Сутність податкової політики

7. оскаржувати в порядку,  встановленому цим Кодексом, рішення,  дії (бездіяльність) контролюючих  органів (посадових осіб), надані  контролюючими органами роз’яснення;

8. вимагати від контролюючих  органів проведення перевірки  відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків;

9. на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами;

10. на залік чи повернення  надміру сплачених, а також  надміру стягнутих сум податків  та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом;

11. на повне відшкодування  збитків (шкоди), заподіяних незаконними  діями (бездіяльністю) контролюючих  органів (їх посадових осіб), у  встановленому законом порядку;

12. за методикою, затвердженою  Міністерством фінансів України, вести облік тимчасових та постійних податкових різниць, та використовувати дані такого обліку для складання декларації з податку на прибуток.

Структура податків (згідно Податкового кодексу 2011р.)

1. До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1.1. податок на прибуток  підприємств;

1.2. податок на доходи  фізичних осіб;

1.3. податок на додану  вартість;

1.4. акцизний податок;

1.5. збір за першу  реєстрацію транспортного засобу;

1.6. екологічний податок;

1.7. рентна плата за  транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

1.8. рентна плата за  нафту, природний газ і газовий  конденсат, що видобуваються в  Україні;

1.9. плата за користування надрами;

1.10. плата за землю;

1.11. збір за користування  радіочастотним ресурсом України;

1.12. збір за спеціальне  використання води;

1.13. збір за спеціальне  використання лісових ресурсів;

1.14. фіксований сільськогосподарський  податок;

1.15. збір на розвиток  виноградарства, садівництва і хмелярства;

1.16. мито;

1.17. збір у вигляді  цільової надбавки до діючого  тарифу на електричну та теплову  енергію, крім електроенергії, виробленої  кваліфікованими когенераційними  установками;

1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

2. Відносини, пов’язані  з установленням та справлянням  мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим  Кодексом.

3. Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

4. Установлення загальнодержавних  податків та зборів, не передбачених  цим Кодексом, забороняється.

До введення Податкового кодексу

1. До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

 

1) податок на додану  вартість;

 

2) акцизний збір;

 

3) податок на прибуток  підприємств, у тому числі дивіденди,  що сплачуються до бюджету  державними некорпоратизованими,  казенними або комунальними підприємствами;

 

4) податок на доходи  фізичних осіб;

 

5) мито;

 

6) державне мито;

 

7) податок на нерухоме майно  (нерухомість);

 

8) плата за землю  (земельний податок, а також  орендна плата за земельні  ділянки державної і комунальної власності);

 

9) рентні платежі; 

 

10) податок з власників  транспортних засобів та інших  самохідних машин і механізмів;

 

11) податок на промисел;

 

12) збір за геологорозвідувальні  роботи, виконані за рахунок державного  бюджету; 

 

13) збір за спеціальне  використання природних ресурсів;

 

14) збір за забруднення  навколишнього природного середовища;

 

15) збір до Фонду  для здійснення заходів щодо  ліквідації наслідків Чорнобильської  катастрофи та соціального захисту  населення; 

 

16) збір на обов'язкове  державне пенсійне страхування;

 

17) збір до Державного  інноваційного фонду; 

 

18) плата за торговий  патент на деякі види підприємницької  діяльності;

 

19) фіксований сільськогосподарський  податок; 

 

20) збір на розвиток  виноградарства, садівництва і хмелярства;

 

21) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року);

 

22) єдиний збір, що справляється  у пунктах пропуску через державний  кордон України; 

 

23) збір за використання  радіочастотного ресурсу України; 

 

24) збори до Фонду  гарантування вкладів фізичних  осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

 

25) збір у вигляді  цільової надбавки до діючого  тарифу на електричну та теплову  енергію, крім електроенергії, виробленої  кваліфікованими когенераційними  установками; 

 

26) збір за проведення  гастрольних заходів; 

 

27) судовий збір;

 

28) збір у вигляді  цільової надбавки до затвердженого  тарифу на природний газ для  споживачів усіх форм власності. 

 

Місцеві податки  та збори (згідно Податкового кодексу)

 

1. До місцевих податків належать:

1.1. податок на нерухоме  майно, відмінне від земельної ділянки;

1.2. єдиний податок.

2. До місцевих зборів належать:

2.1. збір за провадження  деяких видів підприємницької  діяльності;

2.2. збір за місця  для паркування транспортних  засобів;

2.3. туристичний збір.

3. Місцеві ради обов’язково  установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

4. Місцеві ради в  межах повноважень, визначених  цим Кодексом, вирішують питання  відповідно до вимог цього  Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

5. Установлення місцевих  податків та зборів, не передбачених  цим Кодексом, забороняється.

6. Зарахування місцевих  податків та зборів до відповідних  місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

 

До введення Податкового кодексу

 

1. До місцевих податків  належать:

 

1) податок з реклами; 

 

2) комунальний податок. 

 

2. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

2) збір за припаркування автотранспорту;

 

3) ринковий збір;

 

4) збір за видачу  ордера на квартиру;

 

5) курортний збір;

 

6) збір за участь  у бігах на іподромі;

 

7) збір за виграш  на бігах на іподромі;

 

8) збір з осіб, які  беруть участь у грі на тоталізаторі  та іподромі;

 

9) збір за право  використання місцевої символіки; 

 

10) збір за право  проведення кіно- і телезйомок;

 

11) збір за проведення  місцевого аукціону, конкурсного  розпродажу і лотерей; 

 

13) збір за видачу  дозволу на розміщення об'єктів  торгівлі та сфери послуг;

 

14) збір з власників  собак; 

 

Податкове законодавство  України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено  інші правила, ніж ті, що передбачені  цим Кодексом, застосовуються правила  міжнародного договору.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах::

1. загальність оподаткування - кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

2. рівність усіх платників перед законом, недопущення  
будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3. невідворотність настання  визначеної законом відповідальності  у разі порушення податкового  законодавства;

4. презумпція правомірності  рішень платника податку в  разі, якщо норма закону чи  іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5. фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6. соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7. економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8. нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9. стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10. рівномірність та  зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11. єдиний підхід до  встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

 Загальнодержавні, місцеві  податки та збори, справляння  яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг  їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Леція №4  Методи прогнозування податків

 

До методів  прогнозування податків відносяться: експертний, тендер-цій, детерміністичний, економетричне моделювання.

 

Метод експертної оцінки покладається на багаторічний досвід, і знання й ознайомленість з питаннями доходів та видатків для підготовки прогнозу. Переваги “експертного” методу: здатність складати відносно точні прогнози. Недоліки: відсутність ясної встановленої техніки, що ускладнює визначення того, що було вірно чи невірно при аналізі методики прогнозування.

Прогнозування тенденцій – це техніка, що цілком покладається на час, як єдину визначальну перемінну. Техніка тенденцій залежить від щорічних змін у перемінній попереднього року (наприклад, джерело доходу). Визначаючи зміни за минулі роки, деякі доходи можна спрогнозувати досить точно. Техніка тенденцій припускає, що рівень росту в майбутньому році буде таким же, як і в останні роки. Це припущення може бути більш реалістичним, якщо зміни та їх вплив більш точно виміряні. Метод тенденцій – надійний інструмент для доходів не занадто чутливих до економічних умов.

Детерміністичний  підхід використовує не час, а інші фактори для “визначення” прогнозованих показників. Ці фактори можуть включати зміни в населенні, нові пільги чи інші соціальні й економічні перемінні, які безпосередньо впливають на доходи. Найбільш розповсюджені визначальні прогнози ґрунтуються на попередньо установленій формулі в розрахунку прогнозованих доходів. “Визначальне” прогнозування покладається на використання середніх величин, які особливо не відчувають значних змін, але використання середніх величин може зменшувати розмір прогнозованих доходів, якщо економіка на підйомі, та переоцінювати їх в економіці, яка переживає спад.

Економетричне, чи статистичне прогнозування поєднує економічні принципи і статистичні теорії. Економетричні моделі дозволяють розглянути вплив декількох, перемінних на доходи шляхом визначення незалежних перемінних, що найбільш прийнятні для відповідних даних. Ці перемінні можуть використовуватися для прогнозування майбутніх змін джерела доходу (наприклад, податку на прибуток). Тобто економетричне прогнозування найбільш підходить для прогнозування перемінної частини доходів, що залежить від економічних умов.