Особливості формування етносу глобального світу

Більшість націй  сучасного світу є поліетнічними по своїй внутрішній структурі, включаючи різні субетноси, тобто входять до складу етносів спільноти, де особливі етнічні властивості виражені з меншою інтенсивністю, ніж в основних етнічних одиницях. Типовим прикладом у цьому відношенні є США, де американська нація складається з безлічі етнічних груп і представляє собою багатомовну націю. Предками сучасних американців були вихідці з 40 країн. “Хоча англійська мова є переважаючим в США, 7,7 млн. американців вважають своєю рідною мовою іспанську, 5,1 млн. - німецьку, 4,1 млн. - італійську, 2,5 млн. - польську, 2,4 млн. - французьку і 1,2 млн. - ідиш. Це свідчить про етнонаціональну різноманітність американського суспільства.”

Отже, в цей період складаються, досягнуті високого ступеня політичної організації, внутрішній ринок та єдиний господарський уклад, власна література, мистецтво. Нації більш численні, ніж народність, і налічують десятки і сотні мільйонів. На грунті єдиних території, мови та економіки формується єдиний національний характер і психологічний склад. Виникає дуже сильне почуття солідарності зі своєю нацією. Національно-патріотичні і національно-визвольні рухи, міжнаціональна ворожнеча, війни і конфлікти виникають як ознака того, що нація сформувалася і бореться за свій суверенітет.

Похідним від “нації” є термін “національність”, який вживається у двох значеннях. По-перше, для позначення приналежності людини до певної етнічної спільності, а в західноєвропейських країнах - головним чином для вказівки державної приналежності людей. У цих цілях нерідко застосовується вираз “етнічна національність”. По-друге, термін “національність” використовується як збірний в тих випадках, коли їм замінюється перелік різних форм соціально-етнічних спільностей (націй, народностей, етнічних груп, виключаючи племена). Наприклад, коли говорять, що в Російській Федерації проживають люди понад 130 національностей, то мають на увазі сукупність всіх форм соціально-етнічних спільностей.

Похідними від поняття  “етнос” є “етнічна группа” і “етнографічна группа”. Етнічна група - це група людей, для якої характерна близькість мов і деяких інших особливостей культури, родинних за походженням які збереглися до наших днів. До етнічної групи можна віднести місцеві, територіальні спільності людей, які хоч і говорять однією мовою і усвідомлюють свою приналежність до єдиного етносу, але часто відрізняються один від одного другорядними культурно-побутовими, а іноді й мовними ознаками. Наприклад, свани і лази. Вони - складова частина грузинської нації. Хоча переважна більшість їх володіє грузинською мовою, проте в домашньому побуті сванська і лазска мови ще використовуються.

Територіально-культурні  спільності зазвичай називають “етнографічними группами”, або “субетносами”; їх утворення може збігатися з районами поширення мовних діалектів, хоча такий збіг і не є обов'язковим. Для етнографічних груп характерні такі риси, як наявність окремих специфічних елементів побуту, культури, мови, релігійних вірувань і т. п. Багато етнографічні групи мають самоназви і самосвідомість. Аналогічні етнографічні групи можна виділити в складі майже кожного більш-менш великого народу. Такі, наприклад, «верхні» і «нижні» німці, відмінність між якими має як етнографічний, так і діалектологічний характер. Більш дрібними етнографічними групами того ж народу можна вважати «верхніх» і «нижніх» саксонців, баварців, вестфальців, швабів, франконців та ін..

З трьох зазначених форм розвитку етносу, соціологи першорядну увагу приділяють вивченню націй і національних відносин, бо цей тип етносу переважає в сучасному світі, в тому числі і на території нашої країни. Тому в соціологічній літературі терміни "етнічний" і "національний" часто використовуються як синоніми або у словосполученні "національно-етнічний".

Етнографи, які  вивчають побут і культуру різних етнічних груп, сьогодні сперечаються про те, чи є проживання на спільній території істотною ознакою етнічної спільноти. З світової практики відомо, що представники одного етносу не завжди проживають на одній території і утворюють окрему державу. Часто складається так, що представники одного етносу можуть проживати на територіях інших держав і етнічних груп (корінної нації), зберігаючи при цьому характерні риси свого етносу - звичаї, традиції, стереотипи поведінки, не кажучи вже про загальний мовою. Як приклад, можна привести українську діаспору на території Канади. Українці є найбільшою слов'янською діаспорою на території Канади, чисельністю 1 209 085 чоловік за 2011 рік. Таким чином Канада є третьою країною за числом етнічних українців (після України та Російської Федерації).

Тому в світі  фактично не існує держав, в межах  якого проживали б виключно представники одного етносу. Навіть в рамках європейських мононаціональних держав - Франції, Німеччини, Швеції та ін в межах одного політичного утворення живуть представники різних етносів. Графа “національність” у багатьох західних країнах взагалі не використовується, говорячи  про французьке, німецьке, американське і т.д. громадянство, а не про національність, так як національна і політична характеристика етнічної спільності тут збігаються термін “американець”, наприклад, означає не стільки етнічну приналежність: скільки “політичну прописку” людини, її громадянство.

Таким чином, плем'я - це етнос, якому вдалося впорядкувати відтворення людей, виключити випадки появи дітей зі спадковими хворобами, зумовленими кровозмішенням, створити власний діалект і звичаї, завоювати свою територію. На відміну від племені, народність - це етнос, якому вдалося створити власну державу.

Нація - це етнос, якому вдалося побудувати капіталістичне суспільство - загальний національний ринок, демократію, приватну власність, правова держава, національну культуру.

Отжє, плем'я, народність і нація - це три щаблі еволюції етносу. На кожному з цих етапів формується свій стиль поведінки, система суб'єктивних ціннісних відносин, відмінних від інших, де мова, релігія є важливими, але додатковими елементами цього процесу.

Пов'язана однаковим  походженням, матеріальної і духовної культурою спільність людей, що утворює  етнос, відрізняється особливим  типовим сприйняттям життя, спільністю (однаковістю) духовного складу, ставлення  до зовнішнього світу, яке формує початкові стереотипи (ірраціональні почуття, як на емоційно-чуттєвому, так і раціональному рівнях ), необхідні для самовизначення людини в духовному та соціально-політичного життя.

За нинішніх умов етноси існують у формах нації, народу, національної та етнографічної груп, а подекуди у вигляді окремих племен.

        

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  ІІ. Система загальнолюдських цінностей на різних етапах розвитку суспільства.

     У кожної людини починаючи з дитинства утворюються особисті ціннісні орієнтації, тобто ціннісні уявлення, за допомогою яких він орієнтується в світі цінностей і визначає, які з цінностей є для нього більш значущими, а які менш. Свідомо чи несвідомо люди прагнуть якось організувати свої ціннісні орієнтації, привести їх у більш-менш логічно упорядковану ієрархічну систему.

Система цінностей являє собою сукупність послідовних систем етики (зокрема особисті та культурні цінності), а також заходи що використовували для етичної чи ідеологічної цілісності. Чітка  визначена система цінностей є моральним кодексом.

         Одна або більше людей можуть мати систему цінностей. Крім того, система цінностей може відноситься до однієї людини або багатьох:

• Особиста система цінностей застосовується і стосується лише на індивідуальності.
• Комунальна або культурна система цінностей проводиться і застосовується до спільноти / групи / суспільства. Деякі комунальні системи цінностей відображаються у вигляді кодексів і закону.

           Як член суспільства, групи або громади, людина може мати як і особисту систему цінностей так і комунальну систему цінностей.

Людство пройшло  довгий шлях, відокремивши себе спочатку від природи,  а потім проголосивши повагу до чужої індивідуальності, утверджуючи творчий діалог несхожих, окремих людей.

         Кожна історична епоха по-своєму розглядає людину та її місце в світі. На кожному етапі розвитку людина належить до певного типу мислення і поведінки, вона відчуває на собі безліч культурних впливів. Це і досвід загальнолюдської культури, і конкретно-історичний час, в якому вона живе, і національна культурна атмосфера, як її безпосереднє культурне оточення і середовище, в якому відбувається пробудження людини до культурного життя. 

         Кожний народ має свою систему  цінностей, яка визначає  і  характеризує саме його спосіб  життя, формує типові для представників даної нації особливості поведінки і мислення, які лежать в основі творчості цього народу.

        Необхідною складовою людської свідомості, пізнання є світогляд. Світогляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Світогляд людини зумовлений особливостями суспільного буття та соціальними умовами. Свiтогляд є частиною людської духовностi, частиною людської психiки.

         Духовнiсть людини - це iдеальне утворення, що виникло в результатi вiдображення людиною оточуючого середовища i постiйної всебiчної взаємодiї з ним. Як складна система - духовнiсть має свою структуру, ведучим компонентом котрої є світогляд. Світогляд - це та частина духовностi, вiд котрої певною мiрою залежать iншi її компоненти, вони постiйно зазнають визначального впливу свiтогляду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Система загальнолюдських цінностей в період доіндустріального суспільства

На етапі  доіндустріального розвитку людства зароджується культова свідомість, в основі якої лежали первісні вірування - тотемізм, фетишизм, магія.

Світосприймання первісної людини можна охарактеризувати одноманітністю і постійністю явищ. Це ілюструють у першу чергу експонати етнографічних музеїв. У кожному з них — незалежно від місця розташування — ми бачимо сокири, молоти, долота, ножі, пилки, шкребки, шила, голки, списи і наконечники стріл. Різні лиш окремі деталі. Те саме спостерігаємо і щодо занять: теслярські вироби, рибальські сіті або вудочки, мисливські стріли або списи, способи добування вогню, приготування їжі па вогні, плетення корзин тощо повторюються у всіх колекціях, які ілюструють побут відсталих суспільств.

Такі збіги характерні і для духовних процесів.

Первіснообщинний  лад має своєю головною структурною віссю кровнородинні відносини (племена, роди). І світ, який оточує людину — небо, земля, сонце, дерева, води, тварини, — в її уявленні (за О.В. Лосевим) — теж одна велика община, зв'язана родинними відносинами. Світ — наче родина, подвір'я.

Тому провідна ідея первісної свідомості така: дійсність  — живий організм, а людина —  частка його. Світ у цілому і все, що його населяє, відповідно одухотворене, живе за тими самими законами і звичаями, що й рід людський.

Первісній людині було присущий синкретизм свідомості, тобто невиділення прекрасного і потворного, істинного і фальшивого, добра і зла.

Одухотворення природи, анімізм (від лат. anima – душа, дух) означав віру в існування духів, які панують над предметами та явищами світу. На думку людини епохи дикості, вода у ріках, що тече спокійно чи проривається через гірську ущелину, спадає влітку чи загрожує повенями навесні, управляється не законами природи, а волею духа. При цьому водяні або лісові духи первісної міфології були духами, здатними впливати не тільки на життя водоймищ та дібров, а й приязно чи вороже ставитися до людини. Тим-то людина і намагалась улестити їх жертвою.

Умилостивлення  жертвою духів землі і води лежить в основі повір'я про те, що не можна рятувати потопаючих оскільки вони заподіють страшної шкоди рятівникові. Не можна не згадати і духів дерев та дібров, нерозривно зв'язаних з первісною анімістичною теорією природи. У дереві часом бачать свідому істоту і тому вклоняються йому.

Отже, душа є у всього сущого, думали люди. А дух може існувати і сам по собі, і поза якоюсь іншою сутністю: річчю, звіром, людиною, вітром, грозою, травою. Дух має необмежену сферу дії, він може тимчасово вселятися в якесь тіло або річ. Народження, смерть, сон і сновидіння, хворобу, непритомність, а також чхання і позіхання первісні люди пояснювали існуванням у людині духу, здатного час від часу залишати тіло.

Не можливо  не відмітити що первісним людям  присущий анімізм та тотемізм. За віруваннями первісних людей, душа, або дух, який залишав тіло після смерті, волів на власний розсуд зоставатися біля могили, мандрувати по землі, ширяти в повітрі чи відлітати у справжню оселю духів — загробний світ (анімізм). На нижчих ступенях культури ідея кров породинних зв'язків дістає відображення у тотемізмі — ототожненні роду з твариною, від якої рід походить. Соціальне життя здебільшого визначалося тотемістичними уявленнями.

З належністю до певного роду були пов'язані і  деякі табу — заборони, які не підлягали ні сумніву, ні осмисленню. Вони регулювали зовнішні ознаки члена роду (амулет, забарвлення), забороняли певну їжу тощо.