Теорія аграрних відносин та аграрна політика

Аналітичні дослідження сучасних економістів, на яке звертає увагу               М.Й. Майовець, а також практичний досвід при аналізі попиту на сільськогосподарську продукцію дає змогу виділити такі його особливості:

1. Попит на сільськогосподарські продукти зазвичай визначається як похідний. Потреба в них випливає із попиту на продукти кінцевого споживання. Наприклад, попит на пивний ячмінь буде залежати від попиту на пиво.

2. Попит на сільськогосподарську продукцію зростає повільніше, ніж на продукти інших галузей.
3. Якщо попит на сільськогосподарські продукти еластичний, то зі зростанням цін він буде знижуватися значно швидше, ніж попит на товари інших галузей.
4. Якщо попит на сільськогосподарський продукт нееластичний, то при зменшенні пропозиції (дефіциті) загальний дохід постачальників зросте.
5. В умовах відсутності інфляції попит на значну кількість сільськогосподарської продукції має тенденцію до стабільності.                                                 

Особливу увагу при дослідженні сторони попиту слід звернути на чинники, які його визначають в даній галузі. Поряд із ціною, як визначальним чинником, на величину попиту впливають і нецінові детермінанти(їх ще називають факторами або детермінантами). Які ж найважливіші нецінові чинники попиту? Це доходи споживачів, ціни споріднених товарів, смаки і уподобання, чисельність населення і його структура, очікування споживачів на майбутні доходи і ціни.

Для аналізу впливу цінових та нецінових чинників у економікс використовують поняття «функція попиту».

Розглянемо їх більш детально:

Доходи споживачів. Коли домогосподарства отримують більший дохід, то можна очікувати, що вони купуватимуть більше. Однак ефект доходу (зниження або підвищення цін на окремі продукти так само впливає на домогосподарство, як підвищення чи зниження доходу) виявляється неоднозначно. Слід розрізняти якісно більш цінні та менш цінні товари. На високоякісні продукти (сухі ковбаси, тверді сири, ікру осетрових тощо) попит може зростати в міру зростання доходів. І навпаки, попит на менш високоякісні продукти (хліб, картопля, макарони) може знижуватися при зростанні доходу.

Ціни споріднених товарів. Зміна цін на споріднені (взаємозамінні) товари може змінювати попит. Якщо зростуть ціни на яловичину, то значна частина споживачів почне споживати дешевше куряче м'ясо. Протилежною буде поведінка споживачів на товари, що взаємодоповнюють один одного. Якщо, наприклад, зросте ціна бензину, то, вочевидь, скоротиться попит на автомобілі.

Смаки й уподобання визначаються традиціями, ментальністю, релігією, природнокліматичними та іншими умовами. Якщо українці потреби в білках тваринного походження задовольняють значною мірою за рахунок м'яса свинини, то для мусульман чи іудеїв його вживання забороняє релігія.

Чисельність населення та його структура. Попит на продукти залежить від чисельності населення та його статево-вікової структури. Так, збільшення чисельності людей пенсійного віку в Україні зумовлює зростання попиту на більш дієтичні жири рослинного походження.

При вивченні цього питання, слід враховувати ще один важливий аспект –                                       еластичність попиту. При аналізі попиту на сільськогосподарську продукцію зазвичай використовують два види еластичності: цінову еластичність і еластичність попиту за доходом, що студентам добре відомо з курсу «Мікроекономіки». Наприклад, люди купують хліб за будь-яких цін, тому нахил кривої попиту буде дуже крутим , а споживання м'яса суттєво залежить від ціни на нього. Відповідно нахил кривої попиту буде менш крутим.

         Розглянемо основні чинники, що впливають на еластичність попиту:

1. Взаємозамінність товарів. Чим більше у будь-якого товару взаємозамін-ників, тим еластичнішим буде попит. Якщо хліб або яйця 
замінників не мають, то попит на них буде нееластичний. І навпаки, 
якщо м'ясо яловичини має декілька замінників (птиця, баранина, 
свинина), то попит на яловичину значно еластичніший.

2. Ступінь корисності продукту. Існують продовольчі товари першої необхідності (борошно, олія, картопля, молоко), які з великою інтенсивністю споживаються населенням, а також делікатесні продукти (риби та її ікра, тверді сири та інші), від яких населення може легко та швидко відмовитися у зв'язку з підвищенням на них цін. До нееластичних товарів відносяться товари першої необхідності, до еластичних - предмети розкоші.
3. Питома вага витрат на продукти в доходах споживачів. Якщо в доходах споживачів питома вага витрат на продовольчі товари висока (наприклад, становить половину), то подальше зростання цін приведе до перегляду населення вмісту споживчого кошика і переведення його на дешевші товари замінники. Якщо в структурі доходів частка витрати на продукти незначна (10-15%) і незначне зростання цін, то споживачі, вочевидь своїх продовольчих пріоритетів змінювати не будуть.

Якщо цінова еластичність вимірюється позитивними величинами і залежність попиту від ціни, зазвичай від'ємна (тільки в окремих випадках попит може зростати паралельно зі зростанням ціни), то еластичність попиту за доходом може бути як позитивною, так і негативною.

Розглянемо різні ситуації:

1. Еластичність попиту за доходом більша від одиниці. Це засвідчує, що споживання продукту зростає пропорційно швидше, ніж зростають доходи, (особливо стосуються цінних продовольчих товарів.
2. Еластичність дорівнює одиниці. Така ситуація характерна для основних продуктів. Якщо доходи низькі, то їх зростання буде спрямовуватися, насамперед, на придбання продуктів харчування.
3. Еластичність менша від нуля. Це означає, що зі зростанням доходів витрати на певні продукти харчування зменшуються.

Дану ситуацію дослідив і обґрунтував ще наприкінці XIX ст. німецький статистик Е. Енгель. Його висновки ввійшли в економічну науку як закони Енгеля. Він довів, що бідні сім'ї витрачають доходи на товари першої необхідності та житло. Зі зростанням доходу видатки на деякі статті харчування зростають. Люди споживають більше якісної їжі. Вони переходять від споживання дешевих продуктів до дорожчих - м'яса, фруктів, овочів. Проте існує фізіологічна межа споживання та попиту на продукти і, відповідно, тих додаткових грошей, які люди витрачають на харчування, коли доходи зростають. Отже, частка сукупних видатків на харчування зменшується в міру зростання доходів.

Сучасна практика підтверджує справедливість висновків Е. Енгеля. Якщо в розвинутих країнах на продукти харчування витрачається 10 – 20% доходів сім'ї, то в сучасній Україні – понад 50%.

Еластичність попиту за ціною і доходами має надзвичайно важливе значення для аграрної маркетингової діяльності. Тут неможливий такий маркетинг, як в інших сферах. Наприклад, ліки також товар нееластичний і при падінні цін фармакологічні компанії мали би зазнавати великих втрат. Насправді цього не відбувається. Для підтримання стабільного попиту фірми вводять у продаж нові ліки, які своїм хімічним складом і застосуванням аналогічні до існуючих препаратів і так підтримують ціни. В аграрному секторі дуже незначна кількість продовольчих товарів має еластичний попит за ціною. Отже, падіння цін в агро-продовольчому секторі не компенсується розширенням збуту і призводить до отримання менших доходів.[53]

2. Виробничі фактори та їх взаємодія в аграрній сфері

Виходячи з «Принципів економікс» А. Маршалла та розглянувши сторону попиту, перейдемо до аналізу іншої проблеми ринку – сторони пропозиції, яка проявляє себе через виробничі фактори та їх взаємодію.

В економічній літературі досить довгий час, виділяли три фактори виробництва – землю, працю і капітал, до яких вчений додав ще й фактор організації. В сучасному економікс він в основному розглядається значно вужче, тобто через призму підприємницьких спроможностей. Проаналізуємо кожен фактор згідно з теорією дослідника незалежно від специфіки їх використання у відповідних виробничих процесах. Тобто дамо їх загальну характеристику.

Одним з найважливіших факторів виробництва, що фіксуються в  економічній теорії є земля. Під нею розуміють речовини і сили природи, які вона безоплатно виділяє у розпорядження людини у вигляді води, повітря, тепла, тощо. Вони, як правило, є рідкими, і мають тенденцію до вичерпування в процесі споживання. А Сміт відніс продукти, які добуваються на землі, рудники та риболовство до основних джерел поповнення всіх частин запасів, які повинно мати будь-яке суспільство. Для буржуазного суспільства – це обіговий капітал, який постійно живить загальні запаси та основний капітал.

Другим фактором виробництва є праця. Під ним розуміють економічну роботу людини будь-то руками чи головою. Праця є економічною коли вона дає повністю або частково результат.  

Третім фактором виробництва слід вважати капітал, під яким розуміють накоплений запас засобів для виробництва матеріальних благ та отримання шляхом їх використання доходу. Він складається із будівель, споруд, транспортних засобів, засобів збуту та напівфабрикатів. До капіталу, починаючи з А. Сміта, відносять і здібності людини, її кваліфікацію, навички, які в сучасних умовах позначають терміном людського капіталу. Значну частину людського капіталу складають знання та організація.

Четвертим фактором виробництва А. Маршалл уважав організацію, яка отримує таки форми: окремого підприємства, різних підприємств однієї галузі, різноманітних і відмінних одна від одної галузей і нарешті «держави». Організація дозволяє об’єднувати економічні ресурси, починаючи з підприємства, рівня регіону до управління державою, що забезпечує безпеку та допомогу багатьом людям. Організація безпосередньо впливає на ефективність функціонування землі, праці та капіталу, і нарешті, визначає рівень знання як найважливіший рушій виробництва. Тому організацію А. Маршалл виділив у якості окремого фактора виробництва.[59] 

Однак така характеристика факторів виробництва є загальною і тому потребує деталізації, виходячи, як було вказано раніше, з особливостей сфери, де вони діють та особливостей стану економіки країни. В даному випадку – це аграрний сектор економіки України. Тому наведемо специфіку кожного із зазначених вище факторів відносно дії в аграрному секторі України.

Земля є найбільш важливим фактором виробництва, перш за все, в аграрній сфері, де відносини, безпосередньо, пов’язані із взаємодією людей з нею. Цей фактор, як було вказано раніше, суттєво впливає на результати виробництва, життя людей і не тільки в сільській місцевості, а і в суспільстві в цілому. 

У даний час, за даними різних інформаційних джерел, можна констатувати, що з обороту в Україні виведено від 4 до 10 млн. га землі. Значно скоротились посівні площі, не кажучи вже про втрату кормових угідь. У землеробстві продовжує зберігатися невпорядкованість і безладдя з правовою безвідповідальністю і свавіллям, що призвело до хижацького використання землі, яка фактично перетворилась у безгосподарну. Результатом цього стало її нераціональне і неефективне використання та забруднення шкідливими речовинами (кадмієм, цинком, свинцем, нікелем та ін.).

Недосконалі реформи за часів колишнього СРСР в аграрному секторі мали наслідком відсутність реального господаря на землі, а звідси неефективне використання матеріальних ресурсів. Такий стан в аграрному секторі існує і сьогодні.

Статус ефективного земельного господаря досі не поєднаний зі статусом товаровиробника, який повинен працювати за принципами комерційного розрахунку і кооперації. Це питання є першочерговим, так як у 2008 році наша держава стала членом СОТ, що підвищило рівень конкуренції в цій галузі і може призвести до втрати значної частини доходів українських селян за рахунок дешевої імпортної сільськогосподарської продукції. 

Другим  фактором виробництва, як було зазначено вище, є праця, а її головним результатом – заробітна плата.

Падіння продуктивності праці та обсягів виробництва в Україні спричинили бідність значної маси сільських жителів (грошові доходи селян в 2 рази нижчі за доходи городян), що є наслідком зростання захворюваності та вимирання значної частини сільського населення. Низький рівень заробітної плати не стимулює ефективність виробництва.

Крім того, ціна на сільськогосподарську продукцію, в частині її собівартості, стала нижчою, зменшились суспільні фонди споживання за рахунок держави і колективних господарств для забезпечення їх принаймні фізіологічного мінімуму, все це не могло зупинити падіння доходів сільських сімей.

На сьогоднішній день, додаткова вартість, що отримується  власниками землі, монопольно вилучається  господарями великих латифундій, які нагадують форми господарювання, як мінімум феодального типу, і аж ніяк не направляються на підвищення добробуту на селі. Фактично реальними власниками землі без її юридичної передачі у руки великого капіталу, стали володарі великих наділів, які за відсутністю їх закріплення за ними, по-хижацькому використовують землі, що обробляються, руйнуючи їх родючість.

За роки реформування на селі право на земельні паї отримало 6 млн. селян. Однак за часи трансформаційних процесів майже 60% селян безповоротно вибули, а майже 1 млн. осіб стали найманими робітниками. В колективних господарствах справи не краще, так як переважна більшість їх працівників фактично перетворились на батраків керівництва цих господарств,  що отримують мізерну заробітну плату. Чисельність фермерських господарств, як найбільш ефективної форми господарювання в розвинених країнах, в Україні вже багато років знаходиться майже на одному рівні –  близько 42 тисяч та перспектив на їх суттєве збільшення, на жаль, немає.

Чим далі, тим більше стають примарними очікування переважної частини сільського населення на те, що приватна власність на землю призведе до зростання їх доходів. Надходження від власності українських селян складають тільки 2%,  а в суспільних доходах – 1,6%, а в деяких регіонах вони не досягають і 1%. Навіть, якщо припустити, що земля все ж стане товаром і ці люди, які зараз ледве зводять кінці з кінцями, зможуть її продати, то доходи від її реалізації суттєво не зростуть. Справа в тому, що її оцінка сьогодні в 15 разів занижена, а її масовий продаж на земельних аукціонах ще більше сприятиме падінню цін.