Вплив тривожності підлітків на їхню успішність

    У другому розділі – « Методичні засади курсового дослідження психологічних причин тривожності старшокласників» - було обрано основні методики, які нам найбільше підходять для вирішення даної проблеми.

   А саме за результатами методики вивчення стресостійкості було виявлено що 100% досліджуваних учнів мають помірний рівень тривожності.

  Методики вимірювання рівня тривожності Тейлора показала, що високий рівень тривожності має 43% учнів, середній рівень – 43% учнів, низький рівень – 14% учнів.

   За результатами дослідження методики діагностики психічних станів було виявлено, що 43% серед досліджуваних учнів мають високий рівень тривожності, а 57% - мають середній рівень тривожності.

   Результати методика дослідження особистісної тривожності показали, що 71% учнів мають помірну тривожність, а 29% - високу.

   Отже, можна зробити висновок, що всі проведені методики в курсовому дослідженні показали, що серед старшокласників домінує високий (43%) та середній (43%) рівні тривожності.

   Проведені дослідження нам показали, що діти, які мають високий рівень тривожності агресивні, запальні, постійно очікують небезпеку, боязкі, сором’язливі, нерішучі, поступливі,їм властива реакція втечі, а не подолання скрутних обставин, здатні до стресів, тяжко переживають невдачі, швидко обурюються, легко виходять з себе і це розхитує їх нервову систему, а також через це страждають не лише вони, але і їх найближче оточення. Таких дітей дратують неприємні події, із побутових негараздів вони роблять великі трагедії, про неприємності пам’ятають довгий час, також вони мають низьку самооцінку, бояться невдач. В таких дітей висока ймовірність нервово-психічних зривів. 

   Дослідження також показали, що тривожні діти намагаються тримати свої проблеми при собі. Їх вирізняє надмірне занепокоєння, причому іноді вони бояться не самої події, а її передчуття. Часто вони очікують найгіршого. Діти почуваються безпорадними, побоюються грати в нові ігри, вдаватись до нових видів діяльності. У них високі вимоги до себе, вони дуже самокритичні. Рівень їхньої самооцінки дуже низький. Такі діти вважають, що вони гірші за інших в усьому, некрасиві, нерозумні, незграбні. Вони  шукають заохочення, схвалення дорослих,одночасно прагнуть бути самостійними, не від кого незалежними.

   Для тривожних дітей характерні соматичні проблеми; болі в животі, запаморочення, головні болі, спазми в горлі, важке поверхневе дихання тощо. Під час виявлення тривоги вони часто відчувають сухість у роті, слабкість у ногах, прискорене серцебиття.

   Взагалі висока тривожність негативно впливає не лише на емоційне самопочуття таких дітей, а й у подальшому її житті порушує функціональні можливості психіки – знижена самооцінка, низький рівень навчальності, відсутності креативу уяви, продуктивності пам’яті – відбувається деструкція і гальмування розвитку особистості. Так звані « хронічні тривоги» здебільшого перетворюються на патопсихологічні розлади. Значна кількість тривожних дітей мають проблеми зі здоров’ям. Вирішення цієї проблеми, а саме – виявлення чітких детермінантів появи тривожності, об’єктивна оцінка наявності в емоційному житті дитини надмірної тривоги, створення найбільш оптимальної бази тих соціальних інститутів, супроводжують людину на шляху її соціалізації, розробка дієвих корекційних програм усунення тривожності – значно допоможе у таких соціальних аспектах як навчально-виховний процес у закладах освіти, родинне виховання, соціалізація особистості, індивідуальний розвиток та саморозвиток.

   Опираючись на роботу таких авторів, як Р.В. Овчарова, А. М. Прихожан, Є. І. Рогов ми відшукали систему психокорекційних вправ, спрямованих на зниження рівня особистісної тривожності та розвиток упевненості учнів.

1        «Переінтерпретація» симптомів тривоги. Стан тривоги переважає більшість людей, і це дозволяє краще виконувати певний вид діяльності. Тренування допомагає учням своє хвилювання сприймати саме так і використовувати його для мобілізації власних знань, сил, можливостей.

2        «Налаштування на певний емоційний стан». Учню пропонується подумки пов’язати хвилюючий, тривожний, емоційний стан з певною мелодією, кольором пейзажем, жестом; спокійний розслаблений стан – з іншою музикою та уявними образами; стан впевненості, націленості на перемогу – ще з іншими. Коли учень починає хвилюватися, необхідно уявити перші образи, потім другі й поступово перейти до третіх, повторюючи останні декілька разів.

3        «Приємні спогади». Учню пропонується уявити ситуацію, в якій він відчуває повний спокій, розслабленість, і як найяскравіше пригадати всі відчуття, пов’язані з цією ситуацією.

4        «Використання певної ролі». Учню пропонується в складній ситуації яскраво уявити собі і обрати роль для наслідування, ввійти в цю роль і діяти так, ніби це він сам.

5        «Контроль голосу і жестів». Учням розповідаємо, як за голосом і жестами можна визначити емоційний стан людини, а також, про те, що впевнений голос і спокійні жести можуть мати зворотній вплив – заспокоювати, надавати впевненості. Для оволодіння цим контролем необхідне тренування перед дзеркалом і «глядачами». Наприклад, при уявній відповіді на уроці, спілкуванні з кимось.

6        «Посмішка». Навчання цілеспрямованому управлінню м’язами обличчя. Учню даємо ряд стандартних вправ для розслаблення м’язів обличчя і пояснюємо значення посмішки для зняття нервово-м’язової  напруги.

7        «Дихання». Розповідаємо про значення ритмічного дихання для зняття напруги.

8        «Мислене тренування». Ситуація, яка викликає тривогу завчасно уявляється у всіх деталях, складних моментах, які викликають її переживання; детально продумується і програється власна поведінка.

9        «Репетиція». Програємо з учнями ситуації, які викликають у них тривожність. Дитина ніби відповідає біля дошки, пише контрольну, де ми виконуємо роль «суворого вчителя», «насмішкуватого однокласника», «докоряю чого батька». Детально відпрацьовуємо спосіб поведінки учня.

10   «Доведення до абсурду». В бесіді з психологом та інших спокійних ситуаціях учню пропонується грати сильну тривожність, страх, роблячи це навмисно.

11   «Переформулювання завдання». Навчаємо дітей формулювати цілі діяльності і шляхи її досягнення, повністю відволікаючись від зовнішніх і внутрішніх несуттєвих особливостей, вчимо тривожних дітей знижувати значущість ситуації, розуміти відносні значення «перемоги» та «поразки».

Ми також працювали над тим, щоб самооцінка дитини була адекватно високою. Адже, даючи можливість відчути успіх, впевненість у своїй спроможності бути не гіршою, а навіть кращою за інших, в чомусь одному, ми прокладаємо шлях до успіху в іншому, і таким чином, зменшуємо рівень тривожності.

   Саме такі шляхи ми відшукали для подолання тривожності. Адже активність тих, хто навчається, гальмується, перш за все, страхами. Вони пов’язані з особистісною тривожністю і негативним попереднім досвідом. Знання та впровадження в практику запропонованих варіантів та способів корекції особистісної тривожності, розвитку впевненості та відповідальності дозволить забезпечити інтелектуальне та особистісне зростання учнів, адекватний розвиток емоційно-вольової, пізнавальної та мотиваційної сфери особистості, адекватну самооцінку та рівень домагань.

   Таким чином, можна дійти висновку, що досліджуючи проблему психологічних детермінант тривожності у період ранньої юності, яка на сьогодні є досить актуальною, ми виконали поставлену мету, а саме виявили і обґрунтували психологічні детермінанти тривожності в ранній юності, визначили їх особливості, а також відшукали шляхи їх подолання. Виконали поставлені завдання:

1)     здійснили теоретичний аналіз наукових джерел з досліджуваної проблеми;

2)     виявили психологічні детермінанти тривожності у період ранньої юності;

3)     визначили шляхи попередження та подолання причин тривожності в старшому шкільному віці.

А також дослідивши дану проблему ми підтвердили основну гіпотезу  дослідження – виникнення тривожності у період ранньої юності зумовлюється, як індивідуально особистісними особливостями дітей, специфікою загальної психосоціальної ситуації розвитку дитини в сім’ї, в школі, так і впливом значущих дорослих, і має розглядатися в контексті взаємодетермінації психічного і соціального.

  Наші дослідження щодо проблеми психологічних причин тривожності у період ранньої юності, допоможуть нам сучасним педагогам і нам, як майбутнім педагогам, глибше дізнатися про причини тривожності, її зв’язки з стресом, страхом, а також знати шляхи подолання та подальший розвиток тривожності. Адже саме таких глибоких знань і потребує сучасний навчально-виховний процес.

                         Список використаної літератури

1. Арпадьев Г. В. Психологические проблемы современных подростков в пространстве информационных технологий //Развитие личности. – 2006. –№2. –С.41-44.

2. Астапов В. М. Тревожность у детей. – М.: Просвещение, 1987. –159с.

3.Дзюбко Л. Перехід із початкової до середньої школи //Психолог. – 2011.– №21.–С.4-6.

4. Дробко І. Виховання дітей юнацького віку //Психолог. – 1994.– №43.– С.9-11.

5.  Качаєв А. Шкільна тривожність: її вплив на розвиток учня //Психолог. – 2006.– №13.– С.16-17.

6. Коберник О. Як можна заспокоїти під час стресу? //Психолог. – 2011.– №4.– С.23.

7. Кон И. Психология ранней юности: кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 255с.

8. Кондатьев М. Ю. Типологические особенности психосоциального розвития подростков //Вопросы психологии. – 2007. –№3. –С.69-78; 222-264.

9. Мей Р. Проблема тревоги. – М. : ЭКСТО – Пресс, 2001. – 430с.

10. Овчарова Р. В. Практическая психология в школе. – М., 1996. – 240 с.

11. Пікуль Н. Тривожність //Психолог. Шк.світ всеукр. газ. для психологів , учителів, соц. педагогів. – 2012. –№6. –С.62-64.

12. Полякова Г., Кружева Т. Подолання тривожності в шкільному середовищі //Психолог. – 2005.– №46.– С.10-13.

13. Практикум по возврастной и педагогической психологи : Для  студ.сред. пед. учеб. заведений / Авт.-сост. Е. Е. Данилова; под ред. И. В. Дубровиной. – М.; издательский центр «Академия», 1998. – 160 с.

14. Прихожан А. М. Психокоррекционная работа с тревожными детьми //Активные методы работы школьного психолога.– М., 1990.– С.15-25.

15. Прихожан А. М. Школьная тревожность и самооценка в старшем подростковом возрасте //Психические проблемы повышения качества обучения и воспитания.– М., 1984.– С.75-88.

16. Прихожан А. М. Причины, профилактика и преодоление тревожности //Психологическая наука и оброзование. – 1998.– №2.– С.11-17.

17. Прихожан А. М. Тревожность у детей и подростков: психологическая природа и возврастная  динамика. – М.: Воронеж: МОДЭК. – 2005. –303с.

18. Райс Ф. Психология подростков и юношеского возвроста. – СПб.: Питер, 2003. –624с.

19. Рогов Е. И. Настольная книга пракутического психолога в оброзовании. Учебное пособие. – М.:ВЛАДОС. – 1995. – 529 с.

20. Рогозинська О. Поняття про агресивність, її види і причини виникнення //Психолог. – 2006.– №19.–  С.16-17.

21. Савчин М. В. Психологічні основи розвитку відповідальної поведінки особистості: Автореф. дис… доктора психол. наук. Інститут педагогічної і психологічної професійної освіти АПН України. – К., 1997. – 25 с.

22. Савина Е., Шанина Н. Тревожные дети. / Ж. «Дошкольное воспитание», 1996. – №4.

23. Ставицька С. О. Прояв та подолання особистісної тривожності у школярів.

Психологія. Збірник наукових праць. Випуск 2.– Київ, 1998.– С.168-173.

24. Степанов С. С. Попытка словаря трудностей. /Ж. «Семья и школа», 1994. –№1.

25. Фрейд З. Страх. – М.: книжн. Изд-о «Современные проблемы», 1927.– С.75-77.

26. Щербина В. Кризи дітей і підлітків //Психолог. – 2011.– №33.– С.15-17.

27. Диагностика характера подростков /Под.ред. Иванова Н. Я., Личко А. Е. – М.: Дело, 2004. – 348с.