Шляхи вирішення Організації діяльності персоналу на підприємстві ВАТ «Шосткинський мiськмолкомбiнат

Всі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове обслуговування робочих місць.

Для забезпечення збалансованості  між кількістю робочих місць  і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використання резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктивності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць.

Облік результатів діяльності трудових колективів і окремих виконавців.

Облік, контроль та оцінювання результатів діяльності. Кожен керівник, наділений правами планувати й організовувати діяльність більшого чи меншого трудового колективу, повинен оцінювати результати цієї діяльності за певний період. Без їхнього оцінювання неможливо запровадити на підприємстві ефективне заохочення працівників, а також невідомо, як виконані працівниками встановлені для них планові завдання.

 Процес оцінювання  починається з обліку зробленого. Існують різні форми й методи первинного обліку результатів діяльності трудових колективів: від ручного способу запису кількості виготовлених предметів або виконаних технологічних операцій до автоматизованого обліку й реєстрації даних з використанням сучасних інформаційних систем.

 На промислових підприємствах  серійного та одиночного виробництва,  як правило, облік кількості та контроль якості виробленої продукції виконують переважно вручну контролери відділу технічного контролю. На заводах масового й безперервного виробництва продукції встановлюються технічні засоби контролю якості та реєстрації кількості виробів, що сходять з головного конвеєра. Зустрічаються й змішані форми, коли контроль кількості продукції механізовано, а якість перевіряється робітниками на конвеєрі чи спеціальними контролерами візуально.

 У структурних підрозділах апарату управління підприємств облік і контроль виконання завдань покладаються на керівників нижчого рівня управління.

  Результати діяльності трудових колективів та кожного окремого працівника оцінюють різні суб’єкти апарату управління. Результати роботи кожного працівника оцінює його безпосередній керівник, а результати діяльності структурних підрозділів — ті керівники (служби), які встановлювали планові завдання, але у зворотному порядку. Наприклад, цеху місячний план виробництва встановлює планово-економічний відділ підприємства. Начальник цеху розподіляє цей комплексний план за допомогою керованого ним планово-економічного бюро між начальниками змін, старшими майстрами й майстрами виробничих дільниць. Усі ці керівники звітують про стан виконання планових завдань у напрямі знизу вгору. Планово-економічне бюро цеху збирає звітну інформацію, узагальнює її та передає начальнику цеху, який оцінює підсумки діяльності кожного структурного підрозділу й подає відповідну узагальнену інформацію до планово-економічного відділу, який оцінює стан виконання планових завдань кожним цехом, підприємством у цілому і зведений звіт передає керівнику підприємства.

  Діяльність працівників і структурних підрозділів оцінюється для порівняння фактично виконаної роботи з плановими показниками, визначення кращих трудових колективів, керівників і працівників, організації матеріального й морального заохочення, а також для вдосконалення планування й організації виробництва та трудових процесів.

1.3 Виробниче  середовище

Створення сприятливих  умов праці

Умови праці – це обстановка, в якій вона здійснюється, тобто  характер устаткування та організації  робочих місць, рівень дотримання санітарно-гігієнічних і естетичних норм, психологічний клімат в колективі. Забезпечення   належних   умов   праці передбачає розв'язання широкого кола проблем – "від правових форм, які впливають на продуктивність праці, до психофізіології трудової діяльності людини та обладнання приміщень і устаткування, що створює те матеріальне середовище, котре відображається на фізичній, інтелектуальній та психічній працездатності".

Створення сприятливих умов праці передбачає забезпечення:

1. достатніх розмірів робочих приміщень, їх раціонального планування, виділення ізольованих кабінетів з урахуванням характеру й форм праці, гігієнічних та естетичних вимог; [14]
2. достатньої кількості повітря, світла, правильного сполучення фарбування та інтер'єрів приміщень з їх освітленістю;

3) нормального температурного режиму та вентиляції в приміщеннях;

4) спокійної та безшумної  в них обстановки в робочий  час;

5) зручного розміщення  необхідних технічних засобів,  документів, довідкових матеріалів;

6) наявності в службових  приміщеннях зручних меблів, пристосованих  до характеру праці і фізичних даних працівника.

При реалізації цих загальних вимог широко використовуються положення фізіології та анатомії, психології, медицини, естетики й такої комплексної науки, як ергономіка, предметом якої є система "людина – знаряддя праці – виробниче середовище". Дані вимоги дістають специфічного розв'язання при створенні сприятливих умов праці окремих категорій працівників. Так, при обладнанні стаціонарного робочого місця слідчого необхідно мати на увазі, що суворість, утилітарність і офіційність обстановки його службового кабінету мають сполучатися з дотриманням естетичних вимог, сприяти створенню спокійної атмосфери, яка настроює на довірчу бесіду, викликає повагу до слідчого як представника державної влади.

На попередньому етапі  організації робочого місця насамперед необхідне його правильне планування, тобто найбільш раціональне взаємне  розміщення предметів і обладнання, оснащення засобами праці, а також  оптимальне розташування самого працівника для успішного виконання ним своїх функціональних обов'язків, економії його розумових і фізичних зусиль.

Раціональне планування робочого місця полягає в тому, щоб звести до мінімуму зайві рухи та переміщення; створити такі умови праці, які б  сприяли підвищенню її продуктивності та зниженню стомлюваності людини; економно використовувати наявні площі. Вказані цілі будуть досягнуті при  погодженому плануванні робочих  місць, яке враховує рухи взаємодіючих працівників, потоки інформації і т. ін. Співробітники, які найбільш часто вступають в контакти між собою, мають розташовуватися поблизу один від одного [14]

Сутність та фактори  виробничого середовища

Стан здоров’я і рівень працездатності працівників великою мірою залежить від виробничого середовища, в якому відбувається трудова діяльність. Виробниче середовище безпосередньо впливає на продуктивність праці. У несприятливих умовах виробничого середовища працівник не тільки виконує трудові дії, але й зазнає додаткового навантаження на організм у зв’язку з необхідністю виконувати фізіологічну роботу з метою пристосування до тих чи інших факторів.

 Під виробничим середовищем  розуміють взаємопов’язаний комплекс  технічних, технологічних та організаційних  факторів, які впливають на енергетичні  затрати, нервово-м’язову і психічну  діяльність працівника, його здоров’я  та продуктивність праці.

 Найважливішими факторами  виробничого середовища є фізичні,  хімічні, біологічні та психофізіологічні,  які за певних умов можуть  бути небезпечними і шкідливими  для здоров’я працівників. Небезпечними і шкідливими називаються фактори, які при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки можуть викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані здоров’я, що виявляються сучасними методами, як у процесі праці, так і у віддалені періоди життя сучасного та майбутнього поколінь.

 До групи фізичних  небезпечних та шкідливих виробничих  факторів належать: забрудненість  і загазованість повітря, підвищена  або знижена температура, підвищений  рівень шуму і вібрації, підвищений  або знижений атмосферний тиск, рух і вологість повітря, іонізація  повітря, недостатнє освітлення, підвищена яскравість, знижена контрастність.

 Група хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів представлена загальнотоксичними, подразнюючими та канцерогенними речовинами.

 Групу біологічних  небезпечних та шкідливих виробничих  факторів становлять мікро- та макроорганізми.

 Психофізіологічні небезпечні  та шкідливі виробничі фактори  пов’язані з фізичними та нервово-психічними перевантаженнями працівника.

 Фактори виробничого  середовища справляють як прямий, так і опосередкований вплив  на стан, продуктивність та якість  роботи працівника. Наприклад, прямий  вплив шуму виявляється у створенні  перешкод для спілкування працівників,  прийому звукових сигналів, а  також у пониженні гостроти  слуху. Опосередкований вплив  шуму виявляється в погіршенні  пам’яті і концентрації уваги,  зниженні швидкості сенсомоторних  реакцій, негативних емоційних  станах працівників.

  Вплив факторів виробничого середовища залежить від їхньої фізичної суті, сили і тривалості дії.

 За характером впливу на організм працівника фактори виробничого середовища поділяються на дві групи: адаптивні та неадаптивні.

До адаптивних належать фактори, до яких організм людини може в певних межах пристосуватися шляхом мобілізації  енергії для переборення їхнього  негативного впливу. Знижена працездатність відновлюється завдяки запровадженню перерв на відпочинок та реалізації фізкультурно-гігієнічних заходів.

 До неадаптивних належать  фактори виробничого середовища, які справляють незворотний вплив  на організм людини (промисловий  пил, промислові отрути, канцерогенні  та іонізуючі речовини, випромінювання).

 Зі збільшенням сили впливу фактора підвищується реакція тієї функціональної системи, яка підтримує рівень регуляції найбільш важливих для організму функцій. Щодо діяльності, то за рахунок другорядних її параметрів підтримуються на достатньому рівні основні параметри роботи.

 Фізіологічна межа  характеризується такими нормативами,  перевищення яких потребує припинення  роботи. Психологічна межа характеризується  певними нормативами, перевищення  яких викликає у працівника відчуття дискомфорту.

 Якщо дія фактора  триватиме понад допустимий час,  то у стані здоров’я працівника наступить погіршення і знизиться його працездатність. Звідси випливає необхідність нормування факторів виробничого середовища і підтримання їх на належному рівні, тобто створення сприятливих умов праці.

Під умовами праці розуміють сукупність елементів виробничого середовища, які впливають на функціональний стан і працездатність людини, її здоров’я, розвиток, ставлення до праці та ефективність виробництва.

 Факторами умов праці є:

• психофізіологічні — обумовлюють фізичні та нервово-психічні навантаження на працівника, монотонність, темп і ритм роботи;
• санітарно-гігієнічні — визначають загальний стан виробничих приміщень, санітарно-гігієнічну обстановку на робочих місцях, наявність (відсутність) шкідливих і небезпечних виробничих факторів, санітарно-побутове обслуговування працівників;
• естетичні — сприяють формуванню у працівників позитивних емоцій;
• соціально-психологічні — характеризують взаємовідносини, стиль і методи керівництва, участь працівників в управлінні організацією, рівень мотивації і ставлення до праці.

Серед причин несприятливих  умов праці в Україні слід назвати  такі:

невідповідність значної  частини техніки санітарно-гігієнічним  нормам, ергономічним або технічним  вимогам безпеки; моральний і фізичний знос більшості функціонуючого обладнання; соціально-трудові відносини щодо умов праці не стимулюють роботодавців до покращання виробничого середовища.

В зв’язку з цим значні кошти витрачаються на пільги і компенсації працівникам, які працюють у несприятливих умовах.

Оптимальними вважаються умови, які не завдають ніякої шкоди  здоров’ю більшості працівників  протягом декількох десятків років.

 Допустимі умови праці  не завдають шкоди здоров’ю  працівникам певного віку і  статі протягом багатьох років за умови їхнього медичного відбору на основі списку протипоказань та забезпечення систематичного нагляду.

 Несприятливі умови  праці, не будучи причиною явних  професійних захворювань, викликають  під час роботи значні напруження фізіологічних систем, погіршують самопочуття працівника, збільшують тривалість відновлювального періоду, знижують опірність організму до захворювань, не пов’язаних з характером професійної діяльності.

 Шкідливими вважаються  умови праці, при яких у певної  частини працівників, що пройшли  медичний відбір, протягом кількох років виникають професійні захворювання. [16]

1.4 Регламентація робочого часу. Законодавче регулювання робочого часу, робочий тиждень.      

Робочий час - час, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку організації й умовами трудового  договору повинен виконувати трудові  обовязки. Робочий час виміряється  в тих же одиницях, що і час  узагалі - у годинах, днях і т.д., однак трудовим законодавством звичайно використовується такий вимірник, як робочий день і робочий тиждень. Залежно від максимальної тривалості годин робочого часу в розрахунку на тиждень розрізняють:

• нормальний робочий час,

• скорочений робочий час,

• неповний робочий час.

Законодавче регулювання  робочого часу.

 Робочий час є загальною  мірою кількості праці . Загальна тривалістьробочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, зіншого - фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшеннявикористання робочого часу є одним з основних шляхів підвищенняпродуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного таінтенсивного факторів розвитку виробництва.