Шпаргалка по "Старославянскому"

  Для сучасних слов'янських мов характерна спільність

морфологічних систем. Така близькість морфологіч­

ної будови визначається двома чинниками:

1) від часу вживання спільнослов'янської  мови і до

нашого часу морфологічна будова слов'янських мов не

зазнала значних змін;

2) основні морфологічні зміни  були спільними для сло­

в'янських мов і приводили, як правило, до однакового ре­

зультату.

Старослов'янська мова мала в основному ті ж самі мор­

фологічні класи слів, що й сучасна українська мова, при­

чому можливим був той самий поділ на самостійні та служ­

бові частини мови. Самостійні слова об'єднують імена,

дієслова та прислівника; службові — прийменники, сполуч­

ники, частки.

Виділення імен ґрунтується на спільності граматичних

категорій роду, числа та відмінка і охоплює іменники,

прикметники, числівники. Дуже близькими до них були

займенники, які виконували ті ж синтаксичні функції в

реченні, проте мали власну систему відмінювання. Іменам

протиставлено дієслова, для яких характерні граматичні

категорії часу, способу, особи, виду, стану.

Окремо стояли прислівники, які не мали системи

відмінювання чи дієвідмінювання, були нечисельними і

цікавлять учених в основному лише зі словотворчого по­

гляду.

у старослов'янській мові було виділено два типи від­

мінювання іменних частин мови: іменний та зай­

менниковий, які протиставлялися між собою. При

такому розмежуванні прикметники та дієприкметники ха­

рактеризувалися наявністю обох типів відмінювання. Ка­

тегорію роду складало три роди: чоловічий, жіночий та

середній; у системі чисел виділялися однина, множина

та двоїна. Двоїну вживали для позначення двох або пар­

 

 

33.   Граматичні категорії іменників.             

Основними граматичними категоріями, які функціону­

вали в системі іменників, були категорії роду, числа та

відмінка. Категорія роду була найзагальнішою граматич­

ною категорією і виявлялася у групуванні іменників за

чоловічим, жіночим та середнім родами. Виділення родів

випливає з протиставлення природної чоловічої та жіно­

чої статі живих істот: отьць — м а т ь ; с ю .н ь — дт»шти; же-

нихт» — невестА.

Середній рід не має ознак статі і означає недорослих

істот або неживі предмети, маючи винятково граматичне

значення: т є л а , о с ь л а , море, село, и м а .

Іменники чоловічого роду мали у називному відмінку

однини закінчення;

— "ь: столт», рдБік, млов’Ькт»;

— ь: отьць, конь, дьнь;

— а : слоугА, вокводА, ю н о ш а ;

— и: сждиии, Бдлнн, сокдмнн;

— ъс; КАМЪ1, плАлма.

Іменники жіночого роду мали у називному відмінку

однини закінчення:

— а : в о д а , ж є н а , сєстрл;

— га: з є м л і а , с т р о у г а , Е оур п \;

— ь : к о с т ь , п 'Ь с н ь , н о ш т ь ;

— ы : Л Ю Б Ы , с в € к р ъ 1 , с м о к ы ;

— и ; Л\АТИ, Д 'Ъ Ш ТИ , м и л о с т т ^ ін и .

Іменники середнього роду у називному відмінку одни­

ни мали закінчення:

— о: с е л о , в и н о , с л о в о ;

— є: морє, поле, лице;

— : ЗНАМА, ПЛеЛІА, КОЗЬЛА.

Система чисел об'єднувала однину, множину та двої­

ну, які мали власні закінчення:

чол. жін, сер.

одн. СТОЛ-Ъ, жен-А, сєл-о;

мн. СТОЛ-И, ЖЄН-"ЬІ, с є л - а ;

дв. СТОЛ-А, ЖЄН-"Ь, сєл-*к.

Вживання двоїни знімало необхідність обов'язкового

використання числівника д ъ в а при вказівці на два пред­

мети: так старослов'янській формі сестрлмА відповідає

сучасна українська форма двома сестрами. Невелика гру­

па слів — збірні іменники — мали граматичну форму од­

нини, але позначали сукупність предметів: корєник, лнствнк,

В ІІТ В И К , БрА ТИ ІА , КАМ енИ К.

Відмінюванням іменників називається змінюван­

ня їх за числами та відмінками. Окремі групи імен­

ників характеризуються різними відмінковими закінчен­

нями, тому групування іменників за однаковими закін­

ченнями визначає типи відмін. Поділ за відмінами або за

іменними основами склався ще в індоєвропейську

епоху і визначався суфіксом, на який закінчувалася імен­

на основа. Якщо цей суфікс складався лише з голосного,

то така основа називається основою на голосний; якщо ж

до суфікса входив ще й приголосний — основою на приго­

лосний.

Приголосний перед кінцевим голосним міг бути твер­

дим або м'яким, тому окремі основи розмежовувалися на

два варіанти відмінювання: твердий та м'який. На час ство­

рення найдавніших слов'янський пам'яток індоєвропейські

іменні основи вже повністю змінилися, але давнє групу­

вання традиційно зберігалося.

 

 

34. Типи відмін іменників. Варіантні форми іменників.

К типу склонения с основой на *a, ja относились имена существитель-

ные женского рода и незначительное количество имен существительных

мужского рода с окончанием в именительном падеже единственного числа -а

или -ıа: вода, землıа, староста, оуноша, а также существительные женского

рода, оканчивающиеся в старославянском языке на -ыни: поустыни, рабы-

ни и существительные женского и мужского рода, оканчивающиеся на -ии:

ладии, с@дии.

Имена существительные этого типа склонения имеют две разновидно-

сти: с твердой основой – на *а: сестра, слоуга и с мягкой основой – на *ja:

соуша, пътица (напоминаем, что согласные ш, ц в старославянском языке

были мягкими), дıадıа, кън#гыни.

Образцы склонения существительных с основой на *a, ja

Примечание: если основа существительного оканчивалась на заднея-

зычный согласный к, г, х, то перед окончанием h (которое всегда в падеж-

ных окончаниях дифтонгического происхождения) эти согласные в результа-

те второй палатализации переходили в свистящие: г > з', к > ц', x > с':

К типу склонения с основой на *o, jo относились имена существитель-

ные мужского рода с окончанием -ъ (столъ, градъ), -ь (вождь, кън#зь), окан-

чивающиеся на -и (краи, роучеи), а также существительные среднего рода с

окончанием -о (окъно, село) и -е (поле, море). В этом типе склонения также

различались два варианта: твердый (слова мужского рода на -ъ и среднего

рода на -о) и мягкий (все остальные).

Образцы склонения существительных с основой на *o, jo

К типу склонения с основой на *∨

u относились имена существительные

мужского рода с окончанием -ъ: сынъ, домъ, медъ, миръ и под.

Образец склонения существительных с основой на * ∨u:

К типу склонения с основой на *∨

i относились имена существительные

женского рода с окончанием -ь (мышь, печь, лень) и имена существитель-

ные мужского рода тоже с окончанием -ь (гость, огнь).

К типу склонения с основой на *ū относились имена существительные

женского рода с окончанием -ы: тыкы (русск. тыква), любы (русск. лю-

бовь). Этот тип склонения выделяется не всеми исследователями, поскольку

он не имел собственных падежных окончаний и заимствовал их у других ти-

пов склонения, в основном с основой на *согласный звук.

Тип склонения с основой на *согласный звук был самым пестрым и

разнородным. В его состав входили два существительных женского рода:

мати, дъmи; имена существительные мужского рода с окончанием -ы: ка-

мы, ремы; имена существительные среднего рода с окончанием -# (обозна-

чающие детенышей животных: тел# – русск. теленок, жрhб# – русск. жере-

бенок, а также оканчивающиеся в современном русском языке на -мя: сем#,

врhм#) и с окончанием -о (небо, слово).

Образцы склонения существительных с основой на *согласный -звук:

В старославянском языке имелись и разносклоняемые существительные:

– оканчивающиеся на -тель (оучитель, сhıатель);

– оканчивающиеся на -арь (мытарь - сборщик пошлин, виноградарь);

– оканчивающиеся на -анинъ, -ıанинъ (гражданинъ, римлıанинъ).

Типы склонения имен существительных в старославянском языке мож-

но представить в виде следующих таблиц:

Примечания:

– чтобы разграничить имена существительные с окончанием -ъ, отно-

сившиеся к типам склонения с основой на *o,jo и *∨

u, необходимо помнить,

что к типу склонения с основой на *∨

u относилось всего 11 (некоторые  уче-

ные сюда относят 13) имен существительных: пиръ, чинъ, санъ, долъ,

врьхъ, низъ, домъ, полъ, сынъ, медъ, миръ (р#дъ, волъ). Остальные суще-

ствительные мужского рода с окончанием -ъ относились к типу склонения с

основой на *o,jo;

– чтобы разграничить имена существительные с окончанием -ь, отно-

сившиеся к типам склонения с основой на *o,jo и *

∨

i , необходимо помнить,

что к типу склонения на *o,jo относились имена существительные, основа

которых оканчивается на вторичный согласный (ц, з', ж, жд, ш, щ, пл', бл',

мл', вл'), а также все существительные с основой на р, л, н, кроме огнь,

@гль, звhрь; а к типу склонения  на *∨

i относились существительные с ос-

17 Формы двойственного числа  от имен существительных мати  и дъmи в памятниках старостлавянской

письменности не засвидетельствованы. 38

новой на исконный согласный (з, с, б, п, в, м, д, т), а также существитель-

ные огнь, @гль, звhрь.

Примечание: чтобы разграничить существительные с окончанием -о

типа склонения с основой на *o, jo и существительные с типом склонения

на *согласный звук, надо помнить, что у существительных с типом скло-

нения на *согласный звук при изменении слова появляется наращение

-ес- (небо – небеса, слово –  словесный), которое отсутствует  у слов с типом

склонения на *o, jo (село, окъно).

 

35.    Займенник. Загальна характеристика

 

 Займенник у ранній старослов’янській мові — це

невеликий за обсягом, але строкатий за складом клас

слів.

У старослов'янській мові, як і в усіх сучасних слов'ян­

ських мовах, займенники поділяються на дві основні гру­

пи: 1) займенники, які не мають граматичного вираження

роду (безродов і); 2) займенники, які мають граматичне

вираження роду {родові}. Ці обидві групи беруть свій по­

чаток з ранньої спільнослов'янської епохи. До безродових

належать особові займенники та зворотний займенник

севє, решта — родові, крім питальних кт^то, мьто.

 

36.   Неродові займенники. Варіантні форми неродових займенників.

Характерною особливістю цих займенників є те, що в

них поняття граматичного роду було не вираженим і тому

вони стосувалися усіх трьох родів.

Особові займенники:

Однина Множина Двоїна

1 ос. А з т » (іа з т » ) мта в"Ь

2 ос. т т а ВТЛ. ВА

Ознакою особових займенників старослов'янської мови

була відсутність займенників З ос.; їх функцію виконува­

ли вказівні 0Н1., ОНА, оно, И, К, ЕА, ТТ», ТА, то, СЬ, си, се. Напр.:

и тт» НАМАТТ» ЛИШАТИ СА (Остр. ЄВ.); онт» же отьврьжє СА

(Зогр. єв.).

Сучасні форми займенників З ос. походять від найчас­