Прогнозування в підготовці, прийнятті та реалізації управлінських рішень

  Підхід до прийняття  управлінського рішення полягає  в дотриманні певної процедури і виконанні обов’язкових дій, що призводить до логічного завершення цих дій.

1. Постановка проблеми. У витоків будь-якого рішення знаходиться проблемна ситуація, що потребує свого вирішення. Завдання менеджера на цьому етапі полягає в аналізі проблемної ситуації, тобто в виявленні симптомів «хвороби», у вивченні положенні справ і цілей, попередньому формулюванню критеріїв рішення.

  Таким чином процес  постановки проблеми складається  з виявлення цієї проблеми  та її оцінки.

  Виявлення проблеми  – усвідомлення того, що виникло  відхилення від спочатку встановлених  планів. Джерела, з яких менеджер  може дізнатися про існування  проблеми, включають особистий огляд  і аналіз інформації, суспільну  думку тощо.

 Думка інших менеджерів  і підлеглих також є важливим  джерелом при виявленні проблеми.

  2. Виявлення обмежень і визначення альтернатив. Причиною проблеми можуть бути сили що знаходяться за межами організації (зовнішнє середовище), які менеджер не в силах змінити.

3. Такі обмеження звужують можливості прийняття оптимальних рішень. Для цього необхідно виявити джерело і сутність обмежень, та намітити можливі альтернативи. Тобто доцільно виявити всі можливі дії, що усувають причину проблеми.

4. Прийняття рішення. На цьому етапі розробляються альтернативні рішення, дається їх оцінка та відбирається альтернатива з найбільш сприятливими загальними наслідками.

5. Реалізація рішення. Процес не закінчується вибором альтернативи. На стадії реалізації приймаються міри для конкретизації рішення та доведення його до виконавців. Тобто цінність рішення полягає в його здійсненні (реалізації).

6. Контроль за виконанням рішення. В процесі контролю виявляються відхилення та вносяться поправки, що допомагають реалізувати рішення до кінця. За допомогою контролю встановлюється зворотній зв’язок між керуючою і керованою системами [15, 197-198].

 Отже, управлінські рішення класифікують за багатьма ознаками. Класифікація дає змогу визначити не тільки зміст і форму, а й роль, місце кожного рішення в управлінні організацією та обрати тип рішення відповідно до ситуації, якої воно стосується. А алгоритм прийняття управлінського рішення дає змогу особам, що приймають рішення послідовно підготовити, розробити, оцінити, проконтролювати та реалізувати рішення.

 

 

2.2. Сутність, різновиди та функції прогнозування

 

Категорія «сутність» (за філ. словником) виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке, що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв’язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного      мислення [19, 679].

  Отже, визначити сутність прогнозування, означає виразити головне основне, визначальне, що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв’язками й тенденціями розвитку.

  Прогнозування – це метод, у якому використовуються як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення. Якщо прогнозування виконано якісно, результатом стане картина майбутнього, яку цілком можна використовувати як основу для планування.

  Прогнозування – це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей, виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Що передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

 Це отримання інформації  про майбутнє; це передбачення, яке  базується на спеціальному науковому  дослідженні; це передбачення, яке  поділяється на наукове і ненаукове (інтуїтивне, повсякденне та релігійне – псевдо передбачення).

 Наукове передбачення  базується на знаннях закономірностей  розвитку природи, суспільства та  мислення; інтуїтивне – на передчуттях  людини; повсякденне – на так  званому життєвому досвіді, пов’язаному  з аналогіями, прикметами тощо; релігійне  передбачення ще називають пророцтвом, тобто вірою в природні сили, забобони та інше [18, 179].

  Об’єктом прогнозування є економічні, соціальні, науково-технічні та інші явища й процеси в економіці країни, її галузях і комплексах.

 Предметом економічного  прогнозування є якісні та  кількісні зміни, які відбуваються  в економіці під впливом сукупних  або окремих факторів у межах  періоду, що прогнозується.

  Суб’єктом прогнозування  виступає держава в особі державних  органів управління певного ієрархічного  рівня, економічні служби органів  місцевого самоврядування, а також  економічні служби підприємств  та організацій різних форм  власності.

 Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Головними з них є такі:

• Цілеспрямованість – змістовий опис поставлених дослідницьких завдань;
• Системність – побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;
• Наукова обґрунтованість – усебічне врахування вимог об’єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;
• Багаторівневий опис – опис об’єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;
• Інформаційна єдність – використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;
• Адекватність об’єктивним закономірностям розвитку – виявлення та оцінка стійких взаємозв’язків і тенденцій розвитку об’єкта;
• Послідовне вирішення невизначеності – ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;
• Альтернативність – виявлення можливості розвитку об’єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв’язків і структурних      співвідношень [10, 5].

  Існують такі різновиди прогнозування їх класифікують:

 За масштабами: глобальні, макроекономічні, структурні (галузеві, міжгалузеві, регіональні, міжрегіональні).

 За часовим випередженням: оперативні (до одного місяця), короткострокові     (від одного місяця до одного року), середньострокові (від одного до п’яти років), довгострокові (від 5 до 15 років).

 За елементами та  напрямами відтворення: первинних  факторів виробництва (природних, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, тощо), суспільних потреб (загальнодержавних, особистих, виробничих, споживчих тощо).

 За функціями прогнози  можуть бути: пошукові та нормативні        (цільові) [10, 8].

  Виходячи з того, що  прогнозування поєднує в собі два елементи – передбачення і пропонування, виділяють пошуковий і нормативний прогнози. Пошуковий прогноз носить здебільшого пізнавальний (науково дослідницький характер, не враховує цілеспрямованих дій з боку суб’єктів управління). Його завдання – з’ясувати, як буде розвиватися досліджуваний об’єкт при збереженні існуючих тенденцій. В свою чергу, нормативний прогноз носить управлінський характер, пов’язаний з можливістю прийняття на основі отриманих знань управлінського рішення. Він розробляється на основі наперед визначених цілей (нормативів).

  З вище вказаного  видно, що основними функціями прогнозування є: пізнавальна і цільова.

  Також до функцій прогнозування відносять:

• Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій;
• Дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ господарського розвитку у конкретних умовах;
• Оцінка сформованого рівня розвитку, конкретної ситуації і виявлення тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових ситуацій та їх оцінка;
• Виявлення можливих альтернатив розвитку економіки у перспективі, нагромадження наукового матеріалу для обґрунтованого вибору певних рішень.

 Функції також поділяють  на:

1. Нормативні функції:

• у прогнозі завжди дотримуються певних показників і норм;

• дають можливість реалізувати прогностичну модель;
• застерігають орган управління від суб’єктивізму в його діяльності.

2. Орієнтаційні функції:

• виражаються у визначенні суб’єктом управління цілей розвитку суспільства;
• більш реалістичному напрямі й вибірковому підході до інформації.

3. Попереджувальні функції:

• інформують орган управління про можливі й реальні відхилення об’єкта від прогностичної моделі;
• дають можливість аналізувати фактори й причини, які обумовлюють дію керівної системи, і своєчасно вживати заходів до їх стабілізації [5, 55].

 Отже, прогнозування сьогодні  – це спеціалізована область  з підрозділами. Існують організації, що займаються прогнозуванням  тільки в конкретних сферах  діяльності. Багато фірм і підприємств  проводять хитромудрий аналіз  ринку, прагнучи спрогнозувати відношення  споживачів до запланованих нових  видів продукції. Інші спеціалізуються на зборі і аналізі інформації, що дозволяє прогнозувати переваги і результати різних політичних і соціальних процесів.

 

 

 

2.3. Методи прогнозування в прийнятті управлінських рішень

 

В прийнятті управлінських рішень для виявлення альтернатив і їх ймовірності використовуються кількісні методи прогнозування, до яких належать аналіз часових рядів і причинно-наслідкове моделювання, та якісні методи під якими розуміють думку журі, сукупний погляд збутовиків та метод експертних оцінок.

 Кількісні методи застосовують, коли фактори, що впливають на вибір рішення, можна кількісно визначити та оцінити. Їх можна використати для прогнозування, коли діяльність фірми в минулому мала певні тенденції, які можна і необхідно продовжити в майбутньому, а інформації для виявлення тенденцій в періоді прогнозування, що розглядається недостатньо. Крім того, керівник повинен знати, як використовувати кількісну модель, і пам’ятати, що користь від прийняття більш ефективного рішення повинна перекрити витрати на створення моделі. Два типових методи кількісного прогнозування – це аналіз часових рядів і причинно-наслідкове моделювання.

 Аналіз часових рядів. Цей метод базується на припущенні, відповідно якому те, що трапилось  в минулому дає достатньо добре  наближення в оцінці майбутнього. Цей аналіз являється методом  виявлення зразків і тенденцій  минулого та продовження їх  в майбутнє. Його можна провести  за допомогою таблиці або графіка  шляхом нанесення на координатну  сітку точок, відповідних подіям  минулого. Даний метод аналізу  часто використовується для оцінки  попиту на товари й послуги, оцінки потреби в запасах, прогнозування  структури збиту, який характеризується  сезонними коливаннями, або потреби  в кадрах. Чим більш достовірне  припущення про схожість майбутнього  минулому, тим більше точність прогнозу. Таким чином, аналіз часових рядів, ймовірно не буде корисним в ситуаціях з високим рівнем рухомості або коли відбулось значна, всім відома зміна.

  Метод причинно-наслідкового  моделювання є найскладнішим  з точки зору математики. Він  використовується в ситуаціях  з більш ніж одною змінною. Причинно-наслідкове моделювання – це спроба спрогнозувати те, що відбудеться в подібних ситуаціях, шляхом вивчення статистичної залежності між фактором що розглядається й іншими змінним [12, 241-242].

До якісних методів належать в основному експертні методи. Чотири найбільш розповсюджених якісних методи прогнозування – це думка журі, сукупний погляд збутовиків, модель очікування споживача і метод експертних оцінок.

  Думка журі. Цей метод  прогнозування полягає в поєднанні  та усередненні думок експертів  в релевантних сферах. Неформальним  різновидом цього методу являється  «мозковий штурм», під час якого  учасники з початку намагаються  генерувати як можна більше  ідей. Тільки після закінчення  процесу генерування деякі ідеї  підлягають оцінці. Цей метод  може віднімати багато часу, але  часто дає корисні результати, особливо коли організація потребує  багато нових ідей та альтернатив.

  Сукупний погляд збутовиків. Досвідчені торгові агенти часто дуже добре передбачають майбутній попит. Вони близько знайомі зі споживачами і можуть прийняти в розрахунок їх минулі дії швидше, ніж вдасться побудувати кількісну модель. Крім того, добрий торговий агент на визначеному часовому інтервалі часто «відчуває» ринок точніше, ніж кількісні моделі.

 Модель очікування  споживача. Як можна судити з  назви, модель очікування споживача  являється прогнозом, основаним  на результатах опитувань клієнтів  організації. Їх просять оцінити  власні потреби в майбутньому, а також нові потреби. Зібравши  всі отримані таким шляхом  дані і зробивши корегування на пере – або недооцінку, виходячи з власного досвіду, керівник часто опиняється в стані точно передбачити сукупний попит.

  Метод експертних  оцінок. Він являється більш формалізованим  варіантом методу колективного  погляду. Першочергово метод був  розроблений фірмою «Ренд Корпорейшн» для прогнозування подій, які цікавили воєнних. Метод експертних оцінок являє собою процедуру, яка дозволяє групі експертів дійти до згоди. Експерти, які заповнюють докладний опитувальний лист з приводу проблеми, що розглядається. Вони записують також свої погляди на неї. Кожний експерт потім отримує результати відповідей інших експертів, і його просять знову розглянути свій прогноз, і якщо він не співпадає з прогнозами інших, просять пояснити, чому це так. Процедура повторюється три або чотири рази, доки експерти не дійдуть до єдиного рішення [12, 243].