Вплив тривожності підлітків на їхню успішність

Низька агресивність

                                 7 – 100%

                                  3 – Х

       Х = 100% * 3 / 7 = 43%

Середня агресивність

                                  7 – 100%

                                  4 – Х

Х = 100% * 4 / 7 = 57%

Висока агресивність – 0%

                                                                  Регідність

  Регідності немає, легке перемикання

                                   7 – 100%

                                    3 – Х

Х = 100% * 3 / 7 = 43%

Середня регідність

                                   7 – 100%

                                    4 – Х

Х = 100% * 4 / 7 = 57%

Дуже виражена регідність – 0%

                                Розділ III

Аналіз результатів емпіричного дослідження детермінант тривожності у старшому шкільному віці

   Методика №1. Методика вимірювання рівня тривожності Тейлора.

Проведена методика з 7-ма учнями 8-А класу Житомирського міського колегіуму показала, що 43%   серед досліджуваних учнів мають високий рівень тривожності ( 25-40 балів). Такі діти є дуже тривожними. Вони здатні до стресів, тяжко переживають невдачі, швидко обурюються, легко виходять з себе. І це розхитує їх нервову систему, а також через це страждають не лише вони, але і їх найближче оточення.

   Інша частина – 43% учнів мають середній рівень тривожності, що прямує до високого (25-40 балів). Вони також тривожні, нетерплячі та неспокійні, важко переживають невдачі. Їх досить легко вивести з рівноваги.

   Решта – 14% учнів мають середній рівень тривожності, що прямує до низького (5-15 балів). Такі діти мають низький рівень тривоги. Вони більш терплячі, спокійні, дивляться реально на життя. Їх, на відміну від попередніх, не легко вивести з рівноваги.

   В 1975 році В. Г. Норакідзе додав опитувальник з шкалою брехні, яка дозволяє судити про демонстративність, нещирість респондентів у відповідях. Більшість учнів 8-Акласу відповідали нещиро на запитання:

  - я працюю з великою напругою (27);

  - іноді я стаю таким збудженим, що мені тяжко заснути (41);

  - життя для мене пов’язане з незвичайною напругою ( 59).

   Методика №2, дослідження тривожності Ч. Д. Спілберга та Ю. Л. Ханіна.

Дослідження показали, що всі досліджувані учні (100%)  8-А класу мають помірну реактивну тривожність. Такі учні неспокійні, напружені, нервозні. Іноді в них порушується увага, а інколи і тонка координація рухів. 71%  - мають помірну особистісну тривожність, яка характеризує схильність дитини сприймати частину ситуацій як загрозливі, реагувати на них станом тривоги. В 29% - висока особистісна тривожність, виникає у ситуаціях її компетентності.

   В такому випадку слід переглянути значимість і знайти для себе обґрунтування, яке зменшує її суб’єктивну значимість. Крім того, слід перенести свою увагу і зробити акцент на осмислення діяльності.

   Одним із напрямків у складанні рекомендацій для даного випадку можуть стати:

1        пошук вправ для саморегуляції;

2        створення психологічної підтримки для формування почуття впевненості в успіху.

   Рідко тривожність у показниках тесту може приховувати за собою захисний психологічний механізм витіснення реальної тривожності чи бажання «показати себе з кращого боку».

   Методика №3. Методика оцінювання рівня тривожності нервово-психічної стійкості індивіда.

   Методика проведена з 7-ма учнями 8-А класу показала, що 71% учнів належать до третьої групи нервово-психічної стійкості, а це означає, що нервово психічна стійкість індивіда задовільна. Зриви можливі, особливо в екстремальних ситуаціях. Прогноз в таких учнів – малосприятливий.

   Інша частина досліджуваних учнів – 29% належать до четвертої групи нервово-психічної стійкості індивіда. Такі учні мають незадовільну нервово-психічну стійкість. Існує висока ймовірність нервово-психічних зривів. Також тут існує потреба додаткового обстеження у психіатра, невропатолога. Прогноз для таких учнів несприятливий.

Методика №4. Методика вивчення стресостійкості ( Зелінська Т. М., Михайлова І. В.).

   Проведена методика показала, що у всіх семи досліджуваних учнів стресостійкість однакова( 100%). Їх можна віднести до самої поширеної групи дітей, яких дратують неприємні події, однак із побутових негараздів вони не роблять трагедій. До неприємностей респонденти можуть «повернутися спиною», тобто не звертати на них особливої уваги. Також про ці неприємності вони досить швидко забувають, і це дуже добре.

Методика №5. Методика діагностики психічних станів (по Г. Айзенку).

   Дослідження показали,  що  з 100% - 43% учнів є не тривожними, а 57% - мають середню тривожність, прийнятого рівня.

  Фрустрацію високого рівня серед досліджуваних у 8-А класі має 72% учнів, такі учні стійкі до невдач те не бояться труднощів, решта 14% - мають середній рівень фрустрації, тобто фрустрація присутня, і 14% мають низький рівень фрустрації, у таких дітей низька самооцінка, вони уникають труднощів. Бояться невдач.

   Агресивність низького рівня має 43% респондентів. Вони є спокійними, стриманими. Решта, 57% - мають середній рівень агресивності

   Регідність, серед досліджуваних у 8-А класі учнів не мають 43% учнів – вони здатні перемикатися, решта 57% учнів мають середній рівень регідності.  

У ході наших досліджень ми виявили, що  в старшому шкільному віці переважають високий і середній рівні тривожності, показники яких практично однакові (43,8%, 43, 9%).

   Для зниження рівня тривожності існують різні комплекси прийомів та вправ. Окремі питання прояву то корекції тривожності розглядалися                                 С. В. Васильківською (1994), І. В. Дубровіною (1995), А. М. Прихожан (1990),     С. О. Ставицькою(1999) то іншими. Так М. І. Буянов вказує на застосування ігрової терапії, трудотерапії, бібліотерапії, музотерапії у подоланні тривожності особистості.

   Проблему корекції тривожності психологи розподіляють на дві основні:

       - проблему опанування станом тривожності, зняття його негативних наслідків;

2        усунення тривожності як відносно спокійного особистісного утворення.

Таким чином, корекція тривожності включає наступні завдання: виховання впевненості у собі, зниження емоційної напруги; допомога в подоланні негативних переживань; допомога у знятті страхів, агресивності; зменшення рівня тривожності та інші.

  Роботу з корекцією тривожності учнів потрібно здійснювати на трьох взаємопов’язаних рівнях:

1)     вироблення конструктивних способів поведінки у важких для дитини ситуаціях, а також оволодіння прийомами, які дозволяють впоратись з зайвими хвилюваннями та підвищеною тривожністю;

2)     розширення функціональних та операційних можливостей учнів, вироблення у них необхідних знань, навичок та умінь, які дозволяють підвищувати результативність діяльності, створити запас емоційної рівноваги і стійкості;

3)     розвиток певних властивостей особистості, перш за все, його мотивації, вироблення і закріплення впевненості у собі, розвиток самооцінки, формування адекватного рівня домагань тощо.

   Отже, знання та впровадження в практику життя особистості запропонованих варіантів та способів корекції особистісної тривожності, розвитку впевненості та відповідальності дозволить забезпечити інтелектуальне та особистісне зростання учнів, адекватний розвиток емоційно-вольової, пізнавальної та мотиваційної сфери їх особистості, адекватну оцінку та рівень їх домагань.

                                      Загальні підсумки

Досліджуючи питання психологічних детермінант тривожності у період ранньої юності, у вступі було обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано об’єкт, предмет, головну мету і гіпотезу, завдання дослідження. Розкрито методи й методики курсового дослідження, визначено його наукову новизну, надійність і вірогідність результатів, теоретичне і практичне значення, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, зазначено його структуру.

   Слово «тривожний» з’являється у словниках з 1771 року. Тривожність і тривога між собою взаємопов’язані. Існує багато версій, що пояснюють походження цього терміну. Автор однієї з них вважає, що слово «тривога» означає тричі повторений сигнал про небезпеку з боку ворога.

   А. М. Прихожан вважає, що тривожність – це переживання емоційного дискомфорту, яке пов’язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що загрожує.

   За визначенням Р. С. Нємова, «тривожність» - це властивість людини постійно або ситуативно приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях.

В психологічному словнику, тривожність  – це індивідуальна психологічна особливість, що полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння у різних життєвих ситуаціях, зокрема й у таких, які до цього не призводять.

   Отже, тривога – це смутний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю поганих передчуттів, страху, напруги і хвилювання.

   Тривожність – це схильність людини до переживання, стану тривоги, яка пов’язана  з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі.

   Тривога і тривожність тісно пов’язані зі стресом, а також зі страхом. На перший погляд, як вказує В. Астапов, різниця проста. Страх – це реакція на конкретно існуючу загрозу; тривога – це стан неприємного передчуття без видимої причини. Проте, часто в науковій літературі не завжди дотримується це розділення. Так, З. Фрейд розглядає часто тривогу з погляду афекту, ігноруючи об’єкт, який її викликає. А тривогу він визначає як «природне і раціональне» явище, реакція на сприйняття зовнішньої загрози, тобто те, що інші автори визначають як страх. За визначенням Е. Зетцеля, страх – це нормальна реакція на ситуацію зовнішньої небезпеки; тривога – це перебільшена, неадекватна реакція на ситуацію реальної небезпеки, навіть якщо вона малозначима.

Таким чином, розглянуті теорії дозволяють зробити висновок про те, що позиції у вивченні тривожності особистості рівні. Проте в основному, тривожність розглядається як емоційний стан особистості, який надає негативну дію на психіку людини. Тривожність досліджується більшістю авторів в тісному взаємозв’язку зі страхом, оскільки страх є об’єктивним виразом тривоги. Проте одні дослідники вказують на тривогу як первинну реакцію, інші на страх як чинник, що викликає стан тривожності.

         Питання про причини тривожності є центральними і разом з тим якнайменше дослідженими у вивченні цієї проблеми. Відповідь багато в чому залежить від того, чи розглядається вона як особистісне новоутворення, чи як властивість темпераменту. При розумінні тривожності як властивості темпераменту, як основні чинники призначаються природні передумови, властивості нервової і ендокринної системи, зокрема слабкість нервових процесів. Питання про природні передумови тривожності надзвичайно складне.

   Зокрема,А. Адлер, К. Хорні, Наталія Пікуль та інші зазначають, що серед причин, що викликають тривожність, на першому місці – неправильне виховання з дитинства і несприятливі стосунки з батьками, особливо з матір’ю. Відторгнення, неприйняття матір’ю викликає тривожність через неможливість задоволення потреби в любові, ніжності та захисті, адже кожна особистість буде дитиною доти, доки живі її батьки.

Більшість вчених також вважали, що основними детермінантами тривожності у період ранньої юності є ставлення особистості до майбутнього і проблеми, пов’язані зі стосунками з хлопцями та дівчатам. Адже рання юність – це період, коли дитина дорослішає, обирає професію, закохується, створює сім'ю.