Шпаргалка по "Истории"

Основна особливість  англійської абсолютної монархії полягала в тому, що поряд з сильною королівською владою в Англії продовжував існувати парламент. До інших особливостей англійської абсолютизму відносяться збереження місцевого самоврядування, відсутність в Англії такий централізації і бюрократизації державного апарату, як на континенті. В Англії була відсутня і велика постійна армія.

Центральними органами влади та управління в період абсолютної монархії в Англії були король, Таємний  рада і парламент. Реальна влада  зосередилася в цей період повністю в руках короля.

Таємний рада короля, остаточно  склався в період абсолютизму, складався з вищих посадових осіб держави: лорда-канцлера, лорда-скарбника, лорда-зберігача друку та ін

Зусилля королівська  влада не змогла скасувати парламент. Його стійкість була наслідком союзу  джентрі і буржуазії, основи якого  були закладені в попередній період. Цей союз не дозволив королівської влади, використовуючи рознь станів, ліквідувати представницькі установи в центрі та на місцях.  
Верховенство корони у взаємовідносинах з парламентом було оформлено статутом 1539 року, який прирівняв укази короля в Раді до законів парламенту. Хоча в 1547 році парламент формально скасував цей статут, перевага корони над парламентом фактично зберігалося.

Парламент продовжував  зберігати за собою прерогативу  затвердження розмірів зборів та податків. Протидія парламенту встановлення нових податків примушу вало англійських королів вдаватися до позик, запровадження мита на ввезення та вивезення товарів, до видачі за великі грошові виплати привілеїв компаніям на виключне право торгівлі (так званих монополій). Ці дії іноді викликали опір парламенту, але його можливості впливати на політику королівської влади в цей період послабшали. У зв'язку з бурхливою колонізації неанглійскіх територій Британських островів англійська система управління поступово поширювалася на всю Британію. У 1536-1542 рр.. до складу англійської держави був остаточно інтегрований Уельс. У 1603 році під владу англійської корони перейшла північно-східна провінція Ірландії - Ольстера. З 1603 року в результаті дінастіческого престолонаследія в особистій унії з Англією (під владою одного короля) стала знаходитися Шотландія. Фактично це об'єднання було номінальним, і Шотландія зберігала статус самостійного державного утворення.

У період абсолютизму  остаточно стверджується верховенство королівської влади над англійської церквою. З метою установи в країні церкви, підпорядкованої королівської влади, в Англії була проведена Реформація, що супроводжується вилученням церковних земель і перетворенням їх у державну власність (секуляризації). Парламент Англії при Генріха VIII з 1529 по 1536 р. прийняв ряд законів, оголошує короля главою церкви і наділяє його правом намічають кандидатів на вищі церковні посади. У кінці XVI в. законодавчим шляхом було встановлено зміст віровчення нової церкви, а також порядок богослужіння. Таким чином, так звана Англіканська церква перестала залежати від римського папи і перетворилася в частину державного апарату.  
Вищим церковним органом країни була Висока комісія. До її складу поряд з духовними особами входили члени таємної ради та інші посадові особи. Компетенція комісії була надзвичайно великою. Вона розслідувала справи, пов'язані з порушенням законів про верховенство королівської влади в церковні справи, "заворушення духовного і церковного характеру". Основним завданням комісії була боротьба з супротивниками реформованої церкви - як з католиками, так і з прихильниками найбільш радикальних і демократичних форм протестантизму (наприклад, пресвітеріанства, вкорінені в Шотландії). Будь-які три члена комісії, якщо серед них був один єпископ, володіли правом піддавати покаранню осіб, які не відвідують церкву, припиняти єресі, смещать пасторів. В подальшому до ведення Високої комісії був віднесений ряд суто світських справ - про бродяга в Лондоні, про цензуру і т.п. Реформована церква, зберігши чимало рис католицизму як у структурі, так і в богослужінні, перетворилася на орган, одним із завдань якого стала пропаганда теорії божественного походження влади короля.

З встановленням абсолютизму  система місцевих органів управління стала більш стрункою, зросла їх залежність від центральних органів влади. Основні зміни в місцевому управлінні у цей період висловилися в установі посади лорда-лейтенанта і адміністративному оформленні місцевої одиниці - церковного приходу. Лорд-лейтенант, призначуваний в графство безпосередньо королем, очолював місцеве ополчення, керував діяльністю світових суддів і Констебль.

Прихід представляв  собою низові самоврядних одиницю, що поєднує функції місцевого  церковного та територіального управління. Збори парафіян, які сплачували податки, вирішувало питання розподілу податків, ремонту доріг та мостів і т.п. Крім того, збори обирали посадових осіб приходу (церковних старост, урядників за бідними та ін.) Ведення церковних справ у парафії здійснювалося настоятелем парафії. Уся його діяльність була поставлена під контроль світових суддів, а через них - під контроль органів управління графства і центральних органів. Четвертние сесії світових суддів перетворилися у вищі інстанції з усіх питань, що відносяться до справ управління парафіями. Зборів графство, ще збереглися від попереднього періоду, остаточно втрачають своє значення.

При абсолютизм остаточно  оформилася структура і юрисдикція центральних Вестмінстерський судів, у тому числі Суду справедливості та Вищого суду адміралтейства, розширилася судова компетенція світових суддів. Всі кримінальні справи наказувалося розглядати роз'їзні і світовим суддям після затвердження з ним обвинувального акта великим журі. Присяжні засідателі включалися до складу суду. Майновий ценз для присяжних за законом Єлизавети I був підвищений з 40 шилінгів до 4 фунтів стерлінгів.

Основні принципи організації  армії змінилися незначно. Під  час встановлення абсолютної монархії Генріх VII (1485-1509 гг.), Щоб підірвати  остаточну військову міць старої аристократії, видав закон про заборону феодалам мати свиту і затвердив монопольне право корони використовувати артилерійські знаряддя.

8. Ідеологія та течії пуританізму

Пуритани (від англ. purity - чистота) — послідовники кальвінізму  в XVI — XVII столітті в Англії, які вимагали очищення англіканської церкви від старих католицьких обрядів.

Пуритани вимагали замінити єпископат виборними старійшинами (пресвітерами), замість меси вести  проповіді, обряди спростити, а деякі  навіть знищити, позбавити церкви прикрас. Пуританізм став ідеологічним прапором Англійської революції 1640 - 1649. Неоднорідність соціально-політичного складу пуритан призвела до виділення серед них трьох сил: помірної (пресвітеріани), радикальної (індепенденти) течій, а також низів Англії (левеллери). Внаслідок урядових репресій багато пуритан були змушені переселитися в континентальну Європу, а також у Північну Америку. Так, пуритани стояли біля витоків США, оскільки саме з поселення пуритан в 1620 році в штаті Массачусетс фактично почалося англійське заселення Північної Америки.

Пуританізм виступав в Англії як опозиційний рух за послідовну реформацію англіканської  церкви, очищення її від рис, успадкованих від католицизму. Спершу пуритани виступали  за спрощення церковних пишностей, відмову від літургії на користь проповіді. Але із загостренням соціальної кризи вимоги пуритан набували радикального і політичного характеру. Згодом пуританізм став масовою формою вираження антифеодальних соціальних вимог і відіграв вирішальну роль в ідеологічному забезпеченні англійської революції XVII ст.

Однак революційний табір  не був єдиним ні в соціальному, ні в релігійному аспектах. Під час  революції в таборі пуритан остаточно  визначилися три головні течії: пресвітеріан, індепендентів і левелерів.

Пресвітеріанська течія, яка об´єднала велику буржуазію та верхівку нового дворянства (джентрі), складала праве крило революції. Вона прагнула до обмеження королівського свавілля і утвердження своєї політичної влади без участі народу.

Релігійно-політична  програма пресвітеріан передбачала очищення церкви від пережитків католицизму, її реформу за шотландським взірцем і утвердження на чолі церковно-адміністративних округів пресвітерів із найбільш заможних громадян. За доктриною та організаційними принципами пресвітеріанство було близьким до Реформації. Культ і церковна обрядовість - надзвичайно прості. Католицьке духовенство замінено системою пресвітерів із різко обмеженими й послабленими адміністративними функціями і централізацією.

Впливовішою партією  революційного табору були індепенденти, що висунули такі релігійно-політичні гасла: встановлення обмеженої конституційної монархії, визнання та проголошення невід´ємних прав і свобод підданих, щонайперше свободи совісті і свободи слова; усунення централізованої церкви і створення незалежних від держави місцевих релігійних громад. Виразниками ідеології індепендентів були Джон Мільтон, Олджернон Сідней, Джеймс Гаррінгтон та ін.

Відомий англійський  поет Джон Мільтон (1610-1674) взяв активну  участь у революції на боці демократичних сил. У своїх працях він обґрунтовував те положення, що всі люди за природою вільні та мають залишатися такими за всіх без винятку умов суспільного життя. Всі вони створені для того, щоб владарювати, а не коритися. Народ - єдине джерело і носій влади, державного суверенітету. Він вручає кермо правління королю, магістратам не для того, щоб поставити над собою володарів, а щоб мати уповноважених, які чітко виконували би його доручення. Правителі зобов´язані діяти в інтересах і на благо народу, корячись громадянським законам. Інакше народ може в будь-який час усунути правителя від влади і піддати його покаранню, навіть найсуворішому. Очевидно, Дж. Мільтон виправдовував таким чином суд над Карлом І і його страту.

Джон Мільтон виступав, отже, як один із ранніх буржуазних прихильників природноправової теорії, принципу народного суверенітету і суспільного договору, основні положення яких він використовував у боротьбі проти абсолютизму, домагаючись передання буржуазії та новому дворянству всієї повноти державної влади.

Ідею народного суверенітету обстоював у своїх творах і  Олджернон Сідней (1622-1683). Виходячи з  природноправового вчення, він обстоював  принцип народного суверенітету і заявляв, що єдина правомірна основа влади - це вільна згода людей заради мети самозбереження. Ця заява свідчить про те, що мислитель був прихильником договірної теорії походження держави. Із цієї теорії він робив висновки на користь демократичних принципів. Сідней заявляв, що люди, встановлюючи державну владу, обмежують свою свободу лише настільки, наскільки це необхідно для загальної користі, і що вони зберігають за собою право не тільки встановлювати, а й скидати уряд. Близьким за політичними поглядами до індепендентів був і Джеймс Гаррінгтон (1611-1677). У своєму творі «Республіка Океанія» він розвинув тезу про детермінацію державних форм характером розподілу власності в суспільстві.

Досліджуючи фактичне майнове  становище різних соціальних верств тогочасної Англії та зіставляючи його з організацією, складом і цілями правління, Дж. Гаррінгтон одним із перших у правознавстві нового часу відзначив вирішальну залежність природи і специфічних рис політичного ладу від реального економічного фактора.

Відзначаючи позитивні  риси індепендєнтів, слід, однак, підкреслити, що вони не були послідовними прихильниками демократичних форм держави. Виражаючи настрої великої та середньої буржуазії, нового дворянства, яке приєдналося до революції, вони, як і вся партія індепендєнтів, схильні були піти на компроміс із дворянством і на встановлення конституційної монархії.

Але в перебігу революції  з індепендентської течії виокремилися левелери (зрівнювачі), які почали користуватися  найбільшою популярністю серед ремісників і селян. У своєму маніфесті «Народна згода» левелери висунули ідеї народного  суверенітету, загальної рівності, вимагали проголошення республіки, встановлення загального чоловічого виборчого права, повернення огороджених земель громадам.

Найвідомішим з-поміж  мислителів цього табору був Дзісон Лільберн (1614-1667). Наріжним каменем платформи  левелерів був принцип первинності, верховенства і суверенітету влади народу. Вся влада, писав Дж. Лільберн, споконвічно і за своєю сутністю виходить від народу і, отже, належить тільки йому. Вільний вибір народу та його згода, виражена через представників, започатковує всяке справедливе управління. Левелери не просто проголосили вказаний принцип. Вони звернули увагу на те, що нація є початком, серединою і кінцем всякої влади, і що закони самої історії та відповідальність перед нащадками і предками забороняють нації відчужувати будь-кому свою владу.

9. Економічний розвиток Англії XVI ст.

У XVI ст. Англія ступила  невеликою за територією країною. Володіння  Англії в Ірландії були незначними, Шотландія також не входила до її складу. Населення Англії на початку XVI ст. складало близько 3 млн осіб, а наприкінці століття збільшилося до 4 млн (не рахуючи Шотландії).

На початку XVI ст. Англія, на відміну від Нідерландів, не була міською країною: у містах жило не більш як 10% населення, наприкінці століття кількість міщан зросла до 20%.

Англія залишалася переважно  аграрною країною. Земля належала дворянам-землевласникам і королю. Переважна більшість  селян власної землі не мала, за користування нею сплачувала грошову  ренту.

На початку XVI ст. в  сільському господарстві Англії сталися значні зміни. З появою мануфактур як в Англії, так і поза її межами зріс попит на англійську вовну. Багато землевласників, знехтувавши рільництвом, захопилися розведенням овець. Цей процес мав далекосяжні наслідки для розвитку Англії. Вовна перетворилася на головне багатство країни. Відтоді й дотепер мішок із вовною, як символ заможності Англії, знаходиться в палаті лордів англійського парламенту і служить сидінням для лорда-канцлера.

Справжнім потрясінням  для Англії стала “революція цін”. Внаслідок неї великі землевласники збільшили грошову ренту селян у три, п'ять, а подекуди і в сім разів. Селяни втрачали свої господарства, а з ними і єдиний засіб до існування, перетворюючись на жебраків.

Головною галуззю промисловості  стало виробництво сукна. Замість вовни в XVI ст. Англія почала вивозити до інших країн сукна з вовни. У 60-ті рр. XVI ст. сукна становили 80% усього англійського експорту. Саме зі зростанням попиту на сукно пов'язано поширення мануфактурного виробництва.

Внаслідок великих географічних відкриттів Англія опинилася на перехресті торговельних шляхів між Європою та Америкою. Це стало поштовхом до зростання зовнішньої торгівлі.

Поодинці купцям було сутужно відправлятися в мандрівки  до далеких берегів. На них чатували бурі, пірати, створюючи небезпеку втрати товарів і навіть загибелі. Щоби зменшити ризик, купці об'єднувалися в компанії. Перша така компанія виникла в 70-х рр. XV ст.

У XVI ст. англійські купці  почали засновувати нові капіталістичні акціонерні компанії. Купці об'єднували свої капітали і ставали акціонерами компанії, отримуючи прибутки відповідно до внеску. Назви компаній характеризували головні напрями англійської торгівлі. Після відкриття у 1553 р. північно-східного морського шляху до Московії виникла Московська компанія. У 70-88 рр. XVI ст. виникли Остзейська (або Істландська) компанія, яка вела торгівлю на Балтійському морі, Левантська (або Турецька) для торгівлі в Середземному морі та Гвінейська компанія (згодом вона перетворилася на Ост-Індську), яка зосередила у своїх руках торгівлю з Індією та Африкою.