Лекции по "Средневековью и Возрождению"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Июня 2014 в 03:32, курс лекций

Краткое описание

Саме тому, що європейське Середньовіччя стало епохою створення сучасних народностей та держав, закладення початків сучасної нам поезії та живопису, відлиття в особливі, осмислені й одухотворені форми архітектури, виникнення понять та відношень, якими і в яких ми живемо і тепер, саме тому воно постає для сучасних людей близькою, так би мовити, епохою, викликає до себе великий дослідницький інтерес, зумовлюючи детальне своє вивчення. У цьому сенсі є актуальними слова відомого історика Л. Ранке про те, що люди ХІХ ст., що звернулися до ретельного вивчення Середньовіччя, відкрили у ньому не один із кращих коренів своєї власної природи. “Ми глибоко переконані у тому, - продовжує він, - що сучасний нам світ не може бути зрозумілим без дослідження тих часів”.

Вложенные файлы: 1 файл

vse.doc

— 694.00 Кб (Скачать файл)

9. Тематика, образна  специфіка, особливості композиції  героїчного епосу Франція (Пісня  про Роланда).

Французький епос зберігся у вигляді поем (їх близько 100), в записах XII-XIV ст., обсягом від 1000 до 20 000 віршів. Поеми, які дійшли до нас, відомі під загальною назвою «шансон де жест» (франц. chansons de geste), що означає «пісні про діяння». Більшість поем написана десятискладовим силабічним віршем; вірші складалися в строфи з різною кількістю рядків, така строфа називалась тирадою. Рими спочатку не було, існувало лише співзвуччя голосних (асонанс). Поема декламувалась співучим голосом під акомпанемент маленької арфи або віоли, примітивної скрипки. Якщо поема була велика, то жонглер виконував її протягом кількох днів. За змістом французькі поеми поділяються на три цикли («жести»). Королівський цикл. Центральною фігурою в цій жесті є король Франції. Це збірний образ ідеального короля, символ народної правди і справедливості, оплот країни в боротьбі з іноземними «нехристами» і феодальним свавіллям. У цих поемах звичайно зображувався Карл Великий, який в народній пам'яті заслонив усіх інших французьких правителів. Цикл Гарена де Монглана. В жесті прославляється ідеальний васал, який вірно служить слабкому королю і врятовує державу від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Цикл Доона де Майанса (або феодальний цикл). У ньому розповідається про своєкорисливі феодальні чвари, які не завжди осуджуються. Вершиною французького національного епосу є поема «Пісня про Роланда» (королівський цикл).

Історія та вимисел у французькому героїчному епосі. “Пісня про Роланда”.

Найбільш рання з редакцій, що дійшли, — Оксфордська (близько 1170). Вперше «Пісня» надрукована в Парижі в 1837. Історичну основу її складає епізод розгрому басками у Ронсевальській ущелині в Піренеях. В 778 році Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря втрутився в розбрати іспанських маврів. Похід був невдалим. Повертаючись додому вузької гірській дорозі, ар'єргард французів піддався ворожому нападу з боку місцевих басків, яких так і не вдалося   покарати. З моменту цієї події пройшло більше трьохсот років, поки з'явилася поема. Тому в творі, як і в народній творчості, історичні факти та події поступово переплелися з поетичною вигадкою. У поемі баски-християни замінені маврами-мусульманами, події виявилися перенесеними в обстановку феодального суспільства 10—12 ст. Марсілія автор поеми показує чоловіком безчесним, оскільки той брехливо клянеться Карлу у вічній дружбі й обіцяє прийняти християнство і охрестити всіх підданих. Карл, з точки зору автора, - людина принципова і порядна. Причому, з позицій того часу Карл не вважається загарбником, оскільки мета його походів благородна - охрестити мусульманське поселення Іспанії.

У змісті поеми відбилися важливі суперечності Середньовічної Франції. По-перше, в країні були внутрішні феодальні чвари, по-друге - країні загрожувала іноземна навала, по-третє, в десятому столітті загострилася боротьба між християнською Європою і мусульманським Сходом. Але справжньою причиною хрестових походів було бажання пограбувати багаті мусульманські країни. Але в очах народу вчинки християн сповнені шляхетності, так як їхня мета. Тому Карл повірив брехливим запевненням Марсіліо і повернув своє військо.

Лицарський кодекс у поемі “Пісня про Роланда”.

("Пісня про Роланда" записувалася  в той час, коли вже склався  суспільний стан лицарів з  його особливою ідеологією, і  лицарський кодекс честі наклав  відомий відбиток на зображення взаємин між героями "Пісні" (прославлення вірності васальному боргу, християнського запалу), але в цілому система цінностей тут поки ранньофеодальна.) У цьому чудовомі творі яскраво помітне вираження лицарського кодексу. Роланд захищає свого короля, він героїчно залишається з малою армією, щоб розправитися з ворогами короля. Він дуже мужній. Навіть занадто, бо хоче прославитися своєю мужністю – ризикуючи армією. Його воїнів повбивали. Він своїх друзів починає збирати на полі битви для того, щоб гідно похоронити. Навіть коли вже всі шанси на стороні суперника, він бореться до останнього. Роланд – це ідеальний лицар, який постійно діє за лицарським кодексом. Справжній лицар - сміливий, відважний воїн-патріот, який завжди тримає своє слово. Це вірний васал короля, який не зрадить його за жодних обставин. Це борець з ворогами християнської віри, захисник знедолених, який до смерті виконує свій обов'язок. Роланд - ідеальний лицар, патріот, правдолюб. Саме ці якості і є головними критеріями лицарського обовязку. Сміливий і відважний Роланд в битвах з ворогом, але «бути сміливим мало – потрібно бути розумним». Тільки тоді можна отримати перемогу, зберегти честь вітчизни, - а це і є основне завдання лицаря. Герой розуміє, що переоцінив свої сили, прийнявши нерівний бій. І все ж таки він мужньо бореться до самого кінця. Безстрашний лицар стійко приймає смерть, і навіть помираючи, думає лише про свою країну, про виконаний обовязок і про товаришів по зброї. оповідь відкриває перед нами сторінку лицарського життя і показує, хто такі справжні лицарі і що для них означає обовязок. Обовязок лицаря - сміливо битися до останньої хвилини за свого короля, за свою вітчизну. Битися, зберігаючи твердість духу і відданість своїй країні, але в той же час не втрачаючи розуму, вміючи приймати правильні рішення. Лише у цій описаній битві він втрачає голову і не слухає свого друга покликати за допомогою – через це і гине.

10. «Песнь о  моём Сиде» как литературная памятка «Реконкисты».

Своеобразие испанского героического эпоса обусловлено историческими моментами национальной истории. Основная тема испанских героических поэм — борьба за освобождение страны от захвативших ее арабов — Реконкиста. «Песнь о моем Сиде» — древнейшее из дошедших до нас произведение испанского героического эпоса, созданное примерно в 1140 г. и сохранившееся в единственном списке 1307 года.

«Песнь о моём Сиде» близка к исторической правде в большей степени, чем другие памятники героического эпоса, она даёт правдивую картину Испании и в дни мира, и в дни войны. Её отличает высокий патриотизм.

Главным героем эпоса выступает доблестный Сид, борец против мавров и защитник народных интересов. Основная цель его жизни — освобождение родной земли от арабов. Историческим прототипом Сида послужил кастильский военачальник, дворянин, герой Реконкисты Родриго (Руй) Диас де Вивар (1040—1099), прозванный за храбрость Кампеадором («бойцом»; «ратоборцем»).

В песне раскрывается три темы:

- борьба с маврами и реконкиста;

- тема феодальных распрей;

- борьба за свободу Кастильи.

11.Творчество  вагантов и голиардов

Вага́нты (от лат. vagantes — странствующие) — «бедные люди» в Средние века (XI—XIV века) в Западной Европе, способные к сочинительству и к исполнению песен или, реже, прозаических произведений.

Все произведения вагантов очень музыкальны, они не только обладают своеобразной ритмикой, лиричностью, но и, как считают исследователи, исполнялись под музыку, хотя мелодии до наших дней не дошли, и остается лишь догадываться, какими они были. Известно, что многие из этих произведений писались по образу церковных гимнов, но в то же время они несут в себе черты застольных или народных песен. В песнях вагантов присутствуют восклицания, обращения, очень часто они выглядят как обращение, просьба, жалоба, а иногда это даже диалог. То есть все эти произведения пример живой, устной речи, но заключенной в форму и ритм песни или гимна. Ваганты таким образом насмехались над средневековыми церковными канонами, над фанатичным следованием им.

Их стихи - это отражение их души, их мировоззрения, их жизни. Они пели так, как жили, и наоборот. Они постоянно представляют себя служителями Божественной музы, и тратят свой божественный дар не только на хвалебные песни, но и обличают пороки общества.

Общая черта поэзии голиардов - ее ученый характер. Поэзия голиардов опиралась, с одной стороны, на античную традицию (в любовной лирике - прежде всего на Овидия, а в сатире - на Ювенала), а с другой - на круг библейских мотивов и на традиции латинской религиозной поэзии раннего средневековья с ее жанровой системой, ритмикой и формульностью. Творчество голиардов было обращено к подготовленной аудитории, т. е. не к рыцарству, купечеству или простонародью, а к среде самих же клириков. Составляя в XII - XIII вв. подавляющую массу духовенства, эти образованные клирики были озабочены не только сугубо религиозными, но и вполне мирскими делами. Отсюда - новаторство голиардов, которые высокую античную и религиозную топику применили к материалу повседневной жизни, спроецировали ее на сугубо “прозаические” предметы. В этом проявилось и влияние народно-поэтической традиции на их творчество.

Значительное место в поэзии голиардов занимала сатира, в первую очередь связанная с обличением сребролюбия духовенства и лицемерия монахов, которые нередко, призывая к праведности, сами вели разгульную жизнь. Моралистический пафос голиардов, как бы добровольно встававших на охрану добрых нравов в клерикальной среде, был очень высок.

Откликались голиарды и на политические события современности (таковы, например, стихотворные призывы к крестовым походам, плач о Ричарде Львиное Сердце и др.). Большую роль в их творчестве играла религиозная тема, получившая выражение в гимнографии. Складывали они и повествовательные произведения (стихотворные сказки и повести) на античные сюжеты (о Трое, о Дидоне, об АполлонииТирском и др.).

 

12.Понятие куртуазной литературы. Виды и жанры рыцарской литературы.

Куртуазная литература – светская, рыцарская литература европейского Средневековья с мотивами культа дамы (в лирике) или приключений рыцарей (эпос), отчасти с элементами фантастики.

Куртуазный роман часто обращается к сказочной атмосфере. Одной из главных тем в этом романе есть тема любви к прекрасной даме и совершение подвигов ради неё. Но героев объединяет лишь платоническая любовь. Именно любовь в романе полна куртуазности. Вообще, «куртуазный» - тот, что владеет всеми видами оружия, всеми видами искусства (пение, игра на музыкальных инструментах, дружба с живописью), играет в шахматы, разбирается в морском деле, владеет большим количеством иностранных языков.

Представители: Бернарт де Вентадорн, Вальтер фон дер Фогельвейде, Кретьен де Труа, Вольфрам фон Эшенбах.

Рыцарский роман  — повествовательный жанр европейской средневековой литературы, вид средневековой эпической поэзии, развившейся одновременно с рыцарством в Англии, Германии и Франции (написан попарно рифмующимся восьмисложником, впервые примененным в англо-нормандских хрониках). Рыцарский роман охотно прибегает к атмосфере сказочности и прямому использованию сказочных мотивов и фантастики. Он равнодушен к национальному прошлому и резко порывает с французской исторической тематикой.

Рыцарская поэзия — один из самых ярких выражений миросозерцания, выработанного рыцарство и сменившего собой более суровый и грубый дух собственно феодального периода, является поэзия провансальских трубадуров,перешедшая затем в соседние страны.

В общем, рыцарская поэзия довольно ярко и определённо отразила один из элементов, входивших в состав рыцарского идеала — служение даме сердца, ласковое слово или даже взгляд которой может осчастливить человека, — между тем, как в рыцарском романе ясно сказался геройский, боевой характер рыцарства.

 

13. Куртуазная  лирика. Условия, время и место  возникновения. Представители, концепция  любви. Каноничность и жанровое разнообразие.

В рыцарских средних веках процветали песни. В то время песня выделилась в особое литературное направление – куртуазная поэзия. Она возникла в XI веке в Провансе средневековой Европы (нынешняя Франция). В ее функции входило воспевание подвигов прекрасных рыцарей в честь прекрасных дам, когда рыцари под звуки музыки рассказывали своей даме сердца о своих подвигах во имя любви. Поэтому куртуазная поэзия, это, в основном, поэзия любви. Ее основателями и исполнителями были трубадуры

Далее это веяние воспевания подвига распространилось по всей Европе. Так к концу XII века в Германии появились миннезингеры (певцы любви), и уже к началу XIII века куртуазная поэзия Германии достигла своего пика. В Англии же поэты куртуазной поэзии появились лишь в XII–XIII веке и их называли вагантами (бродячие люди). Ими становились нищие студенты, которые пели не только о любви и подвигах. В их песнях звучали протесты против церкви, поэтому их и преследовали как еретиков. Куртуазная поэзия, как и всякое литературное направление, имеет свои жанры. Как правило, их разделяют на несколько групп: песни о крестовых походах – альба, баллада, романс, пасторела; ткацкие песни – кансона, сирвента; песни о неудачном замужестве – тенсона, плач:

 Альба –строфическая песня, описывающая расставание влюблённых утром, после тайного свидания. Часто А. принимает форму диалога.

Пасторела–лирическая песня изображающая встречу рыцаря и пастушки и их спор. Чаще всего П. представляет собой стихотворный диалог, которому предписано небольшое введение, описывающее встречу.

Кансона –  Песня, ограниченная в своей тематике любовными или религиозными темами, и отличающаяся изысканным и сложным строением строфы, соединяющие части стихи разной длины.

Сирвента – строфическая песня, разрабатывающая политические или общественные темы, а также часто содержащие выпады поэтов против своих врагов.

Тенсона – спор, разделённая игра, раздел, стихотворный спор двух поэтов, представляющий собой диспут на любовные, поэтические или философские темы.

Плач – очень близок к сирвенте, выражает печаль поэта по поводу смерти важного сеньора или близкого человека.

 Баллада – первоначально в провансальской поэзии, небольшая незамысловатая песенка с рефреном для сопровождения танцев.

 Романс – небольшое лирическое стихотворение песенного типа обычно любовной тематики.

 

14.Поэзия миннезингеров, два направления миннезанга и творчество Вальтера фон дер Фогельвейде.

 Трубадуры были первыми куртуазными  лириками Европы. За ними последовали  поэты других европейских стран. Среди них видное место  занимали немецкие миннезингеры («певцы любви»), выступившие в последней трети XII в. К началу XIII в. немецкая куртуазная поэзия уже достигла замечательного успеха. Миннезингеры широко использовали опыт провансальских трубадуров. Однако чувственный элемент любви в их поэзии играл заметно меньшую роль. Зато очень часто их произведения окрашены в религиозные тона.

Информация о работе Лекции по "Средневековью и Возрождению"