Соціально – психологічні особливості розвитку емоційної культури студентів – психологів

У психологічній літературі зустрічаються поняття «культура емоцій» і «емоційна культура». Термін «культура емоцій» розуміється як цілісне динамічне особистісне утворення, яке представлене системою знань психолога про розвиток емоцій, умінням їх аналізувати, управлінням емоціями, наданням емоційної підтримки клієнту [4] .

Емоційну культуру дослідники розглядають в рамках особистісного або діяльнісного підхода. В.А. Сухомлинський виділяє наступні ознаки емоційної культури:

• культура відчуттів і сприймань;
• культура слова та емоційних станів;
• емоційна сприйнятливість світоглядних і моральних ідей, принципів, істин. [ 5 ] .

Термін « емоційна культура» вперше був запропонований П.М. Якобсоном. На його думку, емоційна культура включає в себе:

• емоційну чуйність;
• розвинену здатність розуміти, поважати і цінувати почуття інших людей, а також «входити» у світ переживань героїв творів літератури і мистецтв;
• вміння ділити свої переживання перед собою і оточуючими [6].

 А. І. Чебикін [7] виділяє  важливі показники емоційної  культури:

• емоційна регуляція , яка має на увазі адекватне емоційне реагування на певні ситуації в плані експресивності , емоційної виразності комунікацій ;

• емоційно - гуманістична спрямованість особистості;

• емоційно - пізнавальна активність.

Т.А. Пашко [8] вказує на наступні компоненти в структурі емоційної культури:

• когнітивний - знання про сутність емоцій людини, їх психологічних закономірностях, про факти, які визначають ступінь емоційності людини; знання способів формування умінь самоконтролю та саморегуляції та накопичення певного емоційного досвіду;

• емпатійний - вміння співпереживати, розпізнавати почуття інших людей, розуміти причини їх емоційних станів; емоційна чутливість і шанобливе ставлення до почуттів інших. У складі цього компоненту присутнє прагнення до прекрасного, бажання дарувати радість оточуючим і в цілому позитивне сприйняття навколишнього світу;

• рефлексивний - вміння розуміти власні емоції, вміння пояснювати власні емоції і відносин, причини їх виникнення; чітко сформовані вміння аналізувати в залежності від отриманих знань та особистого досвіду будь-які прояви свого емоційного життя;

• мотиваційний - наявність актуальної потреби в самоорганізації особистих переживань, в прагненні до стабільної і яскравою емоційного життя. Цей компонент визначається переважно вмістом емоційної складової ідеалу особистості;

• регулятивний - вміння управляти власними емоціями, бачити причини складності окремих життєвих ситуацій, які викликають негативні емоції, знаходити способи зміни життєвих ситуацій , які викликають позитивні емоції, визначають стратегію і тактику своїх дій, яке забезпечували б нормальне емоційний стан.

О.М. Кулеба [9] вказує на наявність у структурі емоційної культури шести компонентів: тезаурус особистості, емоційне багатство, загальну емоційну спрямованість, емпатію, креативність в області проявів емоцій, здатність до емоційно-вольової регуляції поведінки й діяльності, а також саморегуляції.

Узагальнюючи вищесказане, можна констатувати, що під поняттям «емоційна культура» дослідники розуміють складне, динамічне, багатокомпонентне утворення особистості .

Нас цікавить емоційна культура психолога, яку ми розглядаємо як складову частину його професійної культури . Слідуючи логіці, звернемося до поняття «професійна культура». В.А. Сластенін [10] визначає професійну культуру як складне системне утворення, що представляє собою упорядковану сукупність загальнолюдських ідей, професійно- ціннісних орієнтацій і якостей особистості, універсальних способів пізнання і гуманістичної технології психологічній діяльності .

Нам імпонує визначення І.Ф. Ісаєва [12], який під професійною  культурою розуміє міру і спосіб творчої самореалізації психолога в процесі  діяльності, спрямовані на створення, освоєння та впровадження  цінностей і технологій.

У нашому розумінні емоційна культура психолога виступає важливим компонентом його професійної культури. В якості структурних компонентів емоційної культури нами прийняті: аксіологічний, технологічний, особистісно-творчий .

Аксіологічний компонент емоційної культури включає в себе: прийняття цінності емоційних станів і проявів людини, наявність знань про емоційні аспектах, особливості емоційного життя і самому феномені емоцій.

Технологічний компонент емоційної культури - наявність здатності до адекватної перцепції та інтерпретації емоційних проявів клієнтів, умінь регулювати власні емоційні стани і прояви, встановлювати емоційний контакт з клієнтами.

Особистісно-творчий компонент емоційної культури передбачає прийняття емоційного стану та орієнтованість на створення емоційно - насичених умов для повноцінного життя, багатство і різноманітність емоційної сфери особистості .

Таким чином, представляється, що під емоційною культурою психолога слід розуміти міру і спосіб привласнення, розвитку та передачі емоційного досвіду, творчої самореалізації в процесі діяльності та спілкування.

 

1.3. Соціально - психологічні  особливості розвитку емоційної  культури особистості студента 

 

Проблема емоцiйної культури людини є однiєю з найбiльш актуальних в психологiї [2, 5, 8, 16]. В той час, коли рівень культури в суспільстві взагалі досить низький, постає питання виховання і формування нової особистості, яка б мала високий рівень емоційної культури, як складової загальної культури особистості [18]. Адже «культура – це сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства... це сфера духовного життя суспільства, що охоплює систему виховання, освіти, духовної творчості, а також установи й організації, що забезпечують їх функціонування (школи, вузи тощо)»[4].  Отже, поняття «емоційна культура» входить до більш ширшого поняття «психологічної культури», яке охоплює усю особистість людини.

Формуючи емоційну культуру, ми цим самим підвищуємо загальну психологічну культуру особистості. Формування емоцій людини – важлива умова розвитку її, як особистості. Лише коли вони стануть предметом стійких емоційних стосунків людини, її ідеали, обов'язки, норми поведінки перетворяться в реальні мотиви діяльності[16].

Ряд дослiджень [14, 22, 27] свiдчать про негативну тенденцiю щодо емоцiйної культури молодого поколiння на рiвнi пiдвищеної тривожностi, агресивностi, емоцiйної сензитивностi, емпатiї. Однiєю з причин такого становища у суспiльствi є недостатня увага до культури взагалi i до емоцiйної культури зокрема.

Оскiльки спроби вирiшити це питання в рамках iнших теорiй [27, 29, 30] розглядалися, але не охоплювали даної проблеми в цiлому. Немає дослiджень, якi б вивчали емоцiйну культуру з точки зору ii особливостей , функцiональних та структурних компонентiв структури особистості.

Емоційна культура психолога  становить синтез індивідуальних якостей, які проявляються у сприйнятті та усвідомленні культурних цінностей і спрямовані на творчу взаємодію з навколишнім середовищем та іншими людьми. Це і є її соціально – психологічні особливості. Як стверджує  А. Шевчук, ці особливості що характеризується ступенем усвідомлення культурних цінностей та відповідною поведінкою і виявляється:

- у ставленні до культурних цінностей - емоційно переживає, виявляє інтереси, смаки до красивих предметів, мистецьких творів, цінує їх;

- у мисленні - аналізує, порівнює красиве і некрасиве, проводить аналогію між природними і культурними явищами тощо;

- у духовно-практичній і продуктивній діяльності - сприймає культуру, виявляє почуття, здібності; діє згідно з правилами і проявляє творчість;

- у мистецькій або художній активності - ініціює зміни, втілює їх, докладає домірні зусилля для реалізації власного задуму тощо [7, с. 5-6].

Емоційна культура логічно входить до складу психофізіологічної культури, яка разом з мотиваційною, характерологічною, рефлексивною, едукаційною та інтелектуальною культурами є психологічними цінностями особистості [18].  На особистісні якості суттєво впливають індивідуальні характеристики людини (в тому числі і емоційний стан), які можуть як сприяти формуванню професійної майстерності і творчого підходу до трудової діяльності, так і перешкоджати професійному становленню [16] (надмірна емоційність).  Емоції включені в усі психічні процеси та стани людини. Будь-які вияви її активності супроводжуються емоційними переживаннями. Досить важливим є питання про співвідношення у людини емоцій та мислення [2, 3, 5, 7, 12, 16]. Завдяки мисленню, людина може свідомо оцінювати той чи інший вплив на організм, розуміти зміни в зовнішньому середовищі, їх значення для свого існування. В науковій літературі сьогодення загальнокультурні цінності розглядаються як одна з найважливіших умов психологічного розвитку індивіда [4, 6 та ін.]. Факторами, що є основопокладаючими в системі емоційної культури психолога [27] є:

по-перше, емоційна регуляція, що передбачає адекватне емоційне реагування на рівні експресивності, динаміки, емоційної виразності комунікацій;

по-друге, емоційно-гуманістична спрямованість особистості, що виявляється в емпатії;

по-третє, емоційно-антиципуючі здібності особистості;

по-четверте, емоційно-пізнавальна активність.

Розвиваючи їх, особистість може досягнути значного результату в своєму психофізіологічному розвитку, а разом і в загальнопсихологічному аспектах розвитку.

Розвиток емоційної культури [16, 18] можливий в трьох напрямках. Перший – розвиток емоційної регуляції, другий – формування правильного розуміння значення емоцій в людському житті, третій - цілеспрямоване введення сфери почуттів до навчально-пізнавальної діяльності.

Пізнання емоційної сфери людини, не зважаючи на свою тривалу історію, має ще багато невирішених завдань. Це пов'язано з тим, що емоції, будучи самостійним явищем психіки, дуже тісно переплітаються з іншими її проявами. Інтегруючись з пізнавальними процесами та особистісними якостями, вони утворюють єдність інтелектуального, креативного та емоційного. Результатом таких утворень є виникнення, функціонування та закріплення великої кількості особистісних якостей як стійких утворень в поведінці та діяльності.

Висновки до розділу І

Емоційна культура — це інтегративна сукупність якостей особистості, знань про емоційну сферу людини, необхідних для її життєдіяльності, комунікативних умінь та вмінь керувати емоційними станами й емоційними реакціями.

Структура емоційної культури складається з таких компонентів, як: певні якості особистості (емоційне відчуття (емоційність), толерантність та емпатія (естетика людських стосунків), емоційна пам’ять, фантазія (уява, образне мислення, інтелект), уміння емоційної регуляції діяльності, знання про суть, значення, роль емоцій у житті людини, знання, що розкривають багатство емоційних реакцій людини, знання, що розкривають шляхи та засоби збагачення емоційної сфери й управління емоціями, знання емоційно-експресивних засобів мовлення.

А також розвиток емоційної культури можливий в трьох напрямках. Перший – розвиток емоційної регуляції, другий – формування правильного розуміння значення емоцій в людському житті, третій - цілеспрямоване введення сфери почуттів до навчально-пізнавальної діяльності.

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ЕСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО- ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТА - ПСИХОЛОГА

2.1. Методологічні  засади експериментального дослідження  соціально – психологічних особливостей  розвитку емоційної культури  студента – психолога

 

Методологія з позицій сучасної науки охоплює щонайменше три рівні аналізу. По-перше, це загальна методологія, або мета методологія наукового дослідження, що репрезентує собою філософський підхід до явищ дійсності. Другий рівень методології можна визначити як системно-структурні методологічні розробки окремої наукової дисципліни, що представляють собою реалізацію загально-філософських принципів при дослідженні специфічного предмета. Третій рівень методології - сукупність конкретних методів (способів отримання емпіричних даних) дослідження, що становлять важливу суттєву частину будь-якої системи наукового знання.

Відповідно до спеціальної методології, психологічне дослідження соціально – психологічних особливостей емоційної культури студентів – психологів має базуватися на певних принципах, тобто загальних вихідних положеннях, котрі зумовлюють взаємодію дослідника із психологічними реаліями світу. Основним принципом, який забезпечує вивчення психологічної реальності процесу розвитку та формування емоційної культури, основних її етапів та механізмів.

Особливий акцент необхідно зробити на принципові психологічного дослідження, який полягає у відображенні об’єктивної істини, перевірці закономірностей, що вивчаються на практиці, суворої об'єктивності при вивченні психічної реальності у процесі життєдіяльності студентів - психологів.

Принцип об'єктивності означає вивчення об'єктивних закономірностей розвитку психологічно орієнтованого середовища, яке розглядається в сукупності фактів і подій — суперечливих і багатогранних, позитивних і негативних, типових і нетипових; розв'язує проблему взаємозв'язку об'єктивного та суб'єктивного в соціальній психології. Цей принцип вимагає, щоб використані в дослідженні методи й позиція дослідника не впливали на здобуті результати. При цьому об'єктивність наукових висновків та інформації характеризується такими показниками, як точність, обґрунтованість, надійність, достовірність, наукова аргументація.