щодо всіх форм поведінки та діяльності, іманентна прагматичність, консервативність, одночасна синкретичність та біполярність, просторово-часовий динамізм, персоніфікований та маніпулятивний характер, опора на архетип, підтримка вірою, ритуалами та символами. На основі цих характеристик політичний міф виконує такі основні функції: роз’яснювальну, апологетичну, інтегративну, нормоутворюючу, терапевтичну, маніпулятивну, які можуть мати як позитивний, так і негативний характер.

Міфотворення є процесом самостійного виникнення міфу в міфологічної свідомості, тобто об’єктивним формуванням міфу, що є дистанційованим від волі і безпосереднього впливу соціальних суб’єктів, а міфотворчість - цілеспрямованою раціональною дією свідомого створення міфу суб’єктом з певною метою.

Основні етапи штучного створення політичного міфу, а саме: визначення раціональної концепції міфу та фактів, що її доповнюють; підбір архетипу, на якому базується міф; підбір ритуалів, що супроводжуватимуть створений міф; вибір методик запровадження та поширення політичного міфу.  В сфері політики міф може використовуватись і найчастіше використовується як засіб маніпулювання людською свідомістю, особливо масовою.

 

19. Сценарій  масової інформаційної стратегічного  характеру.