Шпаргалка по "Старославянскому"

1. Значення вивчення  старослов’янської мови у системі  гуманітарної освіти

Вивчення старослов'янської мови сприяє розумінню найважливіших фонетичних процесів та особливостей формування граматичної системи слов'янських мов. Завдяки їй ми можемо краще зрозуміти сучасні слов'янські мови, українську мову на різних етапах існування. Старослов'янська мова є частиною нашої історичної культури, це мова, якою започаткували писемність наші предки, за допомогою якої слов'яни перейняли християнське вчення. У давніх пам'ятках старослов'янської мови відбито найважливіші явища праслов'янської мови, зафіксований стан мови слов'ян тисячу років тому. У сучасній українській мові старослав'янізми становлять важливу частину лексичного запасу.

2. Загальне поняття про праслов’янську мову та розвиток усіх слов’янських мов. Класифікація слов’янських мов.

Приблизно у II тис. до н.е. з групи споріднених діалектів індоєвропейської сім'ї мов виділяється праслов'янська мова як джерело всіх подальших слов'янських мов. Вона була єдиною мовою для всіх слов'ян приблизно до VII-VIII ст. н. е. Процес її формування пов'язаний із розпадом індоєвропейської мови на окремі групи мов. Праслов'янська мова, як і індоєвропейська, писемністю не засвідчена, тому вона є штучно реконструйованою. Слов'янські мови, як живі, так і мертві, походять з одного кореня – спільнослов'янської мови, що зумовлює лексичну і структурно-граматичну близькість між ними. Це можна спостерігати, порівнюючи назви побуту, виробничої діяльності, частин тіла у різних слов'янських мовах.

Поділ на східно-, західно- й південнослов’янські.

СХІДНА ПІДГРУПА. До неї належать українська, російська та білоруськамови.

ЗАХІДНА ПІДГРУПА. До неї належать польська, чеська, словацька,кашубська, лужицька і мертві полабська та поморська мови.

ПІВДЕННА ПІДГРУПА. До неї належать болгарська, македонська, сербська,

словенська і мертва старослов'янська мови.

3. Проблеми походження  писемності у слов’ян.

Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складна й досі остаточно ще не розв’язана. Складність її розв’язання насамперед зумовлюється тим, що в розпорядженні науки немає найдавніших пам’яток слов’янської писемності. Найбільш імовірно, що в східних, як і в інших, слов’ян спершу виникло письмо у вигляді різного типу рисок і їх комбінацій, вирізуваних на дереві чи іншому матеріалі. Очевидно, саме таке письмо мав на увазі Чорноризець Храбр, коли в складеному десь у кінці IX або на початку X ст. сказанії «Про письмена» писав, що «преждѣ оубо словене не имѣхоу книгъ, но чертами и рѣзами чьтехоу и гатаахоу, погани суще». Письмо у вигляді «черт і різ» використовували для позначення належності речей певній особі, позначення кількості речей, тварин або осіб, для гадання та інших подібних функцій. Залишки такого письма археологи знаходять на різних пам’ятках матеріальної культури.

Починаючи з VII—VIII ст. слов’яни налагоджують тісні зв’язки з Візантією. Господарський і культурний розвиток їх, інші практичні потреби вимагали досконалішого письма. В таких умовах у слов’ян, природно, розповсюджується грецьке письмо, яке поступово пристосовувалося до передавання слов’янських звуків (у різних місцевостях, звичайно, не однаково). Мали, певно, свій різновид грецького письма і східні слов’яни. Можливо, саме про нього йдеться у Житії Кирила, відомій пам’ятці X ст. В ній зазначається, що Кирило, коли їздив у 860 р. з візантійською місією до хозар, по дорозі зупинявся в Херсонесі в Криму і «обрѣте тоу еуаггеліє і ѱалтырь роусьскыми писмены писано и чловѣка обрѣтъ глаголюща тою бесѣдою и бесѣдова съ нимь, и силоу рѣчи приимь, своѥи бесѣдѣ прикладаа различнаа писмена, гласнаа и согласнаа». Таке письмо, вживане в той час у слов’ян, називають протокириличним.

4. Виникнення і розвиток  старослов’янської писемності. Просвітницька  місія Кирила та Мефодія.

У 862—863 рр. грецькі місіонери брати Кирило і Мефодій, готуючись до просвітительської діяльності в Моравії, упорядкували протокириличне письмо, спростили форму літер, наблизивши їх до грецького уставного письма, поширеного в богослужебних книгах, додали окремі літери й привели в систему відповідність азбуки до слов’янської фонетики, поклавши в основу найбільш відомий їм солунський діалект староболгарської мови, і переклали, користуючись упорядкованою ними азбукою, потрібні їм богослужебні книги з грецької на слов’янську мову. Ця мова одержала назву старослов’янської, а азбука, вживана в ній, відома як кирилиця.

Поряд з кирилицею в слов’янській писемності відома й інша азбука — глаголиця. На питання про те, яка з цих двох азбук виникла раніше, в науці досі немає однозначної відповіді. Деякі вчені вважають, що Кирило створив не кирилицю, а глаголицю, кирилиця ж виникла на зміну складній глаголиці аж у кінці IX ст. і автором її був Климентій, учень Кирила. Інші, теж додержуючись погляду на глаголицю як на індивідуальний витвір Кирила, висловлюють припущення, що кирилиця виникла природно, шляхом слов’янізації грецького письма. Останнім часом на користь цього погляду висуваються нові аргументи, зокрема в зв’язку з віднайденням у Київському Софіївському соборі видряпаної якимось гострим предметом на фресковій штукатурці XI ст. азбуки, що складається з 27 літер, з яких 23 повністю відповідають грецькому алфавітові, а чотири — б, ж, ш, щ — нові, слов’янські. (Высоцкий С. А. Средневековые надписи Софии Киевской (по материалам граффити XI — XVII вв.). К., 1976) На підставі складу софіївської азбуки можна зробити висновок, що вона являє собою один з варіантів грецько-слов’янського письма. (Ibid.) Отже, софіївська азбука «відбиває той етап розвитку слов’янської писемності, коли відбувалося поступове ослов’янювання грецького алфавіту і додавання до нього перших слов’янських літер… Вона підкріплює погляд тих учених, які вважають, що глаголиця, яка зберігає сліди індивідуальної творчості і винайдена Кирилом у 863 році, була старіше кирилиці». При цьому не заперечується те, що ще «старіше від глаголиці протокириличне письмо, яке існувало у слов’ян задовго до винаходу Кирила». (Ibid.)

5.Терміни для позначення  старослов’янської мови. Редакції  старослов’янської мови.

В українській термінології вживають різні назви для цієї мови: давньоболгарська, староболгарська, старослов'янська, церковнослов'янська, староцерковнослов'янська мова. Втім два перші терміни вживають рідко. Терміни староцерковнослов'янська та церковнослов'янська не рівнозначні, їх уживають поряд як два щаблі історичного розвитку мови, при чому уточнюють, про церковнослов'янську мову якої саме редакції йдеться.

Ось як називають староцерковнослов'янську деякими (державними) слов’янськими мовами:

• Українська: (давньо-/старо)церковнослов'янська мова
• Білоруська: старажытнаславянская мова, старослов'янська
• Болгарська: старобългарски, староболгарська
• Боснійська: staro(crkveno)slavenski, старо(церковно)слов'янська
• Македонська: старо(црковно)словенски, старо(церковно)слов'янська
• Польська: staro-cerkiewno-słowiański, староцерковнослов'янська
• Російська: старославянский язык, старослов'янська
• Сербська: старо(црквено)словенски, старо(церковно)слов'янська
• Словацька: (staro)slovienčina, (старо)слов'янська
• Словенська: stara cerkvena slovanščina, староцерковнослов'янська
• Хорватська: staro(crkveno)slavenski, старо(церковно)слов'янська
• Чеська: staroslověnština, старослов'янська

6. Доля старослов’янської  писемності в різних слов’янських мовах.

7. Походження глаголиці. Питання про більшу давність глаголиці. Походження кирилиці.

Глаголиця була створена майже в той же час, що й кирилиця. Найімовірніше, що в її основі лежав вже існуючий розподіл слов'янської мови на звуки. Можливими причинами створення глаголиці, або правильніше двох, а не одної абетки було існування двох чи кількох докирилівських слов'янських абеток. У всякому разі про існування докирилівських письмен говориться в VIII главі «Паннонського життя» Кирила: до створення кирилівської абетки слов'яни використовували для письма «риски і різи». Крім того Кирило, ще до створення азбуки, знаходив слов'янські книги і чоловіка, «глаголющого тою бесідою», котрий і навчив його читати ті книги. Найімовірніше, що ці книги були написані на основі грецького алфавіту, пристосованого до слов'янської мови і, можливо, доповненого новими літерами, необхідними для передачі звуків мови. Кирило ж переробив цей матеріал, створив азбуку (кирилицю), переклав ряд книг і активно сприяв просвітництву.

Більша зручність кирилиці і дозволила їй з часом витіснити глаголицю. Кирилиця була створена для церковно-слов'янської мови. Замінила глаголицю, яка використовувалася раніше. Містила декілька невикористовуваних сьогодні літер. Склад первісної кириличної абетки невідомий. «Класична» старослов'янська кирилиця з 43 літер, ймовірно, містить також і пізніші літери (ы, оу, йотовані). Кирилиця включає грецький алфавіт, але деякі суто грецькі літери (ксі, псі, фіта, іжиця) стоять не на своєму початковому місці, а винесені в кінець. Деякі літери кирилиці, що відсутні в грецькому алфавіті, за обрисами близькі до глаголичних. Ц та Ш зовні схожі на деякі літери давніх алфавітів (арамейське письмо, ефіопське письмо, коптське письмо, єврейське письмо, брахмі). Однозначно визначити джерело запозичення наразі дуже складно. Б за обрисами схожа на В, Щ на Ш. Принципи створення диграф у кирилиці (Ы з ЪІ, ОУ, йотовані літери) загалом наслідують глаголичні.

Літери кирилиці використовуються для запису чисел за грецькою системою. Замість пари зовсім архаїчних знаків - сампі та стигма, - що не входять навіть до класичного грецького алфавіту з 24 літер, пристосовані інші слов'янські літери - Ц (900) і S (6) ; згодом і третій такий знак, Коппа, спочатку використовувався в кирилиці для позначення 90, але його заступила літера Ч. Деякі літери, що відсутні в грецькому алфавіті (наприклад, Б, Ж), не мають числового значення. Це відрізняє кирилицю від глаголиці, де числові значення не відповідали грецьким і ці літери не пропускалися.

Літери кирилиці мають власні назви, за різними загальним слов'янським іменам, які з них починаються, або прямо запозичені з грецької (ксі, псі); етимологія деяких назв спірна. Так само, судячи з давніх абецедаріїв, називалися й літери глаголиці.

8. Старослов’янські пам’ятки, їх значення. Жанрова класифікація старослов’янських пам’яток.

До нашого часу дійшли лише копії найдавніших рукописів, зроблені учнями Костянтина і Мефодія. Ці пам'ятки не чисельні, кілька з них датовані кінцем X ст., а решта – XI ст. Глаголичні пам'ятки. Київські листки, або Київський місал, це уривок католицької меси, що підтверджує моравське походження тексту. Це найдавніша пам'ятка старослов'янського письма, що найточніше відтворює початковий етап слов'янської писемності. Зографське євангеліє. Це неповний рукопис, у ньому втрачено частину тексту. Маріїнське євангеліє. Написано в XI ст. найвірогідніше у Македонії. Ассеманійове євангеліє. Це апракос, написаний у XI ст. в Македонії. Збірник Клоца. Це залишки великої збірки проповідей і повчань. Синайський псалтир. Це рукопис, який зберігається в Аравії. Синайський требник – збірник молитов і служб, належить до македонських пам'яток XI ст. Рильські глаголичні листки. Назва походить від Рильського монастиря в Болгарії. Охридські листки – цечастина з недільного євангелія, пов'язана із м. Охридом. Боянський палімпсест – це змитий глаголичний текст, поверх якого писана пам'ятка XIII ст. Боянове євангеліє. Празькі уривки. Пам'ятку складають два пергаментних аркуша. Кириличні пам'ятки. Напис царя Самуїла. Напис зроблено на могильній плиті членів сім'ї Самуїла. Знайдено в Македонії. Супрасльський рукопис. Пам'ятка XI ст. болгарського походження. Савина книга – це збірник євангельських читань, написаний у XI ст. Хіландарські листки. Уривок повчання Кирила Ієрусалимського XI ст. болгарського походження. Македонський кириличний листок – пам'ятка XI ст. болгарського походження. Листки Ундольського – уривки євангельського тексту, пам'ятка XI або XII ст. болгарського походження. Єнінський апостол – збірник апостольських читань, знайдено у Болгарії. Пам'ятка XI ст. Слуцькі листки. Рукописний уривок, знайдений біля Мінська. Остромирове євангеліє. Найдавніша східнослов'янська датована пам'ятка, вона фіксує фонетичні особливості та лексичний склад давньоруської мови. Латинські пам'ятки. Фрейзінгенські, або Мюнхенські уривки. Це єдина старослов'янська пам'ятка, написана латинськими літерами, знайдена у Німеччині.

9.Графіка старослов’янської  мови. Назви букв кирилиці.