Впроваждення педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського в освіті КНР

• формування моральних обов'язків;

• виховання совісті як основи всіх чеснот;

• об'єднання виховання з самовихованням, спонукання учнів до самовиховання і саморозвитку;

• затвердження морального ідеалу добра, правди, честі, духовної краси в активній діяльності; набуття молоддю соціального досвіду;

• роль емоцій в моральному становленні особистості;

• моральне право педагога вчити і виховувати.

Особливе значення український педагог надавав виховної ролі традиції, найважливішого методу виховання шанобливого ставлення до старших, батькам: традиція вшановувати пам'ять предків; почитати старших в будинку; поважати батьків, піклуватися про молодших; сімейні свята.

Це як не можна краще відповідає духу традиційної китайської педагогіки, заснованої на поважному, шанобливому ставленні до старших. Тому такою популярністю користується у китайських педагогів «Хрестоматія з етики» В.О. Сухомлинського, вперше опублікована у 1997 р. в Пекіні. В ній зібрані твори на морально-етичні теми, написанні педагогом у різні роки.

Велике значення для китайської школи мають ідеї В.О. Сухомлинського про фізичне виховання. В умовах високої наповнюваності класів (у невеликій аудиторії часто займається близько шістдесяти учнів) турбота вихователя про здоров'я у фізичному вихованні стає найважливішою.

Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили, вважав Василь Олександрович. «Заняття фізкультурою і спортом, − підкреслював він, − зіграють певну роль у всебічному розвитку учнів лише тоді, коли вся навчально-виховна робота пронизана турботою про здоров'я» [75, с.140].

В.О. Сухомлинський запропонував і апробував в Павлиській школі ефективні шляхи зміцнення здоров'я дітей, удосконалення фізичного виховання учнів, які застосовуються і в Китаї. Серед них:

• система бесід про людину і особливості людського організму;

• оптимальне чергування розумової та фізичної роботи;

• оздоровча спрямованість фізкультурних занять: уроків фізичної культури, ранкової зарядки, фізкультхвилинок, динамічних перерв;

• створення широкої мережі спортивних секцій та залучення школярів до активної участі в них («спорт - улюблене заняття кожного учня»);

• спортивні ігри, змагання, спартакіади, (легка атлетика, гімнастика, плавання, верхова їзда, катання на ковзанах та лижах, велосипеді, зимові розваги);

• затвердження в свідомості учнів необхідності уважного і дбайливого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших. Активна пропаганда і утвердження здорового способу життя;

• дотримання режиму дня;

• створення позитивного психологічного мікроклімату в навчальному закладі.

У книзі В.О. Сухомлинського «Павлиська середня школа» китайські педагоги знайомляться з розділом «Турбота про здоров'я і фізичному вихованні», який поміщений перед висвітленням всіх складових всебічного розвитку дітей. Їх залучають положення, де розкриваються поради щодо вивчення стану здоров'я дітей, особливо хворих і тих, яким важко вчитися, як запобігати хворобі, як виконувати санітарно-гігієнічні умови режиму роботи і відпочинку дітей в школі і вдома, як досягти, щоб прагнення бути здоровим стало для дітей предметом самовиховання.

В роботі «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості», особливо популярною в Китаї, В.О. Сухомлинський називає теоретичні та практичні аспекти реалізації цієї мети. Показово, що перший розділ завершує параграф «Турбота про здоров'я молодого покоління, фізичне виховання», зміст якого узагальнює все, без чого не може бути всебічно розвиненої особистості. «Хороше, міцне здоров'я, відчуття повноти невичерпності фізичних сил − важлива умова життєрадісного світосприйняття, оптимізму, готовності долати труднощі. Духовне життя дитини − його інтелектуальний розвиток, мислення, пам'ять, увагу, уяву, почуття, воля − у великій мірі залежать від «гри» його фізичних сил. Слабкий, кволий, нездоровий, схильний до хвороб дитина на уроці швидко стомлюється, гаснуть його очі, стають млявими його руху. Тому, − підкреслював В.О. Сухомлинський, − навчальну роботу дітей, всі види їх діяльності ми розглядаємо на фоні загального стану і розвитку їх фізичних і духовних сил [78, с.192 -193].

Ці ідеї співзвучні вимогам сучасної китайської системи освіти, найважливішою складовою якої в молодшій і середній школі є фізичне виховання. Його основною метою є зміцнення здоров'я учнів, сприяння їх нормальному фізичному розвитку, зміцненню організму. Поряд з цими завданнями на уроці здоров'я учням дають елементарні знання про гігієну і правилах збереження свого здоров'я.

У 1996 р. в Китаї були прийняті «Правила проведення роботи з фізичної культури в школі» та «Правила проведення занять з ознайомлення учнів з основними вимогами санітарії та гігієни в школах» [26], Основним завданням навчання гігієні, згідно цих документів, є:

• спостереження педагогів за станом здоров'я учнів;

• формування звички вести здоровий спосіб життя дотримуватися правил санітарії та гігієни;

• поліпшення санітарно-гігієнічних умов навчально-виховного процесу;

• профілактика інфекційних захворювань.

Основною формою організації фізичного виховання є урок фізичної культури. Учні початкової і середніх шкіл, крім обов'язкового відвідування уроків фізкультури, зобов'язані щодня робити зарядку, проводити фізкультхвилинки під час занять. Управління спортом різних рівнів та Комітет з фізичної культури і спорту періодично проводять всекитайські, районні, міські та повітові спортивні змагання. Особливо активізувалася спортивно-масова робота у зв'язку з успіхами китайської збірної на літніх олімпійських іграх у Греції та підготовкою до Олімпіади 2008 р., місцем проведення якої обрано Пекін [96, с.56-58].

Однією з основних складових всебічного розвитку школярів є позакласна та позашкільна робота. У КНР позашкільна робота проводиться під керівництвом Комітету у справах жінок і дітей за підтримки відповідних управлінь та комісій. У 1988 і 1991 рр. відбулися загально китайські збори вчителів, батьків і громадськості, на яких обговорювалися питання позашкільної роботи і були прийняті документи, які регулюють створення позашкільних дитячих закладів, проведення позашкільних заходів. За останнє десятиліття створено більше 200 тис. закладів позашкільної освіти (центри дитячої творчості, спортивні клуби тощо).

Позашкільна робота проводиться з урахуванням вікових особливостей школярів, їхніх інтересів і переваг. Різноманітні змагання з моделювання машин, невеликі науково-технічні відкриття і вдосконалення, конкурси-змагання користуються великою популярністю серед дітей. Всі ці заходи формують їх волю і активність [95, с.216].

Особливістю позашкільної роботи з дітьми в КНР є її побудова за принципом єдності шкільного, громадського і сімейного виховання. Завдяки цьому велика кількість учнів після занять мають можливість відвідувати Палаци піонерів, науково-технічні гуртки, Центри для дітей і підлітків та інші установи, метою діяльності яких є розвиток творчих здібностей дітей, задоволення їх інтересів і потреб [91, с.8].

Найважливішим напрямом реформування освіти в Китаї є реформа системи підготовки вчителів, без якої, на думку Ван Ігао, неможливо проводити перетворення. І тут китайський педагог вважає важливим використання практичного досвіду В.О. Сухомлинського, який створив у звичайній сільській школі потужний колектив закоханих у свою справу однодумців.

Ван Ігао запропонував такі напрями щодо реформи системи підготовки вчителів в Китаї:

• виявлення дітей, схильних до виховної діяльності, ще на етапі навчання їх в середній загальноосвітній школі та проведення з ними профорієнтаційної роботи, Сільська вища середня школа повинна мати можливість рекомендувати таких дітей в педагогічні училища та університети. Важливо також, щоб можливість підвищувати свій освітній рівень мали здатні вчителі, які не мають вищої освіти;

• ретельне вивчення досвіду Полтавського педуніверситету дав світові двох великих педагогів – A.C. Макаренко, В.О. Сухомлинського. Це «педагогічне диво» повинна мати своє пояснення;

• посилення ланки 4+3 (бакалаврат та магістратура), що дає можливість наблизити рівень освіти в педагогічних університетах до освіти, яку отримують випускники класичних університетів;

• звернення уваги на педагогічну практику майбутніх вчителів. особливо на місце її проведення. Доцільно перенести проведення практики у віддалені села, що дасть, крім практичної допомоги в заміщенні вакансій, ще й створення рівних, партнерських відносин шкіл з вузами, наблизить науку до шкільній практиці;

• актуалізувати значення заочного навчання вчителів після технікуму і бакалаврату. Слід зруйнувати традиції, коли навчання вчителя є тільки його особистою справою. При цьому необхідно широко використовувати досвід Павлиської школи, що стала школою-лабораторією гуманізму, де атмосфера сприятливо впливала на підвищення кваліфікації вчителів, їх особистісний та професійний ріст.

• сприяти постійному підвищенню кваліфікації вчителів після отримання освіти, заохочувати їх у прагненні навчатися в аспірантурі та докторантурі. Тут доречно використовувати особистий досвід В.О. Сухомлинського, успішно поєднує науковий пошук і практичну діяльність. Він створив викликає захоплення школу і вніс неоціненний вклад у світову педагогічну думку. Крім того, досвід великого українського педагога, який зумів у звичайній сільській школі зі звичайних вчителів створити колектив високопрофесійних педагогів, які зробили самоосвіта стилем свого життя, вимагає глибокого вивчення і використання [16].

Таким чином, ідеї великого українського педагога виявилися співзвучними вимогам часу, знайшли свій розвиток в теорії, тісно переплелися з традиційною китайською педагогікою і особливостями національної системи виховання. Широке використання ідей В.О. Сухомлинського в практичній діяльності як окремих педагогів, так і цілих педагогічних колективів в останнє десятиліття XX століття було логічним продовженням системних перетворень в китайському суспільстві та освіті, творчої діяльності китайських вчених працівників з перекладу та широкої популяризації праць українського педагога. (Додаток В)

 

3. Використання ідей В.О. Сухомлинського для створення моделі сучасної китайської сільської школи

 

Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського співзвучна давнім національним традиціям навчання і виховання в Китаї. Прикладом тому може служити успішна діяльність кількох авторських шкіл на півдні КНР, з яких найбільш відомою є школа невеликого селища Хуа-ши району У Сі з розвиненою легкою промисловістю на півдні провінції Цзянсу.

У цьому селищі і розташована школа, директором якої більше десяти років працює відомий китайський педагог У Чень [87, с.134-136].

Людина (учень і вчитель) розглядається як основна цінність, що проявляється в турботі про його всебічному розвитку, а також у заохоченні задоволенні всіх позитивних запитів і потреб у плані засвоєння знань, так і соціальної адаптації. Гуманістична атмосфера і гуманістична спрямованість освіти пронизують усі сторони роботи експериментальної школи в Хуа-ши [97, с.145-147].

Проаналізувавши процес реформування цієї школи за минуле десятиліття, ми спробували виділити чотири пріоритетні напрями її розвитку, які є складовими єдиної моделі реформованої сільської школи, оптимальною для приморських провінцій Китаю:

- гармонійне об'єднання в один комплекс шкільного освітнього процесу та виробничої діяльності, що створює базу для матеріально-технічного та фінансового забезпечення школи;

- збереження стабільності педагогічного колективу;

- розвиток та удосконалення оригінального досвіду організації та змісту навчального процесу.

- гуманізація управління шкільним колективом.

Ще на початку 90-х рр. минулого століття вона заснувала першу педагогічну лабораторію, самостійно розробила дослідний проект «Модель самоосвіти» і особливу тактику впровадження нововведень в освіту. В основу моделі було покладено завдання досягнення школою економічної незалежності, яка, однак, не була самоціллю і, тим більше не визначала всі напрямки роботи, починаючи від управління школою і закінчуючи організацією навчального процесу. В управлінні школою необхідно було домогтися гармонійного поєднання роботи, з одного боку, щодо зміцнення матеріальної бази школи, з іншого − зі створення сприятливої ​​духовної атмосфери, культурних традицій, які сприяли б перетворенню школи на засіб культурно-виховного впливу на учнів та вчителів. У пошуках найбільш оптимальних шляхів досягнення цієї складної педагогічної задачі У Чень звернулася до творчості В.О. Сухомлинського, зокрема до його роботи «Серце віддаю дітям»[88, с.21].

Основною стала ідея В.О. Сухомлинського про всебічний розвиток особистості.

Рішення про те, що ідеї В.О. Сухомлинського стануть основою роботи педагогічного колективу, було позитивно сприйнято всіма педагогами школи, в результаті чого кожен учитель зміг вибрати з наукової спадщини українського педагога, залежно від власного темпераменту, викладацьких навичок і характеру педагогічних здібностей, відповідні фрагменти досвіду. Сьогодні у кожного вчителя школи У Чень є своя улюблена книга В.О. Сухомлинського [87, с.155].