Шпаргалка по "Психологии"

2. Основні етапи становлення соціальної психології

СП як самостійна галузь наукового знання почала формуватися в кінці XIX ст., хоча само поняття почало широко уживатися лише після 1908 р. у зв'язку з появою робіт У. Макдугалла і Е. Роса. Деякі питання соціальної психології були поставлені давно в рамках філософії і носили характер осмислення особливостей взаємовідношення людини і суспільства. Проте дослідження власне соціально-психологічних наукових проблем почалося в XIX ст., коли соціологи, психологи, філософи, літературознавці етнографи, медики почали аналізувати психологічні феномени великих соціальних груп і особливості психічних процесів і поведінки людини залежно від впливу навколишніх людей. Поставлені проблеми важко було вивчати лише в рамках тих, що існували тоді наук. Необхідна була інтеграція соціології і психології, оскільки психологія досліджує психіку людини, а соціологія - суспільство. Основні етапи становлення соціальної психології. І етап - становлення СП як науки (з середини XIX ст. по 1908 р.). Визначаються предмет вивчення і основні проблеми. Видаються перші фундаментальні роботи по основних питаннях соціальної психології. На цьому етапі вирішення і теоретичний аналіз соціально-психологічних проблем привертають увагу фахівців різного профілю: психологів, соціологів, філософів, літературознавців, етнографів і так далі. Більшість робіт по СП були видані в перший період розвитку даної науки. ІІ етап (до середини 40-х рр. XX ст.) характеризується появою наукових соціально-психологічних шкіл, орієнтованих як на розробку фундаментальної теорії, так і на прикладні аспекти дослідження. Один з найбільш впливових соціальних психологів цього періоду Курт Левін, творець теорії групової динаміки, досліджував проблеми соціальних чинників волі як цілеспрямованої поведінки; соціальної психології малих груп, лідерства, особи в групі і так далі Було проведено велику кількість експериментальних робіт і одночасно розроблялися фундаментальні теорії які не втратили своєї актуальності у наш час. ІІІ етап (з середини

1940-х рр. до  наших днів) пов'язаний з вирішенням практичних завдань, роботою на соціальне замовлення. Експериментальна психологія продовжує свій розвиток, фундаментальні теоретичні розробки відступають на другий план. Соціальна психологія знаходить широку популярність, вводиться в загальноосвітні вузівські програми і є одним з обов'язкових предметів вивчення для фахівців різних профілів. Така пильна увага до соціально-психологічних питань викликана потребами вдосконалення і стабілізації суспільних стосунків на всіх рівнях соціальної стратифікації.

3-4. Розвиток вітчизняної соціальної психології. Розвиток соціальної психології в Україні

В Україні, як і в колишньому Радянському Союзі, соціальна психологія пройшла складний шлях становлення: від бурхливого розвитку в 20-х роках ХХ століття до стагнації, застою і фактичної заборони у 30 — 50-х роках. Це зумовлювалося багатьма причинами, серед яких: виконання цілком конкретних замовлень у сфері політики, управління, виробництва, а звідси й односторонність соціально-психологічного аналізу дійсності; „шкідливість” і, отже, непотрібність СП досліджень з точки зору тих ідеологічних і соціально-політичних засад, що існували  в країні, тощо. Відродження соціальної психології припадає на 60-ті  роки ХХ століття. Вона стає навчальною дисципліною і починає викладатися в ряді навчальних закладів України, створюються відділи та лабораторії у науково-дослідних інститутах, установах. Однак тривала ізольованість радянської психології від світової науки, її ідеологізація призвели до деформацій у її розвитку, що позначилося, перш за все, на відриві соціально-психологічної теорії від практики, на розумінні соціальної психології тільки з позицій марксистського підходу. Виникла ситуація, коли досить високий рівень психологічної теорії поєднувався з низьким рівнем СП практики впровадження соціальних технологій. І це в той час, як на Заході СП рекомендації, спрямовані на психологічну регуляцію поведінки людини і соціальних спільнот, доволі інтенсивно впроваджувалися у практичну діяльність політиків, управлінців, бізнесменів. Гальмувало загальний розвиток вітчизняної соціальної психології і тривале домінування в цій галузі знання американських підходів. Йдеться, передусім, про американський досвід, методики та техніки досліджень, застосування новітніх засобів реєстрації та обробки результатів, високу лабораторну культуру експерименту, які забезпечували їм пріоритет та визнання в соціальній психології. Все це призвело до того, що теоретичні тези, підходи та методи американських дослідників стали переноситися на наш ґрунт, часто без критичного осмислення (уявлення про західну “першосортність” у порівнянні з вітчизняною “другосортністю”). В процесі так званого запозичення не враховувався етнопсихологічний аспект проблеми, соціокультурний контекст підготовки як спеціалістів із соціальної психології, так і, власне, тих, кому на практиці потрібні СП знання для ефективної діяльності. Дедалі очевидним ставало й те, що методи підготовки фахівців мали принциповий недолік: вони були зорієнтовані на передавання знань і формування часткових умінь, а не спиралися на рефлексію як внутрішній механізм розвитку професійного мислення. Саме тому видані в Радянському Союзі в 60 — 80-ті роки підручники здебільшого виконують свою освітню функцію, тобто дають загальне уявлення про соціальну психологію як науку, але не вільні від ідеологічних штампів і не враховують останніх змін, які відбулися у розвитку цієї науки. Більше того, поза увагою деяких учених залишився факт виникнення в Європі у 70-ті роки етапу аналізу американської соціальної психології, критики її прагматичної позитивістської спрямованості, обмеженості теоретичних концепцій та напрямів. Актуальні та перспективні напрямки в СП теорії та практиці (за Л.Е. Орбан-Лембрик): 1. Погляд на предмет, категорії та структуру соціальної психології з позицій минулого і сучасності. 2. Особливості спілкування на сучасному етапі розвитку суспільства. 3. Духовний, комунікативний потенціал індивіда, соціально-психологічні прояви особистості в умовах утвердження нової системи цінностей. 4. Соціально-психологічні дослідження системи відносин “індивід – група – суспільство”. 5. Резервні можливості міждисциплінарних зв’язків соціальної психології.

5. Предмет та завдання соціальної психології

Предмет соціальної психології — вивчення закономірностей і механізмів виникнення, функціонування і вияву реальності, яка формується у процесі суб'єктивного відображення людиною об'єктивних соціальних відносин і соціальних спільностей.

   Це визначення охоплює найважливіші  сутнісні ознаки соціальної психології:

— особистісні механізми регуляції соціального процесу;

— ціннісне ставлення індивіда до соціального, що дає змогу соціальній психології пояснити поведінку людини в соціальному середовищі, конкретній групі; як її поведінка, що виникла в результаті суб'єктивного відтворення індивідом об'єктивного світу, діяльність впливають на функціонування соціальної спільності, яким є індивідуальний внесок кожної людини у функціонування групи;

— соціально-психологічні чинники, які визначають розвиток активності особистості та групи;

— соціальні спільності, масові явища, які впливають на людину та її поведінку.

   Отже, сучасне розуміння предмета  соціальної психології не обмежується  дослідженням традиційних сфер, а розкриває механізми взаємин  на рівні “група — суспільство”, індивід — суспільство”. Це свідчить, що предмет соціальної психології охоплює дедалі ширшу соціально-психологічну реальність, пов'язану із масовою свідомістю і масовою поведінкою людей.

   Завдання соціальної психології. Розвиваючись у єдності теоретичних і практичних аспектів, соціальна психологія постійно поглиблює і розширює свій предмет, паралельно розв'язуючи конкретні соціально-психологічні проблеми, тим самим виконуючи різноманітні теоретичні і прикладні завдання:

— розв'язання загальних наукових проблем, пов'язаних із формуванням знань про соціально-психологічну реальність, поясненням процесу суб'єктивного відображення об'єктивної дійсності, розробленням соціально-психологічних концепцій про взаємодію між людьми та соціальними спільностями, методологію, методи, способи соціально-психологічних досліджень (соціально-психологічні прояви особистості, сфера спілкування, міжособистісних стосунків та групових процесів, соціально-психологічні явища у макросередовищі та ін.);

— вивчення проблем, пов'язаних зі змінами соціально-психологічної реальності, аналізом шляхів і засобів упливу на механізми її становлення, розвитку та функціонування;

— теоретичне осмислення місця і ролі людини, що розвивається, у суспільстві, яке також змінюється; виявлення конкретних соціально-психологічних характеристик особистості, найпоширеніших її соціально-психологічних типів, комунікативних програм поведінки;

— дослідження відносин і спілкування, у тому числі в екстремальних і конфліктних умовах, а також у зв'язку з утвердженням у соціумі нової системи цінностей і форм власності;

— вироблення теоретичних основ соціально-психологічної діагностики, консультування та надання допомоги.

   Які б завдання не розв'язувала  соціальна психологія, вона повинна  коректно ставитися як до набутків вітчизняної науки і практики, так і до теоретичних та прикладних надбань зарубіжних учених.

6. Характеристика  поняття соціальна психіка: її  природа, функції, структурні компоненти

Соціальна психіка є складним, динамічним і суперечливим утворенням, яке функціонує як єдність масових, групових, міжгрупових, міжособистісних і особистісних настроїв, масових, групових та індивідуальних емоцій, стереотипів і установок. Функції соціальної психіки:   

1. інтеграція і трансляція соціального  досвіду, на основі якого формується єдиний напрям думок, волі і почуттів, у даній соціальній групі;   

2. соціальна адаптація - приведення  індивідуальної свідомості у  відповідність з принципами і  нормами, що панують в даній  соціальній групі;   

3. соціальна кореляція - приведення поведінки особистості у відповідність з нормами, прийнятими в даному соціумі;   

4. соціальний контроль - регуляція  поведінки особистості системою  неформальних санкцій суспільства;   

5. психологічне розвантаження - звільнення  від соціально-психологічної напруги, без порушення загальноприйнятих норм;   

6. соціальна активація - посилення  людської діяльності завдяки  активізації масових емоцій.

7. Методи  та методичні прийоми соціальної  психології

Метод спостереження. Сутність його полягає в систематичному і цілеспрямованому сприйманні, фіксації психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов, аналізу і використання у практичній діяльності. Широко використовується в СП для вивчення процесів сприймання та взаємовпливів, аналізу соціально-психологічного середовища, соціокультурної програми поведінки партнерів по взаємодії тощо. Перевага: порівняно з іншими, полягає в тому, що психіка виявляється в природних умовах, тобто спостереження дає інформацію про дії індивідів незалежно від їх установок на “бажану”, “схвалювану” поведінку. Спостереження поділяють на види: включене спостереження (передбачає, що дослідник на певний час стає учасником групи — об'єкта дослідження); невключене спостереження (спостереження “збоку”: спостерігач не є учасником групи — об'єкта спостереження). Виокремлюють відкрите (досліджувані знають, що вони є об'єктом спостереження) і приховане (досліджувані не підозрюють про спостереження за їх поведінкою і діяльністю) спостереження. Також існує систематичне (дослідник відвідує досліджуваний об'єкт протягом певного часу) й епізодичне. Спостереження може бути суцільним, коли фіксуються усі прояви психологічної діяльності протягом певного часу, і вибірковим, коли реєструються тільки ті явища, які безпосередньо стосуються питання, що вивчається. Метод опитування є надзвичайно поширеним у СП дослідженнях і використовується для з'ясування, чи розуміють досліджувані конкретні завдання, життєві ситуації, а також з метою отримати інформацію про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінку особистості. Опитування ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) СП взаємодії дослідника й опитуваного (респондента). Бесіда дає змогу одержати інформацію на основі вербальної (словесної) комунікації. За анкетного методу, на відміну від методу бесіди, не обов'язковий особистий контакт. Метод анкетування дає змогу зібрати багато матеріалу, вивчити велику кількість осіб. Недолік — в залежності інформації від наявності чи відсутності установки в опитуваних на щирість у відповідях, здатності респондента об'єктивно оцінювати вчинки людей, ситуації, свої якості та якості інших. Метод тестування. Тест (англ. test — проба, екзамен, випробування) — спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких у результаті кількісної та якісної оцінки може стати показником розвитку певних психологічних якостей, властивостей особистості. Основні види тестів: тести інтелекту, тести досягнень, особистісні тести, проективні тести, тести креативності. За формою тестові методи поділяють на вербальні, невербальні та змішані.  Метод групової оцінки особистості побудований він на феномені групових уявлень про кожного учасника групи в результаті пізнання людей у процесі їх спільної діяльності та спілкування. Передбачає одержання характеристики людини під час взаємних оцінювань з використанням прийомів безпосереднього оцінювання за n-бальною шкалою, ранжирування (послідовне розміщення) якостей, попарного їх порівняння та ін.  Метод експерименту: дослідник сам ініціює явища, які його цікавлять, а не чекає їх появи. Психологічний експеримент може бути природним (базується на управлінні поведінкою досліджуваних у природних умовах, тобто у спеціальних експериментальних умовах, які не порушують звичайного перебігу подій) і лабораторним (дослідження у штучних умовах, з використанням вимірювальної апаратури, приладів та іншого експериментального матеріалу).  Метод вивчення документів. Документами може бути будь-яка інформація, що містить дані про відносини в групі, вплив трудової діяльності на людину тощо. Робота з документами потребує від дослідника спеціальної підготовки. Особливо важливими є вміння визначити достовірність інформації, поданої в документах (з'ясувати, з якою метою складено документ, хто його автор та ініціатор; проаналізувати наміри осіб, які склали документ; виокремити опис подій та їх оцінку; встановити, чи був автор документа свідком зафіксованої події, чи переказав її зі слів інших або склав документ на підставі даних, одержаних від інших осіб, тощо).  Метод соціометрії. Започаткований він американським соціальним психологом Джекобом (Якобом) Морено для дослідження емоційно-психологічних відносин у малій соціальній групі. Його процедура спрямована на опитування кожного учасника малої групи з метою встановлення можливості його участі (неучасті) в певному виді спільної діяльності або ситуації. Кінцеві результати використання соціометрії можуть бути представлені у формі соціоматриць, соціограм, які графічно відтворюють структуру взаємин у групі або соціометричних індексів, що кількісно відображають психологічні взаємини у групі. Метод соціометрії має і певні недоліки, оскільки під час його застосування неможливо дізнатися про мотиви міжособистісних переваг або заперечень. Нерідко його результати спотворюються нещирими відповідями тощо. У СП використовують й інші методи та методики: шкали вимірювання соціальних установок, апаратурний метод тощо. Для отримання достовірних відомостей доцільно одночасно використовувати кілька методів.

8. Поняття  спілкування в соціальній психології, його зміст та цілі

Спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії; взаємодія суб'єктів, спрямована на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях партнера.Зміст та засоби спілкування визначаються соціальними функціями осіб, що спілкуються, їх статусом у структурі суспільних стосунків, належністю до тієї чи іншої спільності. Людське суспільство немислиме без спілкування, яке виступає як засіб «цементування» індивідів та як засіб розвитку самих індивідів. Саме звідси випливає існування спілкування як реальності суспільних стосунків. Мабуть, саме це дало можливість А. Сент-Екзюпері намалювати поетичний образ спілкування як «єдиної справжньої розкоші, що є у людини». Спілкування людей — це, насамперед, процес взаємної активності: інформація не тільки передається, а й формується, уточнюється, розвивається, при цьому передбачається, що у відповідь на послану інформацію буде одержано нову.  По-друге, партнери впливають один на одного з тією чи іншою метою, виникають певні стосунки. По-третє, обмін інформацією можливий лише за умови, що суб'єкти розуміють один одного, тобто однаково сприймають значення слів, що промовляються.

9. Види, функції та форми спілкування

Спілкування — складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності. Зокрема психологи виділяють такі функції спілкування [193, с, 266]:

— інформаційно-комунікативну — передбачає передавання та приймання не лише готової інформації, а й такої, що формується, розвивається, а також передавання та приймання значень;

— регулятивно-комунікативну — коли спілкування регулює поведінку людей та їхню спільну діяльність, а також способи впливу один на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін.

— афективно-комунікативну — йдеться про те, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється саме під час спілкування.

Якщо спілкування розглядається як діяльність, то виокремлюють такі його функції: організація спільної діяльності; пізнання людьми один одного; формування та розвиток міжособистісних взаємин. Використання цієї класифікації допомагає зрозуміти, що особливості психологічної природи спілкування безпосередньо впливають на його перебіг та формування його культури. Всі функції спілкування спостерігаються у житті й виявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.

Існує кілька класифікацій видів спілкування. Відповідно до цілей та засобів спілкування поділяють на матеріальне (коли люди спілкуються за допомогою якихось предметів), ідеальне (холи відбувається обмін між людьми ідеями, уявленнями, переживаннями); безпосереднє та опосередковане; вербальне та невербальне [229, ч. 2, с. 75]. Найуживанішими є види спілкування, які можна описати таким чином: