Шпаргалка по "Психологии"

— учасники комунікації повинні ідентично розуміти ситуацію спілкування;

— під час обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри.   

 Досягти взаєморозуміння  під час комунікації, створити  спільне інформаційне поле, спільний  смисл дуже складно. Щоб інформація  була зрозумілою комунікатору  і реципієнту, потрібно подолати міжособистісну комунікацію.   

 Комунікація є своєрідною  поліфункціональною грою, іноді  емоційно забарвленою. Вона може  виконувати такі функції:

— комунікативного контролю. Передбачає, що будь-яке повідомлення містить інформацію про розподіл контролю між учасниками спілкування. Контроль у цьому сенсі є певною сукупністю взаємообмежень співрозмовників під час виголошування інформації і організації розмови, що обмежує вибір ними засобів спілкування. Головною властивістю контролю є переривання розмови з метою перехоплення ініціативи;

— афіліації (англ. to affiliate — приєднуватися; намагання людини бути в товаристві інших людей). Цю функцію розглядають як параметр “любов — ненависть” у комунікативних відносинах. Саморозкриття індивіда, тобто добровільне інформування про себе, на певний момент недосяжне для інших, використовується для позитивного спрямування. Синонімічною за змістом є позитивна афіліація, яку характеризує поняття “продуктивний”, “ефективний”, “відкритий” комунікативний обмін.

16. Психологічні особливості вербальної комунікації

У сучасних умовах провідним є мовне спілкування або вербальна комунікація, що реалізується за допомогою мовлення. Акт вербальної комунікації – це діалог, що складається з промовляння та слухання. Говоріння — психологічний компонент вербальної комунікації. Одним із найважливіших компонентів вербальної комунікації є говоріння, тобто вміння промовляти, виголошувати інформацію, конструювати речення. Характеристика говоріння містить також індивідуальні особливості людини (манера говорити), яка виголошує інформацію. Ефективність вербальної комунікації залежить і від уміння слухати, яке є необхідною умовою правильного розуміння співрозмовника. Слухання — психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і сприймання інформації. У процесі історичного розвитку виникли дві форми мови — зовнішня та внутрішня, причому перша включає в себе усну (діалог та монолог) та письмову. Діалог — безпосереднє спілкування двох та більше суб'єктів. Для нього характерні: 1) згорнутість мови — деякі її елементи лише припускаються, але не вимовляються уголос завдяки знанню ситуації співбесідником, тому розмова може бути малозрозумілою для стороннього слухача, 2) довільність — висловлювання можуть бути реакцією на репліку партнера, зміст якої «нав'язаний» попередніми словами, 3) слабка організованість — бесіда розвивається не за планом, вільно, залежить від ситуації. Монолог — говорить одна людина, інші слухають та сприймають. Письмова мова в порівнянні з усною має певні психологічні особливості: вона звернута до відсутнього співбесідника і здійснюється без контакту з ним, тому у ній немає таких виражальних засобів, як інтонація, міміка, жести. Вона потребує розгорнутого, послідовного та повного викладення думок, дотримання правил граматики та синтаксису і т. ін. Видозміненою зовнішньою мовою є внутрішня, якою ми користуємося, коли щось обдумуємо, з кимсь подумки сперечаємося. Це наш внутрішній голос, наш внутрішній співбесідник. Як правило, внутрішня мова монологічна, хоча в окремих випадках вона може набути форми діалогу (наприклад, коли ми відчуваємо невпевненість у чомусь, переконуємо себе). Вербальна комунікація не можлива без її невербальних засобів. Знання психологічних особливостей власне вербальної комунікації потрібне для більш глибокого і повноцінного розуміння процесів, що відбуваються під час виголошування інформації.

17. Характеристика  невербальної комунікації

Спілкування є складним, багатоплановим процесом, у якому, крім слів, для обміну інформацією використовуються різноманітні засоби — постава тіла, жести, міміка, інтонація, погляд. Впливають на нього просторове розміщення партнерів, навіть їхні манери одягатися тощо. Усі ці засоби передавання інформації належать до невербальної комунікації — процесу взаємообміну інформацією шляхом використання для передавання повідомлень невербальних (немовних) засобів комунікації. Невербальна комунікація істотно впливає на взаємини, визначає емоційну атмосферу, самопочуття співрозмовників. За твердженнями психологів, 60—80% комунікації відбувається з використанням невербальних засобів. Використовувані в невербальній комунікації засоби мають індивідуальний характер, залежать від індивідуально-психологічних особливостей, соціального середовища, національної належності особистості. Кількість та інтенсивність їх застосування, дотримання норм етикету залежать і від віку, типу темпераменту людини. До засобів невербальної комунікації належать:  1. Мова тіла: а) статична експресія — фізіогноміка (експресія обличчя і фігури будовою тіла); арт-ефекти (прикраси, манера одягатися, зачіска, косметика); запахи (природні, штучні); б) динамічна експресія — текесика (дотики, потиски рук, поплескування); просодика (тембр, висота, гучність, темп мовлення, особливості наголошування, акцент голосу); екстралінгвістика (паузи, покашлювання, сміх, позіхання, плач); кінесика (комунікативно значущі рухи: міміка, жести, пантоміміка, постава, поза, хода; контакт очей: спрямованість, частота контакту, тривалість); авербальні дії (дії з предметами, тілесні рухи — почісування, потирання рук).  2. Міжособистісний простір: дистанція; взаємне розміщення під час спілкування. 3. Часові характеристики: тривалість спілкування; пунктуальність партнерів; своєчасність дій.

18. Поняття соціальної  перцепції, її зміст, механізми та  функції

Сприймання, розуміння і оцінку людьми один одного і відображає соціальна перцепція або перцептивна сторона спілкування. Тому в процесі спілкування у людини формується уявлення про партнера, про його здібності, характер, світогляд, ціннісні орієнтації. Перцепція в широкому розумінні є активним процесом побудови образу дійсності за допомогою спеціальних перцептивних дій. Специфічною сферою перцепції є сприймання так званих соціальних об’єктів (особистостей, груп, ширших спільнот, суспільства в цілому), яке позначають терміном „соціальна перцепція”. У цьому випадку соціальну перцепцію розглядають як сприймання, розуміння і оцінку людьми соціальних об’єктів – інших людей, самих себе, груп, соціальних спільнот тощо. У зміст поняття “соціальна перцепція” включають сприймання не тільки фізичних властивостей людини, але і її внутрішніх характеристик, зокрема намірів, думок, здібностей, емоцій, установок та інше. Отже, специфічними рисами соціальної перцепції є те, що: а) соціальний об’єкт не пасивний, не байдужий до того, хто його сприймає; б) впливаючи на об’єкт сприймання, перцептор прагне трансформувати уявлення про себе в сприятливий для своїх цілей бік ;в) увага суб’єкта зосереджена не на моментах породження образу як результату відображення реальності, що ним сприймається, а на змістових і оцінних інтерпретаціях об’єкта сприймання, в тому числі і причинних;г) сприймання соціальних об’єктів характеризується більшою злитістю пізнавального і емоційного компонентів, більшою залежністю від мотиваційно-смислової структури суб’єкта, що сприймає. Суттєвим проявом специфіки власне соціальної перцепції є також її рефлексивний характер.

19. Характеристика  соціальних стереотипів

Стереотипи - невід'ємний елемент повсякденної свідомості. Стереотип, що акумулює якийсь стандартизований колективний досвід і викликаний індивіду в процесі навчання і спілкування з іншими, допомагає йому орієнтуватися в житті і певним чином спрямовує її поведінку. Однак стереотип може бути як істинним, так і помилковим. Він може викликати і позитивні емоції, і негативні. Його суть у тому, що він висловлює ставлення, установку даної соціальної групи до певного явища.Соціальний стереотип – це стійкий і спрощений образ певного явища, або людини, яким користуються як відомим скороченням при взаємодії з цим явищем. Стереотипи часто породжують занадто умовне й спрощене уявлення про людей, формують очікування й установки у відношенні інших, сприяють спрощеному сприйняттю й позбавляють вигод, пов'язаних з пізнанням окремої особистості. Види стереотипів: 1)антропологічні; 2)етнонаціональні; 3)соціально-статусні; 4)соціально-рольові. Соціальні стереотипи певною мірою можуть змінюватися залежно від соціальних, політичних чи економічних змін, але цей процес відбувається вкрай повільно. Соціальні стереотипи стають більш виразними («вимовними») і ворожими, коли виникає соціальна напруженість між групами, вони засвоюються дуже рано і використовуються дітьми задовго до виникнення ясних уявлень про ті групи, до яких вони належать. Соціальні стереотипи не представляють великої проблеми, коли не існує явної ворожості у відносинах груп, але надзвичайно важко модифікувати їх і керувати ними в умовах значної напруженості і конфлікту.

20. Взаємний вплив  людей в процесі міжособистісного  спілкування

Психологічний вплив - це дія на психічний стан, відчуття, думки і вчинки інших людей за допомогою психологічних засобів: вербальних, паралінгвістичних або невербальних.

Вербальний означає словесний. Вербальні засоби дії - це слова.

Паралінгвістичний означає пов'язаний з мовою, такий, що оточує мову, але що не є самою мовою.

Невербальний означає несловесний. До невербальних засобів спілкування відносяться взаємне розташування співбесідників в просторі, наприклад відстань між ними, їх переміщення і рухи в цьому просторі, їх пози, жести, міміка, напрям погляду, дотики один до одного, а також зорові, слухові і іноді нюхові сигнали, які одна людина вільно або мимоволі передає іншій паралельно з мовою.

Ініціатор впливу - той з партнерів, який першим робить спробу впливу будь-яким з відомих (або невідомих) способів. [13]

Адресат впливу - той з партнерів, до якого звернена перша спроба впливу. При подальшій взаємодії ініціатива може переходити від одного партнера до іншого в спробах взаємного впливу, але всякий раз той, хто першим почав серію взаємодій, називатиметься ініціатором, а той, хто першим випробував його вплив, - адресатом.

В процесі міжособистісного спілкування відбувається постійний взаємний вплив людей один на одного, так що в більшості випадків людина одночасно є і ініціатором, і адресатом впливу.

Вплив в міжособистісному спілкуванні націлений на задоволення своїх мотивів і потреб за допомогою інших людей або через них беспосередньо. Коли вихователь намагається прищепити своїм підопічним певні способи поведінки, наприклад звичку говорити правду або доводити почату справу до кінця, він робить це не тільки тому, що вважає ці звички необхідними, але також і тому, що випробовує потребу формувати у молодих людей такі звички, взагалі формувати інших людей. Коли керівник добивається від підлеглих вирішення важливої задачі або досягнення мети, він не тільки досягає якогось соціально значущого результату, але реалізує власну потребу добиватися успіху (уникати невдачі, уникати невизначеності і т. п.).

У багатьох випадках вплив може бути направлене перш за все на задоволення особистих потреб, хоча здійснюється він під виглядом користі для справи, для суспільства, для інших людей і тому подібне.

Сучасній людині важливо усвідомити дійсні цілі свого впливу на інших для того, щоб не намагатися впливати на інших неконструктивними способами, прикриваючись інтересами справи або суспільства. Усвідомивши свої цілі, можна вирішити, наскільки вони гідні того, щоб ми прагнули їх реалізувати, а потім знайти конструктивні способи отримання допомоги і підтримки інших людей для їх здійснення.

21. Особливості  взаємодії в соціальній психології

Взаємодія — це систематичні, досить регулярні дії суб'єктів один на одного, які мають на меті викликати певну відповідну реакцію, котра породжує нову реакцію того, хто робить вплив. Тобто відбувається обмін діями, зароджується спорідненість дій обох суб'єктів, їхня координація, стійкість інтересів, планування спільної діяльності, розподіл функцій тощо. В СП контексті під взаємодією розуміють не лише взаємозалежний обмін діями, а передусім організацію людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності. Зазвичай стратегія взаємодії зумовлена характером суспільних стосунків, які представлені виконуваною соціальною діяльністю, а тактика — визначається безпосереднім уявленням про партнера (його наміри, мотиви, установки).І. Усі види взаємодії традиційно поділяють на дві групи: співробітництво і суперництво (дихотомічний поділ усіх видів взаємодій). До першої групи належать дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність (відомі й інші терміни для позначення цього виду взаємодії: кооперація, згода, пристосування, асоціація). Друга група охоплює дії, що тією чи іншою мірою перешкоджають спільній діяльності, створюючи перепони на шляху до порозуміння. Цей вид взаємодії позначається такими поняттями, як конкуренція, конфлікт, опозиція, дисоціація. ІІ. Класифікація, що у своїй основі має кількісний аспект, тобто йдеться про кількість суб'єктів, які беруть участь у взаємодії: взаємодія між групами, між особистістю і групою, між двома особистостями (діада).

22. Взаємодія на рівні дружби та романтичні взаємини. Типи любові

На перших етапах взаємодії, під час первинного контакту (на рівні сприймання), між людьми можуть виникнути специфічні емоційні відносини, котрі визначають привабливість одного індивіда для іншого. Ці відносини називають атракцією.  Атракція— виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини. Атракція може вбирати в себе широку гаму почуттів, розгортаючись від простої симпатії до любові. Властиві їй близькість, прихильність виявляються як особлива установка на іншу особу, почуття дружби і любові. Дружба. Дружня взаємодія вважається найвищим рівнем кооперації індивідів. Дружба — особлива форма міжособистісноі взаємодії, яка характеризується індивідуально-вибірковими стосунками, взаємною прихильністю учасників спілкування, посиленням процесів афіліації, високим рівнем задоволеності міжособистісними контактами, взаємними очікуваннями позитивних почуттів. Суттєвим чинником дружби є безпечне спілкування з іншим на інтимній дистанції, щирість у стосунках, відкритість почуттів, взаємний інтерес до справ іншого, активна взаємодопомога, максимальна відвертість, демонстрація взаєморозуміння, задоволення від взаємин. Психологи небезпідставно стверджують, що фізична присутність іншої людини поруч збільшує вірогідність виникнення дружби. Йдеться про фізичне оточення, взаємну досяжність, просторову близькість, які відіграють значну роль у формуванні дружніх взаємин. Просторова близькість спричиняє взаємне притягання з багатьох причин. Регулярно перебуваючи в товаристві конкретної особи, є більше змоги дізнатися про неї, з'ясувати наявність спільних інтересів, поглядів на життя і світ. Усе це сприяє як взаємній близькості, так і зниженню атракції, оскільки у процесі регулярних контактів проявляються і неприємні риси людей.

Романтичні взаємини. Типи любові. Атракція— виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини. Атракція може вбирати в себе широку гаму почуттів, розгортаючись від простої симпатії до любові. Види любові: Найпоширеніша класифікація була запропонована ще в ІV столітті до н.е. давньогрецьким філософом Арістотелем:  Агапе - жертовне кохання. Людина, що кохає, в цьому випадку зробить все, щоб коханому було добре. Вона нічого не вимагає замість свого почуття, готова пожертвувати чим завгодно заради предмету обожнювання.

Людус - так зване кохання-гра. Прагнення до безтурботних стосунків. Ерос – чуттєве кохання, пристрасть,прагнення до фізичного оволодіння.