Прогнозирование социально-экономического развития регионов

ЗМІСТ

Вступ.

Розділ І. Державне регулювання  розвитку регіонів

1.1.  Сучасна регіональна політика в Україні

1.2.  Державна програма економічного і соціального розвитку

        України, як основа програми розвитку регіонів

3. Досвід місцевого самоврядування в країнах Європейського

союзу

 

Розділ ІІ. Прогнозування  розвитку регіону 

2.1.  Програма економічного і соціального розвитку регіону як форма

регіонального планування

2. Організаційно-методичні основи розробки та реалізації програми

економічного і соціального розвитку регіону, її структура та

головні показники 

3. Фінансове забезпечення розвитку регіонів

Розділ ІІІ.  Стратегія розвитку регіонів України та роль прогнозування

3.1.  Сутність та проблеми вибору стратегії  регіонального

розвитку 

2. Досліджування тенденцій та факторів стратегічного

розвитку 

3. Роль регіонально-економічного планування та цільових

програм

4. Стратегія розвитку Харківської області

3.5.  Спеціальні (вільні) економічні зони, як напрям розвитку

Харківського регіону 

Висновки 

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Під прогнозом розуміють науково  обґрунтоване судження про можливий стан об`єкта у майбутньому. Прогноз  – це пошук реалістичного й  економічно виправданого рішення, це зусилля, які докладаються з метою розрахувати майбутнє, тобто прогнозування характеризує перспективні контури при прийняті рішення. 

Прогнозування поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнози або можливі в  досить малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але  вимагають урахування дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено. Прогноз економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якісних характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очікуваного  характеру змін, а в найпростішому випадку – твердження про можливість або неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність вихідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином впливає на його результати та можливість його практичного використання.

Державне прогнозування економічного соціального розвитку України та її регіонів являє собою наукове  передбачення ситуації, яка може скластися  в перспективі залежно від  використання тієї чи іншої стратегії розвитку.

Із прийняттям Конституції України  було створено умови для становлення та подальшого розвитку нашої соціальної, демократичної, правової держави.

Для здійснення функцій державного регулювання економічними процесами  необхідно знати майбутнє багатьох економічних явищ з тим, щоб прийняти правильне рішення у теперішньому. Це породжує необхідність прогнозування на всіх ієрархічних рівнях управління.

Відмовившись від командно-адміністративної системи управління поширилась пропозиція відмовитись і від планування розвитку господарства. Така точка зору була б правильною, якби були підстави для ототожнення планування з командами, наказами, затвердженими завданнями, фондами, нарядами та іншими обов`язковими атрибутами директивного управління, але це не так. Протиставлення прогнозів планам є помилковим. План завжди мав елементи прогнозу, а довгострокові плани були переважно прогнозними.

Дослідження науковців переконують, що господарська практика багатьох країн  світу, особливо Франції, США, Канади, Японії, Польщі свідчить про ефективність прогнозного планування економіки і територіального управління в умовах високорозвинених ринкових відносин.

Протягом останніх років Президентом  України, Кабінетом Міністрів були прийняті ряд нормативно-правових актів, які надали можливість регіонам розробляти алгоритм системного управління реалізації стратегічного плану для  створення якомога кращого майбутнього територіальної громади.

13 вересня 2001 року Кабінетом  Міністрів України розпорядженням           № 437 на виконання Указу Президента України “Про концепцію державної регіональної політики” затверджені заходи, виконання яких передбачено у два етапи. Тільки протягом 2002 року було розроблено та прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, направлених на розвиток регіонів, а саме:  з метою визначення пріоритетів та концептуального вирішення планування і використання території країни розроблено та прийнято 7 лютого 2002 року Закон України “Про Генеральну схему планування території України” та постанову Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2002 року № 1291 “Про забезпечення реалізації Закону України “Про Генеральну схему планування території України”, якою затверджено Порядок проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми, Показники проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми та заходи з реалізації Генеральної схеми; для обгрунтування засад державного стимулювання регіонального розвитку, у тому числі депресивних територій розроблено проект Закону України “Про засади стимулювання розвитку регіонів”; для удосконалення механізмів стратегічного державного планування регіонального розвитку розроблено Методичні рекомендації щодо формулювання регіональних стратегій розвитку.

Однак існуюча законодавча база не дає можливості регіонам досягти економічної самостійності, не розмежовані повноваження між місцевими та центральними органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування в питаннях управління соціально-економічним розвитком регіону. Це і визначає актуальність теми магістерської дисертації.

При роботі над магістерською дисертацією  використовувалися законодавчі  акти України, наукові праці вчених, викладачів Харківського регіонального  інституту Української Академії державного управління при Президентові України, комплексні програми соціально-економічного розвитку Харківської та Львівської областей.

Тема дисертації в наукових працях розкрита частково. Тому  виявилася  необхідність в подальшій її розробці, зосередивши головну увагу на методиці розробки комплексного довгострокового плану розвитку регіону.

Регіон в сучасній Україні найчастіше відповідає адміністративно-територіальній одиниці і одиниці планування субнаціонального рівня, яка характеризується чітко визначеними межами, вбудованою системою державного управління та єдністю нормативно-правової бази.

Метою дослідження є розробка науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму  прогнозування соціально-економічного розвитку регіону та підвищення життєвого  рівня його населення.

Завдання, що необхідно вирішити в ході виконання магістерської дисертації:  висвітлити  системний підхід до розробки та впровадження стратегії розвитку регіону, можливість реалістичного передбачення майбутнього і планомірного розподілу в часі цільовому використанню ресурсного потенціалу, проблеми, що виникають в процесі управлінської діяльності місцевих органів влади в сфері управління економічним і соціальним розвитком територій в контексті державної регіональної політики.

Об`єктом дослідження є діяльність місцевих органів влади регіону по розробці планів соціально-економічного розвитку регіону, а предметом – Програма економічного і соціального розвитку регіону.

В магістерській дисертації дістала  подальший розвиток думка про  створення в умовах адміністративної реформи оптимальної системи вибору стратегії регіонального розвитку, формування самодостатньої територіальної громади, реальної державної підтримки регіонів.

В умовах децентралізації та деконцентрації влади вплив місцевих рад України  на всі аспекти суспільного життя, зокрема на вирішення соціально-економічних проблем регіону, об`єктивно зростає. Але процес становлення реального місцевого самоврядування проходить досить складно і суперечливо.

Розвиток місцевої влади в Україні  стримується, насамперед, економічними чинниками, відсутністю достатніх матеріальних та фінансових ресурсів для здійснення завдань і функцій місцевої влади, немаловажну роль відіграють також чинники політичного, правового та психологічного характеру. Це й відсутність реального суб`єкта місцевого самоврядування – самодостатньої територіальної громади, яка володіла б необхідними матеріальними і фінансовими ресурсами, мала б належні внутрішні джерела формування доходної частини місцевого бюджету, і недостатнє правове забезпечення значного масиву питань організації і функціонування місцевого самоврядування, відсутність нових механізмів взаємовідносин органів місцевого самоврядування з територіальною громадою, громадськими організаціями, підприємствами, установами та організаціями приватного сектору, недостатній рівень саморегуляції громади.

Значення магістерської  дисертації полягає в науково-практичних рекомендаціях, які при подальшому їх впровадженні можуть сприяти доведення до широкого загалу фахівців з планування розвитку територіальних громад узагальненого досвіду практичних аспектів процесу і процедур прогнозування  в державах з розвиненою демократією.

Матеріал магістерської дисертації може бути використаний посадовими особами  обласних, районних державних адміністрацій, місцевого самоврядування; державними службовцями.

 

 

 

РОЗДІЛ І.  

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

 

Цілеспрямоване функціонування економіки  забезпечується державним впливом  на діяльність її суб`єктів шляхом застосування як економічних, так і директивних методів регулювання  розвитку економіки. До директивних методів належить застосування загальнодержавних норм і нормативів, державний контракт та державні інвестиції, регульовані ціни на окремі види продукції та інше.

Система прогнозування, планування й розробка програм економічного й соціального розвитку України та її регіонів є важливою складовою загальної системи державного регулювання економічного й соціального розвитку та дієвим інструментом реалізації економічної політики держави. Вона ґрунтується на взаємоузгодженні матеріальних, фінансових і трудових ресурсів у економічному обороті держави з метою досягти найбільшої ефективності в умовах їх обмеженості. Система складається з прогнозів, індикативних планів і програм та охоплює всі рівні виконавчої влади.

Складовою частиною системи прогнозування є національні, галузеві та регіональні програми. Це основний засіб реалізації державної політики, пріоритетних напрямів економічного, соціального, екологічного, науково-технічного та культурного розвитку України, концентрації фінансових, матеріально-технічних, трудових та інших ресурсів і координації діяльності підприємств, установ, організацій і громадян з метою розв’язати найважливіші  загальнодержавні проблеми.

Показники системи прогнозування  та розробки програм на більш далеку перспективу коригуються в міру виконання програм на близьку перспективу.

Кожен регіон характеризується специфічними природно-географічними, історико-демографічними, політико-адміністративними особливостями. Саме в регіоні створені умови  для виробничої діяльності, проживання та організації побуту і відпочинку населення. Тут формуються ознаки етнічної спільності людей, їхньої економічної і соціальної цілісності, поєднані інтереси усіх суб’єктів господарювання.

Регіональна економіка покликана  забезпечувати раціональне використання ресурсного потенціалу регіону і на цих засадах вирішувати соціально-економічні проблеми населення, зменшувати залежність регіонів від центру. З цією метою треба визначити стабільні нормативи відрахувань до бюджетів всіх рівнів.

Головна мета державного регулювання розвитку регіонів –  забезпечити найповніше використання їхнього ресурсного потенціалу шляхом оптимального поєднання інтересів  держави і кожного регіону! [15].

Стратегічна мета економіки  України – гарантувати стабільність розвитку на базі створення високоефективної соціально орієнтованої економіки усіх регіонів, яка забезпечить високий рівень життя населення, мотивацію до трудової і підприємницької діяльності, умови рівноправного партнерства і світового економічного співтовариства.

 

1. Сучасна регіональна політика в Україні

 

Держава, економіка і  право – є, як відомо, взаємообумовленими явищами та категоріями. Через існуючі  між цими категоріями зв’язки  й проглядаються закономірності співвідношення економічного базису і  державно-правової побудови. Досвід багатьох держав світу засвідчує, що не можна побудувати могутню державу без опори на добре відрегульовану в правовому відношенні економіку. Проведення державою відповідної економічної політики вимагає динамічного й адекватного розвитку та вдосконалення правової системи.

Україна, як суверенна держава, зробила  значні кроки у створенні своєї  славної цілісної правової системи. За останні роки Верховною Радою  прийнято понад 2000 законів, нормативних  актів, багато з яких регулюють відповідні відносини, пов’язані з власність, підприємництво, банківською, інвестиційною та зовнішньоекономічною діяльністю, оподаткуванням, захистом прав споживачів, здійсненням валютної політики, приватизацією тощо. Це так звані  економічні закони. Вони так чи інше пов’язані з регулюванням розвитку регіонів! [12].

Окрім економічних законів у  багатьох інших законах міститься  чимало норм, які стосуються регулювання  відносин в економічній сфері  регіональної політики. Наприклад, Закон  України від 1 березня 1991 року “Про зайнятість населення” не слід розглядати як закон, який спрямований лише на захист населення від безробіття, створення соціальних гарантій з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Цей закон пов’язаний із економікою як регіональних підприємств, так і України в цілому.

Наскільки важливе значення має  належне законодавче регулювання  для вирішення складних проблем  економічного розвитку свідчить, зокрема, досвіт створення та розвитку правових умов іноземного інвестування. Залучення  іноземних інвестицій є одним із суттєвих засобів фінансування виробничого, соціально-економічного та науково-технічного розвитку держави. Навіть такі високорозвинені держави, як США, Великобританія, Японія, Німеччина, Франція та інші широко користуються іноземними інвестиціями для економічного розвитку держави.