У переддень війни

 

Після підписання "пакту  Рібентропа-Молотова" Радянський Союз почав посилено готуватися до війни. Мілітаристський бум охопив усі  сфери суспільного життя полтавців, швидкими темпами в колгоспах, на підприємствах і в установах почали створюватися організації ТСОАВІАХІМу (Товариства сприяння армії, авіації і хімічній обороні), яких станом на 1 жовтня 1939 року в області нараховувалося 3982. Охоплювали вони 148731 чоловік, головним чином юнаків і дівчат. Для юнаків 1919-1920 років народження було створено 903 гуртки допризивної підготовки, в яких навчалося 17546 чоловік. У гуртках ТСОАВІАХІМу нашвидкоруч готували кулеметників, стрільців, шоферів, кавалеристів, парашутистів, радіотелеграфістів, мінерів та ін. Особлива увага приділялася вивченню стрілецької справи. З цією метою в області було створено 1352 гуртки, в яких навчалося майже 28 тисяч майбутніх "ворошиловських стрільців". Для їх підготовки було обладнано 682 тири. По закінченні навчання 21653 гуртківці одержали значки "Ворошиловський стрілець" 1 і 2 ступенів. Підготовлено було також 9836 кулеметників, але як зазначав обласний воєнком, при серйозній перевірці хіба що 10 відсотків "стрільців" зможуть виконати при стрільбі встановлені нормативи.

 

У примусовому порядку  населення області змушували  відвідувати заняття з організації  протиповітряної і протихімічної  оборони, по закінченні яких також видавали значки 1 і 2 ступенів. Здійснювалася  також підготовка начальників груп самозахисту, політруків і командирів ланок, особливо велика увага приділялася вивченню протигаза. Населення знайомили з тими отруйними речовинами, які використовувалися в роки першої світової війни. З цією метою в підвалах будинків буди встановлені герметичні протигазові сховища, де відбувалися практичні заняття із використанням протигазів.

 

Кращим з організації  військової підготовки вважався колектив Полтавського державного педагогічного  інституту. (19) Протягом 1939 року тут  пройшло підготовку з протиповітряної і протихімічної оборони 555 студентів, було підготовлено 200 "ворошиловських стрільців", 57 мотоциклістів, 75 кулеметників, 50 гранатометників, 43 зв'язківців і 32 шофери. Хоча більшість із них здобули непогану теоретичну підготовку, але через відсутність справжньої зброї і технічних засобів курсанти не мали необхідних практичних навичок.

 

Проведений у 1939 році призов до лав Червоної армії, як зазначалося  в доповіді обласного воєнкому, пройшов  на "високому ідейно-політичному рівні": на призовні комісії з'явилося 97,1 відсоток призовників, з яких придатними до стройової служби було визнано 88,6 відсотків, до нестройової — 6,1; відсів за політико-моральними ознаками складав 3,4 відсотка.

 

Мілітаристська гарячка  не обминула і дівчат. В 1939 році в області налічувалося 1799 первинних організацій Товариства Червоного хреста, які охоплювали 94242 членів. Під керівництвом лікарів і партійним контролем було створено також 16 шкіл з підготовки медичних сестер, у яких навчалося 554 дівчат.

 

Допризовна молодь залучалася до масових спортивних заходів. Учні шкіл і технікумів зобов'язувалися  виконувати нормативи по декількох  видах спорту, після чого їм видавали значки БГТО ("Будь готов к труду  и обороне"), а студентам —  ГТО ("Готов к труду и обороне") 1 та 2 ступенів.

 

На вулицях міст і  сіл можна було зустріти багато молодих  людей, груди яких були обвішані значками як урядовими нагородами. Чим їх було більше, тим вважалося престижнішим, хоча багато хто з юнаків одержав  їх незаслужено. Місцевим органам влади потрібно було виконувати план по приросту значкістів і звітуватися перед начальством, а тому при здачі нормативів вимоги послаблювалися. Щоб зацікавити молодь до занять парашутним спортом, у Корпусному саду Полтави збудували високу (вище пам'ятника "Слави") дерев'яну вежу, навколо якої постійно збирався натовп зівак. І хоча стрибки з вежі були платними, бажаючих випробувати себе на хоробрість вистачало, а якщо хтось із сміливців все ж вагався, інструктор допомагав йому стусаном нижче пояса.

 

Особлива увага приділялася  залученню молоді до оборонних видів  спорту (гранатометання, фехтування, боксу, боротьби, стрілецької справи), але  через відсутність належної матеріальної бази і кваліфікованих тренерів та інструкторів (20) ця робота проходила вкрай незадовільно. План по підготовці значкістів було виконано ледве що на 30 відсотків [22].

 

У засобах масової  інформації, особливо після вступу Радянського Союзу у другу  світову війну, посилилося вихваляння Червоної армії, з вуличних репродукторів  лунали бравурні марші і бадьорі пісні на зразок: "От Москвы до Британских морей Красная армия всех сильней". Магазини заполонили дитячі військові іграшки, проте жорстока реальність вносила свої корективи у мілітаристську ейфорію. Війна з Фінляндією показала непідготовленість Радянського Союзу, низький професійний рівень Червоної армії і була повною несподіванкою для полтавців. Жителі міст і сіл почали одержувати "похоронки" на своїх близьких і рідних. З'явилися поранені і обморожені. Їх було так багато, що медичні заклади не могли всіх вмістити, тому деякі школи Полтавщини були перетворені на військові госпіталі, а учні переведені до інших шкіл і змушені навчатися у третю зміну. Під керівництвом учителів діти носили пораненим книги, цукерки і фрукти, а в палатах показували дитячу самодіяльність, співали пісні і танцювали, але червоноармійці були похмурими і слухали їх безучасно.

 

Отже, в переддень радянсько-німецької  війни 1941-1945 років Полтавщина, як і  вся Україна, була знекровленою голодомором 1932-1933 років і "великим терором" другої половини 30-х років. Були знищені останні залишки національного життя. Будь-який опір радянській системі став неможливим, і населення Полтавщини перетворилося на безлику і покірну масу будівників "світлого комуністичного майбутнього". Здавалося, що після пережитих потрясінь і бідувань всі жахи комуністичного режиму вже залишилися позаду, проте український народ чекали нові трагічні випробування.

 

 

№2 Початок  радянсько-німецької війни. Мобілізаційні  заходи радянської влади

 

22 червня 1941 року нацистська Німеччина несподівано напала на СРСР. Почалася небувала в історії війна двох тоталітарних режимів. Віра Сталіна в непорушність радянсько-німецького договору 1939 року і таємного протоколу до нього призвела до того, що керівництво Радянського Союзу було захоплене зненацька. До того ж, Генеральний штаб Червоної армії, керівником якого був Г.Жуков, припустився стратегічної помилки, розташувавши основні військові сили і бази по їх забезпеченню вздовж західного кордону СРСР.

 

Наступ на Україну вела група армій "Південь", якою командував фельдмаршал К. фон Рунштедт. Складалася вона з двох угрупувань. Головні сили в складі 6 та 17 німецьких армій і 1 танкової групи завдали удару з південної Польщі в Київському напрямку. На південь України і Крим вели наступ 11 німецька, дві румунських армії і угорський корпус.

 

Ворожим військам на Україні  протистояли Південно-Західний і  Південний фронти, Чорноморський  флот і Дунайська військова флотилія.

 

Співвідношення сил  Південно-Західного фронту, який прийняв на себе основний удар на Україні, і німецького угрупування було на користь Червоної армії. Радянські війська мали 58 дивізій проти 36,5 німецьких, особовий склад відповідно нараховував 867,7 тисяч і 730 тисяч чоловік. Гармат і мінометів Червона армія мала 13634, німці — 9700, танків відповідно — 4200 (з них 760 новітніх) і 750 (в тому числі 210 середніх і 540 легких), літаків — 2256 і 800.

 

Для управління розташованими  в Україні радянськими військами 10 липня 1941 року було створене Головнокомандування Південно-Західного напрямку, яке очолив маршал С. Будьонний. До 16 вересня 1941 року його штаб знаходився в Горбанівському будинку відпочинку під Полтавою і охоронявся армійським батальйоном, який складався в основному з осетинів, двома танками і зенітками.

 

Декілька разів у  штабі Головнокомандуючого, як член військової ради напрямку, побував  і М. Хрущов. У своїх мемуа-(22)pax він описав огидну сцену, свідком  якої був, коли маршал Радянського Союзу  побив вартового лише за те, що той  сумлінно виконував свій армійський обов'язок, діяв згідно статуту і не проявив очікуваної запопадливості перед С.Будьонним.

 

Для організації оборони  країни керівництво СРСР почало терміново  вживати мобілізаційних заходів, головними  з яких були посилення партійного керівництва всіма ланками військового та цивільного життя і зміцнення репресивного апарату. 16 липня в усіх підрозділах армії і флоту було введено інститут військових комісарів, а на великих і середніх підприємствах — інститут парторгів ЦК ВКП(б), ЦК компартій союзних республік, крайкомів і обкомів партії; в радгоспах і машинно-тракторних станціях створювалися політичні відділи.

 

Як тільки стало відомо про напад фашистської Німеччини, відразу ж спорожніли магазини: люди кинулися запасатися, хто чим міг. Найперше скуповували продукти харчування, сіль, сірники, гас тощо.

 

З метою поповнення складу армійських політпрацівників за рішенням ЦК ВКП(б) протягам серпня-початку вересня 1941 року в Полтавській області  було проведено дві мобілізації  комуністів і комсомольців на фронт, які разом дали близько 2500 чоловік [1]. Проте частина комуністів намагалася за будь-яку ціну залишитися в тилу і ухилялася від мобілізації. Так, 11 вересня бюро Полтавського обкому КП(б)У затвердило рішення Чорнухинського райкому партії про зняття з роботи і оголосило сувору догану другому секретареві райкому С.Ю. Гронюку, який під надуманими приводами намагався ухилитися від служби в діючій армії [2].

 

Не проявляла належних патріотичних почуттів щодо захисту "соціалістичної Батьківщини" і частина пересічних полтавців. Станом на 6 серпня 1941 року в області було затримано 1834 дезертири і особи, які ухилялися від призову до війська. З них 281 були передані до військових трибуналів, а 1553 — військкоматам [3].

 

24 червня 1941 року Раднарком  СРСР прийняв постанову про створення в прифронтовій смузі винищувальних батальйонів для боротьби з ворожими диверсантами і парашутистами. Вже наступного дня бюро Полтавського обкому КП(б)У зобов'язало районні партійні структури організувати при міських і районних відділах НКВС такі батальйони (23) чисельністю до 200 чоловік кожний. Їх особовий склад формувався з партійного, радянського і комсомольського активу, командирами винищувальних батальйонів призначалися начальники райвідділів НКВС, а в кожному із чотирьох взводів, крім командира, вводилася посада політичного керівника. Бійці винищувальних батальйонів перебували на казарменому становищі.

 

Протягом короткого  часу винищувальні батальйони були створені в кожному із 44 районів Полтавщини, загальне число бійців у них становило 8657 чоловік, проте через недостатнє озброєння вони не являли собою реальної військової сили. На озброєнні батальйони мали 181 кулемет (з них 113 трофейних польських), 1206 гвинтівок російського виробництва і 2100 польських та 3360 мисливських рушниць, які влада відібрала в населення на початку війни [4]. На допомогу винищувальним батальйонам створювалися групи сприяння. На спеціально збудованих вишках вони цілодобово спостерігали за появою ворожих літаків, повідомляли військові частини і міліцію про появу або висадку ворожих парашутистів.

 

Одночасно партійне і  радянське керівництво області, виконуючи директивні настанови  з Москви, докладало максимум зусиль до створення добровільних збройних формувань — загонів народного  ополчення, до яких залучалися робітники і службовці, які не були мобілізовані до лав Червоної армії. Проте у зв'язку із швидким просуванням німецьких військ загони народного ополчення вдалося створити лише у 17 районах Полтавщини. Записали до них понад 17 тисяч чоловік [5]. У Полтаві полк і батальйон народного ополчення були створені в кінці серпня 1941 року, а вже у вересні вони взяли участь у бойових операціях поблизу села Абазівки, в Булановському лісі та на залізничних станціях на підступах до Полтави.

 

У Кременчуці були створені два полки народного ополчення і два винищувальних батальйони, об'єднаних згодом у дивізію чисельністю 3840 бійців. Ополченці майже не мали військового вишколу, кадрових офіцерів і, до того ж, мали на озброєнні лише близько двох тисяч гвинтівок старого зразка, 4 станкових і 28 ручних кулеметів, 4 тисячі набоїв для них, дві гармати, 300 протитанкових мін і 100 пляшок із запальною сумішшю для боротьби з танками. Озброєння винищувальних батальйонів складалося із 120 мисливських рушниць [6]. Крім (24) військових обов'язків, ополченці і бійці винищувальних батальйонів брали участь у демонтажі та евакуації устаткування промислових підприємств та в будівництві оборонних рубежів. З наближенням фронту їх направляли до діючої армії або залишали в тилу для ведення партизанської боротьби.

6 ДАПО, ф.П-105,оп.1, cпp.50, apк.11.

З початком радянсько-німецької  війни посилили роботу з військового  навчання населення та підготовки резервів для армії і флоту оборонні і спортивні товариства. В місцевих організаціях Тсоавіахіму була розширена мережа військових груп і команд, які прискореними темпами вели підготовку майже по 30 військових спеціальностях. До Полтавського аероклубу було проведено додатковий набір курсантів у кількості 241 чоловіка. Всього протягом перших трьох місяців війни полтавські товариства Тсоавіахіму підготували майже 30 тисяч стрільців, 1200 саперів, 1000 кулеметників, 220 мінометників та ін. [7]. Але у зв'язку з скороченими термінами рівень їх військової підготовки був надзвичайно низьким.

 

Приміщення багатьох шкіл у містах, технікумів і вузів протягом червня-липня були терміново переобладнані під госпіталі, але в них не вистачало медичного персоналу, ліків і перев'язочних матеріалів. Пораненими опікувалися здебільшого жінки-волонтери з мінімальними медичними знаннями.

 

Офіційні радянські  повідомлення приховували від населення  реальне становище на фронтах. Про  просування німецьких військ на схід і взяття ними міст Радінформбюро  повідомляло із запізненням на 10-12 днів, чим вводило в оману людей, які не могли розібратися в оперативній обстановці і своєчасно підготуватися до евакуації. Кращими інформаторами могли стати біженці, які заполонили залізничні станції уже через декілька тижнів від початку війни, але вони боялися говорити людям правду. Серед населення панувала атмосфера страху, підозрілості і шпигуноманії.