Біологічні особливості бурякових довгоносиків та система захисних заходів в умовах ТОВ агрофірми „Вікторія” Білопільського району ”

Молода личинка бурякових довгоносиків, яка щойно вийшла з яйця, дуже маленька, вигнута дугою і, незважаючи на відсутність ніг, надзвичайно рухлива завдяки численним шипикам, якими вкрити її тіло [20].

Колір личинки білий, вона м’ясиста, зі зморшкуватою спиною. Личинка червоподібна, безнога, з жовтою чи буро-жовтою трохи сплющеною головою, що несе гіпогнатичні ротові органи. Щелепи добре розвинуті, чорно-коричневі, мають форму чотиригранної піраміди. Доросла личинка майже зовсім гола, з рідкими волосками на окремих сегментах. Тіло її складається з 12-ти сегментів, по боках яких, за винятком другого і третього грудних, дев’ять пар дихалець [21, 22].

Тривалість розвитку личинки – близько сорока дев’яти днів, впродовж яких вона чотири рази линяє, тобто послідовно проходить п’ять віків.

Лялечка має хоботок, очі, ніжки, зародки крил і схожа  на жука в сповитому вигляді. Вона м’яка, кістяно-жовтого кольору, з рухомим кінчиком черевця. Довжина лялечки звичайного бурякового довгоносика – 15 мм, сірого – 8 – 12 мм.

Після перетворення лялечки в жука він спочатку дуже м’який, слабко забарвлений в коричневий колір, але згодом твердішає, темніє і набуває звичайного забарвлення [23].

 

1.3. Біологічні особливості звичайного та сірого бурякових довгоносиків

 

Звичайний буряковий  довгоносик упродовж року розвивається в одній генерації. Дорослі жуки звичайного довгоносика зимують у ґрунті у переважній більшості на бурячищах. Глибина їх залягання залежить від розміщення кореневої системи, на якій живиться личинка, механічного складу ґрунту, погодних умов та інших чинників. В Україні зимуючі жуки залягають в основному на глибині 45 см, причому основна їх маса перебуває в шарі ґрунту від 15 до 30 см, а до 15 см і глибше 30 см, як правило, від 10 до 40% особин.

Оскільки жуки зимують переважно  в тих шарах, де були лялечками, то глибина їх залягання значною мірою визначається й умовами середовища, в якому розвивалися і заляльковувалися личинки. Так, за рясних дощів влітку личинки мігрують у глибші шару ґрунту, де й закінчують розвиток. Тому близько 80% жуків зимує на глибині 30 – 45 см [18].

У Туреччині шкідник заселяє ґрунт таким чином: від 0 до 20 см – 24%; від 20 до 40 см – 63%; від 40 до 60 см – 13%; у Німеччині: від 0 до 10 см – 58%; від 10 до 20 см – 39% і від 20 до 25 см – 3% [2].

Навесні, залежно від погодних умов, починаючи із закінчення березня і до середини травня триває поступовий вихід жуків на поверхню ґрунту. Це відбувається зазвичай при середньодобових температурах повітря від 7°С до 12°С і прогріванні ґрунту на глибині 5 см – до 7 – 10°С, а його поверхні – до 17°С і більше. Таким чином, нижнім температурним порогом для розвитку бурякового довгоносика можна вважати середньодобову температуру + 7°С, а початком його виходу – суму середньодобових температур (понад 7°С) у межах 30°С [24].

У похмуру, хоча й досить теплу погоду, вихід довгоносика уповільнюється. Масовий вихід жуків відбувається в сонячну погоду при підвищенні температури повітря до 25°С і поверхні ґрунту – до 35°С і вище. Такі максимуми бувають, як правило, за середньодобових температур не вище 13°С [25].

В основних бурякосіючих областях перші  жуки на поверхні ґрунту частіше з’являються в першій – на початку другої декади квітня, а масовий вихід – наприкінці другої й у третій декаді цього місяця. У північніших і східних районах вихід жуків звичайного бурякового довгоносика розпочинається на 5 – 10 днів пізніше [26].

Після виходу на поверхню ґрунту жуків, що зимували у верхніх горизонтах, розпочинається міграція на поверхню решти довгоносиків, коли глибші шари ґрунту прогріються до температури 10 – 12 °С. Таким чином, зазвичай, зустрічається дві хвилі виходу довгоносика. Поодинокий їх вихід із ґрунту спостерігається до закінчення червня, інколи – в липні, і зрідка – в серпні. Жуки, що перезимували, не всі виходять з ґрунту. Близько 15% їх, а окремими роками й більше, залишається глибоко в ґрунті у стані діапаузи на другу зимівлю [27].

Спочатку з ґрунту виходять самці (90%), а трохи пізніше самки. Збільшення чисельності останніх і їх переважання на поверхні ґрунту біля старих бурячищ, свідчить про початок масового виходу жуків. У подальшому статеве співвідношення буває приблизно рівним, а наприкінці пішого ходу переважають самки, оскільки самці пізніше відмирають.

Щойно вийшовши з ґрунту, за теплої сонячної погоди, довгоносики відразу починають пересуватися пішим ходом, долаючи за добу близько 200 м. Напрямок їх руху зумовлюється численними факторами, найголовнішими з яких є інсоляція, напрямок і сила вітру та характер рельєфу. За прохолодної погоди вранці жуки мандрують переважно на схід, південний схід і південь, а за спекотної – на захід, північний захід і північ [28].

Жуки, які щойно вийшли з ґрунту, відразу не можуть відкладати яйця, потребуючи для дозрівання статевих продуктів певного часу. Яйцекладка розтягнута і продовжується у популяцій інколи до одного і навіть до двох місяців. Середня плодовитість – 150 – 250 яєць. Самка звичайного бурякового довгоносика відкладає яйця у поверхневому шарі ґрунту на глибину від 0,3 до 9мм у безпосередній близькості від рослин, в заглиблення, зроблені хоботком. Зазвичай наприкінці квітня – на початку травня, активність жуків зростає. Вони починають літати, розселяючись у різних стаціях. Літ може повторюватись кілька разів, оскільки він тісно пов’язаний з погодою. Перше здіймання жука в повітря найчастіше спостерігається за середньодобової температури повітря в межах 12 – 18 °С і максимальної – понад 20 °С, швидкості вітру не більше 5 м/сек., хмарності від 0 до 4 балів і повній відсутності опадів. Максимальна температура при цьому повинна бути в межах 33 – 48 °С [29].

Досить важливою умовою для льоту  жуків є вологість повітря, що не перевищує 50%. Летять звичайно жуки з 10-ї години ранку до 15-ї, а іноді й до 19-ї години на висоті близько 5 метрів, інколи піднімаючись на 10-метрову висоту і долаючи за день з частими посадками близько 10 км [30].

Літ довгоносика істотно впливає  на розмноження шкідника. Адже серед  літаючих жуків чисельно переважають  самки більшої витривалості (70%) та плодовитості (115 яєць) – майже вдвоє вищої, ніж у тих, що не літають.

Для дозрівання жуків велике значення мають не лише кормові рослини  та погодні умови, а й особливо – соняшникова радіація. Навіть за високих температур, але при  похмурій погоді і недостатньому  сонячному освітленні дозрівання жуків затримується.

Початок спарювання жуків, як правило, збігається з початком льоту (в третій декаді квітня). Масова копуляція спостерігається в другій половині травня і триває до середини червня, а поодиноко може відбуватися і в липні. Загалом шлюбний період довгоносиків триває 2,5 місяця. Відкладання яєць розпочинається через 3 – 5 днів після копуляцій. Одна самка за добу відкладає від 1 – 2 до 10 – 14 яєць, а за життя 100 – 120, в окремих випадках – 300 штук. Через 5 – 10 днів після відкладання яєць з них починають вироджуватись личинки. Перші личинки з’являються наприкінці другої та в третій декаді травня, але масова поява буває в першій половині червня [31].

Закінчивши розвиток личинка перестає живитись і влаштовує  собі у ґрунті вертикальну колисочку. У ній вона впродовж 6 діб проходить фазу пронімфи, а також перетворюється в лялечку.

Тривалість розвитку стадій довгоносика залежить від  особливостей ґрунту, мікрорельєфу, погоди. Повний цикл розвитку довгоносика від  яйця до виходу із лялечки жука триває від 65 до 148 днів, а в середньому 85 днів [32].

Кількість комах, що досягли  дорослої фази – імаго, варіюють за роками, але в середньому із загальної кількості личинок, що вийшли із яєць, у серпні залишається – 25%, у вересні лялечок і жуків – 10% і в жовтні повністю сформованих і готових до перезимівлі – лише 6% жуків. За даними Орлачової К. А. [33], в природних умовах після зимівлі залишається лише 0,4 – 1,5% довгоносиків. Але і при такій значній загибелі преімагинальних фаз шкідника наступної весни чисельність шкідника буде загрозливою.

У сірого бурякового довгоносика  зимують у ґрунті нестатевозрілі жуки і різновікові личинки двох суміжних поколінь на глибині 20 – 50 см.

Вихід жуків сірого довгоносика із ґрунту частіше всього починається в останній декаді квітня, приблизно на 10 – 15 днів пізніше від звичайного бурякового довгоносика. Сірий довгоносик має двохрічний (частково трьохрічний) цикл розвитку.

Жуки сірого бурякового довгоносика не літають, так як мають  недорозвинуті крила [34].

У лісостеповій частині  України на початку травня і до середини червня жуки відкладають яйця групами по 20 – 25 штук у ґрунт біля осоту або берізки польової, що є основними кормовими рослинами личинок. Плодовитість самок становить 123 – 710 яєць, середня – 300 – 350 яєць.

Личинки сірого бурякового довгоносика виходять дещо пізніше ніж звичайного, через 18 – 22 дні. Всі личинки тримаються біля кореня, поблизу якого були відкладені яйця, і живляться як дрібними боковими корінцями, так і головним коренем.

Відродження жуків нового покоління починається у другій половині липня, закінчується в кінці серпня-вересня. Із ґрунту вони виходять тільки весною наступного року [11].

 

1.4. Шкодочинність бурякових довгоносиків

 

Надаючи перевагу буряковим  плантаціям, звичайний буряковий  довгоносик зустрічається практично на всіх полях сівозміни та прилеглих стаціях, де знаходить придатні для живлення кормові рослини, основними із яких є буряки: цукрові, кормові та столові. Крім того шкідник може живитись і розмножуватися на рослинах родини лободових: усіх видах лутиг, лободи, кураїв, прутняків, сведи, шпинатів, тощо, а також на щириці і дуже рідкому спориші. Спочатку жуки живляться бур’янами із родини лободових, а з появою сходів буряків концентруються на них [2].

Щодо личинок звичайного бурякового довгоносика, то вони розвиваються виключно на коренях лободових рослин.

Жуки шкодять у квітні-травні, личинки – у травні-серпні.

У звичайного бурякового довгоносика шкідливою є стадія личинки та імаго. Личинки спочатку живляться дрібними боковими корінцями, потім виїдають поздовжню ямку, інколи дуже глибоку, в головному корені. На розвинених буряках спостерігається пожовтіння, в’янення, а при відсутності вологи в ґрунті і загибель рослин. В молодих рослин, або в тих, що відстали в розвитку, личинка зовсім перегризає корінь, спричиняючи їх загибель. У роки масових розмножень довгоносика, біля однієї рослини може зосереджуватися кілька десятків личинок шкідника. З огляду на таку кількість шкідника у ґрунті, його міграційну здатність та значну шкодочинність можна лише уявити якої значної частини врожаю ми недобираємо на бурякових ланах. Якщо рослина навіть і не загине – її листя всюди жовкне, ніби згораючи з країв, що призводить до порушення фотосинтетичної діяльності і недобору 3-4 ц. цукру з гектара.

Пошкодження рослин довгоносиком залежно від погоди і фази розвитку культури буває досить різноманітним. У холодну, або спекотну погоду, жуки, сховавшись під грудочками, з’їдають ростки ще до їх появи на поверхні ґрунту. У теплу погоду – об’їдають „вилочку” чи перекушують стебельце, залишаючи один „пеньок”. Найчастіше комаха пошкоджує листок, утворюючи на ньому зазубрини. Обгризені рослини засихають і гинуть. Живляться жуки впродовж травня, червня і навіть липня. Небезпечні жуки в період розвитку сходів до утворення 2-4 пар листків. Один жук за день може знищити до 15 рослин цукрових буряків у фазі вилочки. Причому самки споживають їжі вдвічі більше ніж самці. За життя один жук з’їдає близько 13 г зеленої маси, тобто в 100 разів більше за власну масу.

Інтенсивність поїдання рослин значною мірою залежить від погодинних умов і особливо – температури. Так, за даними В. Богданова один довгоносик з’їдав за добу при температурі 16 °С – 22,8 мм² , 21 °С – 36,8 мм² і 31 °С – 69,9 мм² поверхні листка [8].

Шкода звичайного бурякового довгоносика в 2002 році оцінена 10-20% пересіяних площ і 40-50% площ із значним пошкодженням рослин (2-3 бали), але зі збереженням точки росту і, відповідно, густоти сходів [35].

Спеціальними дослідами  встановлено, що при пошкодженні  довгоносиком близько 25% листкової  поверхні продуктивність буряків не зменшується, а навіть спостерігається тенденція до деякого її підвищення. Істотні втрати врожаю коренеплодів бувають уже при пошкодженні більше 25% поверхні листків [36].

Сірий буряковий довгоносик є поліфагом. Спочатку жуки живляться осотом, кропивою, чортополохом, берізкою, мальвою, тютюном, лопухами та іншими бур’янами, а пізніше – сходами буряків, соняшнику, кукурудзи, відростаючою люцерною, еспарцетом та іншими культурами. Вони перегризають сходи рослин так, що від них залишаються тільки „пеньки“, об’їдають сім’ядолі і краї молодих листків. Якщо точка росту рослини залишається живою то урожай буде отриманий, але дуже малий і з малим вмістом цукру [37].

Личинки проникають до коренів осоту або берізки польової, що є основними кормовими рослинами личинок і живляться ними, вигризаючи неглибокі ямки переважно у верхній частині кореня.

За аналізом багаторічних даних пунктів сигналізації і  прогнозів встановлено зони з  різним рівнем чисельності і шкодочинності  сірого довгоносика. Так, зона постійної шкодочинності і чисельності (0,4-0,5 екз/м²) проходить через південно-східні райони Сумської, північно-західні – Харківської, Полтавську, центральні – Київської, Черкаської, Хмельницької, Тернопільської, південні – Житомирської, північні – Вінницької областей. Районування території України з різним рівнем чисельності сірого бурякового довгоносика є основою для розробки зональних систем захисту посівів цукрових буряків від цього шкідника [38].

 

1.5. Заходи захисту  з буряковими довгоносиками

 

Понад 150 років на бурякових  плантаціях України зі змінними успіхом  точиться напружена боротьба з буряковим  довгоносиком. Проте й до цього часу не може бути якогось радикального засобу, який би дав змогу раз і назавжди покінчити з цим шкідником. Для того, щоб звести його щільність до економічно невідчутних параметрів, необхідна система заходів захисту, де не може бути жодних дрібниць. Тільки за таких умов можна контролювати його чисельність і стабільно одержувати добрі врожаї цукрових буряків.