Вплив тривожності підлітків на їхню успішність

                                                                                                                                     9

страху, які є ознакою слабкості душі, можна подолати лише мужністю свого розуму(4).

   Паскаль, який виходив, як відомо, з ідей обмеженості людського розуму і можливості осягнути істину тільки «логікою серця», навпаки, відзначав, що він, як і інші люди, що зустрічалися йому, переживає постійне хвилювання, непіддатливе доводам розуму. Він підкреслював вплив емоцій на поведінку людини і неможливість раціонально, за допомогою розуму подолати шлях. Відзначимо, що певною мірою подібні розбіжності актуальні і тепер. Вони яскраво виявляються, наприклад, в дискусіях про порівняльну ефективність методів  раціональної і глибинної психотерапії для подолання тривожності(5).

   А. Прихожан приводить вислів Дж. Локка, що тривога – це »хвилювання душі при думці про майбутнє зло, яке, ймовірно, на нас обрушиться». Істотними характеристиками тривоги, страху, на його думку, є, по-перше, пов’язаність з стражданням, тобто із злом, і, по-друге, присутність його в майбутньому як потреби, потреби в подоланні майбутнього зла(6).

   Таким чином, філософське вивчення проблеми тривоги зробило великий внесок у розвиток наукових уявлень про тривожність.

   Науково-психологічне дослідження тривожності особистості як вказує А. Прихожан почалося з Ч. Дарвіна. Як відомо, його погляди про страх ґрунтуються на двох основних положеннях: по-перше, на тому, що здібність до переживання страху, будучи природженою особливістю людини і тварини, відіграє значну роль в процесі природного відбору: по-друге, на тому, що впродовж життя безлічі поколінь удосконалювали цей адаптивний механізм, оскільки перемагав і виживав той, хто виявився наймайстернішим в уникненні і подоланні небезпеки. Це забезпечує по Дарвіну, і особливі властивості страху, у тому числі і можливість зміни його інтенсивності – від помірної уваги до крайнього жаху. Дарвіну належить і опис типових проявів страху – від виразу обличчя і міміки. До таких реакцій як посилене серцебиття. Збільшення потовиділення, пересихання горла, зміна голосу. Багато поглядів Дарвіна цілком актуальні для сучасних теорій

                                                                                                                                      10

тривоги і страху. Це, насамперед, уявлення про природжені передумови тривоги, про її різні форми залежно від інтенсивності, про її функції – сигнальну і оборонну, про зміни, які викликаються страхом.

     В теорії Джемса – Ланге тривозі і страху також надається велика увага. Страх розглядається У. Джемсом як одна з трьох найсильніших емоцій разом з радістю і гнівом. «Прогрес. Який спостерігається в поступовому розвитку тваринного царства аж до людини» характеризується головним чином «зменшенням числа випадків, в яких представляються істинні приводи для страху». Судячи з опису, тривога особистості розумілася Джемсом як одна з форм страху. На його думку, в буденному житті людини його часу страх існував лише у формі нагадувань: «Жахи земного існування можуть для нас стати написом на незрозумілій мові… такі жахи малюються нам у вигляді картинки, яка б могла прикрасити килим на підлозі тієї кімнати, де ми так затишно розташувалися і звідки благодушно дивимося на оточуючий світ»(7).

   Згідно поглядів класиків теорії навчання і представників її більш сучасних відгалужень, тривожність і страх – це дуже близькі явища. Це емоційні реакції, що виникають на основі умовного рефлексу.

   Вплив тривожності на діяльність, як ситуативної, так і стійкої, широко вивчався в іншому напрямі школи навчання. Представленому відомими іменами – К. Спенса і Дж. Тейлор, автора самої, мабуть, поширеної шкали тривожності, і їх послідовників. К. Спенс і Дж. Тейлор розглядали тривожність як придбане ваблення, що має стійкий характер, будучи солідарним в цьому з О. Маурером і Н.  Міллером. Їх цікавила енергетична функція цього ваблення, його направлений, загально активуючий характер. Було введено поняття «рівень тривожності». Дж. Тейлор розробив  Manifest Anxiety Scale, що зробила першорядний вплив на вивчення тривожності в багатьох психолого-педагогічних школах, у том у числі і в нашій країні.

   Особливо значущою ця методика виявилася для практичної психології – як дорослої, так і дитячої. Широко відома в нашій країні під назвами «Шкала

                                                                                                                                     11

відкритої тривожності» або «Шкала проявів тривожності», вона була першою методикою. В якій діагностувалися індивідуальні відмінності в схильності до переживання тривожності.

   Більшість дослідників тривожності погоджуються в тому, що проблема тривожності – і в науковому, і клінічному плані – була вперше поставлена і піддалася спеціальному розгляду в працях З. Фрейда. Перш за все, необхідно відзначити, що погляди Фрейда відносно тривожності і страху близькі до філософської традиції, яка бере свій початок від З. Кєркегора. Значення, яке         З. Фрейд надавав тривожності, можливо, найбільш яскраво відображено в його лекції 1917р. : «без сумніву, що проблема страху – вузловий пункт, в якому сходяться самі різні і найважливіші питання, таємниця, рішення якої повинно пролити яскраве світло на все наше душевне життя». 

   Питання, які піднімав З.Фрейд, і в даний час багато в чому залишаються актуальними. Вони, як вже неодноразово наголошувалося, мали величезний вплив на подальше вивчення тривожності, що далеко виходить за межі психоаналізу, неопсихоаналізу.

   Таким чином, розглянуті теорії дозволяють зробити висновок про те, що позиції у вивченні тривожності особистості рівні. Проте в основному, тривожність розглядається як емоційний стан особистості, який надає негативну дію на психіку людини. Тривожність досліджується більшістю авторів в тісному взаємозв’язку із страхом, оскільки страх є об’єктивним виразом тривоги. Проте одні дослідники вказують на тривогу як первинну реакцію, інші на страх як чинник, що викликає стан тривожності.

   Отже, роблячи висновок, можна охарактеризувати тривогу таким чином:  тривога – це неадекватна реакція на ситуацію зовнішньої загрози; тривога – це реакція аналогічного страху, але за відсутності ситуації зовнішніх небезпек; - тривога виявляється як стан безпорадності перед лицем загрози. 

                                                                                                                                 12

1.2 Аналіз дослідження психологічних причин тривожності в ранній юності у психолого-педагогічній літературі

   Рання юність – це новий віковий період(15 -18 років). Це третій світ, що існує між дитинством і дорослістю. В цей час старшокласник опиняється на порозі реального дорослого життя, дивиться на теперішнє з позиції майбутнього, шукає сенс свого життя. В цей час підростаюча особистість поступово досягає такого ступеня фізичної, психічної і соціальної зрілості, на якому вона цілком здатна свідомо й самостійно їх виконувати, стати повноправним громадянином сучасного суспільства. Істотно змінюється становище учнів цього віку в сім’ї, школі й суспільстві, зазнає змін і ставлення їх до себе самих. Сама назва «старшокласники» говорить про те, що основним видом діяльності в ранній юності продовжує залишатися їх учіння.               Більшість юнаків і дівчат навчається в загальноосвітніх середніх школах, здобуваючи в них закінчену загальну й політехнічну освіту, у професійно-технічних училищах, поєднуючи в них набуття середньої освіти з оволодінням обраною професією. Величезне значення в розвитку молоді має її включення у виробничу працю на фабриках, заводах, підприємствах, у різних організаціях тощо. Виробнича діяльність стає для юнаків і дівчат сферою, в яких здійснюються їхні прагнення до справжньої праці, до творчості,оволодіння певною спеціальністю. Входження у виробничий колектив дорослих сприяє формуванню в них трудової дисциплінованості, організованості, відповідальності, свідомого й сумлінного ставлення до трудових обов’язків.

   Одним  з важливих факторів розвитку особистості в ранній юності є правильні з погляду норм і правил суспільного співжиття взаємостосунки молоді з старшими, передусім з батьками,тому проблема батьків і дітей досить часто обговорюється в психологічній і педагогічній літературі.

   Період ранньої юності характеризується виникненням двобічного взаємного зацікавлення хлопців і дівчат, яке стає загальним явищем. Його називають іноді

                                                                                                                                 13

утворенням «пар», перших побачень, перших почуттєвих контактів  і відповідного зближення.

    Основним шляхом гарантування характеру на цьому етапі онтогенезу особистості – є формування правильної поведінки, цілеспрямованими вимогами колективу до особистості й вимогами кожної особистості до самої себе, створення умов для здійснення такої поведінки.

    Таким чином, знання особливостей особистості в ранній юності потрібне для постійного вдосконалення методів педагогічного керування цим процесом, формування у нашої молоді людини високої ідейної цілеспрямованості. «Ніщо так не підносить особу, як активна життєва позиція, свідоме ставлення до громадського обов’язку, коли єдність слова і діла стає повсякденною нормою поведінки. Виробити таку позицію завдання морального виховання», - сказав      Л. І. Брежнєв. (8).

   Тривожність в ранній юності має яскраво виражену специфіку, яка проявляється в її джерелах, змісті, формах прояву компенсації і захисту.

   Кожному вікового періоду притаманні різні детермінанти тривожності і в психолого-педагогічній літературі існують різні думки щодо їх появи.

    Наталія Пікуль зазначає, що дуже часто у людини, а тим паче у дитини, виникають різні реакції на певні ситуації, зокрема переживання або тривожність. Серед причин, що викликають тривожність, на першому місці – неправильне виховання з дитинства і несприятливі стосунки з батьками, особливо з матір’ю. Відторгнення, неприйняття матір’ю викликає тривогу через неможливість задоволення потреби в любові, ніжності та захисті, адже кожна особистість буде дитиною доти, доки живі її батьки. В такому випадку виникає страх в будь-якому віці.

   Тривожність  може бути наслідком і симбіотичних стосунків з матір’ю, коли мати відчуває себе єдиним цілим з дитиною, намагається відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Навіть у старшому віці «прив’язує» її до себе, оберігаючи від уявних, неіснуючих небезпек. Унаслідок цього дитина

                                                                                                                                    14

хвилюється, коли залишається без матері, легко губиться й боїться. Замість активності й самостійності розвиваються пасивність і залежність.

   Н. Пікуль стверджує, що тривожність може бути викликана страхом не впоратися із завданням, зробити не так як потрібно і т.д.

   Отже, вирішальну роль у формуванні тривожності відіграє оточення, в якому зростає підліток, характер стосунків із батьками, соціальна ситуація її розвитку.

   Тривожність можуть викликати і жорстокі рамки, що встановлюються авторитарним педагогом. Тому, вихователю, вчителю дуже важливо знати ситуації, які можуть викликати тривожність і старатися їх уникати.

  Наступна ситуація – суперництво, конкуренція. Особливо сильну тривожність вона буде викликати у дітей, виховання яких відбувається в умовах гіперсоціалізації. У цьому випадку діти, потрапляючи в атмосферу суперництва, намагатимуться стати першим, за будь яку ціну досягти найвищих результатів.

   Ще одна ситуація – підвищена відповідальність. Тривога може бути зумовлена страхом не виправдати сподівань, очікувань дорослого, бути відторгнутою ним. Було досліджено, що у дітей раннього віку тривожність породжується розлукою з матір’ю. У віці 6-7 років головну роль відіграє адаптація до школи, у молодшому підлітковому – спілкування з дорослими (батьками та вчителями).

   Щодо ранньої юності, Наталія Пікуль вважає, що головними причинами виникнення тривожності є ставлення до майбутнього і проблем, пов’язані зі стосунками з хлопцями чи дівчатами. Адже в цьому віці діти стають на стежинку дорослого життя, обирають спеціальність, безпосередньо оволодіють нею, виконують відповідальні соціальні функції.  Виникає проблема любові, яка збільшує число тривожних дітей. Перше кохання, розчарування на особистість впливають як позитивно, так і негативно.

   Точка зору Отто Ранка про тривогу випливає з його уявлень про те, що головною проблемою людського розвитку є індивідуалізація. Ранк зазначає, що тривожність – це небезпека, яка виникає тоді, «когда перестаёт существовать ситуация относительно единства личности со средой и зависимость от неё, это

                                                                                                                                     15

тревога перед лицом потребности индивида жить автономно. Но тривога также возникает, если индивид отказываеться отделить себя от позиции, которая даёт непосредственное чувство безопасности : человек тривожиться, что потерял свою автономію». Також він говорить, що тривожність в дитини з’являється з моменту її народження : «Индивид входит в мир со страхом, и этот страх существует не зависимо от внешних угроз». Протягом життя, тривожність має дві форми - а саме страх життя і страх смерті. Страх життя – «это тревога по поводу любой новой возможности автономной активности», а страх смерті, по Ранку, протилежний описаному страху життя.

   Альфред Адлер вважає, що основною причиною тривожності є «почуття неповноцінності». Адже кожна людина починає своє життя в стані біологічної неповноцінності і відсутності небезпеки. І суспільство колись було неповноцінним, тому що існував принцип  око за око, зуб за зуб. Також Адлер зазначає, що тривожність можна подолати в тому випадку, коли будуть використані  зв’язки, які «соединяют индивида с человечеством». Лише той індивід зможе прожити своє життя без тривоги, який розуміє, що належить до «братству всех людей».

   Дослідженням тривожності та її причин займався Карл Юнг, який визначав причини тривожності,як «страх перед господствующими признаками колективного бессознательного».

   К. Хорні основною причиною тривожності вважає міжособистісні стосунки. Він зазначає, що в кожної людини присутня нормальна тривожність, це тривожність до загрози смерті, зіткнення з різними силами природи, тощо. Невротична тривожність виникає при внутрішньому конфлікті між заздрістю та ворожістю. Для позначення тривожності Хорні використовує термін «базова тривога», яка формує невротичний захист і має два сенси: