Соціально – психологічні особливості розвитку емоційної культури студентів – психологів

Отже, виявлена ​​ними динаміка емпатійного процесу така: співпереживання - співчуття - імпульс до сприяння - реальна дія.

Як уже підкреслювалося, ця динаміка - односпрямований процес. І те, що в дослідженні Т. П. Гаврилової стверджується, що він різноспрямований, пояснюється тим, що спостерігає часто стикається в житті не з закінченими і повними емпатійних процесами, а з їх укороченими модифікаціями, які виступають у вигляді обірваних на якомусь ланці емпатійних ланцюжків. Чим спочатку коротше цей ланцюжок, тим далі стоїть емпатійних процес від свого кінцевого ланки - реального сприяння іншому, що власне і є результатом емпатійного процесу.

У цілому, емпатія - це соціально-психологічна властивість особистості. Воно являє собою сукупність соціально-психологічних здібностей індивіда, за допомогою яких ця властивість розкривається як об'єкту, так і суб'єкту емпатії.

Тому в основу дослідження було взято усі потрібні показники, які взаємопов’язані із протіканням процесу розвитку емоційної культури студента – психолога. Так як емпатія є одною із складових емоційної культури.

Провівши дослідження та опрацювавши отримані результати, за методикою дослідження емоційного відгукування, ми виокремили такі показники, де чітко простежується високий рівень емоційного відукування у студентів – психологів Вінницького державного педагогічного університету(16 студентів) , що може свідчити про усвідомленість студента - психолога емоцій інших, що проявляється у формі співчуття,переживання, чи то спів радість чи спів смуток (Табл. 1) (Додаток Г ). Низький рівень емоційного відгукування також присутній у студентів – психологів (17 студентів), що говорить не здатність розуміти та співпереживати  клієнта під час професійної діяльності та підчас спілкування. Можливість частково розуміти емоції та емоційні реакції співрозмовника мають середній рівень емоційного відгукування (12 студентів).

Розглядаючи «перешкоди» у встановленні емоційних контактів студентів – психологів, можна охарактеризувати шкали перешкод (Табл. 2) (Додаток Д). У таблиці 2 ми бачимо, що переважна більшість студентів не мають проблем у процесі налагодження емоційних контактів у спілкуванні. Тому вияв даного рівня говорить про те, що у студентів  - психологів на достатньому рівні розвинене прагнення розширювати сферу своєї взаємодії, здатність до легкого налагодження контакту. Тому без заперечень можна засвідчити, що рівень комунікабельності та емоційного зв’язку під час спілкування частково       відповідає рівню емоційного відгукування (28 студентів), і це супроводжується помірною взаємодією із емпатією, що в результаті проявляється у спілкуванні студентів  - психологів, який має відповідати їхнім віковим нормам. 

Щоб проходив ефективний розвиток емоційної культури – потрібно, щоб у студентів – психологів успішно пройшов процес розвитку емпатійних здібностей, тобто здатності людини пристосовуватися до емоцій та емоційних станів інших, а також розуміння та усвідомлення своїх почуттів та емоцій. Тому слід звернути увагу на показники рівня  емпатичних здібностей (Табл. 3)(Додаток Е) для підтвердження результатів таблиці 1.

Для більш чіткого обґрунтування результатів дослідження ми визначили загальний рівень розвитку емпатичних здібностей і отримали наступні показники (Табл. 4) (Додаток Є). Перш за все, слід відмітити те, що в студентів – психологів дуже низький рівень розвиток емпатичних здібностей (5 студентів), що може свідчити про велику роль низького рівня усвідомлення своїх почуттів, перевищує раціональне мислення у спілкуванні, разом із тим важко розуміються емоції та почуття оточуючих. Результатом цього може бути те, що у студентів  - психологів першого курсу емпатичні здібності в процесі розвитку. Але, зважаючи на індивідуальні особливості, не кожен студент - психолог охоплює ті чи інші знання для того, щоб розвинути свої емпатійні здібності і оволодіти основними методами розвитку емоційної сфери, а саме емпатичних здібностей  для активної взаємодії із клієнтами та ефективного професійного зростання.

Розглядаючи  результати дослідження рівня емпатичних здібностей високого рівня розвитку серед студентів – психологів не має.  Це дає змогу стверджувати, що хоча їх рівень розвитку емпатійних здібностей середній (10 студентів), але рівень емоційного відгукування високий (16 студентів) достатній для того, щоб орієнтуватися у емоціях своїх та співбесідника та взаємодіяти із ним.

Не без уваги залишаються показник  заниженого рівня розвитку емпатійних здібностей ( 20 студентів), що підтверджує те, наскільки студенти  - психологи  знаходяться у процесі розвитку емпатії, усвідомлюють власні та почуття оточуючих.

Слід зробити висновок, що розглядаючи різні показники експериментального дослідження соціально – психологічних осособливостей розвитку емоційної культури студентів – психологів, окреслюється наступна картина: студенти – психологи мають середній рівень розвитку емоційного відгукування та середній рівень розвитку емпатійних, тобто розвиток емоційної культури студентів – психологів знаходиться не на достатньому рівні  для ефективної та повноціноціної професійної діяльності.

 

2.3. Експериментальне  дослідження взаємозв’язку рівня розвитку емоційного відгукування та загального рівня розвитку емпатичних здібностей студентів – психологів

 

Для визначення міри зв’язку між показниками «рівня емоційного відгукування» та «рівня розвитку емпатичних здібностей» ми використали   t – критерій Стюдента. Вибірка обсягом 35 опонентів, які є студентами – психологами, першого курсу, Вінницького державного педагогічного університету ім. М.М. Коцюбинського, Інституту педагогіки, психології та мистецтв (Додаток Ж). Основними показниками, на основі яких проводився кореляційний зв’язок, слугували рівень емоційного вігукування та рівень емпатичних здібностей студентів  - психологів. Показники ми отримали на основі проведених методик (Додаток А, Б).

Перед початком обрахування результатів ми сформулювали  гіпотези:

1. Н0: рівень емоційного  вігукування не залежить від  розвитку рівеня емпатичних здібностей  студентів  - психологів.

2. Н1: рівень емоційного  вігукування студентів – психологів  залежить від рівня емпатичних  здібностей.

Обрахувавши, отримали наступний результат:  показник t емп.= 4.5, звідси за табличними значеннями t – критерій Стюдента визначили критичні значення:

tкр.=

Ми бачимо, що tемп.>tкр., тому відкидається гіпотеза Но і приймається Н1.

Кореляційний аналіз показав, що найбільше кореляційних зв’язків виявлено за такими показниками як емоційне відгукуваня та емпатичні здібності студентів – психологів. Подальший аналіз отриманих даних дозволив дійти висновку, що між емоційним відгукуваням та емпатичними здібностями існує істотний кореляційний зв’язок, адже за результатами експереметнального дослідження підтвердилася гіпотеза Н1, тобто рівень емоційного вігукування студентів – психологів залежить від рівня емпатичних здібностей.

Отже, на основі проведеного експериментального дослідження взаємозв’язку емоційного відгукування та емпатичних здібностей студентів – психологів ми отримали наступні результати: високий рівень емоційного відгукування простежується у студентів – психологів ВДПУ ім. М.М. Коцюбинського (16 студентів) в той час, коли  рівень емпатичних здібностей середній  (10 студентів) та занижений (20 студентів). 

Загалом, можна зробити висновок, що рівень емоційного відгукування впливає на апатичні, і це супроводжується помірною взаємодією у процесі їх розвитку, що в результаті проявляється у не зовсім достатньому рівню  розвитку емпатійних здібностей студентів – психологів, який має відповідати їхнім віковим нормам. 

Для того, щоб експериментально підтвердити результати нами було проведено кореляційний зв’язок між показниками емоційного відгукування і емпатійними здібностями у студентів – психологів. Виявилось, що гіпотеза Но відхиляється і на рівні значимості приймається альтернативна гіпотеза Н1 про те, що рівень емоційного вігукування студентів – психологів залежить від рівня емпатичних здібностей.

На підґрунті одержаних у процесі результатів зроблено висновок про істотний зв’язок та сталий характер між компонентами експерементального дослідження, тобто між показниками емоційного вігукування студентів – психологів і рівня емпатичних здібностей.

Висновок до розділу II

Отже, ми описали емпіричне розвитку емоційної культури студентів – психологів, а саме основні її складові емпатичні здібності та рівень емоційного відгукування. Зокрема, перерахували використані у дослідженні методи (з'ясовується їх мета, діагностичні можливості), описали умови проведення дослідження, місце проведення, кількість учасників дослідження. Основні результати дослідження викладено у таблицях, що відображають кількісні показники відповідей респондентів. На основі експериментального дослідження порівнюються результати діагностики рівня розвитку емоційного відгукування та розвиток емпатійних, серед яких виявлено кореляційний зв’язок. Який показує істотну залежність показників емоційного відгукування від розвитку емпатійних здібностей студентів – психологів.

 

 

 

РОЗДІЛ III. ПСИХОПРОФІЛАКТИКА ТА МЕТОДИ КОРЕКЦІЇ З РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТА - ПСИХОЛОГА

3.1. Методологічні  засади організації та проведення  психологічної кореції

Вибір вихідної теоретичної позиції для надання професійного впливу на внутрішній світ іншої людини є для психолога основним моментом під час розв’язання питання про зміст взаємодії з клієнтом.

Ухвалення рішення щодо психологічної корекції та шляхів її здійснення визначається уявленням психолога про зміст своєї корекційної роботи. Визначення психологічної корекції — це обґрунтований вплив психолога на окремі характеристики внутрішнього світу людини, тобто психолог має справу з конкретними проявами бажань, переживань, пізнавальних процесів і дій людини. Вплив здійснюється на підставі теоретичного уявлення про норми: здійснення дій;

• змісту переживань;
• проходження пізнавальних процесів;
• цілепокладання в тому або іншому конкретному віковому періоді.

Психолог використовує психодіагносіичну інформацію для зіставлення її з теоретичними даними про закономірності вікового розвитку і складає програму корекційної роботи з конкретною людиною або групою людей. Інакше кажучи, психолог, який займається корекцією, працює за такою схемою:

• Що є?
• Що повинно бути?
• Що потрібно зробити, щоб відбулося те, що повинно бути?

Основною науковою категорією щодо розв’язання цих питань є кате-горія норми психічного розвитку, яка дозволяє обґрунтувати системний підхід до роботи психолога.

Здійснюючи цей вид діяльності, важливо виділити аспекти психо- діагностичного аналізу:

1) нейропсихологічний;

2) загальнопсихологічний;

3) психолого-віковий.

На першому, нейропсихологічному рівні психолог, аналізуючи психодіагностичні дані, може зробити висновок про мозкову організацію досліджуваного явища. Про це детально можна дізнатися з робіт А. Р. Лурія, Е. Д. Хомської та ін. Знання про функціональну організацію мозку, про локальні ураження мозку та основні принципи локалізації функцій дозволяють обрати адекватні засоби і способи впливу в корекційній роботі.

Загальнопсихологічний рівень аналізу змісту норми психічного роз-витку передбачає використання даних про основні закономірності та механізми функціонування внутрішнього світу людини.

Психолого-віковий рівень аналізу змісту норми психологічного роз-витку дозволяє конкретизувати загальнопсихологічні дані для їх вивчення психологом.

Звичайно, психологові не потрібно замінювати роботу нейропсихолога. Спільна робота фахівців різного профілю — умова ефективності під час проведення психологічної корекції.

Проте, основні відомості в галузі нейропсихології повинні складати початкову теоретичну базу психолога. Які це дані?

По-перше, — це дані про основні функціональні блоки мозку (регуляції тонусу і недремності; прийому, переробки та зберігання інформації; програмування, регуляції і контролю складних форм поведінки), а також їх тісну взаємодію.

По-друге, необхідними є знання про основні синдроми локальних по-рушень мозку.

Кора мозку, що входить до складу вторинних зон, зазнає дії трьох законів:

1) вона побудована ієрархічно, тому порушення в ранньому віці нижчих зон призводить до недорозвинення вищих зон кори. У дорослого про-відне місце переходить до вищих зон кори;

2) закон спадної специфічності ієрархічно побудованих зон кори. Вторинні зони володіють вже меншою модальною специфічністю;

3) закон прогресивної латералізації функцій, тобто зв’язки функцій

із певною півкулею мозку в міру переходу від первинних зон кори до вторинних і далі до третинних зон. На сьогодні ця проблема домінантності півкуль є дуже актуальною і розглядається в багатьох педагогічних теоріях.

У своїх роботах А. Р. Лурія відзначав, що абсолютна домінантність лівої півкулі зустрічається не завжди, і таким чином, закон латералізації має лише відносний характер.