Основные пути решения конфликтных ситуаций

 На основі отриманих даних було побудовано діаграму і таблицю.

 

Виявлення домінуючого  стилю поведінки всієї групі

 

Мал. 2.2.

Таблиця 2.3

Виявлення домінуючого  стилю поведінки кожного члена  групи

 

№	Співробітництво	Компроміс	Відхід	Конкуренція	Пристосування
1	7	9	4	5	6
2	5	8	7	5	4
3	2	10	7	4	6
4	6	5	8	2	6
5	3	8	4	8	6
6	5	8	6	7	5
7	5	7	7	5	5
8	6	7	9	6	3
9	5	7	3	5	9
10	2	7	5	9	6
11	8	6	8	0	7
12	6	7	7	6	5
13	5	8	3	3	10
14	7	7	3	6	6
15	4	9	11	5	1
16	4	7	11	9	0
17	8	6	7	8	2
18	5	8	4	5	7
19	8	7	7	3	4
	101	141	121	101	98

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Можливість виникнення конфлікту  існує у всіх сферах діяльності. Конфлікти народжуються на ґрунті щоденних розбіжностей у поглядах, протиборстві різних суджень, потреб, бажань, стилів життя, надій, інтересів та особистісних особливостей. Конфлікт – це невід’ємна особливість будь-якого процесу.

Розумна постановка питання зводиться  не до повного уникнення конфліктів, а до намагання навчитись правильно  вирішувати конфліктні ситуації, робити їх корисними, якщо це можливо.

Кожний учасник конфлікту обирає той чи інший тип поведінки в залежності від індивідуально-типологічних особливостей, ситуації, очікуваних результатів.

Кожний тип поведінки може зустрічатись у чистому вигляді, але, як правило, у реальному житті вони взаємопов’язані.

На основі нашого дослідження можна  зробити висновки:

По-перше, так як у досліджуваної  групи виявилося непопулярних більше ніж популярних, то можна припустити, що клас має більш стійкі негативні емоційні взаємовідносини один з одним.

По-друге, виявляючи домінуючий стиль поведінки, ми побачили, що популярні члени групи у конфліктній ситуації керуються стилем компромісу або пристосування. При компромісі учасники конфлікту поступаються своїми інтересами, щоб задовольнити їх частково. Іншими словами, вони погоджуються на часткове задоволення свого бажання і часткове бажання іншого члена групи. Стиль пристосування означає те, що член групи діє спільно з іншим членом групи, не намагаючись відстоювати власні інтереси, тобто “жертвує” своїми інтересами на користь іншої людини, поступаючись їй чи її жаліючи.

Непопулярні члени групи теж  керуються стилем компромісу, але  на одноковому рівні як і стилем співробітництва. Використовуючи стиль співробітництва, член групи бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається співпрацювати з іншою людиною. Також це тип поведінки конфліктної ситуації, коли обидві сторони в результату врегулювання конфлікту виявляються у виграші.

Отже, проаналізувавши усі дані, можна сказати, що непопулярні члени групи більш пристосовані до конфліктів, тому що, вбачаючи домінуючі стилі поведінки, більше уваги приділяють  другому учаснику конфлікту. Вони намагаються вийти з конфліктної ситуації або, частково задовольняючи свої і іншого члена групи інтереси, або прийти до одностайного і виграшного для обох сторін рішення.

Популярні ж члени групи намагаються  здебільшого частково задовольнити інтереси свої і іншого учасника конфлікту  або ж зовсім не намагаються відстоювати  свої інтереси.

Завершуючи аналіз психологічної сутності конфлікту та його ролі в життєдіяльності окремої людини та колективу в цілому, хотілося б привести слова Л.А.Петровської: “ Один і той самий конфлікт може бути деструктивним в одному відношенні  та конструктивним в іншому, грати негативну роль на одному етапі розвитку, при одних обставинах  і  позитивну – на іншому етапі, в іншій конкретній ситуації ”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

 

1. Алексєєва М.І. Педагогічний конфлікт очима психолога // Конфлікти в педагогічних системах. – Вінниця, 1997. – С. 16-18.
2. Бабосов Э.М. Конфликтология. – М., 1997. – 214 c.
3. Введение в общую теорию конфликтов.  Дмитриев А. В. , Кудрявцев В.Н, Кудрявцев С.Н.  -  М., 1993 г.
4. Гришина Н.В. Психология конфликта. – СПб, 2000. – 464 с.
5. Дойч М. Разрешение конфликта. Конструктивные и деструктивные процессы//Социально-политический журнал. 1997.
6. Ден Д. Преодоление разногласий. Санкт-Петербург, 1994
7. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. –1996. – 192 с.
8. Дмитриев Ф.В. Конфликтология. – М., 2000. – 320 с.
9. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. – К., Политиздат Украины, 1989. – 175 с.
10. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – СПб, 2000. – 368 с.
11. Коваль І.А. Психологічні особливості навчальних конфліктів  // Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К., 2002. – Т.IV, ч.3. – С. 86–96.
12. Конфликтология / Под ред. А.С. Кармина. – СПб, 1999. – 442 с.
13. Лупьян А.Я. Барьеры общения, конфликты, стресс... – Минск: Высшейша школа. – 1988. – 224 с.
14. Орлова Э.А., Филонов Л.В. Взаимодействие в конфликтной ситуации – некоторые факторы, определяющие ход взаимодействия // Психологические проблемы социальной регуляции поведения / Под ред. М.И. Бобневой, Е.В. Шороховой. – М.: Наука, 1976. – С. 319-342.
15. Пірен М. Основи конфліктології. – К., 1997. – 378 с.
16. Полозова Т.А. Межличностный конфликт в группе (теоретические принципы и опыт экспериментального исследования): Автореф. дис. ... канд. психол. наук. - М., 1980. - 18 с.
17. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М., 1973.  – 423 с.
18. Скотт Дж.Г. Конфликты, пути их преодоления. – К.: Внешторг, 1991. – 191 с.
19. Смолян Г.Л. Принципы исследования конфликта // Вопр. филос. – 1968. – № 8. – С. 35–41.
20. Социальный конфликт. Запрудский Ю.Г. Ростов на Дону, 1992.
21. Фрейд З. Психология "Я" и защитные механизмы. – М., 1992.
22. Фрустрация, конфликт, защита // Вопр. психол. – 1991. – № 6. – С. 69-82.
23. Хорни К. Ваши внутренние конфликты. – СПб., 1998. – 240 с.
24. Шейнов В.П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. – Минск., 1997. – 288 с.
25. Юнг К. Конфликты детской души. – М.: Канон, 1995.