Естетико-культурологічний аспект маніпуляції свідомістю

Сьогодні виділяють три основні різновиди «маси» (за Д.Ольшанським), які зустрічаються на практиці: натовп, «зібрана публіка» і «незібрана публіка». Натовпом Д.Ольшанський називає «тимчасове зібрання великої кількості людей на території, яка допускає безпосередній контакт, коли люди спонтанно реагують на одні і ті ж стимули подібним або ідентичним чином». [137; 54-55] Серед загальних психологічних факторів існування натовпу практично усіма дослідниками відмічається стійкий і деколи жорсткий психологічний зв’язок, який поєднує людей у натовпі. Сформувавшись із подібних або ідентичних емоцій та імпульсів, викликаних одним і тим же стимулом, натовп не володіє встановленими організаційними нормами або будь-яким комплексом моральних норм, вплив його на своїх членів витікає з природи емоційно-імпульсивного зв’язку, що виник між ними. Тут проявляються примітивні, але сильні імпульси й емоції, які не можна стримати ніякими етичними чи організаційними нормами. «Щоб зібрати натовп, - писав  Р.Грін, - необхідно вигадати щось незвичайне, дивне. Для цього може слугувати будь-яка незвичайність, тому що натовп як магнітом притягує усе дивне й малозрозуміле.» [52; 88]

Натовп розділяють на чотири підвиди: випадковий, експресивний, конвенціональний і діючий. Випадковий натовп можна легко зустріти на вулиці, де відбулася якась пригода, - одразу довкола зупиняється декілька допитливих перехожих; основною емоцією у даному випадку є допитливість – вона змушує зупинятися усе нових перехожих, які звертаються до присутніх із розпитуваннями, уточнюючи подробиці. «Циркулярна реакція» набуває обертів, внаслідок чого безперервно, по колу, відтворюється подія, причому розповідати уже починають ті, хто цього не бачив. Починається «емоційне кружляння» - залучаючи все нових «допитливих», натовп по колу відтворює одну і ту ж емоційну розповідь і невпинно зростає за рахунок дії названих механізмів.

Експресивний  натовп зазвичай являє собою сукупність людей, які спільно виражають емоційні почуття радості, горя, гніву або протесту – це може бути тужливий натовп на похороні, що йде за труною. Крайнім випадком експресивного є екстатичний натовп, який виникає тоді, коли люди доводять себе до шаленості у спільних молитовних або ритуальних ритмічних діях.

Конвенціональний  натовп іноді наближається до «зібраної публіки», у своїй поведінці він керується визначеними правилами. Такий натовп збирається з приводу події, оголошеної заздалегідь – спортивного змагання, політичного мітингу. В цьому випадку людьми керує окремий конкретний інтерес і, зазвичай, вони готові до певного часу притримуватися деяких норм, властивих даним ситуаціям. Однак власні, внутрішні «правила поведінки» уболівальників такі, що вони можуть «змести» будь-які перешкоди, і тоді конвенціональний натовп перетвориться на діючий.

Діючий натовп вважається найбільш важливим у суспільно-політичному відношенні, і тому є найбільш вивченим. Діючий натовп, у свою чергу, поділяється на декілька підвидів:

АГРЕСИВНИЙ натовп – це велика кількість людей, керованих гнівом і злістю, які прагнуть помсти, нищення, руйнування або вбивства;

ПАНІЧНИЙ натовп утворюють люди, керовані почуттям страху і намаганням уникнути деякої небезпеки (реальної чи уявної);

КОРИСТОЛЮБИВИЙ натовп складається із людей, поєднаних бажанням здобути або повернути собі деякі цінності;

БУНТІВНИЙ (або повстанський) натовп є особливим підвидом діючого натовпу, остаточна його назва залежить від результатів дій. В успішному випадку він буде «революційним», а у випадку поразки втратить статус «бунтівного» і перетворитися на «випадкове зборище».

«Зібрана публіка» являє собою скупчення деякої кількості людей, які відчувають схожі очікування певних почуттів, цікавляться одним і тим самим об'єктом й виявляють готовність до реагування деяким схожим чином. Ця схожість настанов, орієнтацій та готовності до дій є основою її поєднання. Під впливом дії на всіх одних і тих же стимулів (фільм, театральна вистава, лекція, дискусія), у середовищі публіки утворюються певні схожі реакції. Г.Лебон відмічав: «…за визначених умов – і причому тільки за цих умов – зібрання людей показує абсолютно нові риси, які й характеризують окремих індивідів, що входять у склад цього зібрання. Свідома особистість зникає. Зібрання стає тим, як я сказав би, не маючи кращого вислову, організованим натовпом, або натовпом одухотвореним, який складає єдину істоту і підкоряється закону духовної єдності натовпу». [98; 11]

До «незібраної публіки» відносять частину електоральних мас, що виникають під впливом політичної реклами, маси шанувальників та кумирів сучасної культури, читачів одних і тих самих газет, журналів, слухачів одних і тих самих радіопередач, глядачів одних і тих самих телевізійних програм. «Незібрана публіка» - це велика кількість людей, мислення та інтереси яких орієнтовані ідентичними стимулами в одному напрямку, які поводять себе схожим чином, людей, які проживають не «одне з одним», а «одне біля одного». Ця схожість може проявлятися не тільки в побутових, але й у соціально важливих питаннях – ідеології, політиці.

Механізм психологічного поєднання незібраної публіки загалом досить очевидний – після зовнішнього, фізичного поєднання в одному приміщенні (публіка рідко діє на вулиці), під дією впливу на всіх одних і тих самих стимулів, серед публіки утворюються визначені спільні або загальні реакції, переживання або стійкі орієнтації. Така публіка, зазвичай, швидко усвідомлює народжувані у неї настрої, що посилюють враження, виявлені ідеєю спільного стимулу. «Незібрана публіка» зовні не проявляє вчинків, властивих натовпу чи «зібраній публіці», у ній не проявляється в такому об’ємі «емоційне зараження», не зникає повністю рефлексивність і не розвивається у повному обсязі процес деіндивідуалізації. Хоча зараження тут і відбувається, але це – зараження з боку радіо чи телебачення. Певна річ, електронні та друковані засоби масової інформації активно сприяють зниженню рефлексивності й деіндивідуалізації аудиторії, однак у повній мірі, як у натовпі, для них це складно.

Завдяки чому ж маса набуває  здатності виявляти вплив на духовне  життя індивіда і в чому полягають  духовні зміни, до яких вона зобов’язує його? Г.Лебон пише: «…якими б  не були індивіди, які утворюють  його, яким би не був їх спосіб життя  чи заняття, їх характер чи розум, одного їх перетворення на натовп достатньо, аби в них утворився вид колективної душі, яка змушує їх відчувати, думати і діяти абсолютно по-іншому, ніж думав і відчував би кожен із них окремо.» [98; 13] «Існують такі ідеї й почуття, - продовжує далі Г.Лебон, - які виникають і перетворюються на дію лише у індивідів, які утворюють натовп. Одухотворений натовп являє собою тимчасовий організм, який утворився із розрізнених елементів, на одну мить поєднаних разом, подібно до того, як поєднуються клітини, які входять у склад живого організму й утворюють за допомогою цього поєднання нове створіння, що володіє властивостями, відмінними від тих, якими володіє кожна клітина зокрема.» [98; 13] Отже, неважко помітити, чим відрізняється ізольований індивід від індивіда у натовпі, але набагато важче визначити причини цієї різниці. Для цього слід згадати, що свідоме життя розуму складає лише невелику частину у порівнянні із підсвідомим. Лише найдосвідченіший аналітик в змозі помітити невелику кількість підсвідомих рушіїв, яким він підкоряється. Свідомі вчинки витікають із підсвідомого, - ми визнаємо, що окрім тих причин, які керують нашими діями, існують ще й таємні, у яких ми не хочемо зізнатися, але за ними є ще більш потаємні, тому що вони невідомі навіть нам, тому ми в натовпі набуваємо нових якостей, якими до цього часу не володіли і навіть не підозрювали про них.

На думку Г.Лебона, це відбувається з трьох причин, а саме: індивід у натовпі набуває, тільки завдяки чисельності, усвідомлення непереборної сили, що дозволяє йому підкоритися таким інстинктам, яким він ніколи не дає волю, коли буває на самоті. У натовпі ж він відчуває анонімність, яка не несе за собою відповідальності; по-друге, у натовпі усяке відчуття заразливе, і притому настільки, що індивід легко приносить свої власні інтереси інтересу колективному; третя причина полягає у тому, що завдяки фізіологічним властивостям його можна привести до такого стану, коли зникне свідома особистість і він підкорятиметься усім навіюванням особи, яка змусила його опинитися в такому стані і виконуватиме вчинки, абсолютно не властиві його характеру чи звичкам. Спостереження показують, що індивід, який пробув деякий час серед діючого натовпу, чи то під впливом струменів, які виходять від нього, чи то якихось інших причин – невідомо, швидко впадає у стан, який нагадує стан загіпнотизованого суб’єкта. З.Фрейд з цього приводу пише: «Свідома особистість у загіпнотизованого абсолютно зникає, так само як воля й розум, і всі відчуття й думки направляються волею гіпнотизера.» [191; 124]

Отже, зникнення свідомої особистості й домінування підсвідомого, однакове спрямування відчуттів та ідей, визначене навіюванням, і прагнення негайно перетворити на дію навіяні ідеї – ось головні риси, які характеризують індивіда у натовпі. Він уже перестає бути самим собою й перетворюється на механізм, у якого власної волі не існує. У натовпі частково зникають індивідуальні риси особистості, внаслідок чого зростає готовність до зараження та схильність до наслідування; він викликає відчуття правильності здійснюваних дій. Обумовлені емоціями дії зазвичай не оцінюються критично – пануюча емоційна напруга збільшує відчуття власної сили і зменшує почуття відповідальності за здійснювані вчинки. Члени натовпу перебувають ніби під дією гіпнозу, який діє сильніше чи слабше в залежності від характеру стимулів, які викликають реакцію натовпу, від конкретної суспільно-історичної ситуації, за якої він зібрався і від індивідуальних рис його членів.

Виділяють низку умов такого гіпнозу: по-перше, це завчасно існуючі установки та переконання. Легко спричинити виникнення тероризуючого натовпу, наприклад, спрямованого проти давно ненависних йому соціальних груп чи інститутів; по-друге, це переконання й схильності, які відповідають закликам, що спонукають до дії; по-третє, молодий вік і відсутність достатнього соціального досвіду; і, врешті, низький рівень інтелектуального розвитку та елементів психіки, відсутність звички аналізувати свою поведінку, недостатньо сильна воля, хиткість соціально-політичних поглядів та відсутність стійких переконань.

С.Сігеле теж ототожнював натовп із особистістю, зазначаючи, що саме чисельність додає його одиницям відчуття раптової й незвичайної могутності та переконаності у тому, що їх за це не покарають, і ця упевненість надає їм хоробрості. А Ж.Бодрійяр зауважив, що маси перебувають під своєю назвою ніби під стягом поблажливості – вирощені у темряві політики як деякий дивний, ворожий, незрозумілий, майже біологічний різновид, вони несуть у собі спонтанну отруту, яка є руйнівною для будь-якого ладу. «Маси – це супутник влади, - писав він, - сліпий виконувач головної ролі, який невідступно ступає політичним лабіринтом, дехто, кого влада не в змозі ні розпізнати, ні назвати, ані вказати.» [24; 249-250] І якщо маси володіють такою виверткою здатністю здійснювати зміни, то, на думку автора, це тому, що вони користуються несвідомою стратегією, яка дозволяє бажати й вірити.

Соціальною твариною, яка «зірвалася з ланцюга», називає натовп С.Московічі й зазначає, що тут моральні заборони змітаються разом із підкоренням розуму, а соціальна ієрархія послаблює свій вплив. У натовпі стираються відмінності між людьми і вони виплескують, найчастіше у жорстоких діях, свої бажання та мрії. «…натовп, - продовжує думку автор, - не відрізняє сну від реальності… Він не визнає перешкод, які перепиняють шлях до його бажань! …не розуміє слів, призначених пробудити його… Зануреного у свій гіпнотичний сон, його можна не тільки примусити все прийняти, але й необхідно йому все пообіцяти, оскільки це та єдина мова, яка впливає на нього і йому підходить. Рецепт відомий: якщо натовп просить місяць із неба, треба його йому пообіцяти.» [128; 145]

Виявлення такого душевного  стану викликає аналогічний стан у того, хто це спостерігає. Для повної відповідності необхідно, аби зовнішні умови одночасно вплинули на всіх індивідів, а там, де можлива уява, достатньо, щоб хоча б один індивід був схвильований зовнішніми обставинами, аби всі, майже одночасно, були схвильовані точно так само. С.Московічі зазначив, що люди впадають у стан навіюваності, схожий із наркотичним або гіпнотичним, і доки вони перебувають у такому стані, то повірять усьому, що їм скажуть, та зроблять усе, що накажуть, - вони будуть підкорятися кожному заклику, яким би він не був божевільним. [128; 46]

Явища, характерні сьогоденню, - повний  захват суспільної влади масами, натовпоутворення, стадність, всезагальна переповненість: міста переповнені людьми, будинки – мешканцями, готелі – приїжджими, потяги – пасажирами, кав’ярні – відвідувачами, вулиці – перехожими, театри – глядачами, на думку Х.Ортега-і-Гассета, загрожують розвиткові й існуванню цивілізації. І оскільки маса нездатна керувати не тільки суспільством, але й собою, він гостро ставить питання про настання кризи в культурі та існуванні європейських народів загалом. Те, що колись було настільки просто – знайти собі місце, зараз стає проблемою. «Що ж ми, зокрема, бачимо і чому так дивуємося?, - запитує філософ і одразу ж дає відповідь. – Перед нами – натовп, у підпорядкуванні якого сьогодні перебуває усе, створене цивілізацією.» [140; 44] Характеризуючи причини утворення мас, він пише, що «люди, які сьогодні утворюють натовпи, існували і раніше, але не були натовпом. Розкидані по світу малими групами або поодинці, вони жили, здавалося, усамітненим життям», - а далі продовжує, - «раптом вони з’явилися усі разом, і ось ми скрізь бачимо натовпоутворення. Скрізь? О ні, не скрізь, а в першому ряду, на кращих місцях, облюбованих людською культурою, і відведених колись для обраної меншості. Натовп, що виник на авансцені суспільства, раптом став помітним. Колись він, виникнувши, залишався непомітним, займаючи глибину сцени; тепер він вийшов до рампи – і сьогодні це головний персонаж.» [140; 44-45]

На думку К.Лоренца, скупчення людських мас у сучасних великих містах значною мірою повинне у тому, що у цій фантасмагорії людських образів, які постійно змінюються, нашаровуючись один на одного, і стираються, ми більше не в змозі розгледіти обличчя нашого ближнього, «наша любов до нього настільки розбавляється масою цих ближніх, - пише К.Лоренц, - що врешті-решт навіть слідів її неможливо віднайти». [106; 10] Але глибинна проблема полягає навіть не в цьому, - як спостережливий дослідник поведінки тварин він зауважує, що скупчення у тісному просторі веде до нелюдяності непрямим чином – внаслідок виснаження і розпаду відносин між людьми. Із безлічі дослідів над тваринами він доводить, що скупчення посилює агресію, - «загальна недружелюбність, - пише автор, - яка спостерігається у всіх великих містах, помітно посилюється пропорційно до щільності скупчення людей у окремих місцях». [106; 11]