Естетико-культурологічний аспект маніпуляції свідомістю

Звукові форми. Світ звукових форм культури відіграє надзвичайно важливу роль у програмуванні поведінки людини, оскільки впливає не на розум, а на почуття, які є більш піддатливими до маніпуляції. У середовищі, яке нас оточує, музика є звичайним явищем – вона може підбадьорювати або заспокоювати, викликати високі естетичні почуття або формувати посередні смаки до продуктів масової культури. Будучи складовою частиною світової культури, музика проходила такі ж етапи становлення. І тому трансформації у культурі, яка намагалася виразити кризу суспільства на початку ХХ століття, пов’язану із небувалим розвитком технічного прогресу та механізацією усього суспільного життя, що передбачало загрозу втрати духовності, неабияким чином торкнулися і музики.

Найбільш відомим і ґрунтовним дослідженням її стає «Філософія нової  музики» Т.Адорно. Будучи досконалим і витонченим знавцем як класичної, так і сучасної музики, літератури, естетики та культури, він піддає гострій критиці культуру Просвітництва та масову культуру у всіх її формах, передрікаючи, до яких згубних наслідків вона може привести людину та людство. Тому головним завданням нової музики, нового живопису та нового мистецтва Адорно бачить протистояння перетворенню творів мистецтва на механізований художній товар і поширенню культурної індустрії на усі сфери духовного виробництва. Музика, на його думку, набагато довше, ніж література й образотворче мистецтво, протистояла цьому процесу. Але з появою звукового кіно, радіо та пісенного оформлення рекламних закликів, і вона виявилася захопленою «діловим розумом». Індустріальне керування, яке набуло деякої тотальності, сформувало новий тип композитора, який дедалі більше уподібнював свої твори масовій культурі та творив «на потребу дня». Крім того, змінилася й сама публіка. Із зникненням великої музики із ужитку, знавці музичної теорії замінювалися тими, зазначає Т.Адорно, хто «оплачував своє крісло». Це призвело до різкого пониження суспільних смаків. Така публіка не прагла досконалого розуміння музичних творів, а лише пристосовувалася до масових настроїв та асоціацій. Музика, як і мистецтво, почала адаптуватися до «ницих смаків слухачів комерційної масової продукції» і розкололася на кітч та авангард. Саме тому Адорно дійшов висновку про те, що «філософія музики сьогодні можлива лише в якості філософії нової музики». [4; 52]

Своє захоплення музикою і розуміння  її як особливого виду мистецтва у  праці «Світ як воля і уявлення»  висловив А.Шопенгауер, який вважав, що в ній немає ні наслідування, ні відтворення, але вона прямо і безпосередньо виражає сутність світу. Музика для нього – це «найчистіше» мистецтво, оскільки вона виражає не події чи явища, а виключно «внутрішню сутність… саму волю… вона виражає радість, печаль, муку, страх, миттєвості, веселощі, душевний спокій взагалі як такі самі по собі… музика скрізь виражає тільки квінтесенцію життя та його подій». [207; 270-271] На думку автора, немає таких почуттів та хвилювань людської душі й не існує таких явищ або подій світу, сутність яких не була б осягнена музикою і не виражена нею із дивовижною точністю, досконалістю та глибиною.

Очевидно, саме тому вплив музики на свідомість є настільки дієвим, - слід згадати враження від бойового чи траурного маршу, гімну, або виступу поп-зірки перед натовпом фанатів. Впливаючи на почуття, музика здатна викликати зорові образи і ті приховані установки та заборони, які криються в людській підсвідомості. Естетику музики ефективно використовували фашисти в Германії: гімнами «Хорст Вессель» та «Пробудись, німецький рейх» озвучувались усі урочистості, які проводилися у неймовірній кількості. «Особлива увага надавалась, - пише О.Леонтьєва, - музичному оформленню різноманітних урочистостей та з’їздів, де вимагалася музика гімнова і маршова, яка сяяла своєю «расовою чистотою».» [103; 265] Музика стала найдієвішим засобом формування патріотичних почуттів німецького народу. Усю її політику у «Третьому рейху» можна було охарактеризувати «проблемою Вагнера», якого на той час визнали найбільш творчою фігурою для розбудови німецького фашизму. Музика Вагнера, яка була покладена в основу ідеї «стальної романтики», повинна була надихати молодь та солдат на нові героїчні звершення. Вагнер не писав музики для фашистів, він виражав у ній своє розуміння світу та власні хвилювання від нього, про що говорив А.Шопенгауер, проте для зміцнення фашистської ідеології та утвердження «расової теорії» німецькі соціал-демократи визначили саме його твори – піднесені й патріотичні. Пізніше з цією музикою здіймалися в повітря бомбардувальники, відпливали підводні човни, аби позбавити життя мільйони невинних мирних жителів європейських країн.

Характеризуючи вплив музики під  час постановки театральної п’єси, І.Хангельдієва зазначила, що вона є «надзвичайним засобом впливу на глядача, тому її уведення в спектакль повинно бути вивіреним до найменших подробиць» [196; 22], а стосовно художньо-естетичних функцій музичного супроводу звукових кінострічок (які прийшли на зміну німому кінематографу) вказала на те, що «використання музики в контексті кінострічки дає сильний емоційно-психологічний ефект. Музика стає органічною частиною стрічки, оскільки вона повністю підкорена загальній драматургічній ідеї». [196; 34] Аналізуючи музичне забарвлення «сучасного» кіно виникає логічне і незрозуміле запитання, - чому його музичне оформлення досить часто не налаштовує на позитивні емоції, а намагається розбурхати агресивні підсвідомі інстинкти. «Звук у всіх своїх багатогранних проявах, - писала І.Хангельдієва, - здатен доповнити, розширити, поглибити змістовний бік зорових вражень…» [196; 35-36], і залишається лише сподіватися, що свідомий розум стримає людину від негативних вчинків. А іноді складається враження, що таке звукове оформлення підбирають просто заради того, аби позбавити людину тиші.

Тиша є не менш важливою частиною акусфери, ніж звук, тому на мислення, свідомість та підсвідомість людини діє саме чергування звуку і тиші. Ніцше не раз повертався до думки  про те, що «великі події відбуваються в тиші». Для того, аби запобігти  зародженню власних груп еліт у масовому суспільстві, його необхідно позбавити тиші. На Заході навіть існує термін - «демократія шуму», який означає, що ті, хто тримає владу, створюють таке звукове (шумове) оформлення оточуючого простору, що пересічна людина просто-таки не має достатніх проміжків тиші, аби зосередитися і домислити зв’язну логічно завершену думку. Створення подразнюючого оточуючого простору та позбавлення людини тиші є важливою умовою беззахисності її перед маніпуляцією.

Колір. Колір є основою сприйняття людиною оточуючого світу, оскільки саме через нього сприймається усе розмаїття природи та творів мистецтва. Людина, яка не розрізняє кольорової гами (дальтонізм) стає обмеженою у формуванні її уявлень про навколишнє середовище. «Ми не будемо здивовані, - писав Й.Гете про властивості кольору, - якщо дізнаємося, що він у своїх найзагальніших елементарних проявах, незалежно від побудови і форми матеріалу, на поверхні якого ми його сприймаємо, зумовлює відомий вплив на почуття зору, …а через нього і на душевний настрій. Дія ця… прилягає безпосередньо до царини морального. Тому, узятий як елемент мистецтва, колір може бути використаний для сприяння вищим естетичним цілям.» [45; 322]

Естетику кольорових зображень  почали застосовувати ще з античних часів, оскільки богів зоряного Олімпу стародавні греки та римляни асоціювали із відповідними кольорами: добрих – із світлими, а злих – із темними. Такі тенденції зображень успадковуються і середньовічним християнством. Цікаві міркування про застосування кольорової гами у культовому мистецтві висловлює Ернст Бенц, який, зокрема, доводить, що Діонісій Ареопагіт теологію кольору пов’язував із теологією світла, а Майстер Екхарт вважав, що сама душа стає божественно окрашеною там, де злегка торкається Бога. Свої уявлення про колір Якоб Бьоме пов’язував із вченням про сім божих духів – випромінюванням Господа, а Сведенборг вважав, що кольори характеризують не тільки небесну сферу – царство ангелів, сади і міста райської місцевості, але й істинну духовну сутність людини, яка після смерті вступає у духовний світ. Ф.Етінгер же земні кольори розумів як «образ вічної сили Господа, що завжди в дії». «Із потаємних темних глибин свого єства, - писав Е.Бенц, - Бог прагне до самоодкровення, до виявлення своєї сутності. Цей процес відбувається як «розкриття чудес Господніх»; і частиною цього процесу також є кольори.» [17; 104]

Отже, поряд із семантичним сприйняттям, естетика зображень релігійних образів  могла викликати в уяві відповідні образи. В історичних документах можна  знайти непоодинокі випадки описів колективних видінь Діви Марії – аура храму ефективно цьому спряла – заспокійлива музика, яскравість кольорів, спільна молитва.

Проте, аналізуючи можливості застосування кольору сьогодні, можна зауважити  дуже важливий момент – його використовують із певним умислом – для того, аби спокусити рекламою, переконати у прийнятті якогось рішення, сформувати певний смак. Володіючи необмеженою властивістю привертати увагу, колір миттєво впливає на нервову систему, активізуючи потаємні образи підсвідомості. Цим вправно користуються спеціалісти популярних нині рекламних агентств, які не перестають вражати кольоровою гамою виборчих плакатів, комерційні фірми – кольором упаковки товару, який намагаються продати, засоби масової комунікації – оформленням інформації, яку хочуть подати.

Сприйняття кольору – це дуже складний і багатогранний процес, оскільки він зачіпає увесь спектр психологічної діяльності людини. «Відчуття  кольору не тільки виявляє вплив  на нашу психологію у момент його дії, - писав Р.Юіг, - воно пов’язується з усім попереднім нашим досвідом» [215; 147], бо «око є не чим іншим, ніж продовженням мозку». [215; 145] А безліч експериментів доводять, що колір справляє величезний вплив на нервову систему «навіть якщо він не сприймається оком». [215; 149] Дослідження показують, що 80% кольорів сприймаються нервовою системою і лише 20% - зором. Колір здійснює великий вплив на емоційний стан людини. Психологічна його дія проходить по двох каналах: по-перше, це дія на свідомість, завдяки якій отримується якесь враження (легкість, збудження, тепло, затишок), по-друге, це дія на підсвідомість, впливаючи через асоціації, які прийшли з глибини віків і закріпилися у підсвідомому людини. Достеменно встановлено, що кожен колір викликає певні підсвідомі асоціації. М.Люшер доводив, що колір не тільки викликає відповідну реакцію людини у залежності від її емоційного стану, але й певним чином формує її емоції.

Німецький вчений І.Іттен досліджував  взаємозв'язок між кольором і геометричною формою, в результаті чого встановив, що жовтий колір, наприклад, асоціюється зазвичай із трикутником (трикутник – символ руху, що відповідає червоно-жовтій частині хроматичного кола), синій – із колом (коло виражає прагнення до спокою, як і синьо-голубі відтінки), а зелений – з квадратом (зелений як колір спектру уособлює врівноваженість, а квадрат – стабільність, нейтральність). Глибина, тональність, насиченість кольорів можуть зумовлювати сильний вплив на поведінку людини. Колір може збуджувати або діяти заспокійливо, втішати або викликати відчай, стимулювати уяву або створювати атмосферу відчуження. Відомо, що червоні, яскраво-зелені, жовті, оранжеві півтони сильного насичення  створюють енергійний, іноді навіть напружений стан, а деякі кольори, наприклад, фіолетовий (останнім часом вважається модним у рекламі) вважають подразником нервових клітин, іноді він може викликати навіть галюцинації.

Для досягнення особливого ефекту застосовують також почерговість ахроматичного і хроматичного зображень. Цей прийом досить часто використовують в рекламі аби наочно проілюструвати її головну ідею. Зображення у телевізійній рекламі предмету, що рекламується, у чорно-білій гамі через додавання кольору перетворюється на кольорове. Поєднання двох типів зображень (хроматичного і ахроматичного) підкреслює головну ідею: без предмету, який рекламується, життя є безбарвним, безрадісним, людину огортають проблеми і чорно-біле зображення підкреслює її пригнічений настрій. Після появи розрекламованого товару у кольоровому забарвленні, з’являється радість, світ набуває яскравих, веселих півтонів. Ахроматичне зображення символізує фрустрацію, пов’язану із відсутністю товару у споживача, а в кольоровому відображенні показує можливість виходу із проблемної ситуації, звичайно, шляхом його придбання.

Такі маніпуляції з кольором приводять до викривлення естетичного смаку, який є «здатністю особистості до індивідуального відбору естетичних цінностей, а тим самим до саморозвитку і самовиховання» [68; 55], або й навіть до нездатності його сформувати. Здавалося б, що питання виховання естетичного смаку – це індивідуальна проблема кожної людини, але коли пригледітися до вигляду людей, які нас оточують у повсякденному житті, то одразу стане зрозумілим, що це дійсно-таки важливе питання для суспільства. Бо «естетичний смак, - як зазначає В.Панченко, - не є природженою властивістю людини, його не можна зводити до психофізіологічних реакцій. Це соціальна, духовна якість людини, що формується, як і багато інших соціальних якостей, у процесі її виховання та навчання». [68; 54] Швидше за все, у стрімкому розвиткові технічного прогресу суспільство загубило потребу у вихованні естетичного смаку – цього не вчать у школі і спотворюють через рекламу та деякі шоу-програми.

Естетичний смак –  це не тільки частина культури окремої  людини, у великому масштабі він формує духовну досконалість суспільства. Сучасне суспільство у певному розумінні є продуктом масової культури, якій притаманні власні переконання, прагнення, розуміння, тому говорити про виховання індивідуальних смаків у її системі не доводиться. Естетичний смак – це результат довготривалого і наполегливого самовдосконалення кожного окремого індивіда. Тому брак естетичного смаку розглядається сучасними науковцями як «вияв всеїдності, тобто прийняття людиною будь-яких загальновизнаних естетичних і культурних цінностей». «Всеїдність, - зазначає В.Панченко, - характеризується браком особистісного ставлення до світу, нездатністю вибрати з багатств культури ті цінності, які найбільшою мірою розвивають, доповнюють, шліфують природні нахили, сприяють культурному, моральному, професійному вдосконаленню особистості.» [68; 55] У даному випадку мова не іде про визначення якихось «рецептів» формування смаку – питання полягає у тому, що така проблема дійсно є в суспільстві, і розглядати її необхідно із глибокою відповідальністю. Бо «будучи прислужником двох господинь – моралі й естетики водночас, - писав Р.Барт, - смак дозволяє здійснювати досить зручний перехід від Краси до Добра, які… поєднуються у звичайному понятті «міра»». [12; 330]