Соціально – психологічні особливості розвитку емоційної культури студентів – психологів

Якщо корекційна робота будується як групове або індивідуальне навчання для контролю за її ефективністю, то можна застосовувати прин-ципи побудови формувального експерименту як одного з методів академічної психології.

Схема перевірки ефективності корекційного впливу

I етап — здійснення вимірювання, що констатує, у контрольній та експериментальній групах. Контрольна група — це група, до якої не буде застосований корекційний вплив. Експериментальна група — це група, до якої він буде застосований.

II етап — здійснення корекційного впливу на експериментальну групу.

III етап — проведення діагностичного вимірювання в експеримен-тальній і контрольній групах. Зіставлення результатів вимірювання, що констатує, і діагностичного вимірювання в контрольній групі; зіставлення результатів вимірювання, що констатує, та діагностичного вимірювання в експериментальній групі. Порівняння цих результатів між собою із засто-суванням статистичних методів.

Застосування цієї схеми для аналізу результатів корекційного впливу дає можливість робити висновок про його ефективність.

Велике значення для ефективної психологічної корекції має повна та достовірна психологічна інформація про людину:

• конкретні знання про конкретну людину;

• знання про її близьких, про соціальну та економічну обстановку, яка її оточує;

•  знання, що характеризують її як біологічну істоту, тощо.

Всі ці знання дозволяють зробити висновок про стать, вік, способи мислення людини, її почуття і бажання, можливості її дії в навколишньому світі. Про людину свідчать і предмети, що створені нею і нею використо-вуються.

Отже, найважливіша властивість інформації про індивідуальність людини — вона створена іншими, передається їй і після засвоєння стає основою саморегуляції.

Фактори визначення ефективності психокорекції

• Очікування клієнта.
• Значення для клієнта звільнення від наявних проблем.
• Характер проблем клієнта.
• Готовність клієнта до взаємодії.
• Очікування психолога, який здійснює корекційні заходи.
• Професійний та особистісний досвід психолога.
• Специфічний вплив конкретних методів психокорекції.
• Основні компоненти професійної готовності до корекційної діяльності
• Теоретичний компонент (знання теоретичних основ корекційної робо¬ти, основних засобів корекції).
• Практичний компонент (володіння конкретними методами та методи-ками корекції).
• Особистісна готовність (психологічне відпрацювання психологом осо- бистісних проблем у сферах, які він коригуватиме у клієнта). Враховуючи все зазначене вище, необхідно наголосити на необхідності спеціальних вимог до практичного психолога, який здійснює психокорек- ційні заходи.

Принципи створення корекційних програм

Основними етапами психокорекційної роботи є діагноз, прогноз, створення психологічної програми, її виконання та аналіз ефективності. У діагнозі фіксуються показники психічного розвитку, їхня відповідність нормам, формулюється гіпотеза щодо причини відхилень. Особливостями корекційної програми є наявність суто психологічної та педагогічної частин.

Під час складання та вибору стратегії необхідно брати до уваги низку певних принципів, які визначають мету, завдання корекції, методи і засоби психологічного впливу, а саме:

• системність корекційних, профілактичних та розвивальних завдань; єдність корекції та діагностики; пріоритетність корекції каузального типу;
• діяльний принцип; 
• необхідність дотримання вікових, психологічних, особистіших особли-востей клієнта;
• комплексний підхід;
• активне використання найближчого соціального кола в корекційній програмі;
• опора на різні рівні організації психічних процесів;
• повільність ускладнення матеріалу;
• врахування емоційної складності матеріалу.

Основні корекційні програми, їх зміст, мета та завдання спрямовуються на виявлення проблем, які потребують корекційних заходів (відставання в розумовому розвитку, знижена навчальна мотивація, труднощі у спілку¬ванні), та на їх подолання.

Проблеми ефективності психологічної корекції в роботі практичного психолога можна розподілити на рівні:

• постановки мети і завдань корекційної роботи;
• розв’язання реальних труднощів розвитку.

Необхідно враховувати, що ефективність корекційної програми залежить від кількості витраченого часу, тривалості процесу тощо.

Основні вимоги щодо складання психокорекційних програм

1. Чітке формулювання мети корекції.

2. Визначення кола питань, що конкретизують мету корекційної програми.

3. Визначення стратегії і тактики проведення корекційної роботи.

4. Добирання конкретних методик і технік для роботи.

5. Підготовка необхідних матеріалів та обладнання.

6. Чітке визначення форми корекційної роботи (групова, індивідуальна або змішана).

7. Визначення загального часу для здійснення всієї корекційної про-грами.

8. Визначення періодичності зустрічей та їх тривалості.

9. Розробка конкретної корекційної програми в цілому та визначення змісту кожного корекційного заняття.

10. Планування форм участі інших осіб (педагогів, медиків, соціальних педагогів тощо).

11. Визначення форм контролю динаміки проходження корекційної роботи.

12. Реалізація корекційної програми і внесення доповнень та змін до про-грами під час роботи.

13. Оцінка ефективності реалізованої програми.

Після завершення програми складається психологічний  висновок про мету, завдання та результат реалізованої корекційної програми з оцінкою її ефективності.

 

3.3. Психологічні  підходи до корекції емпатійності студентів – психологів

 

З метою виявлення наявного рівня розвитку емоційної культури студентів  - психолгів було проведено емпіричне дослідження зі студентами  першого курсу, факультету психології, Вінницького державного педагогічного університету ім. М.М. Коцюбинського за допомогою методик«Дослідження емоційного відгукування» (А. Мехрабіен і Н. Ейнштейн) (Додаток А),  «Методика діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів» (В.В. Бойка) (Додаток Б), «Методика діагностики рівня емпатійних здібностей» (В.В. Бойао) (Додаток В). Вибірка становила 35 чоловік.

З метою вдосконалення рівня розвитку емоційної культури студентів – психологів, а саме основної складової емоційної культури, емпатії була створена спеціальна програма психологічного тренінгу.

Програма складається із 10 тренінгових занять, розрахованих на 2,5-3 годинну групову роботу один-два рази на тиждень (Додаток З).

В межах даної програми основний акцент робиться на розвитку емпатійності студентів – психологів за допомогою включення учасників у систему взаємодії «психолог-клієнт», тобто розвиток провідної професійно важливої якості здійснюється на прикладах майбутньої практичної діяльності. Власне така специфіка побудови тренінгової програми, на нашу думку, найбільше сприяє в реалізації намічених завдань.

Основними завданнями програми є:

1) розвиток емоційної  чутливості, проникливості та емпатійності  учасників;

2) формування гуманістичної  та альтруїстичної спрямованості  на іншу людину, що лежить в  основі емпатії;

3) розвиток навичок активного  емпатійного слухання;

4) формування здатності  розуміти та проникати у різні  психоемоційні стани іншої людини  і вступати в контакт з її  переживаннями;

5) освоєння моделей ефективної  емпатійної взаємодії в системі  „психолог-клієнт”;

6) формування позитивної  орієнтації безумовного прийняття  себе та інших;

7) освоєння навичок надання  психологічної підтримки та емпатійного  сприяння (допомоги) клієнту;

8) розвиток рефлексивних  здібностей, самоаналізу та самопізнання.

Соціально-психологічний тренінг являє собою сукупність активних методів навчання практичної психології і передбачає групову форму роботи. Ефективність та практична значущість групової роботи для формування й розвитку професійно важливих якостей майбутнього фахівця визначається наступними перевагами.

По перше, як зазначає К. Рудестам, група відображає суспільство в мініатюрі, адже по суті у тренінгу моделюється система взаємовідносин і взаємозв’язків, характерних для реального життя учасників. А саме завдяки цьому їм дається можливість побачити і проаналізувати в умовах психологічної безпеки закономірності спілкування та поведінки інших людей і самих себе.

По друге, у групі людина також може навчитися нових вміннь, по експериментувати з різними стилями стосунків серед рівних партнерів. А найважливіше, що в ході групової роботи учасники можуть ідентифікувати себе з іншими, „зіграти” роль іншої людини чи поставити себе на її місце. Це сприяє кращому розумінню партнера по спілкуванню та самого себе, освоєнню нових ефективних способів поведінки, які застосовуються іншими. При цьому виникає емоційний зв’язок,  розвивається співпереживання, емпатія, які сприяють особистісному росту та розвитку самосвідомості.

І.В.Вачков вказує на те, що групова форма роботи стосується змін у сфері соціально-психологічної компетентності, вміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, розуміти інших людей, вибирати та реалізовувати адекватні форми спілкування [2].

По третє, як відомо, більшість ефективних змін особистості відбуваються саме в груповому, а не в індивідуальному контексті. Адже для того, щоб виявити і змінити свої не адаптивні установки і виробити нові форми поведінки, люди повинні вчитися бачити себе такими, якими їх бачать інші. Цьому сприяє, за словами К.Рудестама, можливість у процесі групової роботи отримати  безоцінний зворотній зв’язок від учасників тренінгу, який дозволяє побачити своє відображення в очах інших людей.

Підсумовуючи вищесказане, відзначимо, що обрана форма групової роботи сприяє ефективній реалізації основної мети та завдань нашого дослідження, оскільки дозволяє забезпечити оптимальні умови для підвищення емпатійності майбутніх практичних психологів.

З метою реалізації поставленої мети та завдань програми використовувались наступні методи: групова дискусія, міні-лекція, ігрові методи (ситуаційно-рольові, рольові ігри та ін.), психомалюнок, психогімнастика (рухавки), вправи (вправи-релаксації, вправи-привітання, вправи для виявлення очікувань учасників, для сприяння міжособистісному спілкуванню, для згуртування групи, для активізації учасників, аналіз проблемних ситуацій тощо), казкотерапія, відеофільм. В основу побудови програми лягли положення та вправи вітчизняних і зарубіжних психологів-дослідників та практиків, зокрема, І.Вачкова, Н.Самоукіної, В.Большакова, Г.Марасанова, В.Перусінського, Л.Петровської, Ю.Пахомова, Т.Яценко, О.Главника та ін. У структуру тренгінгових занять включено 74 вправи, створеними завдяки інтеграції теоретичного матеріалу та набутого практичного досвіду. Введення  домашніх завдань на кожному етапі тренінгу було зумовлено необхідністю забезпечити безперервність розвитку емпатійності, показати зв’язок практичних занять в аудиторії із реальним життям, запустити механізми самоаналізу, рефлексії та внутрішньої особистісної роботи кожного учасника.

Висновок до розділу III

Емоції необхідні для соціалізації, для особистісного та когнітивного зростання. Емоційне життя спирається на сприйняття, пізнання, соціальний досвід і в той же час зміни в емоційному житті відбиваються на когнітивному і соціальному розвитку особистості. Емоційна культура студента психолога впливає на професійний ріст, професіоналізм та уміння взаємодія з клієнтом, розвиток емпатії та розуміння проблем клієнта на емоційному рівні, при цьому не переносячи їх на себе та своє життя. Саме тому в нашій роботі досліджуються соціально – психологічні особливості розвитку емоційної культури студентів психологів.

Тому ми у даному розділі проаналізували основні методологічні засади організації та проведення психологічної кореції, визначили особливості отримання психологічної інформації, особливості використання психологічної інформації,  висвітлили проблеми ефективності психологічної корекції  та принципи створення корекційної програми. Також були нами наведені фактори визначення ефективності психокорекції

Також запропонували практичний внесок «Програма соціально-психлогічного тренінгу з розвитку емпатії майбутніх практичних психологів», за допомогою якої ми зможемо підвищити рівень емпатичних здібностей студентів – психологів, а саме: розвиток вміння активного, емпатійного слухання, здатності розуміти іншу людину; вміння ставити себе на місце іншого, розпізнавати емоції, виражені невербально посилення емоційної чутливості та спостережливості учасників; самопізнання та пізнання учасників; розвиток вміння розуміти, відображати і переживати психоемоційні стани іншого у різних життєвих ситуаціях; посилення емоційної чутливості та емпатійності учасників; підвищення рівня прийняття себе, самооцінки; формування навичок ефективної комунікації (з клієнтом); освоєння нових моделей емпатійної взаємодії .