Шпаргалка по «Истории педагогики»

 Німецько- фашистські  окупанти створювали так звані  народні школи, метою яких було  онімечення українського населення. Доступ до середньої освіти  був обмежений. В окупованому  Києві німці відкрили «Український  науково-методичний інститут шкільної  освіти», видавали педагогічний журнал «Українська школа». Було відкрито кілька учительських семінарій для підготовки вірнопідданих вермахту педагогічних кадрів.

 На початку  окупації продовжували існувати  семикласні школи, зок рема на  Станіславщині, з українською мовою навчання. Навчальний план і відповідно випускне свідоцтво передбачали оцінки передусім за поведінку, а також із таких предметів, як релігія, німецька мова, українська мова, наука про рідний край, історія, географія, природа, лічба, геометрія, малювання, практичні заняття, спів, руханка, жіночі роботи. Учителя утримувала громада.

 В умовах воєнного  стану освітянські заклади не  мали сталого фінансування, програм  та підручників, тому працювали  нерегулярно, або занепадали. Бракувало  вчительських кадрів. Представників інтелігенції часто заарештовували як заложників у відповідь на партизанські напади на німецьких вояків.

Чимало дітей осиротіло й знайшло родину у військових чи партизанських загонах. Там вони проходили сувору школу військових буд нів, ризикували життям. У тих районах України, які контролювалися партизанами, школи працювали за радянськими програмами. На окупованих територіях діяли підпільні організації. Іноді це були молодіжні організації, які складалися зі старшокласників. Найвідоміша з них — краснодонська «Молода гвардія».

 Постійні заняття  з дітьми проводились у містах, які перебували в облозі, —  у Севастополі та Одесі. Воєнна  розруха позначилась і на не  окупованих територіях. Адже саме  вони несли економічний тягар  ведення війни. У прифронтовій зоні та в тилу велика кількість шкіл була переобладнана під госпіталі, казарми, військово-призовні пункти. Для навчання бракувало шкільних приміщень, вчителів. У зв'язку з цим було застосовано комплекс заходів організаційного характеру: тривалість уроку скорочено до 30 — 40 хвилин, перерви — до 5 хвилин. Значна кількість шкіл працювала в три зміни.

 Навіть у складних  умовах війни не припинялась  науково-дослідницька робота в  галузі педагогіки. Увага приділялася  вдосконаленню змісту освіти. З  огляду на ситуацію до навчальних предметів було введено військово-оборонні теми, посилено патріотичну спрямованість при вивченні історії та літератури. Велике значення мало запровадження п'ятибальної системи оцінювання знань.

1942 р. Рада Народних  Комісарів (РНК) СРСР прийняла постанову «Про заходи по боротьбі з безпритульністю серед дітей», згідно з якою було створено мережу дитячих будинків. Здійснювались заходи щодо працевлаштування старших підлітків.

 У 1943 році прийнято  постанову про створення санаторних  дитячих садків, у яких діти з ослабленим здоров'ям забезпечувались необхід ним харчуванням та постійним медичним доглядом.

 На території  України, визволеній від німецьких  загарбників у 1943 — 1944 pp., почалася  відбудова  народної освіти та шкіл. 28 вересня 1943 р. вийшла постанова РНК У PCP «Про відновлення роботи шкіл УРСР у 1943/44 навчальному році на території, визволеній від німецьких окупантів».

З 1943 р. було поновлено роботу шкіл у багатьох регіонах України. Відділи народної освіти вживали необхідних заходів, щоб усі діти шкільного віку навчалися в школах. 31 грудня 1943 р. видано постанову «Про організаційний облік дітей і підлітків віком від 7 до 15 років і про порядок контролю за виконанням закону про загальне обов'язкове навчання».

У вересні — жовтні 1943 року почалося навчання у школах Лівобережної України, а згодом — на території Правобережної України й у західних регіонах. У 1943/44 навчальному році працювали 12302 школи, в яких навчалося 1770 тис. учнів, у 1944/45 р. — 26458 шкіл на 4641,6 тис. учнів, а також 732 школи робітничої і сільської молоді. У серпні 1943 р. прийнято «Правила для учнів», якими регламентувалися їхні обов'язки і норми поведінки у школі.

 Для охоплення  загальною освітою підлітків, зайнятих  на виробництві, в 1943 р. було прийнято постанову про створення вечірніх шкіл для робітничої, а в 1944 р. — для сільської молоді. Цей тип шкіл ще багато років після війни допомагав здобувати освіту. Продовжують працювати започатковані у роки війни суворовські та нахімовські училища.

 Дуже важливе значення мала прийнята в грудні 1943 року постанова про введення загального обов'язкового навчання дітей з 7-річного віку, що ліквідувало розрив між дошкільними установами і початковою школою.

 Для поліпшення  забезпечення шкіл педагогічними  кадрами було здійснено низку заходів, зокрема прийнято спеціальне рішення про розвиток системи заочної педагогічної освіти, створювались коротко-термінові курси підготовки й перепідготовки вчителів. У звільнених районах вчителів у першу чергу забезпечували житлом.

Надалі в міру звільнення окупованих територій і відновлення роботи шкіл ще гострішою стає потреба в педагогічних кадрах. У 1944/45 навчальному році налічувалось 154812 вчителів. Це майже удвоє менше, ніж до війни.

 Водночас у  цей період в Україні вже  працювали 6 університетів, 20 педагогічних та 18 учительських інститутів, 77 педагогічних училищ.

Наприкінці 1943 р. в Харкові, а потім у Києві поновили роботу Український науково-дослідний інститут педагогіки (УНДІП), обласні інститути вдосконалення вчителів.

 Республіканські й обласні наради працівників органів народної освіти, проведені в 1944/45 навчальному році, обговорювали завдання відбудови шкіл у республіці. Це було першочерговим питанням Народного комісаріату УРСР, яким у той період керував Павло Тичина.

 Школи працювали за навчальним планом 1940 — 1941 рр. В них велика увага приділялась військовій підготовці учнів п'ятих — сьомих класів і допризовній військовій підготовці учнів восьмих — десятих класів. Програми з усіх навчальних предметів були тими самими, але більш розширеними з історії, української літератури. З метою усунення недоліків в організації навчального процесу та посилення відповідальності вчителів та учнів за якість знань РНК СРСР прийняла постанову від 21 червня 1944 р. «Про заходи щодо покращення якості навчання у школі».

 Відповідно до постанови Раднаркому СРСР, ще у жовтні 1943 р. в Москві було створено Академію педагогічних наук РРФСР, яка об'єднала кілька науково-дослідних інститутів і велику кількість науково-педагогічних кадрів.

67. Педагогічна наука в Україні 40-70х рр. Особистісно орієнтована педагогічна концепці сухомлинського .

У працях В. О. Сухомлинського поняття „особистісно орієнтований підхід” відсутнє. Проте більшість його праць була певною мірою присвячена питанням саме особистісного підходу до учнів і, по суті, розв’язувала проблеми його розбудови, у чому неважко впевнитись, якщо проаналізувати його спадщину з сучасного погляду.

Головною метою навчально-виховного процесу В. О. Сухомлинський уважав усебічний розвиток особистості. Це поняття в ті радянські часи, на які припав розквіт таланту видатного українського педагога, мало цілком політичний зміст і ґрунтувалося на марксистсько-ленінському вченні про виховання і Програмі Комуністичної партії Радянського Союзу. Але, якщо не зважати на звичну для тих часів комуністичну риторику, тодішні погляди на цілі виховання всебічно розвиненої особистості цілком прийнятні. Ось теза із Програми КПРС, яку навів В. О. Сухомлинський у праці „Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості”: „В період переходу до комунізму зростають можливості виховання нової людини, яка гармонійно поєднувала б у собі духовне багатство, моральну чистоту та фізичну досконалість”. Перша частина тези, як показала історія СРСР, м’яко кажучи суперечлива, а ось друга заперечень не викликає. І саме цю другу частину всебічно, глибоко й ефективно розробляв В. О. Сухомлинський.

Одним із основних положень у системі поглядів В. О. Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу, фундаментом його теоретичних узагальнень є положення про відсутність „…дітей нездібних, бездарних, лінивих”. Він повертається до цієї думки в різних працях і в усіх випадках акцентує увагу на необхідності розвивати здібності й таланти всіх без винятку дітей, що прийшли в школу. Поняття про людську індивідуальність означає наявність у кожної дитини індивідуальних, тобто властивих тільки їй, психофізіологічних властивостей, якої зумовлюють вибірковість дитини до змісту, форм і методів навчання. Визнання цього положення, яке, по суті, вже стало аксіомою, потребує здійснення індивідуального підходу до навчання й виховання.Індивідуалізація навчально-виховного процесу — це головний, основоположний принцип особистісно орієнтованого навчання, його серцевина.

67. Педагогічна наука України  в кінці 40-60-тих pp. Особистісно орієнтована педагогічна концепція В.Сухомлинського

Після закінчення війни в Україні розпочалася відбудова народного господарства, відновлення роботи загальноосвітньої школи. У 1949 році було запроваджено обов'язкове загальне семирічне навчання. У 1956 році був створений новий тип школи - школа-інтернат, куди приймались діти одиноких матерів, інвалідів, сироти.

Важливим завданням у галузі народної освіти у 60-ті роки було здійснення в країні загальної обов'язкової середньої освіти, перехід школи на новий зміст освіти, удосконалення навчального процесу і виховання учнів.

Процес введення загальної обов'язкової середньої освіти вирішено було здійснити в кілька етапів. З цією метою Центральний Комітет партії і Рада Міністрів СРСР прийняли ряд постанов.

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів від 10 серпня 1964 р. "Про зміни терміну навчання в середніх загальноосвітніх трудових політехнічних школах з виробничим навчанням" було встановлено замість 3-річного - 2-річний термін навчання в середній школі на базі 8-го класу.

Суттєвим у 60-ті роки XX століття було запровадження в українській школі кабінетної системи навчання У ці роки серед вчителів шкіл і працівників органів народної освіти виділяється багато ентузіастів, добрих організаторів, справжніх майстрів педагогічної справи.

Також у цей час у загальноосвітній школі широко запроваджуються нові методи навчання (проблемне , програмоване навчання, дослідницький метод та ін.)

У вихованні культури мислення певне місце відводилось шахам, які дисциплінують мислення, розвивають пам’ять, виховують зосередженість, цілеспрямованість. Для вироблення вміння вчитися важливо дотримуватись самодисципліни у розумовій праці.

На думку Сухомлинського, не можна зводити духовний світ маленької людини лише до навчання. Якщо учителі будуть прагнути до того, щоб всі сили школяра були поглинуті уроками, життя його стане нестерпним.

Виходячи з однієї з основних ідей своєї педагогіки – повноти щастя дитини – Сухомлинський вважав, що дитина не може бути щасливою, коли їй у школі погано. Запорука щастя – у шкільних успіхах. Дитині треба допомагати вчитися. Треба дати їй відчути себе достатньо здібною для оволодіння шкільною наукою. Вирішувати цю проблему Сухомлинський радить через відкриття навіть перед найважчим учнем тих сфер його розвитку, де він може досягти вершини, бути кращим за інших. Цьому сприяє, передусім, залучення дітей до участі у різних гуртках.

Для переборення слабких сторін (в т. ч. і неуспішності з того чи іншого предмета) дитина черпає моральні сили у своїх успіхах в інших видах діяльності, де вона може найкраще проявити себе, розкрити свої духовні сили. Вихователі у Павлиші вбачали своє завдання, перш за все, у тому, щоб помітити у кожному вихованцеві все найкраще і розвинути його, не обмежуючись рамками шкільної програми.

Формування моральних переконань і вчинків. Сухомлинський стверджував, що моральний розвиток є тією сферою, де панує безмежна і справжня рівність, де кожен, навіть найважчий учень, може досягти вершини, бути великим і неповторним. Основою морального виховання підлітка, показником його моральної зрілості, на думку педагога, є ідеал Батьківщини. Моральна вихованість, духовне благородство людини у роки отроцтва досягаються тим, що дитина бачить світ через свій обов’язок перед Батьківщиною; найдорожчою для неї святинею є честь, слава і незалежність Батьківщини.

Моральна вихованість людини неможлива без засвоєння нею відповідних моральних знань: "Дитина робить погане не завжди тому, що її вчать робити погане, а частіше тому, що її не вчать робити добре".

68. Сухомлинський про виховання  громадянина.  Книга «Народження  громадянина».

Громадське бачення світу – це жива плоть і кров моральності, наголошував Вчитель і прагнув, щоб вихованці не тільки розуміли добро і зло, справедливість і несправедливість, ненависть до соціального зла,безчестя, несправедливості. Педагог вважав, що без усвідомлення величної ідеї Батьківщини людина не може бачити часточку своєї рідної Вітчизни у рідному силі , у рідному місті, вона не відчуває гарячої потреби щось зробити для звеличення України. Він створював умови для розвитку, формування активної громадянської позиції кожного вихованця.

      Громадське  начало - основна ланка морального  виховання говорив В.Сухомлинський. У практичній роботі з морального  виховання вбачається насамперед формування ідейної серцевини особистості – громадянських поглядів, переконань, почуттів, поведінки, вчинків, єдності слова і діла.

У своїй праці "Народження громадянина" (1970р.)  вчений висвітлює такі питання, як "Що відбувається з дитиною в отроцтві"; "Дисципліна і самодисципліна. Відповідальність перед колективом і перед самим собою"; "Суперечності отроцтва"; "Фізична і психічна культура підлітка"; "Розумове виховання й освіта підлітка"; "Становлення моральності. Народження громадянина"; "Емоційне І естетичне виховання"; "Праця в духовному житті підлітка".

Він визначав підлітковий вік,  як особливо важливий для формування громадянина, і вважав, що риси громадянськості виховуються, формуються безліччю впливів педагогічного характеру та некерованих соціальних впливів. Центральною проблемою не тільки теорії педагогіки і шкільного життя, але  й "найважливішою суспільно-політичною проблемою" вважав В.О. Сухомлинський  -  виховання обов'язку. Дуже важливо, констатує вчений, щоб юні громадяни були духовно підготовлені до одухотвореної праці, щоб вона стала громадянським самовираженням. Він наголошує, що чим ближче до серця бере юний громадянин те, що здавалося б, не стосується його особи, тим багатшим стає особисте життя юного громадянина, тим глибшим його бажання, прагнення зробити щось для утвердження себе як громадянина.На думку педагога, бачення моральної сторони явищ , взаємовідносин між людьми  - пізнання світу серцем"  -  це дуже важлива передумова виховання обов'язку. Почуття громадянського обов'язку  народжується на погляд видатного вчителя, з елементарної моральної звички, яка в умовах правильного  виховання міцно утверджується в людський душі в роки отроцтва,  -  звички приходити людині на допомогу незалежно від того просить вона про це чи ні.