Формування ринку зерна України в умовах глобалізації світової економіки

Джерело: FAS USDA, Grain: World October 2009, World Markets and Trade [3]

Проаналізувавши світове  виробництво пшениці у динаміці  за 2005/2011 МР, можна зробити деякі висновки. Лідером світового виробництва за останні два роки є країни Євросоюзу - 138485 тис. т станом на вересень 2010/11 МР (табл. 2.1). Це досягається за рахунок чотирьох країн-членів - Франції, Німеччини, Великобритаї та Іспанії. Вони виробляють 80% пшениці Європейського Співтовариства та 75% обсягів ячменю. У Франції під пшеницею відведено 60,8% площ. На полях Франції, Іспанії, Німеччини та Італії вирощується 86% західноєвропейської кукурудзи. Частка ЄС у світовому виробництві пшениці становить 16%, ячменю - 29,6%, кукурудзи - 5,9%.

За останній рік найбільше  пшениці виробили також Китай  та США - 114500 та 59458 тис. т відповідно. Більш детальний аналіз виробництва  основних світових товаровиробників пшениці  наведено у таблиці 2.3.

У цілому рівень світових цін  багато в чому залежить від експортної політики США, які відіграють сьогодні провідну роль у світовій торгівлі зерном (31 % світового експорту). Останніми десятиліттями на світовому ринку відбувається процес інтенсифікації зернового виробництва.[5,123]

Зернове господарство в майбутньому  має посісти пріоритетне місце і в економіці України. Виходячи з цього, визначається і рівень виробництва зерна, який би задовольняв потреби внутрішнього попиту і забезпечував зростання експортного потенціалу. На 2011 р. визначений обсяг виробництва становить 40 млн. т. Місце України на світовому ринку зернових залежить від внутрішнього виробництва та кон'юнктури світового ринку.

Зерно пшениці - найважливіший  сільськогосподарський об'єкт міжнародної  торгівлі: майже 60% усього експорту зернових. Провідний у світі експортер  пшениці - США. Багато пшениці вивозять також Канада, Франція, Австралія  й Аргентина. Серед постійних  імпортерів слід відмітити Єгипет, до якого надійшло 8,3 млн т всього зерна (вересень 2009 р.), ЄС - 6,5, Алжир - 5,7, Бразилію - 5,5, Індонезію - 5,5 та Японію - 5,3 млн т.

Щодо світових цін на пшеницю, то на даний час спостерігається  зниження в середньому з 300 до 200 доларів  за тонну. Її вартість на найбільшій у  світі Чиказькій біржі знизилася  до рекордних 4,5 дол. за бушель. Це найнижчий  показник з квітня 2007 року. Обвал  цін спровокований значними перехідними  запасами зерна у світі та високим  врожаєм у головних країнах експортерах .

Світовий ринок ячменю є досить обмеженим порівняно  з іншими зерновими. Під посіви ячменю у світі відводять 55-60 млн га, з  яких отримують 135-150 млн т зерна  і використовують його переважно  з фуражною (кормовою) та технічною  метою. Для багатьох країн світу  ця культура не є традиційною. Зокрема, США, Казахстан, Індія, Іран, Китай, Бразилія та Аргентина відносно мало вирощують  даного зерна і інколи навіть імпортують його для власних потреб. Основними  центрами ячмінного бізнесу традиційно є Євросоюз, Росія, Україна, Канада та Австралія.

Таблиця 2.3

Світове виробництво  ячменю, млн т

Джерело: FAS USDA, Grain: World October 2009, World Markets and Trade

До найбільших споживачів ячменю впродовж багатьох років відносяться  Саудівська Аравія, Китай та Японія, причому на ці країни припадає 60-70% усього світового імпорту ячменю. Приміром, Саудівська Аравія щорічно закуповує  від 6 до 8 млн т ячменю. Серед інших  імпортерів можна назвати: Ізраїль (середньорічний обсяг імпорту - близько 300 тис. т), Йорданію (близько 700 тис. т), Туніс (близько 600 тис. т), Марокко (близько 500 тис. т), Алжир (близько 400 тис. т), США (близько 600 тис. т) та Іран (близько 700 тис. т).[26]

Основною тенденцією на ринку  є те, що всі основні експортери з кожним роком нарощують виробництво  даної культури. Так, за останні п'ять  років загальне виробництво в  світі зросло на 20 млн т, або на 15% до 153 млн т у 2009/2010 МР. Скоріш за все, ця тенденція збережеться, завдяки високій ціні на це зерно, порівняно з усіма іншими фуражними культурами. В останні роки основні виробники ячменю значно збільшили споживання, внаслідок чого обсяги світової торгівлі ячменем поступово знижуються.

Щодо цін, то на світовому  ринку, залежно від сезону, вони коливаються  в межах від 60 до 150 USD/т. Зрозуміло, що за високого попиту та достатньої пропозиції торгівля ведеться за більш сталими  цінами в межах від 90 до 115 USD/т. А  основними ціньовими індикаторами ринку є ф'ючерсні котирування  на ячмінь канадської (WCE), австралійської (ASX) та угорської (BCE) бірж. До речі, в  ЄС експорт ячменю субсидується, що викликає обурення в інших країн-експортерів. Щоб дати можливість своїм трейдерам  збільшити постачання зерна до країн  Близького Сходу та Північної  Африки, Єврокомісія тільки на початку  лютого 2005 року видала ліцензії на експорт  понад 80 тис. т ячменю з максимальною ставкою субсидій - 13,98 євро/т. Загалом  з ЄС планується експортувати в цьому  напрямку близько 3 млн. т субсидованого  ячменю .

Таблиця 2.4

Світове виробництво  кукурудзи, млн т

Джерело: FAS USDA, Grain: World October 2009, World Markets and Trade

Що стосується кукурудзи, то основними районами її вирощування  є Північна та Південна Америка. Водночас, батьківщиною кукурудзи вважається Мексика, де її вирощували 5 тис. років  тому. Звідти вона поширилася по всій планеті. У світі нині вирощують переважно  гібридні сорти цієї культури. Генетично  модифікована кукурудза вирощується  у семи країнах Євросоюзу: Іспанії, Португалії, Франції, Німеччині, Чехії, Словаччині та Польщі.

Найбільшим світовим виробником кукурудзи на сьогодні є США. На їх частку припадає до 50% усього світового  урожаю кукурудзи (табл. 4). В ЄС виробництво  кукурудзи зростає під впливом  високих цін, як правило, більших  від інтервенційних та американських. Такі країни, як Франція, Італія та Іспанія  вирощують до 75% кукурудзи, а разом  з Германією - 86%. На відміну від  ячменю, виробництво кукурудзи зосереджено  на півдні Євросоюзу, незважаючи на її чутливість до посухи, оскільки більша частина кукурудзи вирощується  на зрошуваних площах. На півночі ЄС виробництво кукурудзи неможливе. Внутрішній ринок Євросоюзу захищений  імпортним митом, що дає можливість Франції та Італії утримувати майже  весь ринок ЄС.

Світовий ринок кукурудзи  можна сьогодні умовно розділити  на два сегменти: європейський ринок  з його високими цінами й американський  ринок з порівняно низькими цінами, хоча там теж намітилася тенденція  до посилення цін і котирувань. Після впливу фінансової та економічної  кризи, ринок кукурудзи залишається схильним до постійного коливання цін, які то зростають, то знижуються.

Експерти зернового ринку  зауважують, що надалі попит на кукурудзу  залишатиметься досить високим за рахунок  інтересу з боку США, країн ЄС і  Китаю. При цьому попитом користуватиметься  в основному не кормове зерно, а сировина для виробництва біоетанолу.[25]

Аналіз світового зерновиробництва в кризових умовах господарювання вказує на зменшення валових зборів зерна. Так, виробництво зернових у 2009/10 МР становить 2407,5 млн га, що на 41,5 млн  га менше показника 2008/09 МР. Світове  виробництво пшениці у 2009/2010 МР зменшилося на 15 млн т і становило 668 млн  т. Фактор фінансової кризи є основною причиною зниження врожаю в ЄС - виробництво  зернових у 2009/10 МР знижене до 295,8 млн  т, що приблизно на 5% менше виробництва  в минулому сезоні.

Водночас, існує тенденція  до збільшення у світовому споживанні зернових із 1948 млн т у 2003/04 маркетингових  роках до 2190,1 млн т у 2009/10 МР. Зменшення  виробництва та збільшення споживання зерна у світі пояснюється  помітним зменшенням внутрішнього споживання зерна, а також використання його, як основи для виробництва біоетанолу. У 2009/10 МР значно збільшилися обсяги світової торгівлі і становили 668 млн  т.

Оператори на міжнародних  ринках повинні враховувати наведені тенденції, щоб вчасно відреагувати на зміни світової кон'юнктури, а  це, в свою чергу, дасть можливість отримати найкращі вигоди від міжнародної  торгівлі зерновими та закріпити  міцні позиції на світовій арені.

2.2. Характеристика виробництва та споживання ринку зерна в Україні

Ринок зерна – це основа стабільності продовольчого ринку, джерело не тільки виробництва хлібобулочних  виробів, але й кормова база для  виробництва тваринницької продукції, а також сировини для переробної промисловості.

Соціально-економічна криза  в Україні кінця 90-х рр. ХХ ст. вплинула як на розвиток сільського господарства в цілому, так і на виробництво  зерна

зокрема. Якщо в 1986 – 1991 рр. виробництво  зерна в країні в середньому становило 47,4 млн т, то в 1991 – 1995 рр. – 38 млн  т, а у 2000 р. – тільки 24,5 млн т. І  лише в останні роки виробництво  зерна динамічно зростає: у 2010 р. – 39,3 млн т, у 2011 р. – 56,7 млн т (табл. 1) [10].

У 2011 р. під зерновими культурами було зайнято 15,7 млн га (56,7 % загальної посівної площі), що на 4,2 % більше ніж у 2010 р. Частка озимих культур у зерновому клині склала 51,0 % (8,0 млн га), з яких під пшеницею було зайнято 6,5 млн га (81 % площ); ярих культур – 49,0 % (7,7 млн га) [11].У 2011 р. зернові й зернобобові культури вирощували 36,5 тис. аграрних підприємств. Слід зазначити, що продуктивність великотоварних підприємств значно вища за середній показник по цій категорії виробників.

Так, 2,3 тис. виробників зернових і зернобобових культур з обсягом  виробництва понад 5,0 тис. т кожний отримали з гектара на 10,5 ц збіжжя більше, ніж у середньому по аграрних підприємствах.

Таблиця 2.5

Баланс зерна (в т. ч. продукти переробки зерна в перерахунку на зерно), тис. т