Прогнозирование социально-экономического развития регионов

Зазначимо, що немало вчених піддають сумніву раціональність поділу України на 25 областей. Так зокрема  на думку експертів Міжнародного інституту  порівняльного аналізу, послуговуючись визначенням, яке пропонується законом в Україні можна виділити не більш 10-11 областей, які територіально збігаються з так званими ТВК – територіально-виробничими комплексами! [25,29,35].

Як альтернативу цьому  пропонують зміну меж областей за умови загального збереження їхньої кількості. Але реалізувати цю пропозицію за допомогою парламенту неможливо без змін у Конституції.

Змінити межі областей неможливо  і через референдум. Отже, для  розв`язання проблеми є потреба розробити  відповідний законодавчий механізм.

Новим територіальним одиницям можна дати старі історичні назви! [34,40]:Галицький край (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області),

• Подільський край (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області),
• Волинський край (Волинська, Рівненська області),
• Поліський край (Київська, Чернігівська, Житомирська області),
• Наддніпрянський край (Черкаська, Кіровоградська області),
• Причорноморський край (Одеська, Херсонська, Миколаївська області),
• Чорноморський край (Автономна Республіка Крим),
• Слобідський край (Харківська, Полтавська, Сумська області),
• Запорізький край (Запорізька, Дніпропетровська області),
• Східний край (Донецька, Луганська області). (див. Табл. 1.1.)

аблиця 1. 

Таблиця 1.1.

Схема формування регіонів України

№ з/п	Назва краю (області, які увійдуть  до краю)	Столиця краю	Райони	Міста		Райони  у містах	Селища міського типу	Сільські населені пункти	Територія, тис. км. кв.	Кількість населення, тис.	У тому числі		% міського населення	щільність населення, чол. на 1 кв. км
				всьо-го	облас-ного зна-чення						місь-ке	сіль-ське
1	Галицький край	м. Львів	58	79	16	8	86	3596
	Львівська область		20	43	7	5	34	1854	21,8	2716,6	1651,7	1064,9	60,8	125
	Івано-Франківська область		14	15	5	-	24	765	13,9	1456,8	633,2	823,6	43,5	105
	Чернівецька область		11	11	1	3	8	398	8,1	932,3	399,0	533,3	42,8	115
	Закарпатська область		13	10	3	-	20	579	12,8	1284,0	500,2	783,8	39,0	100
2	Подільський край	м. Хмельницький	64	46	11	3	73	3900
	Вінницька область		27	17	4	3	30	1466	26,5	1815,3	881,9	933,4	48,6	69
	Хмельницька область		20	13	6	-	24	1417	20,6	1460,6	775,5	685,1	53,1	71
	Тернопільська область		17	16	1	-	19	1017	13,8	1157,6	512,1	645,5	44,2	84
3	Волинський  край	м. Луцьк	32	21	8	-	39	2058
	Волинська область		16	11	4	-	22	1053	20,2	1058,7	552,9	505,8	52,2	52
	Рівненська область		16	10	4	-	17	1005	20,1	1187,9	566,0	621,9	47,6	59
4	Поліський край	м. Київ	70	49	18	4	104	4324
	Київська область		25	25	11	-	29	1191	28,1	1830,5	1063,7	766,8	58,1	65
	Чернігівська область		22	15	3	2	30	1499	31,9	1285,3	758,9	526,4	59,0	40
	Житомирська область		23	9	4	2	45	1631	29,9	1432,7	806,3	626,4	56,3	48
5	Наддніпрянський край	м. Кіровоград	41	28	10	4	41	1850
	Черкаська область		20	16	6	2	15	826	20,9	1450,8	797,0	653,8	54,9	69
	Кіровоградська область		21	12	4	2	26	1024	24,6	1168,5	715,9	452,6	61,3	48
6	Причорноморський  край	м. Миколаїв	63	37	15	15	80	2707
	Одеська область		26	19	7	8	33	1139	33,3	2510,4	1653,2	857,2	65,9	75
	Херсонська область		18	9	3	3	30	660	28,5	1226,4	753,8	472,6	61,5	43
	Миколаївська область		19	9	5	4	17	908	24,6	1298,8	857,5	441,3	66,0	53
7	Чорноморський край	м. Сімферополь	14	18	12	7	57	984	27	2507,1
	Автономна Республіка Крим		14	16	11	3	56	955	26,1	2117,7	1327,6	7901	62,7	81
	м. Севастополь		-	2	1	4	1	29	0,9	389,4	366,7	22,7	94,2	433
8	Слобідський край	м. Харків	70	47	19	16	101	5043
	Харківська область		27	17	7	9	60	1694	31,4	2969,9	2344,6	625,3	78,9	95
	Полтавська область		25	15	5	5	21	1850	28,8	1677,6	990,1	687,5	59,0	58
	Сумська область		18	15	7	2	20	1499	23,8	1337,7	871,0	466,7	65,1	56
9	Запорізький край	м. Дніпропетровська	44	34	18	25	71	2361
	Запорізька область		20	14	5	7	23	921	27,2	2004,8	1534,8	470,0	76,6	74
	Дніпропетровська область		22	20	13	18	48	1440	31,9	3712,6	3103,0	609,6	83,6	116
10	Східний край	м. Донецьк	36	88	42	25	241	1916
	Донецька область		18	51	28	21	132	1124	26,5	4953,0	4465,1	487,9	90,1	187
	Луганська область		18	37	14	4	109	792	26,7	2643,0	2282,9	360,1	86,4	99
11	м. Київ (столичний)		-	1	1	14	1	-	0,8	2631,9	2631,9	х	100	3290

 

 

Проте першочерговим у регіональній політиці України є надання регіонам широких прав у виробничій, фінансово-кредитній  та в інших видах діяльності, що забезпечить ефективне використання їхнього ресурсного потенціалу і зменшить тенденції до сепаратизму.

Аналіз, виконаний окремими вченими [33], !свідчить про наявність суперечностей у розвитку окремих територій, що особливо яскраво виявляється на прикладі старопромислових регіонів – Донецького та Придніпровського. Ці регіони характеризуються максимальним рівнем концентрації промисловості. Коефіцієнт локалізації промисловості в Донецькому регіоні в чотири рази вищий, ніж у середньому по Україні, та в 11 разів вищий, ніж у Поліссі: у Придніпровському регіоні – у двічі вищий від середнього. В наслідок надмірного техногенного навантаження, спричиненого високою концентрацією шкідливих виробництв, у Донецькому регіоні зареєстровано найвищий рівень смертності – 17%            (15 % по Україні).

У регіональній політиці держави треба враховувати специфічні особливості розвитку регіону, історичних та інших умов їхнього формування, сприяти сталості економічного розвитку. Найважливішими завданнями є забезпечення економічної незалежності, здатності економіки до саморозвитку. Потрібно організувати моніторинг індикаторів, які характеризують сталість розвитку економіки регіонів. Індикатори – це система кількісних показників, які визначають вплив різних чинників на сталість економіки регіону і змінюються залежно від соціально-економічного стану суспільства, пріоритетів його розвитку (Рис 1.1.)

Реалізація стабілізаційних заходів, поетапний перехід до ринкових відносин потребують впровадження економічних  та правових механізмів регулювання  економіки як на державному, так і на регіональному рівнях. Ці механізми, як свідчить досвід розвинених країн, передбачають централізоване державне та регіональне прогнозування, планування та програмування соціально-економічних процесів. Комбінація цих

елементів, взаємоузгодженість між  ними визначають особливості управлінської політики держави.

Соціально-економічний комплекс регіону  – це всі підприємства та відомства, які розміщені на його території. В умовах переходу до ринкових відносин та розширення економічної самостійності  регіонів формуються умови для їхньої співпраці, чому повинні сприяти регіональні органи управління. Йдеться, насамперед, про координацію видів діяльності з облаштуванням території, активного створення ринкового середовища, координації планів підприємств із програмою розвитку регіону. Регіони повинні активно вести приватизацію. Насамперед треба приватизувати виробництва, які впливають на розвиток споживчого ринку, а також ті, перебування яких у державній власності стримує процес фінансової стабілізації, гальмує економічний розвиток, формування ринкової економіки. Реалізація приватизації потребує забезпечення участі в цьому 41,44].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Система індикаторів сталого  розвитку економіки регіону 

процесі громадян, які б використали свої приватизаційні папери, розвитку широкої мережі фінансових посередників, створення передумов формування вторинного ринку цінних паперів, забезпечення участі у приватизації іноземних інвесторів! [

Головною складовою соціально-економічного розвитку регіону є соціальна інфраструктура. Вона охоплює об’єкти, установи й організації регіону, які забезпечуючи її населення різними видами послуг створюють передумови для життєдіяльності комплексу в цілому. Соціальна інфраструктура регіону – це взаємопов’язані галузі економіки, що забезпечують потреби населення в обміні, розподілі й споживанні матеріальних та духовних благ за місцем проживання.

Не менш важливою є участь регіональних органів управління у формуванні широко розгалуженої ринкової інфраструктури, яка забезпечує ефективне функціонування та розвиток підприємств. Йдеться про мережу аудиторських і лізингових фірм, довірчих товариств, страхових компаній, потужну систему комерційних банків, у тому числі спеціалізованих товарних і фондових бірж, установ з перепідготовки та працевлаштування.

Ефективне функціонування соціально-економічного комплексу кожного регіону в  тісній взаємодії з іншими регіонами  країни є основою регіональної соціально-економічної  політики Української держави. У цьому випадку треба враховувати загальнонаціональні потреби та інтереси, оскільки, як вважають учені-спеціалісти, тут не може бути взірцем будь-яка зарубіжна модель, бо кожна з них формується, насамперед, на власному національному ґрунті. Треба удосконалювати територіальне управління, щоб ефективно координувати діяльність у межах наявного, однак директивно не оформленого економічно-господарського районування. передусім потрібно змінити прийнятий за союзної імперії поділ України на три великі економічні райони.

Важливу роль у зміцненні й розширенні соціально-економічного комплексу  регіону як системи відіграють внутрішні  джерела нагромадження, ефективне  використання місцевих ресурсів, можливостей  міжобласної кооперації, поселення  зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

 

2. Державна програма економічного і соціального розвитку України, як основа програми розвитку регіонів

 

Прогнози економічного і соціального  розвитку України  розробляються  на довгострокову, довгострокову, середньострокову й короткострокову перспективи. Вони здійснюються виходячи з аналізу демографічної ситуації, науково-технічного потенціалу, нагромадженого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, наявності природних ресурсів, соціальної структури суспільства, а також прийнятої стратегії економічного розвитку. Прогнози розробляються в кількох варіантах з урахуванням можливого впливу внутрішніх і зовнішніх політичних, економічних та інших факторів.

Важливе місце в системі державного регулювання розвитку регіонів належить регіональному плануванню, однією із форм якого є індикативне планування. Індикативний економічний план формується урядом (або на іншому рівні) з метою реалізації економічної політики держави.

В умовах регульованих ринкових відносин планування має індикативний (рекомендаційний) характер. Найважливіше завдання - формування уявлення про майбутню економічну структуру та провідні напрями розвитку шляхом організації приватного та державного секторів економіки, визначення сфер появи гострих проблем, які потребують активного державного втручання, та їх масштабів.

Індикативне планування передбачає: підготовку макроекономічних планів-прогнозів, де визначені головні  орієнтири, масштаби, пропорції і  кінцеві цілі розвитку галузей економіки  регіону; формування рішень, які впливають на структуру господарства шляхом розподілу централізованих інвестицій та інших контрольованих  державною (регіоном) ресурсів; розміщення державних і регіональних замовлень; розробку програм припинення функціонування неефективних галузей і виробництв; врегулювання соціальних проблем. Індикативний план є основою для прийняття відповідних рішень, які у подальшому реалізують згідно із чинним законодавством.  Крім того, індикативний план конкретизує напрями, масштаби, темпи, пропорцій розвитку науково-технічного потенціалу та визначає інноваційні пріоритети держави з огляду на головні положення.

Індикативний план повинен  узгоджувати пріоритети розвитку науки  і технологій із сучасними і перспективними загальнонаціональними цілями розвитку країни з урахуванням світових тенденцій, ресурсних можливостей, соціальних та культурних традицій України! [6,47].44,4

Програма економічного і соціального розвитку регіону (індикативний план) складається з  двох частин: концептуальної системи  та системи показників. План розробляється на основі Державної концепції науково-технічного розвитку України.

Перехідні та стратегічні цілі науково-технічного розвитку передбачають таке! [26,33]:

• підвищення рівня конкурентоспроможності виробництва шляхом використання сучасних технологій, поліпшення використання робочої сили та підвищення її кваліфікації;
• залучення капітально вкладень у реконструкцію, оновлення і створення інфраструктури виробництва за допомогою податкових пільг, зміни норм амортизації, введення пільгових інноваційних кредитів, розширення системи гарантій;
• стимулювання потреб виробництва в інноваційній діяльності, державну підтримку фундаментальних досліджень та розробок ринкової орієнтації, сприяння розвитку малого бізнесу;
• захисту ринку шляхом забезпечення держаних замовлень, використання системи непрямих заходів захисту споживачів;
• сприяння розвитку експорту, використання експортного потенціалу як головного регулятора національного платіжного балансу з метою урівноваження експорту та імпорту, забезпечення в стратегічному плані випереджувального зростання експорту наукомісткої продукції;
• поглиблення інтеграції в загальноєвропейський науково-технологічний простір, розширення в національних інтересах співробітництва з зарубіжними країнами на двосторонній основі.

Програма економічного і соціального розвитку регіону повинна відображати, насамперед, науково-технічні та інноваційні пріоритети держави, з огляду на прогнозування стратегії науково-технічної та інноваційної політики, їхнє моделювання та вибір пріоритетних напрямів розвитку науки і технологій.

У процесі формування індикативного плану регіону  прогнозують низку економічних  показників! [36]. Для прогнозування використовується статистична інформація, яка описує процеси за минулі роки, та проводиться експертна оцінка тенденцій змін макроекономічних показників. Методи прогнозування мають відповідати таким вимогам: поєднання суб’єктивної цінності і об’єктивної значущості оцінок; чітке застосування оцінок, яке не допускає різних тлумачень щодо вибору методів; створення можливості нагромадження статистичної інформації та її використання для прогнозування. За ступенем формалізації методи економічного прогнозування можна розділити на інтуїтивні (експертні) та формалізовані. Для цього використовують систему методів макроекономічного прогнозування:

• метод експертних оцінок, в основі якого лежить використання оцінок певної групи людей – висококваліфікованих спеціалістів. Для отримання таких оцінок можуть використовуватись анкети, опитування, таблиці та інші документи, за допомогою яких здійснюється збирання необхідної інформації;
• метод «інтерв`ю» при якому здійснюється безпосередній контакт експерта зі спеціалістом за схемою «запитання - відповідь»;
• методи колективної генерації ідей «Мозкової атаки», «Делфі», матричний.  Ця група базується на тому, що по-перше, при колективному мисленні вища точність результату та, по-друге, при обробці індивідуальних незалежних оцінок, які дають експерти, можуть виникати раціональні ідеї. Суть методу полягає у визначені погодженості думок експертів з перспективними напрямками розвитку об’єкта прогнозування, які сформульовані раніше окремими спеціалістами.