Шпаргалка по "Психологии"

— стиль спілкування — дистанція, яка є вираженням авторитарного стилю, який позитивно впливає на зовнішні показники дисципліни, організованість учнів, але може призвести до особистісних змін — конформізму, фрустрації, неадекватності самооцінки, зниження рівня домагань.

— стиль спілкування "— залякування та загравання, що є свідченням професійної недосконалості педагога.

Чим більше серед учителів і вихователів виявиться різноманітних особистостей) тим імовірніше, що вони навчать і виховають дітей, які мають безліччю різних і одночасно корисних індивідуальних якостей.

Розглянемо основні, ознаки індивідуального стилю педагогічної діяльності. Він виявляється:

- у темпераменті (час і швидкість реакції, індивідуальний  темп роботи, емоційна откликаемость);

- у характері  реакцій на ті чи інші педагогічні  ситуації;

- у виборі  методів навчання;

- в підборі  засобів виховання;

- у стилі  педагогічного спілкування;

- у реагуванні  на дії н вчинки дітей;

- в манері  поведінки;

- у перевазі  тих чи інших видів заохочень  і покарань;

- у застосуванні  засобів психолого-педагогічного  впливу на дітей.

Говорячи про індивідуальному стилі педагогічної діяльності, зазвичай і печуть на увазі, що, вибираючи ті чи інші засоби педагогічного впливу і форми поведінки, педагог враховує свої індивідуальні схильності. Педагоги, що володіють різною індивідуальністю, з безлічі навчальних і виховних завдань можуть вибрати ті самі, але реалізують їх по-різному.

88. Соціальна  ситуація розвитку дитини дошкільного  віку

Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає становлення особистості дитини.

Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його знайомства з оточуючою дійсністю. Провідним засобом спілкування у дошкільників є мова. Молодші дошкільники задають "тисячі" запитань.

У дошкільному віці виникає й інша форма спілкування — особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей і своїх власних з погляду моральних норм. Та для розмови на цю тему необхідний більш високий рівень інтелекту. Особистісне спілкування найбільш ефективно підготовлює дитину до навчання в школі, де доведеться слухати дорослого, уважно вбирати в себе все те, що буде говорити вчитель.

Важливу роль у формуванні особистості дитини має потреба у спілкуванні з однолітками, в оточенні яких він знаходиться з перших днів життя. Між дітьми можуть виникати найрізноманітніші форми взаємин. Тому дуже важливо, щоб дитина з самого початку перебування в дошкільному закладі, здобувала позитивний досвід співробітництва, взаємодопомоги.

На третьому році життя взаємини між дітьми виникають, в основному, на основі дій з предметами, іграшками. Ці дії набувають сумісний, взаємозалежний характер. Діти старшого дошкільного віку в сумісній діяльності вже засвоюють такі форми співробітництва: чергують і узгоджують дії; сумісно виконують одну операцію; контролюють дії партнера, виправляють його помилки; допомагають партнеру, виконують частину його роботи; приймають зауваження партнера, виправляють свої помилки.

У процесі сумісної діяльності діти набувають досвіду керівництва іншими дітьми, досвіду підкорення. Прагнення до керівництва у дошкільників визначається емоційним відношенням до своєї діяльності, а не позицією керівника. Діти дошкільники ще недостатньо усвідомлюють боротьбу за керівництво.

 

У дошкільників продовжують розвиватися способи спілкування. Генетично найбільш ранньою формою спілкування є наслідування. А.В. Запорожець відмічає, що довільне наслідування дитини є одним із шляхів оволодіння суспільним досвідом.

Впродовж дошкільного віку у дитини змінюється характер наслідування. Якщо молодший дошкільник наслідував окремі форми поведінки дорослих і однолітків, то старший дошкільник не сліпо наслідує, а свідомо засвоює зразки норм поведінки.

Дитина-дошкільник має велике бажання включитися в доросле життя, активно в ньому брати участь.

На рубежі раннього і дошкільного віку виникають перші види дитячих ігор. Це, перш за все, режисерська гра. За нею зразу ж з'являється образно-рольова гра. В ній дитина уявляє себе ким завгодно і відповідно діє.

У дошкільному віці в діяльності дитини з'являються елементи праці. В праці формуються моральні якості дитини, почуття обов'язку, поваги до людей. Дуже важливо, щоб дитина переживала позитивні почуття, які стимулюють, розвиток інтересу до праці.

Значний вплив на розумовий розвиток дитини мас навчання. На початок дошкільного віку психічний розвиток дитини досягає такого рівня, при якому можна формувати рухові, мовні, сенсорні та ряд інтелектуальних навичок, з'являється можливість вводити елементи навчальної діяльності.

Важливим елементом, що визначає характер учіння дошкільника є відношення дитини до вимог дорослого. Протягом дошкільного віку дитина вчиться засвоювати ці вимоги і перетворювати їх у свої цілі і завдання. Успіх учіння дошкільника значною мірою залежить від функцій між учасниками процесу та наявністю певних умов.

89. Вибір  життєвих цілей та розвиток  творчої активності в юнацькому  віці. Юнацька субкультура

У вітчизняній психології ранній юнацький вік визначається в межах від 14—13 років до 17—18, який співпадає з періодом навчання в старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, училищах.

Юність надходить більш плавно. В юнацькому віці в основному завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання, серцево-судинна система починає працювати гармонійно, уповільнюється темп росту тіла, помітно збільшується м'язова сила, зростає працездатність, закінчується формування й функціональний розвиток органів і тканин. Більшість юнаків та дівчаток знаходяться вже в постпубертатному періоді. Тілесна конституція, особливо обличчя, стає дорослою, специфічно індивідуальною. Зникає характерна для підлітків збудливість, неврівноваженість.

Але слід зазначити, що криза підліткового віку припадає на кінець періоду. Саме тому в перехідний період до юнацтва загострюються протиріччя. Вони пов'язані з вирішенням питання проте, що робити далі — навчатись в школі X—XI кл., піти в училище, почати працювати? Ці питання пов'язані з професійним дійовим самовизначенням. Але воно вимагає розібратись і у власних інтересах, нахилах, здібностях, і не тільки будувати плани, а й реалізовувати їх. Зростає відповідальність, бо кожна помилка може мати драматичний характер. Завдання професійного самовизначення в другий раз вирішується по закінченню школи, коли планується або обрати одержання вищої освіти, або безпосередньо включитись у трудову діяльність. Труднощі самовизначення посилюються сучасним періодом нашого життя, періодом соціально-економічних змін у країні, коли ні батьки, ні школа не спроможні надати юнакові вирішальну допомогу в питанні вибору професії. Професійне самовизначення як самостійне і незалежне визначення життєвої перспективи й вибір майбутньої професії — найголовніше завдання розвитку в ранньому юнацтві.

Юність - унікальний період входження в світ культури: театри, концертні зали, музеї, заряджають енергією на все життя. На все життя залишаються в пам'яті і переживання, що пов'язані з першою дружбою та першим коханням.

Молодіжні субкультури - феномен міської культури західного типу. У ньому відбилися різноманітні процеси, що протікають у релігійному, ідеологічної, політичної сферах, сфері економіки та моди.

 Основний  фактор, що привертає молодь в  субкультури - прагнення придбати  зовнішні, формальні характеристики, що дозволяють виділятися із загальної знеособленої маси населення мегаполісу. Тому, незважаючи на декларування представниками субкультури своєї прихильності яких-небудь ідеологічних, релігійних, політичних концепцій, зазвичай вони не особливо вникають в них і в основному об'єднуються за зовнішніми характеристиками - одяг, зачіски, музика, місця спілкування і т.д.

 Іноді  група активно виробляє норми  або цінності, які явно суперечать  пануючій культурі, її змістом  і формами. На основі таких  норм і цінностей формується  контркультура. Відомий приклад контркультури - хіпі 60-х років або "система" в Росії 80-х років.

 Елементи, як субкультури, і контркультури  виявляються в культурі сучасної  молоді в Росії. Під молодіжною  субкультурою інтереси молодого  покоління, володіє спільністю стилю життя, поведінки, групових норм, цінностей і стереотипів.

90. Психологічний  клімат у педагогічному колективі

Соціально-психологічний клімат у колективі — стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу.

   У  колективі соціально-психологічний  клімат виконує консолідуючу (згуртування  колективу, об'єднання зусиль для  розв'язання навчально-виховних  завдань); стимулюючу (реалізація емоційного  потенціалу, життєвої енергії колективу); стабілізуючу (забезпечення стійкості внутріколективних відносин, створення передумови для успішної адаптації нових учасників); регулюючу (утвердження норм взаємин, етичного оцінювання поведінки індивідів) функції.

   На  соціально-психологічний клімат у педколективі впливають зміст праці та ступінь задоволеності людей нею; умови праці й побуту та задоволеність ними; міжособистісні стосунки; стиль керівництва, особистість керівника.

   За  змістом і спрямуванням соціально-психологічний  клімат у колективі може відповідати одному з таких типів:

   Сприятливий  тип. Його характеризують: довіра, доброзичливість, чуйність, висока взаємовимогливість  і ділова критика; вільне висловлювання  власної думки під час обговорення  питань, що стосуються колективу; відсутність тиску керівника на підлеглих і визнання за ними права приймати важливі для колективу рішення; поінформованість усіх про завдання колективу і стан їх виконання, можливість займати активну позицію у процесі ділового спілкування в колективі; наявність умов для активної професійної і творчої діяльності, самореалізації, самоствердження, саморозвитку кожного працівника; задоволення роботою (змістом, оплатою, організацією праці) та належністю саме до цього колективу; взаємодопомога членів колективу в критичних ситуаціях; прийняття індивідами на себе відповідальності за справи у колективі; уболівання за честь колективу, сприяння його розвитку.

   Несприятливий  тип. У колективах із таким  кліматом домінують байдуже ставлення  людей одне до одного і до спільних справ. Кожен працівник існує ніби ізольовано, у своєму світі, що є причиною невисоких результатів роботи, незадовільної дисципліни, напруженості в особистих стосунках, конфліктності, бажання змінити місце роботи тощо.

   Нейтральний  тип. Клімат характеризується збалансованістю суб'єктивних та об'єктивних ознак, однак він нестійкий і будь-коли може зазнати змін.

   Зважаючи  на складність педагогічних колективів, неоднорідність процесів, що відбуваються  в ньому, керівники освітніх установ  повинні знати психологічні особливості, соціальні позиції, ролі працівників, специфіку мотивації їхньої діяльності та поведінки, уміти діагностувати психологічні характеристики колективу, який очолюють, прогнозувати розвиток психологічного клімату в ньому тощо.

Соціальна психологія

1. Передумови  виникнення соціальної психології  як самостійної галузі знання

Донаукові емпіричні передумови виникнення СП як самостійної галузі знання. 1. Досвід практичного використання законів суспільної психології, що стихійно склався. 2. Досвід використання засобів мистецтва (художня література). 3. Досвід використання релігійного знання. 4. Досвід дійств шаманів, відунів, тощо 5. Культурно-психологічні традиції різних духовних шкіл (буддизм, йога). Етапи становлення СП. І етап. Філософський. Накопичення СП знань в Сфері філософії. Філософськими витоками СП теорії є: 1) ідеї Платона (про ірраціональність поведінки мас); 2) ідеї Аристотеля (про суспільні інстинкти); 3) СП пояснення процесів суспільно-політичного життя. Локк, Гоббс, Макіавеллі: «Людям притаманний егоїзм. Матеріальний інтерес є основним чинником взаємодії людини з соціумом. Тільки розвиток держави може захистити людей від взаємного знищення». Дідро, Руссо: «Людина від природи є доброю. Гуманізм…Освіта врятує світ». Кант: «Особистість цінна сама по собі… Є лише зоряне небо над головою та моральний закон всередині нас…»; 4) ідеї російських філософів-революційних демократів: Белінський, Чернишевський, Герцен, Радищев; 5) основні ідеї укр.філософів про соціальний устрій, про взаємовпливи та ролі в розбудові держави: Сковорода, Шевченко, Костомаров. ІІ етап. Феноменологічний (описовий). Виділення описової СП із філософії (50-ті рр. ХІХ ст. – 20-ті рр. ХХ ст.). Соц. передумови (1. становлення масового виробництва; 2. розвиток мовознавства; 3 розвиток кримінології) вплинули на  розгортання наступних процесів розвитку наукової СП: І. Виділення СП явищ в самостійні класи (спілкування, малі соціальні групи, навіювання, тощо) ІІ. Розробка специфічних способів вивчення цих явищ = психологічних теорій: 1. Теорія психології народів (нім. Школа – Лацарус, Вундт). Основна ідея: існує надіндивідуальна душа, що підпорядкована надіндивідуальній цілісності, якою є народ, або нація. 2. Теорія психології мас (італ. та франц. психологічні школи – Тард, Лебон). Основна ідея: рушійною силою соц.розвитку є наслідування, яке відіграє в суспільному житті таку ж роль, як спадковість в біологічному.. Досліджується: проблема мас та еліти суспільства, вплив вождів (основними ознаками маси є домінування почуттів, неуособленість, втрата інтелекту та особистісної відповідальності. 3. Теорія  соц.інстинктів (англ.та амер.психол. школа – МакДугал). Основна ідея: рушійною силою соц.поведінки людини є інстинкти: інстинкт відтворення роду (створення сім’ї) та відповідні почуття = ревнощі, жіноча покірність; інстинкт будівництва = почуття творення; стадний інстинкт = почуття належності; інстинкт набуття матеріальних цінностей = почуття власності; інстинкт втечі = почуття самозбереження; інстинкт боротьби = емоції гніву та страху. ІІІ. Оформлення експериментальної СП в самостійну науку. (20-ті роки ХХ ст.) Тейлор – засновник психології організації і управління. Дайоль – франц.дослідник, інтерпретує нормативний порядок як реальність суспільства, як чинник соц.поведінки. Е.Мейо – вперше починає інтенсивно досліджувати міжособистісні стосунки людей. Олпорт, Мьоде – основоположники СП-експерименту (поняття: соц.фасілітація=стимулюючий вплив однієї людини на іншу, соц.інгібіція=паралізуючий вплив однієї людини на іншу). Бехтерев в 1910р. сформулював предмет і завдання СП (СП потрібно розглядати як науку про масові явища психіки). Блонський, Корнілов займаються проблемами особистості і взаємин в малих соц.групах. Початок розвитку СП як самостійної науки.