Шпаргалка по "Истории"

На відміну від усіх попередніх зіткнень короля з баронами в таборі останніх виявилися цього разу й ті верстви населення, які раніше завжди підтримували короля проти баронів, — лицарство й городяни. До підтримки баронів їх спонукали сваволю королівської адміністрації й нескінченні побори, особливо з міст. Невдала зовнішня політика Іоанна ще більш підсилила загальне невдоволення. У війні 1202- 1204 рр. французький король Пилип II Август захопив ряд володінь Іоанна у Франції: Нормандію, Анжу, Мэн, Турень, частина Пуату. Поразка Іоанна і його союзників у битвах під Ларош- Про-Муане й Бувине поклало кінець його спробам повернути ці землі. Ще до цього (в 1207 г.) Іоанн вступив у тривалий конфлікт із татом Інокентієм III через те, що той без згоди короля призначив архієпископом Кентерберийским Стефана Ленгтона.

В 1212 г. тато видав буллу  про позбавлення Іоанна престолу й передав права на англійську корону французькому королеві Пилипу II. Побоюючись повстань своїх підданих, Іоанн в 1213 г. капітулював перед  татом, визнав себе його васалом і  зобов'язався щорічно виплачувати татові 1000 марок сріблом. Цей ганебний акт ще більше підсилив опозицію. Навесні 1215 г. барони за підтримки лицарства й городян почали війну проти короля. Лондонці відкрили їм ворота столиці. Король був змушено підкоритися вимогам повсталих баронів і 15 червня 1215 г. підписав так звану Велику хартію вільностей.

4. Визначте причини та суть підписання Іоанном Безземельним «Великої хартії вольностей».

Більшість статей Великої  хартії вільностей (Magna Carta Libertatum) відбивало  інтереси баронів і церковних феодалів. Король зобов'язався дотримувати волі церковних виборів; обіцяв не брати з-своїх безпосередніх васалів більших поборів, чим установлене звичаєм. Він зобов'язався не збирати зі своїх безпосередніх власників феодальної допомоги й «щитових грошей» без згоди «загальної ради королівства». До складу цієї ради повинні були входити безпосередні власники короля, тобто в основному ті ж барони. Баронів на відміну від представників усіх інших станів могли судити тільки люди рівного з ними звання — пери. Король зобов'язався не заарештовувати баронів, не позбавляти їхнього майна, не повідомляти їх поза законом без законного вироку перів. Відмінялося, що ствердилося після реформи Генріха II право короля втручатися в юрисдикцію сеньориальных судів. Нарешті, для спостереження над виконанням хартії обирався комітет у складі 25 баронів, який у випадку порушення хартії королем міг почати проти нього війну.

Значно менше хартія дала лицарству й верхівці вільного селянства. Баронам і королеві заборонялося вимагати із власників лицарських феодів більше служб і феодальних платежів, чим покладалося. Усім вільним людям був обіцяний захист від зловживань королівських чиновників і надмірних штрафів; для них Велика хартія зберігала судові порядки, уведені Генріхом II. Ще менше, чим лицарі, одержали міста. Хартія тільки підтвердила недоторканність уже існуючих вільностей Лондона й інших міст, але не обмежила права корони збирати з них особливо ненависний для городян побір — талью (tallagium). Була встановлена єдність заходів і ваг. Хартія дозволила вільний в'їзд і перебування в Англії іноземних купців. Цей захід, хоча й сприяла розвитку зовнішньої торгівлі, була невигідна городянам, тому що порушувала їхню монополію. Основній масі англійського народу — вилланам — Велика хартія не дала ніяких прав. Хартія лише ще раз підкреслила їхнє повне безправ'я у феодальній державі.

Деякі постанови хартії були прямим проявом феодальної реакції; разом з тим Велика хартія мала для свого часу й відоме прогресивне  значення. Вона обмежувала королівську сваволю не тільки відносно баронів, але також лицарства й городян — соціальних шарів, які в ту епоху були носіями прогресивних тенденцій в економічному розвитку країни, і обгороджувала ці шари від утисків великих феодалів.

Велика хартія не була здійснена на практиці. Іоанн, заручившись підтримкою тата, що оголосив баронів бунтівниками, відмовився її дотримувати. Почалася війна, у розпал якої Іоанн умер, і барони визнали королем його малолітнього сина Генріха III (1216-1272).

5. Англія в ХІV-ХV ст.

У ХІV ст. в Англії великий  крок вперед зробили товарно-грошові  відносини. Це вело до ліквідації панщинно-кріпосницької  системи

У дрібних і середніх манорах, де було мало землі і кріпаків, з ринком були зв‘язані і селяни, і поміщики. Це вело до комутації ренти, тобто до заміни панщини і натурального оброку грошовими повинностями. Крім того, в таких манорах застосовувалася наймана праця малоземельних коттерів.

Англійський крупний  манор розпадався. Лорди здавали  землю в оренду і самі не вели господарства, а лише одержували грошову ренту. Панщина майже зникла. Комутація у пройшла південно-західній Англії і в центрі, а на південному сході була слабою.

Старе господарство –  манор – розкладалося. Селяни ставали  вільними і могли залишати свої наділи, йти в місто.

Комутація була вигідна  багатим селянам, а біднота від  неї відмовлялась, бо не могла виручити гроші для сплати оброку.

У 1348 р. – епідемія чуми – "Чорна смерть". Третина населення  вимерла. Виникла нестача робочих  рук. Особливо складно довелось дрібним феодалам, що раніше використовували найману працю.

Едуард ІІІ (1327 – 1377 рр.) у 1349 р. видав ордонанс, що зобов‘язував кожного чоловіка чи жінку у віці від 12 до 60 років, що не мають землі  і роботи, найматися до тих, хто  запропонує їм роботу за плату, як до "чорної смерті". Винних кидали у в‘язницю і випікали тавро. Штрафом карали і наймачів, які платили більш високу заробітну плату. Великі феодали знову почали відновлювати панщину (сеньйоріальна реакція).

Все це посилило невдоволення низів. А останньою каплею стало введення поголовного податку, викликаного Столітньою війною. Ним обкладався кожен житель, старший від 14 років. Це було дуже важко для багатодітних сімей селян. Введення поголовного податку спричинилось до повстання 1381 р.

Другою причиною повстання була боротьба за реформу католицької церкви. Вона вже у ХІІІ ст. надто обмежувала королів і вони прагнули незалежності від пап. Окрім того, духівництво не сплачувало податків.

Городяни також вимагали спрощення і здешевлення церковних  обрядів, звільнення церкви від папської влади. Для селян важкою була церковна десятина. Таким чином, майже всі верстви втягнулись у боротьбу за реформу церкви.

У середині ХІV ст. професор Оксфордського університету Джон Вікліф виступив з програмою реформи. Він спростовував вчення католицької церкви про верховенство пап над світською владою і доводив, що король залежить лише від бога. Вікліф виступав проти обрядів і догматів католицизму, вимагав окуляризації церковних багатств. Він переклав Біблію на англійську мову, зробив її доступною для всіх.

У 1370 р. король Едуард ІІІ  відмовився оплачувати щорічний внесок папі. Англійська церква стала поступово  звільнятися від папського впливу і перетворюватись у національну.

Лоларди. Виступ Вікліфа, вимога спростити і здешевити церкву сприяли пропаганді ідей соціальної рівності, її вели послідовники Вікліфа, знані під іменем лолардів. Найбільш популярним з них був Джон Болл – проповідник, що виступав і проти католицької церкви, і проти всього феодального ладу.

Джон Болл закликав до соціальної рівності.

У 1381 р. почалося повстання  в графстві Ессекс; потім перекинулось на Кент, Сеффолк, Норфолк. Згодом воно охопило 25 графств з 40. У Кенті  селяни звільнили з в‘язниці Джона  Болла, що став одним із вождів повстання. А головним керівником став сільський ремісник Уот Тайлер, який добре знав військову справу. Під його керівництвом селяни двома загонами рушили до Лондона, зайняли Лондонський міст і 3 дні були господарями в місті: стратили наближених короля, спалили їх палати, розгромили в‘язниці, спалили архів.

14 червня у передмісті  Лондона Майл-Енді повсталі зустрілися  з королем і зажадали: всі повинні  бути звільнені від залежності, щоб не було жодного віллана  і дати амністію повсталим  і свободу торгівлі без мита  і землю здавати селянам виключно за гроші і не більше 4 пенсів за акр. Це вираз інтересів заможних селян, що мали зв‘язок з ринком. Ця програма вимагала відміни кріпацтва, але не виступала проти феодалізму.

Король обіцяв виконати цю програму і селяни почали покидати Лондон. Але кентці залишилися, щоб передати королю нову петицію. Король мусить з‘явитись на другу зустріч у Смітфілд. Вимоги Смітфілдської програми більш радикальні: ліси і вода повинні стати загальними, щоб всі могли полювати і рибалити; права сеньйорів – скасувати. Всі повинні бути рівними, крім короля. Забрати майно церковних осіб і поділити між селянами. В Англії повинен бути один єпископ і один прелат.

Це була радикальна програма бідноти, спрямована на рівність. Король згодився, але під час зустрічі мером Лондона був смертельно поранений Уот Тайлер. Позбавлені керівництва селяни були витіснені з міста. Почались каральні експедиції. Але селянські хвилювання тривали ще кілька років.

Все ж повстання мало великі наслідки. Вілланство в ХІV ст. майже зникло в Англії. Панщина була ліквідована, податки зменшені, робітниче законодавство пом‘якшено. Селянство почало ділитися на дві основні юридичні категорії – копігольдерів і фригольдерів. Копігольдери (що володіли землею за копією або випискою з протоколу маноріального суду) були особисто вільні і платили лорду невисоку фіксовану ренту. Фрігольдери ж були абсолютно вільними особисто, могли користуватись королівським судом, копігольдери не могли брати участі у виборах до парламенту.

Разом з тим йшло розшарування селян. Одні скуповували землі, інші поповнювали ряди орендарів.

Йшла боротьба й між  дворянством. Воно поділялось на старе (що змушене було давати свої землі  в оренду) і нове (що вело господарство по-новому. Старе дворянство хотіло поповнити свої багатства за рахунок воєнної здобичі і державної казни. Нові дворяни скуповували землі і здавали їх у короткотермінову оренду, яку часто підвищували. Вони розширювали посівні площі, торгували, використовували найману працю. Своїх синів посилали в міста вчитись ремеслу і торгівлі. По становищу нове дворянство було близьким до буржуазії міст. Отож, при дворі йшла боротьба за владу між старим і новим дворянством.

Повстання у 1450 р. у графстві Кент очолив Джек Кед, васал герцога Йоркського. Це було селянське повстання, але керували ним рицарі. Повсталі увійшли в Лондон і висунули ряд вимог: позбутися поганих радників короля, впорядкувати міське самоврядування, обмежити лордів, відмінити робітниче законодавство. Уряд згодився на вимоги, але, коли повсталі пішли з Лондона, королівські війська напали і розгромили їх. Джек Кед був поранений і схоплений. Помер по дорозі у Лондон. У війні Білої і Червоної троянд успіх був перемінним. У 1460 р. Річард Йоркський був убитий, а голова його в паперовій короні була виставлена у стінах Йорка. Але у 1461 р. були розбиті війська Ланкастерів біля Тоутопа. Син Річарда Едуард взяв Лондон і став королем. Генріх ІХ Ланкастер був кинутий у Тауер, де й убитий. Ланкастери намагались створити коаліцію, але вона була розбита. Едуард ІV повернув собі престол.

У ХІV ст. в Англії складаються  умови для формування англійської  нації. У ХІV – ХV ст. склалась англійська літературна мова. А до того було три мови: король і знать розмовляли французькою, нею ж велося судочинство. Основна маса населення розмовляла англійською, а книги писали латиною. Нею ж навчали в університетах. Уже в 1362 р. Едуард ІІІ постановив, щоб суд працював на англійській мові, бо "французька дуже маловідома". У ІІ пол. ХІV ст. з‘являються літературні твори англійською – ця мова стала літературною.

6. Причини та наслідки громадянської війни в Англії 1263-1267 рр.

Розраховуючи на протиріччя в таборі опозиції, Генріх III відмовився дотримувати «Оксфордские провізій», і в 1263 г. почалася громадянська війна. На чолі опозиції став Симон де Монфор, який опирався не тільки на баронів, але й на широкі шари лицарів, вільних селян і міського населення. У багатьох містах у результаті запеклої внутрішньої боротьби було скинуте панування купецької олігархії. Середні й нижчі шари городян активно підтримували Монфора. Лондонці надіслали на допомогу Монфору 15-тисячне ополчення. У битві під Льюс (1264) королівська армія була розбита, Генріх III і його старший син Едуард потрапили в полон. Монфор став фактичним правителем Англії. Не довіряючи баронам, він управляв країною, опираючись на лицарство й вірні йому міста.

У січні 1265 г. Монфор уперше скликав збори, на які крім найбільших прелатів і баронів запросив по два  лицарі від кожного графства й  по два городянина від найбільш значних  міст. Це було початком англійського парламенту.

Перемога над королем  привела до розширення й поглибленню  цивільної війни. У рух увімкнулися  маси фригольдерів, а подекуди й  вилланы. Селяни громили маєтки прихильників короля, віднімали в них обгороджені  ними общинні вгіддя, відмовлялися від виконання повинностей. Страх перед народним рухом змусив баронів шукати угоди з королем. Коли принц Едуард біг з полону, більша частина баронів приєдналася до нього. У битві під Ившеме (1265) війська Монфора були розбиті, а сам він убитий.

Масові конфіскації земель у прихильників Симона де Монфора, проведені Генріхом III, викликали їхній збройний опір, активну роль у якім відіграло вільне селянство. Перелякані широким розмахом народних рухів угруповання, що борються, панівного класу пішли на взаємні поступки й допомогли королеві в 1267 г. придушити цей рух. Влада Генріха III була остаточно відновлена. Однак і король і барони переконалися в неможливості тримати в покорі народні маси без підтримки лицарства й заможних городян. Тому результатом цивільної війни з'явилося виникнення станового представництва – парламенту, у якім поряд з баронами засідали депутати лицарства й міст.

7. Особливості англійського абсолютизму. Реформація

Абсолютна монархія встановилася в Англії, як і в інших країнах, в період занепаду феодалізму і виникнення капіталістичних виробничих відносин. Разом з тим англійський абсолютизм мав свої особливості, завдяки чому отримав в літературі назву "незавершеного". Незавершеність цієї політичної форми в умовах Англії означала збереження Політичних інститутів, властивих попередньої епохи, а також відсутність деяких нових елементів, типових для абсолютизму класичного, французького зразка.