Педагогічні засади роботи з інтелектуально обдарованою студентською молоддю

Кульчицька О. стверджує, що обдарованість – це явище складне, комплексне, яке включає набір когнітивних, сенсорних та особистісних якостей людини. На її думку, поняття обдарованості містить такі основні компоненти: високий інтелектуальний рівень, здібність людини до творчості та наполегливість, яка становить основну якість особистості, своєрідний «сплав» бажання досягти успіху, емоційну захопленість справою та інтерес до тієї галузі знань, якою займається людина [3, c. 21].

Досліджуючи структуру творчої обдарованості, В. Моляко виокремлює шість її основних параметрів, а саме:

1) сферу реалізації обдарованості, її переважаючий тип;

2) вияви творчості;

3) вияви інтелекту;

4) динаміку діяльності;

5) рівні досягнень;

6) емоційну забарвленість.

Серед сучасних концепцій обдарованості найбільш визнаною є модель, яка складається з трьох компонентів: здібностей (загальних і спеціальних), що сягають рівня розвитку, вищого за середній, креативності особистості; мотивації (спрямованості, наполегливості) особистості до певного виду діяльності [16, c. 101].

Отже, підходів до розуміння і визначення поняття «обдарованість» на сьогодні існує безліч (за даними деяких дослідників – більше 100). Аналіз педагогічної й психологічної літератури, зокрема розробок вітчизняних (Г. Бурменської, Ю. Гільбуха, М. Гнатка, С. Гончаренка, О. Кульчицької, М. Лейтеса, О. Матюшкіна, В. Моляка, О. Музики, А. Петровського, С.Рубінштейна, В. Слуцького, Б. Теплова та ін.) та зарубіжних (Б. Блума, Дж. Гілфорда, Ф. Монкса, Дж. Рензулі, А. Танненбаума, Л. Термана, П. Торранса та ін.) дослідників дозволив нам визначити основні суттєві ознаки поняття «обдарованість».

 

 

 

 

 

Таблиця 1.1.

Основні ознаки поняття «обдарованість»

№п\п	Категорійні ознаки	Кількість авторів у %
1	Наявність видатних здібностей(загальні здібності) розвиток  яких перевищує рівень вище	46
2	Високий рівень розвитку інтелекту	42
3	Можливість досягнення видатних успіхів у тому чи іншому виді діяльності, спрямованість на певний вид діяльності	42
4	Наявність творчих здібностей (креативності)	33
5	Наполегливість ,висока працездатність, захопленість проблемою(мотивація спрямована на завдання)	33
6	Наявність здібностей до виконання певного виду діяльності (спеціальні здібності)	25
7	Позитивне емоціфне ставлення до виконуваного виду діяльності	17
8	Внутрішні властивості особистості, що базуються на генетичних умовах	12,5
9	Сприятлине навколишнє середовище	8
10	Рівень самоповаги, «Я»-концепція	8
11	Наявність ціннісних змістів індивідуальної свідомості	4
12	Фактор удачі(щасливий випадок)	4
13	Знання (ерудиція)	4
14	Рівень досягнень (вища за середній)	4

 

Результати аналізу засвідчили, що поняття обдарованість окреслює значне коло різних значень, а саме:

• системна якість психіки, яка розвивається впродовж усього життя, визначає можливість досягти людиною винятково високих результатів в одному чи декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми;
• спадкові передумови рівня розумового розвитку, що характеризує кожну людину;
• здібність до видатних досягнень у будь-якій соціально значимій сфері людської діяльності, а не тільки в академічній галузі;
• ступінь вираження таланту;
• одна з головних суб’єктних детермінант активності людини, що забезпечує високий рівень цієї активності;
• досягнення і можливість досягнень (тобто необхідність урахування і тих здібностей, що вже проявилися, і тих, які можуть проявитися).

Здійснений нами контент-аналіз поняття «обдарованість» дає підстави виокремити провідні ознаки, що характеризують його сутність, а саме:

1) наявність видатних загальних (спеціальних) здібностей, розвиток яких перевищує середній рівень; якісно своєрідне їх поєднання, що забезпечує успішність виконання одного чи кількох видів діяльності (спільна дія здібностей становить певну структуру, дає змогу компенсувати недостатність окремої здібності за рахунок переважного розвитку інших);

2) наявність передумов для розвитку творчих здібностей (креативність), що зумовлює здатність особистості до творчого пошуку, до генерування нових, оригінальних ідей, знаходження нетрадиційних способів розв’язування проблемних ситуацій і задач;

3) значний розумовий потенціал або високий інтелектуальний рівень; цілісна індивідуальна характеристика пізнавальних можливостей і здібностей до навчання;

4) сукупність задатків, природних даних, які характеризують ступінь прояву та своєрідність вроджених передумов здібностей.

5) наявність зовнішніх та особистісних передумов для визначних досягнень у діяльності; позитивне емоційне ставлення до виконання діяльності, що надає їй розвивального характеру;

6) розвиток наполегливості, мотивації, спрямованої на вирішення певних завдань;

7) наявність ціннісних змістів індивідуальної свідомості.

Отже, на основі проведеного категорійного аналізу можна зробити висновки що, обдарованость це сукупність спадкових, соціальних та особистісних передумов завдяки яким особистість може досягнути значних успіхів у певній галузі діяльності.

 

1.3. Міжнародний досвід роботи з обдарованою молоддю

Для підвищення ефективності роботи щодо виявлення, навчання та виховання обдарованих дітей важливого значення набуває вивчення зарубіжного досвіду в цій сфері. Виявлення та розвиток обдарованих дітей і молоді займає чільне місце в освітній політиці розвинутих країн світу, оскільки талант не лише величезне суспільне багатство, але й основа науково-технічного і економічного прогресу.

У більшості розвинених країн світу давно зрозуміли, що успіх нації все більше залежить від обдарованих учнів і студентів, незважаючи на їх походження чи соціальну належность. Часи «продажу» місць до престижних вищих шкіл (Оксфорд, Кембридж тощо) дітям багатіїв проходять, адже діти можновладців не завжди обов'язково розумні й здібні. У розвинених країнах уже не задовольняються лише пошуком обдарованих дітей, але й докладають зусиль для створення у суспільстві відповідної атмосфери, що сприяє їхній самореалізації [29, c. 64].

Аналіз досліджень із порівняльної педагогіки, зокрема робіт М. Бургіна, О. Васюк, Н. Воскресенської, К. Корсака, Т. Кошманової, В. Кравця, Л. Михайлюка, В. Оконя, Л. Пуховської, А. Сбруєвої, Н. Сергеєвої, Г.Степенко, Н. Теличко, Н. Яковець та ін., дав нам змогу виокремити особливості навчання і виховання обдарованих дітей і молоді у провідних країнах світу, зокрема у США, Ізраїлі, Японії та країнах Західної Європи.

Перші кроки у розробці проблеми виявлення та навчання обдарованих дітей були зроблені у країнах Європи та США ще на початку ХХ століття. Варто лише згадати наукові розвідки Ф. Гальтона та С. Берта (Великобританія), широкомасштабні дослідження Л. Термана (США), розробку психометричних методик А. Біне та Т. Симоном (Франція), створення оригінальних систем навчання Р.Штайнером та А. Зіккінгером (Німеччина) тощо [9, c. 217-219].

Однак інтенсивно цей процес почав розвиватися лише після ІІ Світової війни, особливо у 1960-х pp. у наслідок технологічних змагань із колишнім Радянським Союзом за перевагу в космосі, коли суттєво зріс інтерес до фізичних і технологічних наук, а також і до студентів, які мали особливі обдарування у цих сферах. Так, у США це явище відоме як «ера супутника». У 1958 році конгрес США оголосив так званий «Освітній Акт Національної Оборони», завданням якого було надання допомоги  вчителям у створенні програм виховання обдарованих дітей.

Американці створили програму розвитку інтелектуального потенціалу країни – програму «Меріт», суть якої полягала у відборі найперспективніших старшокласників, орієнтуючись на відгуки вчителів про зацікавленість дітей у науках, нестандартність їхнього мислення. Щороку відбирали близько 600 тисяч учнів, серед яких за допомогою спеціальних тестів виділяли вже близько 35 тисяч осіб з найкращими показниками і забезпечували їх субсидіями, стипендіями, приймали без екзаменів у найкращі коледжі, створювали для них найсприятливіші умови (їм оплачували наукові експерименти, після закінчення освіти запрошували на роботу до провідних фірм країни). Витрати на створення інтелектуального потенціалу взяла на себе країна. Якими були наслідки реалізації цієї програми добре відомо з успіхів американців у галузі науки і техніки, зокрема в освоєнні космосу [38, c. 56].

Отже, з середини 50-х років ХХ століття в розвинутих країнах розпочалися інтенсивні дослідження проблеми обдарованості. Так, у Великобританії 1950 року було засновано Національну Асоціацію обдарованих дітей, створено Центр досліджень обдарованих дітей та молоді. Подібна асоціація була створена у Франції 1971 року, у Канаді – 1975 року. У США 1972 року Державний Комітет з освіти запропонував ученим розробити Програму з розвитку обдарованості й дати її визначення.

У Німеччині впроваджено особливу службу консультацій з питань соціального навчання найздібніших учнів. У Франції з середини 80-х років у деяких навчальних закладах з'явилися класи для обдарованих учнів. У квітні 1989 року в Москві при Інституті психології АПН Росії відкрито Центр творчої обдарованості, на базі якого стали з'являтися школи для обдарованих дітей.

На початку 1980-х pp. у США та європейських державах було започатковано розвиток нової прикладної галузі психології – психології талановитих і обдарованих, до завдань якої належать вивчення психологічних особливостей прояву обдарованості, причин затримки у розвитку таланту в дитячі роки, а також розробка методів організації психологічної допомоги обдарованим дітям.

З 1975 року існує Всесвітня Рада для Обдарованих і Талановитих Дітей (WCGTC). Ця глобальна організація виникла завдяки ідеям Генрі Колінса, видатного Британського педагога, що працював з обдарованою молоддю. Завдяки його зусиллям Перша Світова Конференція відбулася в Лондоні у вересні 1975 року. Були присутні понад 500 учасників з п'ятдесяти трьох держав. Протягом Лондонської конференції, учасники запропонували створити постійну організацію, з метою подальшого розвитку обдарованої молоді в усьому світі.

Місія Всесвітньої Ради для Обдарованих і Талановитих Дітей – сконцентрувати увагу світового співтовариства на обдарованих і талановитих дітях та гарантувати реалізацію їхнього потенціалу на благо всього людства [38, c. 37].

Для реалізації поставленої мети, Всесвітня Рада здійснює такі заходи:

- об'єднує організації та людей у всьому світі, що займаються питаннями обдарованих дітей та молоді;

- формує громадську думку щодо розуміння того, що обдаровані і талановиті діти та молодь – цінний глобальний актив, який може спільними зусиллями докорінно змінити ситуацію в світі;

- ініціює, проводить і підтримує дослідження природи обдарованості, талантів, творчого потенціалу, освіти і розвитку обдарованих і талановитих дітей;

- створює можливості для міжнародного обміну ідеями, методиками роботи з обдарованою молоддю;

- впливає на уряди країн з метою створення для обдарованих дітей і молоді спеціальних освітніх програм та надання можливостей для розвитку їхніх здібностей;

- переконує, щоб уряди  держав співпрацювали з національними  організаціями, що займаються проблемами  обдарованості;

- здійснює проекти, які об'єднують обдарованих і талановитих дітей і молодь у всьому світі;

- заохочує батьків підтримувати та розвивати потенціал обдарованих дітей і молоді.

Всесвітня Рада співпрацює з провідними всесвітніми, регіональними і національними організаціями, консультує уряди країн щодо питань освіти, встановлює і присуджує міжнародні нагороди, організовує всесвітні конференції. Азіатсько-Тихоокеанська і Латиноамериканська Федерації, Європейська Рада високо-здібних (ECHA), Євроталант (Eurotalent) та Національні союзи США, Великобританії і інших провідних країн є членами Всесвітньої Ради.

У червні 2007 року єдиним представником Всесвітньої Ради для Обдарованих і Талановитих Дітей в Україні завдяки своїй діяльності стала Всеукраїнська молодіжна  громадська організація «Союз обдарованої молоді».

У школах Англії можна виділити два типии диференціації навчання: навчання різних груп учнів знанням, умінням і навичкам неоднакового рівня та обсягу залежно від їхніх здібностей (групування за здібностями); поглиблене вивчення низки предметів або циклів предметів.

У США виокремлюють такі форми диференційованого навчання: групування за рівнем викладання того чи іншого предмета (поділ на потоки); варіювання складом учнів від предмета до предмета залежно від рівня знань, якого вони досягають (тимчасові навчальні групи) [12].

Учнів поділяють на «потоки», «стрічки», «сети» з метою створення гомогенних груп, у яких можна набагато ефективніше організувати навчання дітей усіх рівнів здібностей, а особливо обдарованих: потоки – групи за здібностями; стрічки – більш великі групи за здібностями (три-чотири групи по 120-140 учнів, де відсутня внутрішня диференціація навчання); сети – змінні групи учнів, які виявили здібності у вивченні одного предмета. Відповідно, один предмет учні вивчають в одній групі, що працює з певною швидкістю, інший предмет – в іншій, яка працює з іншою швидкістю). В окремих школах створюють спеціальні потоки для обдарованих дітей (Express Stream), де навчання здійснюється на високому рівні складності. Існують і змішані групи – класи, що охоплюють учнів із різними здібностями [12, c. 46].

Цікавим є досвід «відкритих шкіл» у Франції, в основу  навчально-виховного процесу яких покладено принцип «поваги до індивідуального ритму розвитку кожної дитини», що передбачає поділ учнів на групи за здібностями. «Сильні» учні вивчають шкільну програму більш ґрунтовно і здобувають більший загальноосвітній мінімум, ніж «слабкі».Тут немає невстигаючих, адже перед кожним ставляться вимоги, відповідні до його сил і здібностей. У старшій середній школі навчання, як правило, профільне. Так, навчання дітей у середній школі Франції здійснюють за програмами різного рівня – «полегшеною», «звичайною» і «поглибленою». Вони не мають жорстко окреслених меж, як спеціалізовані напрямки навчання. Створюють так звані «різнорідні класи», де невстигаючі і сильні учні вивчають програму індивідуальним темпом. Із викладачів одного класу формують раду викладачів, функція якої – виявлення схильностей учнів, вироблення пропозицій щодо профорієнтації кожного з них.