Стратегічне управління підприємством

 

Факторний аналіз за 2011-2012 роки

ФЗП0=73*220*8*1,8023=231559,5

ФЗП1=86*220*8*1,8023=272796,1

ФЗП2=86*206*8*1,8023=255436,4

ФЗП3=86*206*8*1,8023=255436,4

ФЗП4=86*206*8*2,0971=297217,8

Перевірка=(272796,1-231559,5)+(255436,4-272796,1)+(297217,8-255110,4)=65658,3

Можна сказати, що змінюючи середньогодинну з/п та кількість днів, збільшуємо загальний фонд.

Факторний аналіз за 2012-2013 роки

ФЗП0=86*206*8*2,0971=297217,8

ФЗП1=90*206*8*2,0971=311041,9

ФЗП2=90*231*8*2,0971=348789,7

ФЗП3=90*231*8*2,0971=348789,7

ФЗП4=90*231*8*2,1088=350735,6

Перевірка=(311041,9-297217,8)+(348789,7-311041,9)+(350735,6-348789,7)=53517,8

Така ж тенденція спостерігається і у 2013 році.

 

2.5. Аналіз використання основних виробничих фондів

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється частинами в міру спрацювання.

Поняття “виробничі фонди" було введено у часи централізовано-планової системи господарювання. Він включає будинки і споруди, машини, устаткування (у тому числі силові машини й устаткування, вимірювальні прибори й пристрої, техніку), транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження та ін.

За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні групування різноманітних елементів основних фондів, У цих групуваннях окремі елементи основних фондів виділяються в щодо однорідні групи відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.

В даний час центральне статистичне управління класифікує основні виробничі фонди по 16 основних групах.

Не всі елементи основних фондів грають однакову роль у процесі виробництва. Робочі машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, технічні споруди (гірські виробітки шахт і розрізів, нафтові і газові свердловини) приймають особисту участь у виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносять до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи основних фондів (виробничі будинки, інвентар) роблять лише непрямий вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів [9, c. 74-77].

Структура основних виробничих фондів, як і структура матеріально–технічної бази, має галузевий характер. Залежно від належності до певної галузі народного господарства підприємство матиме різну питому вагу засобів, які відносять до активної чи пасивної частини.

При забезпеченні підприємства виробничими фондами варто враховувати їхні особливості, що випливають із сутнісної характеристики виробничих фондів. Виробничі фонди збільшують продуктивну силу праці і використовуються протягом великого періоду. Це означає, що в політиці господарювання підприємство повинно звернутися до можливості придбання високопродуктивного устаткування, технічні характеристики якого дозволяють підтримувати його на високому рівні протягом усього терміну функціонування. Значимість останнього посилюється тим, що науково-технічний прогрес прискорює моральний знос устаткування. Отже, щоб витримувати конкуренцію, необхідно або обновляти його, або модернізувати, що досягається за допомогою регулярного проведення капітального ремонту.

Виробничі фонди, як правило, дорого коштують і на їхнє придбання потребуються великі кошти, тому необхідно домагатися їхньої швидкої окупності. Окупність залежить від ряду чинників: експлуатація виробничих фондів повинна забезпечувати низькі витрати по випуску продукції, необхідна висока надійність експлуатації виробничих фондів, норми й засоби амортизації потрібно встановлювати шляхом проведення науково-обґрунтованої політики.

Для узагальнюючої характеристики ефективності використання ОФ застосовуються наступні показники: фондовіддача, фондомісткість, рентабельність. При розрахунку показників будемо користуватись даним з таблиці 6.1.

Таблиця 6.1. –

Початкова інформація для аналізу ОФ

	2011 рік	2012 рік	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення	2012 рік	2013 рік	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Вартість основних фондів, тис. грн.	349	402	53	1,15	402	364	-38	0,91
Продовження таблиці 6.1.
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Чисельність робітників	73	86	13	1,18	86	90	4	1,05
Валовий випуск продукції, тис.грн.	881	668	-213	0,76	668	592	-76	0,89
Чистий прибуток, тис. грн	503	-269	-772	-0,53	-269	232	501	-0,86
Фондоозброєність, тис.грн.	4,78	4,67	-0,11	0,98	4,67	4,04	-0,63	0,87
Фондомісткість	0,40	0,60	0,2	1,50	0,60	0,61	0,01	1,02
Рентабельність основних фондів	1,44	-0,67	-2,11	-0,47	-0,67	0, 64	1,31	-0,96

 

Для аналізу руху і технічного стану основних виробничих фондів розраховуються наступні показники:

Коефіцієнт зносу (Кзн):

Кзн = (сума зносу ОФ) / (первісна вартість ОВФ на кінець року)

Кзн2011=836/1185=0,71

Кзн2012=852/1254=0,68

Кзн2013=908/1272=0,71

Коефіцієнт придатності (Кпр):

Кприд = 1 – Кзн

Кприд2011=1-0,71=0,29

Кприд2012=1-0,68=0,32

Кприд2013=1-0,71=0,29

З проведених розрахунків маємо,  що основні фонди мають дуже високу ступінь зношеності, цим зумовлюється достатня низька продуктивність праці. Можливості оновлення фонду в підприємства майже немає, адже воно є збитковим, а більшість бюджетних фінансувань йдуть на покриття короткострокових заборгованостей та наближення до точки беззбитковості. Приріст основних фондів становить менше одного відсотку, що означає лише незначне його поповнення.

До резервів підвищення ефективності використання ОФ належать: технічне вдосконалення і модернізація ОВФ; інтенсифікація виробничих процесів; збільшення часу роботи обладнання; підвищення питомої ваги працюючого обладнання; поліпшення структури ОФ за рахунок збільшення активної частини, що призведе до збільшення фондовіддачі.

Збільшення питомої ваги: активної частини в структурі призведе до збільшення фондовіддачі; працюючого обладнання в установленому - до покращення ступеня використання обладнання у виробництві.

 

2.6. Аналіз використання матеріальних ресурсів підприємства

Необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства в ринковій економіці є ефективне використання його власних так званих нематеріальних ресурсів.

Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду. Відмітними рисами цих ресурсів є брак матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їхнього використання.

Поняття «нематеріальні ресурси» використовується для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність у широкому розумінні — це юридична категорія, яка застосовується для:

    • визначення  результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);

    • позначення  належності таких результатів  творчої праці відповідним суб'єктам  творчої діяльності;

    • закріплення  за цими суб'єктами особистих  немайнових і майнових прав, пов'язаних  із розробкою та використанням  створених ними інтелектуальних продуктів.

У конкретній галузі національної економіки використовують відповідні матеріальні ресурси. Склад і структурі матеріальних ресурсів залежать від галузі, до якої належить підприємство; виду продукції, яку воно виробляє, та особливостей матеріально-технічного забезпечення. Склад матеріальних ресурсів – розподіл їх на окремі групи і види. Структура матеріальних ресурсів – кількісне співвідношення між вартістю окремих груп і видів матеріальних ресурсів у загальній їх вартості [6, c. 174-176].

Аналіз складу та структури матеріальних ресурсів дає змогу визначити: які дефіцитні та дорогі матеріали використовує підприємство; споживання яких з них переважає у виробництві конкретного виду продукції; чи є продукція матеріаломісткою..

Детальніший аналіз передбачає характеристику джерел покриття потреби. До зовнішніх джерел належать надходження від постачальника відповідно до укладених договорів, а до внутрішніх – скорочення відходів сировини, використання вторинної сировини, власне виготовлення напівфабрикатів тощо

Реальну потребу у придбанні матеріалів визначають як різницю між загальною потребою в певному виді матеріальних ресурсів і можливістю їх покриття за рахунок внутрішніх джерел.

Рівень забезпечення потреби підприємства за рахунок зовнішніх джерел визначають як відношення величини матеріальних ресурсів згідно з укладеними договорами на їх поставку до визначеної потреби, яку можна покрити лише за рахунок зовнішніх джерел. При цьому для оцінки використовують два показники: коефіцієнт забезпечення за планом ( відношення величини МР згідно з укладеними договорами до планової потреби) і коефіцієнт забезпечення фактичний (відношення вартості фактично поставлених матеріальних ресурсів до планової потреби). Такий аналіз проводять для кожного виду матеріальних ресурсів.

Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовується система узагальнюючих та окремих показників. До узагальнюючих відносять: матеріаловіддача, матеріаломісткість, питома вага матеріальних затрат в собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів.

Матеріаловіддача визначається як відношення вартості виробленої продукції (ВП) на суму матеріальних затрат (МЗ).

МВ=ВП/МЗ

МВ2011=881/153=5,76

МВ2012=668/125=5,34

МВ2013=592/142=4,17

Матеріаловіддача зменшилася  у 2012 році на 0,42, а у 2013 – на 1,17 в порівнянні з 2012 роком.

ММ = 1/МВ = МЗ/ВП

ММ2011=0,17

ММ2012=0,19

ММ2013=0,24

Матеріаломісткість збільшилася в 2012 році порівняно з 2011 роком на - 0,02, а в 2013 – на 0,05 в порівнянні з 2012 роком.

Питома вага матеріальних затрат у собівартості продукції підраховується відношенням суми матеріальних затрат до повної собівартості.

ПВмз = МЗ/З

ПВмз2011= 153/3787=0,040

ПВмз2012=125/3263=0,038

ПВмз2013=142/2897=0,049

Отже, у 2012 році питома вага матеріальних витрат у собівартості зменшилася, а у 2013 – збільшилася. Окремі показники матеріаломісткості застосовуються для характеристики ефективності  використання  певних  видів  матеріальних  ресурсів,  а також окремих видів виробів.

На ефективність використання матеріальних ресурсів впливають:

• обсяг виробництва і структура продукції;
• витрати матеріалів на одиницю продукції;
• ціна матеріалів;
• технологія виробництва і якість сировини.

Квп/МЗ = івп/ імз

івп - індекс товарної продукції,

івп = ВП1 / ВП0

імз - індекс матеріальних затрат,

імз = МЗ1 / МЗ0

Квп/МЗ 2011=(881/1159)/(153/133)=0,66

Квп/МЗ 2012=(668/881)/(125/153)=0,93

Квп/МЗ 2013=(592/668)/(142/125)=0,78

Резерви підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів полягають у зростанні матеріаловіддачі, коефіцієнту Квп/мз, а також зменшенні матеріаломісткості продукції і коефіцієнту матеріальних затрат.

 

2.7. Аналіз якості продукції

Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

При цьому якість не можна ототожнювати з фізичними властивостями виробу. Поряд із якістю існує поняття технічного рівня певних видів продукції. Якість – більш широке, насамперед, соціально-економічне поняття. Поняття технічного рівня за змістом вужче за попереднє, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Його показники встановлюються за проектування (розробки) переважно нових знарядь праці (машин, устаткування, приладів, транспортних засобів тощо) і відображаються в спеціальних картах технічного рівня, які використовують у процесі вивчення ринку й визначення попиту на нові товари, складання бізнес-планів, рекламних матеріалів тощо.

      Важливим  при оцінці якості продукції та виборі напрямків її покращення є тлумачення поняття "якість". Існує велика кількість підходів до визначення сутності якості, найбільш поширені:

Абстрактне. Якість – це властива перевага, внутрішня властивість об'єкта, його не можна визначити чи виміряти, якість можна тільки усвідомити.