Прогнозування в підготовці, прийнятті та реалізації управлінських рішень

2. Політичне прогнозування.

Включає в себе внутрішньополітичне та зовнішньополітичне (прогнози в галузі міжнародних відносин і зовнішньої політики) прогнозування.

Внутрішня політика – об’єкт спеціальних комплексних досліджень суспільствознавчого характеру. Науковий аналіз політичних процесів має на увазі конкретизацію таких понять, як політична мета, політичний інтерес, політична активність, політичний режим, форма правління, лідерство тощо.

Одним із найважливіших напрямів такого роду досліджень є політичне прогнозування. Внутрішньополітичне прогнозування – спеціальні дослідження, що мають на меті виявлення перспективних тенденцій, шляхів, термінів,етапів політичного розвитку суспільства, удосконалення політичної системи, політичних відносин. У внутрішньополітичному прогнозуванні використовують весь арсенал методів розробки прогнозів. Зокрема значний ефект у цій галузі дають системний підхід, кібернетичне, математичне і імітаційне моделювання, науковий інструментарій теорії ігор, систематизовані опити експертів тощо [16, 358].

Отже, як бачимо, прогнозування використовуються у найрізноманітніших галузях науки та суспільно-економічної діяльності таких, як гідрометеорологія, геологія, географія, економіка, політологія. Та дозволяє передбачити багато явищ та подій які можуть привести до не бажаних наслідків та запобігти їм. Прогнозування в менеджменті є дуже важливим, оскільки менеджмент – найбільш комплексна сфера діяльності, яка враховує всі надбання.

 

 

1.3. Принципи і  методи дослідження прогнозування  в прийнятті управлінських рішень

 

Методологія науки – це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, сукупність методів прогнозування в прийнятті управлінських рішень.

Методологічною основою дослідження стали фундаментальні положення сучасної теорії управління, наукові досягнення вітчизняних та зарубіжних вчених у сфері прогнозування та прийнятті управлінських рішень.

Для дослідження методів прогнозування в прийнятті управлінських рішень, досягнення поставленої мети, виконанні усіх завдань, виявленні проблем та їх оптимізації доцільно застосувати такі принципи наукового дослідження:

Принцип сходження від абстрактного до конкретного, є важливим засобом побудови наукової системи знань, початковим об’єктом аналізу. За допомогою цього принципу після визначення предмета робота містить: базові абстрактні поняття, які виражають певні відносини; абстрактну модель об’єкта, що відтворюється у процесі мислення; просте економічне відношення, простий об’єкт, а отже, просту економічну категорію, що її виражає.

Принцип взаємозв’язку теорії з практикою, що ілюструє застосування понять в практичній діяльності.

Принцип об’єктивності, тобто визнання об'єктивного існування дійсності як об'єкта пізнання. Це означає, що перш ніж ставити запитання про можливість пізнання, треба з’ясувати питання про те, чи існує об’єкт пізнання. Важливо також знати, що у нашому знанні за змістом є об’єктивним, як можна обмежити суб’єктивні моменти у пізнавальній діяльності. Та проявляється в тому, що відображення дійсності буде істинним тоді, коли відображення є конкретним.

Принцип взаємозв’язку історичного та логічного. Сутність історичного методу полягає у тому, що процес розвитку управлінських рішень відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті – з усіма випадковостями, що перекручують об’єктивну логіку розвитку, із усім позитивним що накопичено історичним досвідом. При логічному дослідженні управлінських рішень потрібно теоретично відтворити об’єкт у сутнісних, закономірних зв’язках, уявити необхідне – загальне і особливе – у процесі розвитку того чи іншого явища.

Для виконання першого завдання – уточнення основних понять дослідження треба використати термінологічний аналіз. Специфіка його використання в даній роботі полягає в тому терміни «методи прогнозування» і «управлінське рішення» аналізуються, розкладанням на складові частини і розглядаються окремо.

Аналіз – це метод пізнання, змістом якого є розчленування предмета дослідження на складові частини для їхнього детального і всебічного вивчення.

Метод синтезу являється допоміжним методом пізнання.

Синтез – це метод пізнання, протилежний аналізу, змістом якого є об’єднання раніше розчленованих частин предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємно передбачають і обумовлюють один одного [1, 95].

Методи аналізу економічних явищ і синтез результатів використовуються у курсовій роботі в процесі дослідження особливостей прогнозування в прийнятті управлінських рішень, обґрунтуванні можливостей використання сучасних методів прогнозування в управлінні підприємствами.

Завдяки методу класифікації я визначаю форму і зміст управлінського рішення.

Класифікація – система розподілення об’єктів (процесів, явищ) за класами відповідно до визначених ознак. Інколи вживають термін категоризація у значенні «розподілення об’єктів на категорії» [3].

 Систематизація –  процес зведення розрізнених знань про предмети (явища) об’єктивної дійсності в єдину наукову систему, встановлення їхньої єдності. Вона є відображенням матеріальної єдності світу і ґрунтується на вивченні суттєвих зв’язків, які об’єднують ці предмети (явища) [3].

Необхідною умовою систематизації є висунення фундаментальної ідеї, здатної привести знання до логічної єдності. Та використовується при складанні алгоритму управлінського рішення.

 Вихідним пунктом процесу  систематизації є прийняття певних  принципів, що формулюють фундаментальну  ідею. Систематизація завжди однобічна, бо логічні системи неспроможні  вичерпно відобразити закономірності  об'єктивних систем.

Метод індукції полягає в умовиводах від часткового до загального, від фактів до теоретичних висновків і узагальнень. Та дає змогу прийняти якісні рішення при використанні методів прогнозування.

Дедукція – метод пізнання, який базується на русі знання від загального до часткового, від закону до його прояву, від знання класу предметів до знання окремих предметів цього класу. За допомогою методу дедукції в роботі виокремлено основні проблеми при прийнятті рішень в умовах            невизначеності [1, 95].

Отже, користуючись науковими принципами такими, як сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв’язку теорії з практикою, об’єктивності, взаємозв’язку історичного та логічного. І методами аналізу, синтезу, індукції та дедукції можна дослідити вплив, взаємозв’язок прогнозування з управлінськими рішеннями, визначити основні проблеми та шляхи їх оптимізації в процесі прийняття управлінських рішень.

 

 

Висновки до першого розділу

 

Отже, нами узагальнено основні поняття нашого дослідження в аспекті вивчення прогнозування в підготовці, прийнятті та реалізації управлінських рішень, а саме «управлінське рішення» – результат вибору суб’єктом (органом) управління способу дій, спрямованих на розв’язання певної проблеми управління. Прогнозування – процес передбачення майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минулого і сучасного, систематична інформація про якісні й кількісні характеристики розвитку цього предмета чи явища в перспективі.  
       Було розглянуто прогнозування управлінських рішень як предмет досліджень у різних галузях науки, прогнозування використовується в таких наукових галузях, як: гідрометеорологія, геологія, географія, економічні науки, політологія тощо.  
       У дослідженні були використані такі принципи і  методи: принцип сходження від абстрактного до конкретного, принцип взаємозв’язку теорії з практикою, принцип об’єктивності, принцип взаємозв’язку історичного та логічного. Метод синтезу, аналізу, індукції та дедукції.

 

РОЗДІЛ 2

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ПРОГНОЗУВАННЯ В ПРИЙНЯТТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

 

 

2.1. Зміст і форми, алгоритм прийняття управлінського рішення

 

Зміст і форма (за філософським словником) – категорії матеріалістичної діалектики, що відображають діалектичну єдність суттєвих сторін явищ дійсності як певних систем у процесі їхнього функціонування й розвитку, сукупності елементів і процесів притаманних системі, та способу їхньої організації. Зміст і форма об’єктивно не існують ізольовано, безвідносно до їхнього взаємозв’язку в певній системі. Елементи і процеси, притаманні системі, є її змістом лише як певним чином організовані, тобто лише як такі, що існують у певній формі (поза формою ці елементи і процеси не є змістом), а форма є завжди формою певного змісту, його внутрішньою структурою і зовнішнім виразом (відповідно виступаючи як внутрішня і зовнішня форма).

Єдність змісту і форми є відношенням їхнього взаємопроникнення. Але сторони цього взаємовідношення не рівноправні. У діалектичній єдності змісту і форми визначальним є зміст. Форма не приєднується до змісту якимось зовнішнім чином, а являє собою продукт саморозвитку змісту, його певний аспект. Водночас вона не є і простим наслідком змісту, не пасивна щодо нього. Як організація змісту, форма в певному розумінні створює зміст. Ця об’єктивна суперечність змісту і форми, їхньої взаємозумовленості, взаємопокладання теоретично розв’язується з позиції розгляду змісту форми не як застиглих сторін явищ поза їхнім розвитком, а моментів їхнього історичного становлення як певних систем тлумачення відповідних категорій як щаблів пізнання цього процесу, тобто з позиції діалектико матеріалістичної методології.

Загальні закономірності взаємовідношення змісту і форми специфічно проявляється в різних сферах дійсності (в природі, суспільної діяльності, людському мисленні). Тому застосування загальних принципів до аналізу конкретних явищ – творчий процес. Проте в цьому процесі створена за допомогою діалектичного методу ідеальна модель загальних закономірностей дає правильний логічний орієнтир для розв’язання конкретних проблем. Категорії змісту і форми виконують важливу методологічну функцію в пізнанні і перетворенні дійсності [19, 212].

  Відповідно визначити зміст управлінського рішення – означає визначити внутрішню структуру управлінського рішення. А визначити форму, означає, визначити продукт саморозвитку змісту, його певний аспект, під формою мається на увазі зовнішній тривимірний вигляд.

 Структура управлінського  рішення, як і його форма, визначається  змістом. Структура управлінського  рішення – сукупність відносно  стійких елементів, що входять  в зміст даного рішення. В цій  структурі ряд елементів включає  в себе специфічну змістовність рішення – мета, засоби, ресурси, завдання, способи їх виконання. Вони складають змістовну частину рішення. Інші елементи відображають організаційні питання діяльності колективу керованої системи. Це організаційна частина управлінського рішення. Всяким рішенням є певний вигляд інформації. Воно обов’язково включає описову та приписуючи інформацію [11, 37].

 За змістом рішення  бувають економічні, організаційні  та соціальні, технічні, політичні. Економічні рішення пов’язані  з підвищенням якості виробництва, удосконаленням діяльності підприємства. Соціальні рішення спрямовані  на поліпшення умов праці та  відпочинку членів колективу  тощо. Технічні рішення приймаються  для удосконалення технічної  політики і технології виробництва, скорочення вживання ручної праці. Організаційні рішення спрямовані  на покращення організації праці робітників [15, 69].

 Форми прийняття управлінського рішення можуть бути за кількістю осіб, що здійснюють вибір з наявних альтернатив кінцевого рішення. Якщо це одна людина то рішення буде одноособовим. Оскільки в сучасній практиці менеджменту частіше зустрічаються складні ситуації та проблеми, що потребують багатостороннього комплексного аналізу, фахівців, то з’являються групові або колективні рішення,що називаються колегіальними [11,71].

 За формою прийняття  управлінські рішення розподіляються  на письмові, кодовані, усні [9, 37]. Фіксуються рішення у вигляді плану, наказу, розпорядження. Наказ – найбільш категорична форма управлінського рішення, що зобов’язує підлеглих виконувати рішення у встановлений термін. Розпорядження – різновид наказу, спрямований на вирішення приватних питань, витікаючи не лише від керівника, але й від інших осіб в межах їх компетенції [23, 17].

 Одним із показників  діяльності менеджера є його  здібність приймати правильні  рішення. Так як менеджери виконують  чотири функції управління вони  мають справу з постійним потоком  рішень по кожній із них, тобто  планування, організація, мотивація  і контроль. Розробка та прийняття  рішень – це творчий процес в діяльності керівників. Він як правило включає в себе ряд стадій: розробку і постановку мети, вивчення проблеми, вибір і обґрунтовування критеріїв якості і можливих наслідків прийнятих рішень, розгляд варіантів рішень, вибір і кінцеве формулювання рішень, прийняття рішень, доведення рішення до виконавців, контроль за виконанням         рішення [15, 193].

 Алгоритм – це логічна послідовність виконуваних дій що призводять до логічного завершення.

    Процес прийняття  рішень важкий та має багато  різних сторін. Він включає в  себе цілий ряд стадій та  операцій. Питання про те, скільки  і які стадії повинен пройти  кожен процес прийняття рішень, яка конкретна змістовність кожної із них, – суперечливі і неоднаково вирішуються менеджерами. Це залежить від кваліфікації керівника, ситуації, стиля керівництва і культури організації. Важливо щоб кожен менеджер розумів сильні сторони та обмеження кожного підходу і процедури прийняття рішення і вмів обрати кращий варіант з обліком ситуації і власного стиля управління [15, 197].