Вплив субкультури на соціальне виховання особистості

Значний розвиток у підлітковому віці набувають вольові  риси характеру. У процесі все  більш ускладнюється навчальна, трудова діяльність, під впливом підвищених вимог, що пред’являються підлітку, у нього розвивається здатність тривало переслідувати свідомо поставлену мету, вміння долати перешкоди і труднощі на цьому шляху. В регуляції поведінки підлітка велика роль належить свідомості, великі значення набувають свідомі вольові зусилля, свідоме управління своєю поведінкою, своїми емоціями. Підліток здатний не тільки до окремих вольовим актам, але і до здійснення пов’язаних єдиною метою ланцюга вольових дій, інакше кажучи, до вольової діяльності. Підліток значно частіше сам ставить перед собою певні цілі, сам планує свою діяльність і нерідко проявляє значну наполегливість, витримку, рішучість і навіть мужність у процесі досягнення цих цілей.

У підлітків  нерідко можна спостерігати суперечності між високою і благородною  метою і недостойним способом її реалізації. У більшості випадків наполегливість підлітків є ще незрілою, що виражається в невмінні досягати поставленої мети, у всіх її видах діяльності [10].

 

1.2. Сутність поняття «молодіжна субкультура» та її психологічні особливості

Субкультура – це спільність людей, чиї переконання, погляди на життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від більш широкого поняття культури, відгалуженням якої вони є. Найчастіше субкультури переходять в окреме ідейне поняття [4]. Субкультури можуть розрізнятися по віку, расі, етнічної та/або класової приналежності, статі. Риси, які є визначальними для субкультури, можуть мати естетичний, релігійний, політичний, сексуальний або будь-який інший характер, так само як і комбінацію з них. Субкультури зазвичай виникають як опозиція до цінностей більш широкого культурного напряму, до якого вони відносяться. Шанувальники субкультури можуть демонструвати свою єдність за допомоги використання відмінного від усіх стилю одягу або поведінки, а також специфічних символів. Саме тому вивчення субкультур зазвичай розуміє під одним з етапів вивчення символізму, стосовно одягу, музики та інших зовнішніх переваг шанувальників субкультури, а також способів трактування тих самих символів, тільки в домінуючій культурі. Якщо субкультуру характеризує систематичне протистояння домінуючою культурою, тоді її визначають як контркультуру.

Під субкультурою розуміється система цінностей, установок, способів поведінки і  життєвих стилів, яка притаманна щодо дрібної соціальної спільності, просторово і соціально більшою чи меншою мірою відособленим. Субкультурні атрибути, ритуали як стійкі зразки поведінки, а також цінності, як правило, відрізняються від таких у панівної культури, хоча з ними пов’язані [15].

В останні три-чотири десятиліття стійкий інтерес  дослідників викликають молодіжні  субкультури. Пов’язано це, як видається, з тією обставиною, що молодіжні субкультури, або частина їх стали важливим засобом еволюційного оновлення сучасного суспільства й трансформації його в сучасне. Молодіжні субкультури та молодіжна контркультура, на нашу думку, виявили своє значення як частина механізму культурних інновацій, завдяки якому суспільство може розглядатися як більш толерантна до інших точок зору, більш плюралістична, більш розкута і інтелектуальна.

Досить часто  останні – хіпі, панки, рейвери та інші – видаються наслідком копіювання західних зразків. Зрозуміло, було б безглуздо заперечувати вплив західних субкультур на вітчизняні. Однак самі західні молодіжні субкультури навіть при поверхневому розгляді виявляють наявність безлічі елементів, запозичених з інших культурних традицій, часом протилежних західній культурі, або, точніше, культури американського (західноєвропейського) середнього класу. Ми схильні припускати, що і вітчизняні, і західні молодіжні субкультури – результат свідомого пошуку якоїсь нової ідентичності, вибудовування нового стилю.

М. Брейк виділяє  такі функції субкультур для молоді:

1) Вони пропонують  рішення деяких структурних проблем молоді на «магічному» рівні, особливо проблем, створених зовнішніми протиріччями социоэкономической структури, які колективно переживаються молодіжними поколіннями. Часто ці проблеми є частиною класових переживань – ефектом усвідомлення класової приналежності і опору молоді соціально-економічної заданості їх майбутнього.

2) Вони пропонують  якусь нову культуру, з якої  можна відібрати значущі культурні елементи, такі як: стиль, дозвіллєві цінності, повсякденні ідеології і життєві стилі. Ці елементи сприяють формуванню ідентичності поза тієї солідарності, яка пропонується їм «відповідної» сім’єю і школою.

3) Вони є альтернативною формою соціальної реальності, яка, звичайно ж, апробується в класовій культурі, але опосередковується ближнім оточенням (сусідством) або неіснуючої – символічною громадою, сприйнятої через мас-медіа.

4) Субкультури  пропонують осмислений, значущий  шлях життя в рамках «вільного» часу – протягом дозвілля, який винесений за рамки інструментального і нудного світу навчання.

5) Субкультури  пропонують нові екзистенційні  дилеми для прийняття індивідуальних  рішень. Зокрема, вони можуть включати  використання бриколлажа молодіжного  стилю для конструювання своєї  ідентичності поза школи. Опишемо основним характеристики підлітково-молодіжних субкультур і об’єднань:

– спонтанне виникнення на базі стихійного спілкування в конкретних умовах, конкретної ситуації;

– самоорганізація і незалежність від офіційних (формальних) структур;

– обов’язкові для учасників моделі поведінки, спрямовані на реалізацію не задовольняти в звичайних формах життєдіяльності потреб (самоствердження, соціальний статус, захищеність, престижна самооцінка);

– відносна стійкість і певна ієрархія;

– яскраво виражені особливості світогляду, ціннісних орієнтацій, відносин до зовнішнього світу, поведінкових стереотипів;

– атрибутика, що підкреслює належність до тієї чи іншої конкретної групи [5].

Саме ці вищезазначені  ознаки і стали тими базовими критеріями, які лежать в основі визначення молодіжної неформальній групи – базової одиниці поля нонконформистської субкультури.

Таких груп дуже багато, але їх визначає не стільки  прагнення бути несхожим, скільки  потреба підкреслити свою інакшість. Нонконформізм – це не тільки, навіть не стільки постійне оппозиционирование середовищі, скільки особлива форма соціальної адаптації, всередині якої йде позитивне зростання.

Таким чином, нонконформізм  є не стільки пошук себе, скільки  пошук гиперконформной середовища, де особистість у підсумку себе, нарешті, і знаходить як цілісне  і в якійсь мірі самостійне утворення.

Група – це, перш за все відчутний конкретний світ, під впливом якого і живе підліток і якщо ця група носить асоціальний характер і напрям її діяльності буде асоціальною. В межах своєї угрупування її члени виявляються досить конформними щодо цінностей та ідеології, якій підпорядковується та чи інша молодіжна організація. Підлітки дуже часто стають членами різноманітних молодіжних груп, об’єднань в силу особливостей свого віку: так як перехідний вік – це постійна потреба ідентичності з ким-небудь і приналежності до кому-небудь або чому-небудь; це часом вкрай фанатичний пошук ідеї, кумира, вчителі і т.п., а так само не менш фанатичне служіння предметом свого поклоніння [13].

Тому цілком очевидно, якщо суспільство не здатне повністю задовольнити ці прийнятні і привабливі для підлітка форми приналежності. Підліток, опинившись на полі соціалізації, стикається з вибором між соціально прийнятними формами соціальної адаптації (школа, вуз, клуби) і тими формами, які не є частиною соціального конвеєра (двір, вулиця, секти). До формування ретристских субкультур (спільноти п’яниць і алкоголіків, наркоманів, хіпі) призводять такі фактори:

– особиста невлаштованість і незадоволеність (як результат протиріч соціально-економічного розвитку, соціальних умов буття);

– нездатність або неприйняття активних форм самоствердження, подолання конфліктних ситуацій, фрустрації («подвійна невдача»);

– потреба в спілкуванні, у референтній групі («вибирається не алкоголь, а компанія»);

– інтеграція неформальних груп як наслідок тиску соціального контролю [14].

Отже, ми визначили  поняття молодіжної субкультури, виявили  її функції в житті підлітків  і визначили особливості її формування.

 

1.3. Виникнення молодіжної субкультури в СРСР

Світ зіткнувся  з проблемою молодіжних субкультур у 60-ті роки ХХ століття. В СРСР до 80-х років це питання не підіймалося, тому що в силу склавшихся наукових парадигм субкультури вважалися соціальною патологією. Єдиним дозволеним молодіжним об’єднанням був – комсомол, однак у 70-ті роки почали з’являтися різноманітні неформальні угрупування, які були вимушені знаходитися в «андеґраунді». І тільки з початком перебудови і процесів гласності вони змогли заявити про себе у повний голос.

Їх поява в кінці 70-х на початку 80-х років була свого роду протест частини молоді проти формалізму в громадських організаціях, незадовільну організацію дозвілля, однак цей процес прийняв перекручені, найчастіше соціально небезпечні форми.

Велика частина  таких угруповань формувалася навколо  різних музичних смаків і стилів (металісти, роллінги, брейкери, бітломани); в деяких ціннісні орієнтації мали деякі політичний та ідеологічний відтінок (ностальгісти, пацифісти, зелені). Виділялися групи аполітична характеру (хіпі, панки, люди системи) і, так звані, «Мітьки», що виділялися самоіронією і гротескно підкресленим стилем «a la Русь». Формувалися угруповання, що сповідали «культ м’язів» і фізичної сили (качки) і криміногенні групи, що об’єднувалися на базі агресивності, жорсткої організованості та протиправної діяльності (гопники, любери і т.п.), більшість з яких надихалися гаслами боротьби зі «злом» в особі хіпі, панків і т.п. рухів.

Однак всі ці групи не формувалися природно, а  лише були копіями західних субкультур, і більше нагадували не копії, а карикатури. Формування субкультур практично завершилося в 1992-1994 ррг., Утворивши певну систему, що складається з тих, що спеціалізуються на певному виді дозвілля, творчого самовираження і соціальної маніфестації угруповань, хоча, звичайно, в цій системі і сьогодні йдуть процеси зміни [19].

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ.

ТИПОЛОГІЯ І СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ МОЛОДІЖНОЇ СУБКУЛЬТУРИ

 

2.1. Типологія субкультур сучасної молодіжної субкультури

Толстих А.В. запропонував наступну типологію молодіжних субкультур:

1. Політизовані субкультури – беруть активну участь у політичному житті і мають чітку ідеологічну приналежність, неагресивні;
2. Еколого-етичні субкультури – займаються побудовою філософських концепцій і ведуть боротьбу за навколишнє середовище («зелен»).
3. Нетрадиційні релігійні субкультури – в основному це захоплення східними релігіями (буддисти, культові групи, сатанистів);
4. Радикальні молодіжні субкультури – відрізняються організованістю, наявністю лідерів старшого віку, підвищеною агресивністю (кримінальні молодіжні угруповання);
5. Субкультури способу життя – групи молодих людей, що формують свій образ життєдіяльності (хіпі, панки);
6. Субкультури за інтересами – молоді люди, об’єднані спільністю інтересів – значкістки, філателісти, спортивні та музичні фанати.
7. Субкультура «золотої молоді» – характерна для столичних міст – орієнтована на проведення дозвілля [14].

Фролов С.С. запропонував наступну типологію субкультур:

1. Романтико-ескапістські субкультури – орієнтовані на відхід від реального життя, побудова власних філософських систем (хіпі, толкіеністи, індіаністи, байкери).

2. Анархіє-нігелістичні групи – заперечення загальноприйнятих стандартів, критичне ставлення до багатьох явищ життя (анархісти, панки).

3. Розважально-гедоністичні – орієнтовані на забезпечення дозвілля («золота молодь», рейвери, сноубордисти, репери).

4. Кримінальна  субкультура – орієнтована на протистояння закону і правопорядку [21].

За специфікою поведінки членів групи виділяють:

• ПРОСОЦІАЛЬНІ – не несуть загрозу суспільству, несуть позитив і допомагають.

Це соціально-позитивні групи, які приносять користь суспільству. Ці об’єднання вирішують соціальні проблеми культурно-захисного характеру (захист пам’яток, реставрація храмів, екологічні проблеми).

Одні з них – так звані «ЗЕЛЕНІ». Одна з найбільш гострих проблем – проблема охорони навколишнього середовища, за її рішення і взялися «зелені» – екологічні наслідки будівельних проектів, розміщення та експлуатація великих підприємств без урахування їх впливу на природу і здоров’я людей. Чисельність екологічних неформальних об’єднань відносно мала, їх соціальний та віковий склад неоднорідні. Свою малу численність екологічні групи з лихвою компенсують активністю, яка привертає до них великі маси людей, що виступають на підтримку різних природоохоронних ініціатив.