Прогнозирование социально-экономического развития регионов

Сьогодні чимало регіонів підготувало  державні регіональні програми соціально-економічного розвитку, призначені забезпечити таке: налагодження механізму взаємовідносин між центром та регіонами, досягнення оптимального рівня децентралізації; здійснення оптимального рівня децентралізації; здійснення оптимального міжрегіонального розподілу державних асигнувань; використання цивілізованих процедур селективного відбору суб’єктів господарювання, на які поширюватиметься режим державної підтримки. Крім цього у регіональних програмах реалізовано комплексний підхід до розвитку території на засадах комбінування різних джерел фінансування! [17].

Залежно від визначених цілей та фінансових можливостей такі програми розробляють на коротко (1-2 роки) середньо - (3-5 років) та довготерміновий (понад 5 років) періоди та щороку коригуються. Вони містять визначення й обґрунтування стратегічних цілей і пріоритетів соціально-економічного політики, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які мають бути вирішені на державному рівні.

Під час розробки програм враховують економічну діяльність усіх суб’єктів  господарювання, що розташовані на території регіону, незалежно від  форм власності і підпорядкування. До складу цієї комплексної програми повинні входити найважливіші завдання і показники, що визначені у національних, державних галузевих, державних регіональних та місцевих (локальних) цільових програмах.

Головні показники програм соціально-економічного розвитку регіонів використовує Міністерство економіки України для розробки державної програми економічного і соціального розвитку України з виділенням найважливіших показників цієї програми стосовно регіонів.

Так, наприклад, у Державній програмі “Україна-2010”  зазначено:

- для Донецького та Придніпровського  регіонів пріоритетними будуть  паливно-енергетична, чорна і  кольорова металургія, хімічна, автомобільна, аерокосмічна промисловість, важке  машинобудування ![15]. Значну увагу приділятимуть конверсії оборонних підприємств, заходи щодо забезпечення зайнятості населення, поліпшенню екологічної ситуації;

- у Східному регіоні структурна  перебудова спрямована на переоснащення  та підвищення ефективності роботи  підприємств тракторного та сільськогосподарського  машинобудування, електронної, автомобільної, електротехнічної, харчової промисловості. тут збільшуватимуться обсяги видобутку газу, нафти та продуктів їх переробки;

- у Центральному регіоні на  першому місце прискорений розвиток  агропромислового комплексу, сфера  послуг, харчова та легка промисловості, а також галузі авіабудування, машинобудування, радіотехніки та електроніки. відбуватиметься реконструкція та технічне переоснащення підприємств хімічної промисловості, розвиток наукомістких виробництв на базі науково-технічного потенціалу Києва;

- у  Поліському регіоні зберігатиметься  спеціалізація за такими напрямами,  як сільськогосподарське машинобудування,  видобуток і переробка мінералів,  приладобудування, легка та харчова  промисловість. Особливу увагу  приділятимуть, зокрема, вирощуванню районованих культур та їхній переробці, розвитку лісового господарства, деревообробки, промисловості будівельних матеріалів;

- частину підприємств Подільського  регіону потрібно перепрофілювати  на випуск техніки для агропромислового  комплексу, медичних препаратів, товарів широкого вжитку. Як і раніше, головними тут будуть енергетика, сільськогосподарське машино- та приладобудування, електронна і харчова промисловість. Агропромисловий комплекс більше спеціалізуватиметься на вирощуванні та переробці цукрових буряків, зернових культур, м’яса та молока;

- структура перебудови Карпатського  регіону орієнтована на розвиток  сільськогосподарського та автомобільного  машинобудування сучасних електроніки  та електротехніки. Переплачена  масштабна реконструкція хімічних та нафтохімічних виробництва, інтенсифікація лісового господарства, легкої і харчової промисловості. Формуватиметься високо розвинутий рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний комплекс загальнодержавного та міжнародного значення.;

- у Причорномор’ї пріоритетними віддано розвитку морегосподарського комплексу – судно машинобудування та судно ремонту, рибного та портового господарств, машинобудування для АПК, освоєнню, нафтогазових родовищ, шельфової зони Чорного моря. Важливим напрямом є створення сучасної індустрії туризму та оздоровлення у Криму, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях;

Проте серед названих у “Програмі” регіонів України найбільший потенціалі, як і найболючіші проблеми, мають  східні регіони України. Тут розвинуті галузі промисловості і забруднене довкілля, є військово-промисловий комплекс, що відроджується, і вугільні шахти.

Зокрема на частину Сумської, Полтавської, Харківської областей припадає 20 % усього національного машинобудування. Головна  частина промисловості зосереджена у Харкові, де, враховуючи його чималу інвестиційну привабливість створена вільна економічна зона, а Харківська область визначена експериментальним регіоном у розвитку двосторонньої співпраці з США. Заслуховують на увагу у Харкові такі підприємства: танковий завод ім.. Малишева, “Турбоатом”, “Хартрон”, тракторний завод та інші підприємства! [15,17].

Дніпропетровська і Запорізька області - другий індустріальний район  України, особливе місце в якому  посідають важка індустрія та харчова промисловість, що мають непогану інвестиційну привабливість і вдало доповняють металургійну, інфраструктуру, де створені  холдінги (завод ім. Петровського, ім. Комінтерну, “Криворіжсталь”), морські порти  на Азовському узбережжі, які виконують головні експортні перевезення металопродукції, а також такі підприємства як “Дніпроспецсталь”, запорізький алюмінієвий комбінат, “АвтоЗАЗ”, “Нікопольське трубопрокатне виробництво” та інші.

Донецька і Луганська області  є найбільшим індустріальним районом  України де, окрім вугільних підприємств,  широко представлена кольорова металургія, великі хімічні виробництва, машинобудування, легка промисловість; інвестиційна привабливість району, незалежно від галузі, зумовлена урядовою політикою реформування вугільної промисловості і створення у регіоні великої кількості вільних економічних зон ![14,16,40].

У перехідний до ринкових відносин період особливу увагу в регіонах треба  приділяти соціальній політиці, оскільки соціальні питання в умовах ринкової економіки, як звичайно, поза увагою підприємців. Тому регулювання процесів соціального облаштування, насамперед сільських територій, механізми управління ними та їхнє фінансування повинна взяти на себе держава. В країнах з розвинутою ринковою економікою уже сформувались  достатньо ефективні механізми вирішення соціальних  (та екологічних) проблем, які опинились поза сферою впливу ринкового механізму !

[18,20]. Головні з них доцільно взяти на озброєння й нашим регіональним органам управління. А саме:

1. надання громадянам послуг колективного користування: оборона, охорона громадського порядку, національні шляхи сполучення та енергетичні системи, системи медичного обслуговування та освіти, фундаментальні наукові дослідження тощо;
2. механізм регулювання соціальних (позаринкових) процесів, який забезпечує усунення, пом`якшення, компенсацію негативних соціальних явищ, що виникають у процесі функціонування ринкової економіки: безробіття, значна різниця у доходах громадян, нерівність у соціальному обслуговуванні населення та соціальному облаштуванні територій тощо;
3. механізм регулювання екологічних (позаринкових) процесів – механізми забезпечення ліквідації, локалізації, зменшенн<span class="dash041e_0441_043d_043e_0432_043d_043e_0439_0020_0442_0435_043a_0441_0442__Char" style=