Вплив субкультури на соціальне виховання особистості

Інший різновид – «НЕФОРМАЛИ ХУДОЖНЬОЇ СПРЯМОВАНОСТІ». У багатьох містах на різних бульварах існують виставки самодіяльних художників, скульпторів. Існують вони цілком офіційно, але не дозволяють вирішити одну з проблем, що стоять перед цим видом самодіяльної творчості – надання молодим художникам можливості виставляти і продавати свої картини.

• КОМП’ЮТЕРНИЙ АНДЕГРАУНД – існує наступна структуризація комп’ютерного співтовариства: на самому нижчому рівні стоять, так звані юзери (англ. User – користувач). Це найбільш широкий шар комп’ютерного співтовариства. Далі вгору по піраміді, стоїть група, яка називається «Пойнт».
• АСОЦІАЛЬНІ несуть критику устоям суспільства, але це протистояння не носить крайнього характеру. Вони стоять осторонь від соціальних проблем, але не представляють загрозу суспільства. В основному виконують рекреаційні функції. Приклади: панки, мажори, рокери, хіпі, люди системи.

«Системні»  часто привертають увагу перехожих  екстравагантною зачіскою, розмальованою джинсовою курткою, пірсингом. Себе вони називають «піплами», «хайрастими» і вважають себе вільними людьми, незалежними від батьків і суспільства. Погляди «системних» на життя багато в чому допомагають зрозуміти позицію неформалов в цілому. Вони привітні і гостинні, довіряють людям. Вони всі один одного знають, і вважають себе паростками нової культури, в якій немає брехні, кривди, грабежів. Ці люди здатні жертвувати останнім заради того щоб створити в країні культуру істино молодіжну.

• АНТИСОЦІАЛЬНІ – не тільки піддають критиці громадські порядки та устої, але й прагнуть їх поламати.

Носять яскраво  виражений агресивний характер, прагнення  затвердити себе за рахунок інших, моральна глухість.

«БАНДИ» – об’єднання (найчастіше підлітків) за територіальною ознакою. Місто ділиться «бандами» на зони впливу. На «своїй» території члени банди є господарями, із «чужинцями», що з’являються (особливо з іншої банди) розправляються вкрай жорстоко. В «бандах» свої закони, свої звичаї. Процвітає культ сили, цінується вміння битися. Покинути банду буває дуже складно: в деяких випадках у «зрадника» навіть стріляють – мовляв, виживеш – вільний. Усі «банди» озброєні, в тому числі вогнепальною зброєю. Зброя пускається в хід без довгих роздумів. «Банди» не тільки ворогують одна з іншою, але й здійснюють терор відносно нейтральних підлітків. Останні змушені ставати «даниками банди» або вступати в неї. У відповідь на дію «банд» і для боротьби з ними «нейтральна молодь» створює власні неофіційні об’єднання. Зрозуміти молодих людей, що входять в ці об’єднання, можна – вони хочуть забезпечити свою безпеку. Але, діючи за принципом «сила силу ламає», вони й самі нерідко переступають закон [15].

 

2.2. Специфічні риси молодіжної субкультури

Переважно розважально-рекреативна спрямованість. Поряд з комунікативною дозвілля виконує в основному рекреатівную функцію (відпочинок, «нічого нероблення»). Рекреативні дозвільні орієнтації підкріплюються основним змістом теле- і радіомовлення, що розповсюджують цінності переважно масової культури.

 «Вестернізації» (американізація) культурних потреб та інтересів. Цінності національної культури витісняються стереотипами – зразками масової культури, орієнтованими на впровадження цінностей «американського способу життя» в його примітивному і полегшеному варіанті, пропагуючи прагматизм, жорстокість, надмірне прагнення до матеріального благополуччя. Спостерігається презирство таких «застарілих» цінностей як ввічливість, повага до оточуючих.

3. Пріоритет  споживчих орієнтації над креативними.  Споживання присутнє в культурній  самореалізації молоді, і обумовлене  потоком переважної культурної  інформації (цінності масової культури), що сприяє фоновому сприйняттю  і поверхневому закріпленню її  у свідомості. Творча самореалізація, як правило, виступає в маргінальних формах.

4. Слабка індивідуалізованність і вибірковість культури. Вибір тих чи інших цінностей пов’язаний найчастіше з груповими стереотипами досить жорсткого характеру – незгодні сильно ризикують поповнити ряди «знедолених», «не престижних» людей з точки зору «натовпу», що зазвичай рівняється на якийсь ідеал – «крутого» (іноді в особі лідера цієї групи).

5. Відсутність  етнокультурної само-ідентифікації. Народна культура (традиції, звичаї, фольклор тощо) більшістю молодих людей сприймаються як анахронізм. Спроби занесення етнокультурного змісту до процесу соціалізації, в більшості випадків обмежується пропагандою давньоруських звичаїв та православ’я. А етнокультурна само-ідентифікація полягає насамперед у формуванні позитивних почуттів до історії, традицій свого народу, тобто того, що прийнято називати «любов’ю до Вітчизни», а не тільки в залученні до однієї конфесії. [3]

Виділяють наступні основні ознаки неформальних об’єднань.

1). Неформальні колективи не мають офіційного статусу;

2). Слабо виражена внутрішня структура;

3). Більшість об’єднань має слабо виражені інтереси;

4). Слабкі внутрішні зв’язки;

5). Дуже складно виділити лідера;

6). Не мають програми діяльності;

7). Діють з ініціативи невеликої групи зі сторони;

8). Являють альтернативу державним структурам;

9). Дуже важко піддаються упорядкованою класифікації.

Таким чином, ми розглянули специфічні риси молодіжної субкультури.

 

РОЗДІЛ ІІІ.

ВПЛИВ СУБКУЛЬТУРИ НА СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ  ОСОБИСТОСТІ

 

3.1. Основні підходи до дослідження проблеми молодіжної субкультури

Субкультура нерозривно пов’язана і похідна від загальної  культури. Соціологи роблять акцент на зв’язок субкультури з певною соціальною групою людей, наприклад, субкультура – це соціальна, етнічна чи економічна група з особливим власним характером в межах загальної культури суспільства [22]. Предметом дослідження при такому підході може виступити субкультура мормонів в США, старообрядців у Росії, кримінального співтовариства (мафії) в Італії. У такому підході вирішується проблема відносин і взаємодій субкультури із суспільством, проблема співіснування субкультур.

«Молодіжна  субкультура» не відразу стала описуватися  та аналізуватися саме як субкультура (у даній моделі). Її феномени тривалий час розглядалися як «девіації» (відхилення від норм) і привертали увагу більшою мірою кримінологів, ніж культурологів. Оформлення власне наукового підходу зі своєю методологією включеного спостереження відноситься до 1920-х років, коли група соціологів і кримінологів із Чикаго почала збирати дані про підліткові вуличні банди і різні девіантні групи. Акцент на дослідженні субкультури девіантних груп молоді домінував протягом декількох десятиліть. Це пов’язано, напевне, з природою основного критерію, що визначає специфіку молоді як групи – віком. [17]

Існує цілий  ряд концепцій, що пояснюють сутність і причини залучення молоді в  ту чи іншу субкультуру.

Соціо-психологічний  підхід пов’язував схильність до девіантної поведінки у колективній формі  з особливостями підліткового віку. Акцент робився, головним чином, на молодь як жертву соціалізації. Формування субкультур вбачали скоріше, як порушення механізмів соціалізації. Провідна ідея полягає в тому, що молоді люди не стають антисоціальними після включення до угруповання: в угруповання приходять самі антисоціально-орієнтовані підлітки для підтримки своїх антисоціальних норм і цінностей.

А. Коен стверджував, що у груп підлітків одного й того ж віку, але по-різному орієнтованих, існують значні відмінності в уявленнях про статус і критерії його досягнення. Для «слухняних учнів із середнього класу» – це освіта, кваліфікація, повага, заміжжя, визнання заслуг з боку значимих дорослих, а в їх особі – суспільства в цілому. Для «хлопчаків з підворіття» – моментальне задоволення, грубість, жорстокість, високий рівень ризику і хвилювання, цінності, які не обіцяють будь-яких похвал з боку дорослих і суспільно-значущого визнання [17].

Т. Парсонс і  Ш. Айзенштадт вважали, що всі молодіжні  субкультури, незважаючи на поведінку, стиль або сленг, були, в кінцевому рахунку, деякими адаптивним формами, їх існування допомагало суспільству в цілому досягати стабільності, і з цієї точки зору вони були соціально значимими і позитивними. Т. Парсонс бачив основну функцію молодіжної культури в позитивній допомоги, яку надавали молодіжні субкультури процесу важкого переходу дітей у дорослий статус. На думку Ш. Айзенштадта, молодіжні субкультури – це період підготовки молодих людей до миру поза родини. Він вважав, що вони грали настільки важливу роль у соціалізації молодих людей, тому що саме молодіжні субкультури створювали набір цінностей, позицій і поведінкових норм, які повертали почуття влади, загублене молодими людьми в результаті їх маргинальной соціо-економічної та культурної позиції в сучасному суспільстві [2].

Для позначення інтервалу між підлітковістю  і дорослістю Е. Еріксон ввів поняття  «психосоціального мораторію» –  період, коли молодим людям дається  відстрочка прийняття ролей і  норм дорослих і надається можливість експериментувати зі своєю ідентичністю, пробувати альтернативні ролі і способи життя. Еріксон вважав, що надмірна ідентифікація з представниками контркультури чи кримінальної культури вириває особистість з її соціального оточення, тим самим придушуючи її та обмежуючи розвиток ідентичності. Еріксон показав, що в культурі з жорсткими соціальними нормами проблеми ідентичності мінімізовані, оскільки невеликий вибір можливостей. Американське суспільство, навпаки, надає молоді широкий спектр можливостей, в результаті чого молодь стає більш вразливою щодо проблем ідентичності. Зауважимо, що одним із яскравих проявів кризи ідентичності Еріксон вважав вживання наркотиків [4].

А.В. Мудрик розглядає  вплив субкультури на соціалізацію дітей як специфічний механізм соціалізації, названий їм «стилізований механізм». Серед ознак субкультури їм виділяються: ціннісні орієнтації, норми поведінки, взаємодії та взаємовідносин, бажані джерела інформації, мода, жаргон, фольклор [13].

Ця традиція домінувала аж до 80-х рр. Постмодерністські  тенденції у вивченні молодіжної субкультури висловилися в інтерпретації субкультури як простору гри, експериментувати з ієрархією дорослого світу. Товариство «дозволяє» виражати молоді себе в цій сфері. Молодь, в свою чергу, не втрачає свого зв’язку із загальною культурою, розділяючи її фундаментальні норми та цінності. Сучасні дослідження орієнтуються на вивчення нових форм культурнрї активності сучасної молоді. Особлива увага приділяється формам тілесного догляду і насолоди. Експерименти зі своєю зовнішністю здійснюються вже не тільки через одяг, а через тіло: гоління голови, татуювання, нанесення шрамів. Навіть вживання наркотиків, розглядається як своєрідний спосіб експериментування, маніпуляції зі своєю тілесності і чуттєвістю. Вплив ідей постмодернізму призвів до того, що на певному етапі на Заході практично перестали говорити про субкультури, прийнявши їх як даність [22].

 

 

3.2. Дослідження впливу субкультури на соціальне виховання підлітків

У субкультурі  реалізується одна з основних потреб учнів – вибудовування образу «Я». Вплив неофіційної юнацької субкультури забезпечує компенсацію негативного ставлення до себе, низького рівня самоповаги, неприйняття образу власного тіла. Субкультура виступає як форма само-пред’явлення людини на культурно-естетичному рівні, коли людині подобається, перш за все, музика, одяг і т.д. Емоційна привабливість «неформального» стилю життя нерідко знижує значущість цілеспрямованої діяльності, сприяє розмивання життєвих перспектив. Передумовами до таких обставин є погана успішність в школі. Крім цього, у старшокласників – представників неофіційних юнацьких субкультур виникають ускладнення у взаєминах з дорослими й однолітками, що викликаються як провокуючим іміджем, так і некомпетентністю у спілкуванні. Відсутність узгодженості у сфері спілкування, посилюється після того, як школяр починає пред’являти себе як представник субкультури [16].

Внаслідок впливу субкультури можна виділити три  ймовірних наслідки для соціалізації:

– позитивна тенденція (освоєння соціальних ролей у групі однолітків, соціальне та культурне самовизначення на основі соціальних проб і експериментування).

– соціально-негативна (наркотизації, прийняття ідеології націоналізму, екстремізму, залучення до кримінальної способу життя).

– індивідуально-негативна (мораторій на соціальне та культурне самовизначення, самовиправдання інфантилізму і ескапізму – «втечі» від соціальної реальності) [23].

 

ВИСНОВКИ:

Таким чином, в даній праці розглядалася дуже актуальна проблема молодіжних субкультур, більшість з яких є неформальними. Все більше і більше підлітків у нашій країні ідентифікують себе з якоюсь субкультурою. А через те, що неформальні субкультури не є офіційними, не мають плану дій і не контролюються органами суспільного виховання – вони потенційно небезпечні для молоді.

До певного часу субкультури  розглядалися виключно як девіація, і така стереотипічна думка існує і до сьогодні серед більшості дорослого населення нашої країни.

Втім, проводилися  дослідження щодо вивчення неформальних угруповань, зокрема великий внесок зробили Т. Парсонс і Ш. Айзенштадт, які вважали, що всі молодіжні субкультури є деякими адаптивним формами для досягати стабільності у суспільстві (допомога у процесі переходу дітей у дорослий статус, підготовка молодих людей до миру поза родиною) і Е.Еріксон, який ввів поняття «психосоціального мораторію» – періоду, коли молодим людям дається відстрочка прийняття ролей і норм дорослих і надається можливість експериментувати зі своєю ідентичністю, пробувати альтернативні ролі і способи життя.