Шпаргалка по "Истории"

Серед прихильників парламенту існували різні погляди щодо реформування церкви. Пресвітеріани виступали за незалежну від держави церкву, не визнавали влади єпископів, протиставляючи їм церковних старост — пресвітерів. Пресвітеріани становили більшість у парламенті. В опозиції до них перебували індепенденти на чолі з О. Кромвелем. Розходження з пресвітеріанами стосувалося питань моралі. Лівіше індепендентів перебували левелери («зрівнювачі») на чолі з Джоном Лільберном. Вони вимагали формальної рівності громадян, незалежно від майнового становища, загального виборчого права та демократичної республіки.

Король утік з полону, що стало сигналом до початку другої громадянської війни. Його тепер  підтримували шотландці. Але Кромвель у 1648 р. розбив шотландців і ввійшов  в Единбург. Було проведено чистку парламенту, з якого вигнали 40 депутатів-пресвітеріан. Короля Карла І судили на підставі того, що «народ, після Бога, є єдиним носієм усілякої справедливої влади». Короля визнали «тираном, зрадником, вбивцею та ворогом англійської держави» і відрубали йому голову (30 січня 1649). Королівську владу і палату лордів було скасовано, Англія стала республікою (15 травня 1649).

Кромвель розгромив  прибічників сина короля Карла II і  захопив Ірландію. Половину населення  знищили чи перетворили на рабів  та продали до Америки. Шотландія позбавлялася колишньої автономії та приєднувалася до Англії. Кромвель успішно воював з Голландією (1652-1654 pp.). У 1653 р. Кромвель розігнав «охвістя» Довгого парламенту. У грудні цього ж року було розпущено і Малий парламент. Рада офіцерів проголосила Кромвеля лордом-протектором Англії, Шотландії та Ірландії. Уже до цього він був командувачем армією та головою Державної ради. Після проголошення лордом-протектором він ставав довічним головою республіки. Фактично в країні була встановлена одноосібна диктатура Кромвеля.

З вересня 1658 р. Кромвель помирає. До весни 1659 р. країною правив його син Ричард. Провідну роль почав  відігравати командувач англійськими війська в Шотландії генерал  Монк, який на початку 1660 р. захопив  Лондон. Парламент прийняв рішення про передачу влади Карлу II (1660-1685 pp.). Почалася політична реакція. Труп Кромвеля було вирито з могили, повішено й обезглавлено. У 1679 р. в парламенті сформувалися 2 крила: торі і віги. «Торі» перекладають як партизани-католики, а «віги» — протестанти. До вігів належали представники англійської промисловості та торгівлі, найзнатніші аристократи. Торі були представниками консервативно-роялістських елементів. Віги прийняли Habeas Corpus Act, тобто Акт про краще забезпечення свободи підданих та попередження ув'язнень за морями (1679). Вважається, що цей документ став наріжним каменем подальших документів про права людини.

У 1685-1688 pp. королем став Яків II. Він посилив вплив католиків  у країні, надав їм усі політичні  права. Це викликало незадоволення широких кіл населення. Торі та віги знайшли спільну мову і вирішили здійснити палацовий переворот. На престол висували зятя короля, одруженого з його дочкою Марією — штатгальтера Голландії Вільгельма (Віллема) III Оранського. Яків II втік до Франції, а Вільгельм Оранський урочисто вступив у Лондон в грудні 1688 р. Цей переворот було названо «Славною революцією».

У 1689 р. було видано «Білль про права», який заклав основи конституційної монархії в країні. У ньому говорилося, що всі закони приймаються, а податки накладаються лише рішенням парламенту. Ніхто, крім парламенту, не може звільнити з-під дії закону, скасувати його. Узаконювалася свобода дискусій у парламенті. Підданим надавалася свобода петицій.

Англійська революція  не була доведена до кінця. Вона за лишила монархію, хоча і обмежила її. Більшість народу економічно мало виграла від революції. Фактично зникло класичне англійське селянство.

14. Громадянські війни в Англії середини XVII ст.

На початку XVII ст. в  Англії, як і раніше, панували феодальні відносини. Понад 1/4 населення Англії проживало в селах. Однією з найважливіших повинностей була десятина, яку виплачували англіканській церкві. Підприємливі господарі продовжували обгороджувати общинні угіддя та розводити овець. Зростала чисельність безземельних селян. Так створювалася потенційна армія трударів для мануфактур і копалень. На селі поширилася капіталістична оренда землі, на якій використовувалася наймана праця для виробництва сільськогосподарської продукції на продаж у містах. У сільській місцевості з'явилися "нові дворяни", які за своїми інтересами і зайняттям були подібні до буржуазії, а дворянський титул купували разом з землею. Часто-густо вони були водночас і землевласниками, і промисловцями, і комерсантами. Цим енергійним підприємцям заважали феодальні обмеження - заборони щодо торгівлі, цехова регламентація, їхнє невдоволення особливо посилилось за королів династії Стюартів - Якова І та його сина Карла І (1625-1649).

Англійська монархія намагалася спиратися  на аристократію, феодальне дворянство, церкву. Прагненню буржуазії до вільної торгівлі монархи протиставили систему роздачі монопольних прав на виготовлення товарів, що гальмувало розвиток промисловості та торгівлі.

Таким чином, феодально-абсолютистський  лад став гальмом капіталістичних відносин.

Спроба Карла І поповнити  свою скарбницю за рахунок нових  податків наштовхнулася на опозицію в парламенті (за традицією лише парламент міг дозволити запровадження  податків). 1629 р. король розігнав парла­мент і впродовж 11 років правив одноосібне. Відсутність грошей, зокрема для війни з Шотландією, яка розпочалася 1639 р., змусила Карла І скликати 1640 р. парламент. Та парламент не лише не дав королю грошей, а й висунув претензії щодо його свавілля. Через два тижні парламент, який назвали "коротким", було розпущено. Народні заворушення, а також затяжна і непопулярна війна проти Шотландії змусили короля знову скликати парламент, що наполягав на виконанні своїх вимог. Уряд побоявся його розігнати. "Довгий парламент" проіснував до 1653 р. Він засудив до смертної кари найближчих помічників короля, скасував королівські проти­правні податки. Спроби короля заарештувати вождів опозиції були невда­лими. Тому Карл І утік на північ країни, де сформував армію і восени 1642 р. розпочав війну проти парламенту. У цій громадянській війні коро­лю допомагали феодали північно-західних економічно відсталих районів Англії.

Буржуазія і нове дворянство підтримали парламент. У перші роки війни  королівська армія переважала своїх  противників. Перелом у війні  настав 1645 р., коли армія Олівера Кромвеля розгромила королівське військо. Навесні 1646 р. королівська армія зазнала цілковитої поразки. Король утік у Шотландію, але шотландці видали його.

Англійський парламент прийняв  рішення конфіскувати землі короля, феодальної знаті та володіння церкви і продавати їх дворянству та буржуа­зії, а всі землі дворян і буржуазії проголосив їхньою власністю. Залежність селян зберігалася, вони повинні були сплачувати феодальні побори і десятину.

У цей час в армії парламенту виникло угруповання левелерів (зрівню-вачів), лідером якого був Джон Лільберн. Левелери вимагали запровадження загального виборчого права, знищення влади короля, скасування палати лордів, передачі влади палаті громад, відповідальності перед виборцями, цілко­витої свободи совісті.

1647 р. Карл І утік із полону  до Шотландії. Навесні 1648 р. розпочалася друга громадянська війна, що закінчилася поразкою прихильників короля.

Парламент призначив засідання  суду, що ухвалив Карлові смертний вирок. 1649 р. йому зітнули голову. Англія була проголошена республікою. Уряд, створений з верхівки армії, і залишки парламенту виражали інтереси нового дворянства та буржуазії. Рух левелерів і дигерів1 (так званих "справжніх левелерів", які хотіли не тільки політичної, а й економічної рівності) було придушено.

Згодом армія Кромвеля подолала визвольну боротьбу у Шотландії  та Ірландії.

1653 р. Кромвель розігнав парламент.  Його було проголошено лор-дом-протектором  республіки.

Режим протекторату являв  собою військову диктатуру Кромвеля - ставленика нового дворянства і буржуазії. За свого правління Кромвель придушував повстання левелерів та при­хильників королівської влади, остаточно приєднав до Англії Ірландію і Шотландію. Після смерті Кромвеля влада перейшла до його сина Річарда.

Нестійкість політичного режиму, народні заворушення, вимоги демократичних реформ привели буржуазію та дворян до думки про необхідність реставрації монархії.

Організатором перевороту став командувач англійськими військами  в Шотландії генерал Монк, який відновив правління династії Стюартів. Спроби монархів цієї династії повернутися до безконтрольного правління та насадити в Англії католицизм викликали загальне невдоволення. Ліде­ри буржуазної опозиції запросили на англійський престол правителя Нідерландів Вільгельма Оранського, який обіцяв поважати волю парламенту і повинен був забезпечити союз Англії з Нідерландами у боротьбі проти Франції. 1688 р. війська Вільгельма висадилися в Англії і захопили Лон­дон. Він був проголошений королем Англії.

Так відбувся безкровний державний переворот, що отримав назву Славної революції.

15. Республіка і протекторат в Англії

Казнь Карла I означала, что  индепенденты отказались от монархии и пошли на установление такого государственного устройства, которое принято называть республикой (государством общего блага - Commonwealth). Палата общин провозгласила себя высшей властью в стране. Были приняты законы об уничтожении палаты лордов и уничтожении королевского звания. Главную роль в управлении в период индепендентской республики (1649-1653) играл Государственный совет, обладавший чертами исполнительного органа власти. 19 мая 1649 года новое государство было провозглашено официально (Карикатура ''Королевский дуб Британии''), .

Поначалу положение  режима не казалось прочным. Потребовалось время, чтобы устранить опасность новых роялистских восстаний. Серьезные опасения у лидеров индепендентов вызвала активность левеллеров, которые сочли, что новая власть не имеет общего с демократическим республиканским идеалом, провозглашенным в "Народном соглашении". Лильберн даже осудил процесс над королем и его казнь. Как любой свободнорожденный англичанин человек по имени Карл Стюарт имел право на суд присяжных. То же он относил и к роялистским командующим, ожидавшим приговора в Тауэре, которым послал книгу законов, чтобы помочь им защищаться. В памфлетах Лильберн и другие левеллеры подвергли острой критике не только Государственный совет, но и парламент. В них был сформулирован вопрос, следовало ли подчиняться режиму, который левеллеры рассматривали как незаконный. Не удивительно, что в конце марта Государственный совет распорядился арестовать лидеров левеллеров Лильберна, Овертона и Уолвина, а также Томаса Принса. В Тауэре они пишут "Манифест" (документ 6), в котором защищают свои идеи от "клеветы", обрушившейся на них.

В Лондоне началась кампания в их защиту, инициаторами которой  выступили жены Лильберна и Овертона и другие женщины, близкие к движению (удивительный факт в культуре пуританизма). Арест лидеров левеллеров вызвал волнения в армии, пик которых пришелся на конец апреля-начало мая 1649 года. Попытка восстания была подавлена Кромвелем и Ферфаксом, за что Сити выразило им "сердечную благодарность". Несколько сотен солдат восставших двух полков бежали, около четырехсот были схвачены, четверо приговорены к смерти, из которых трое действительно казнены. Новая серия волнений под лозунгами левеллеров пришлась на осень того же года, но и они были быстро подавлены офицерами. Таким образом, к 1650 году движение левеллеров лишилось своей главной опоры в армии. Большая часть его лидеров, оставаясь противниками индепендентов, отказалась от насильственной борьбы и присоединилась к религиозным пуританским сектам. То же случилось и с самим Лильберном: осенью 1649 года он предстал перед судом по обвинению в государственной измене, но был освобожден, а затем выслан из страны. Вернувшись в Англию, он присоединился к квакерам.

Эти годы были проникнуты подъемом религиозного пуританского сознания. Складываются религиозные группы, в  учении которых соединилась стремление к обретению истинной, "чистой" веры, с надеждой на социальное переустройство и улучшение общественной жизни. Судьбы таких сект различны. Некоторым было суждено сыграть большую роль в религиозной и общественной жизни Англии и других стран. Особенно популярным стало учение квакеров ("трясущихся") - так называли противники этого учения "Общество друзей", созданное проповедником Дж. Фоксом. Между квакерами, рантерами, баптистами и представителями других религиозных групп были отличия (например, в толковании писания или в отношении к церковному браку), но их объединяло резко негативное отношение к церковной власти и дисциплине. Они отвергали кальвинистскую доктрину божественного предопределения как несовместимую с идеей божественной любви, которая доступна каждому, искренне открывшемуся Богу.

В годы протектората возрос международный престиж Англии. Две  державы, Испания и Франция, в  условиях войны между ними нуждались  в Кромвеле как в союзнике. Например, католическая Испания была первой страной, официальной признавшей новый режим. Тем не менее, в конце концов Кромвель сделал выбор в пользу Франции: война с Испанией сулила важные приобретения за счет испанских колоний. В 1655 году английская эскадра под командованием адмирала Блейка захватила остров Ямайку, ставший форпостом английской колониальной экспансии в Вест-Индии.

16. Друга республіка і реставрація Стюартів

Поновлення королівської влади в Англії сталося не через  те, що феодалы-кавалеры виявилися сильнішими буржуазії і зуміли зброєю нав'язати  своєю владою. Реставрація 1660 р. пояснюється  посиленням консервативних настроїв на лавах самої англійської буржуазії, і навіть серед англійського нового дворянства, задоволеної перетворенням своєї феодальної земельної власності в необмежену буржуазну власність і підвищення свого землеволодіння в Англії й особливо у Ірландії. Буржуазія і джентрі боялися нових масових рухів, загрожували їх власності. Для цих верств мав державне значення і те, що Карл 11 повертався до Англії над ролі абсолютного монарха, але в договірних умовах. Бредской декларацією від 4 квітня 1660 р. Карл 11 обіцяв політичну амністію, свободу релігії, зберігати право власності на майна, придбані під час революції. Прибувши Англію, новий король підтвердив низку надзвичайно важливих конституційних актів, таких, як «Велика хартія вільностей», «Петиція на право», статути про винятковому право парламенту стверджувати податки. Карл 11 обіцяв правити країною що з парламентом. У короля був постійного війська, за винятком палацевої охорони та порівняно нечисленних загонів, розміщених у ролі гарнізонів у різних пунктах Шотландії та Ірландії. Позбавлений коронних земель, конфіскованих і розпроданих під час революції, Карл у фінансовому відносин повністю залежав від парламенту, який призначив на зміст короля та її двору певну суму по так званому цивільному~ листу.