Мусульманское право

зміст
	вступ		3
	загальна теоретична характеристика мусульманського права		5
	1.1.	Виникнення і розвиток мусульманського права ......................	5
	1.2.	Мусульманське право як релігійно общинна група  правових систем релігійно-традиційного типу .........................................	7
			9
	ТЕОРІЯ джерел мусульманського права		13
			13
	2.1.	Систематизація джерел мусульманського права .....................	14
			17
	2.2.	Шаріат: коран і суннат — основні джерела мусульманського права ..............................................................	19
	2.3.	Доктрина  — одна з основних джерел мусульманського  права .....	34
	2.4.	Додаткові джерела мусульманського  права .............................	39
	Джихад — “священна війна” мусульман ................. 3.1		52
	Мусульманське право в сучасному світі ..............		59
	висновок .........................................................................................		61
	список використаної літератури .........................................		63
	Додатки .........................................................................................................		65

 

 

 

 

 

вступ

Схід і Захід  — це дві категорії, що охоплюють  все людство. Такий поділ виник, еволюціонував у результаті тривалого  історичного періоду і віддзеркалює сьогодні всі культурні, правові, філософські, історичні і релігійні здобутки людства. У єдності ці дві категорії створюють гармонійну і, у той же час, досить суперечливу картину світу. Найбільші військові конфлікти виникають саме між Сходом і Заходом на ґрунті релігії. ХХ століття стало яскравим прикладом жахливої руйнівної сили великих військових конфліктів, наслідки яких ніколи не виправдають досягнутої мети.

Історичне коріння мусульманського  права як системи норм, котрі виражали в релігійній формі волю феодально-релігійної знаті, санкціонованих та підтримуваних теократичною мусульманською державою, склалося в Арабському халіфаті в ІІ-Х ст.ст., і базується на ісламі.

У відповідністю з догмами  ісламу, діюче право прийшло вид Аллаха, який відкрив його людині через свого Пророка Мухаммеда. Мусульманська правова система бере свій початок в Корані і вважається плодом божественних встановлень, а не продуктом людського розуму і соціально-політичних умов. Право Аллаха дано людству раз і назавжди, тому суспільство повинно керуватися цим правом, а не створювати своє під впливом тих чи інших умов і обставин. Правда, мусульманська правова доктрина визнає, що божественне одкровення потребує роз’яснення і тлумачення, на що пішли віки важкої роботи мусульманських юристів. Але ці зусилля були направлені не на створення права, а лише на те, щоб пристосувати право, дане Аллахом, до практичного використання.

Досить цікавим є питання  “джихада” — священної війни  мусульман, що, фактично, благословляє ведення військових конфліктів проти людей, що сповідують іслам.

Релігія і право — це єдине поняття у мусульман. саме тому, вивчаючи релігійні догмати ми розкриваємо суть правова мусульман.

У цій роботі я намагалася дати як загальну характеристику мусульманського права, так і більш глибоко розглянути питання джерел мусульманського права і питання такого правового інституту як “джихад”.

Якщо говорити про джерела  мусульманського права, то вони відтворюють всю картину виникнення, еволюції та становлення мусульманського права, враховуючи географічні, історичні, культурні, філософські, релігійні та політичні особливості Сходу.

Мусульманське право  — це єдине у своєму роді явище, що дійсно дає змогу зрозуміти  і осягнути культуру і звичаї, мотиви та засоби діяльності країн Сходу.

Ми живемо у світі, в  якому іслам разом з іншими суспільними і релігійними системами багато в чому визначає поведінку великої кількості людей і у світі єдиному, взаємозалежному, але багато в чому суперечливому, де біль і страждання одних народів впливають на долі інших: адже будувати щасливе життя в ізоляції неможливо.

Саме тому наш світ може бути лише світом, діалогу — цивілізацій, культур, ідеологій, релігій... на зміну намаганням критикувати, а іноді і відкидати все те, що не співпадає з власними поглядами та уявленнями, приходить все більш явна необхідність у взаєморозумінні, є надія, що Земля стане ареною не військових конфліктів, а обміну інформацією, ідеями, досвідом. Але почати необхідно з того, щоб розуміти і знати...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І.  Мусульманське право: загальна характеристика

1.1. Мусульманське  право і іслам

Мусульманське право — це своєрідна особлива правова система релігійно-традиційного типу¹. Воно є лише однією із сторін релігії ісламу².

Іслам (покірність) — друга за чисельністю після християнства світова монотеїстична релігія. Її оповідують від 800 тис. до 1 млрд. мусульман.  Наймолодша зі світових релігій вона існує з 580 р.н.е. (зелений прапор є символом молодості та вічності цієї релігії). Поширений іслам здебільшого в країнах Ближнього та Середнього Сходу, Північної Африки та Південно-Східної Азії. Із 120 країн Світу, в яких є мусульманські громадяни, у 35 країнах мусульмани становлять більшість населення: понад 80% населення в усіх країнах Північної Африки та Західної Азії (Сенегал, Сомалі, Нігерія, Пакистан, Індонезія та ін. (У 10 афро-азіатських країнах послідовників ісламу налічується від 50 до 80%. Значна кількість мусульман живе в окремих країнах Європи (Югославія, Боснія, Албанія, Македонія) та Америки. У 28 афро-азіатських державах іслам визнано державною (або офіційною) релігією, зокрема в Єгипті, Кувейті, Ірані. Пакистані. у деяких країнах слово “ісламський” є частиною їхньої офіційної назви (Мавританія, Туніс тощо).

Сучасний  іслам досить суттєво впливає на всі аспекти життя усіх країн. Під гаслами ісламу в багатьох країнах здійснюється: політичний рух повернення до мусульманських правових норм у державному житті (ісламізація; вибір особливого напрямку економічного розвитку, що визначався б виключно соціальними та моральними нормами ісламу (ісламська економіка); рух за перебудову міжнародних господарських відносин  за принципами ісламу (ісламський новий економічний порядок) та ін. Протягом останніх років ісламський чинник стає дедалі помітнішим і у міжнародній політиці³. Основною ідеєю регулювання міжнародних відносин в ісламі є поділ всіх країн і народів по релігійній ознаці на дві групи: “світ ісламу” і “світ війни”. Зовнішня політика мусульманської держави, згідно з таким підходом, будується залежно від того, по відношенню до мусульманської чи не мусульманської держави вона здійснюється.

Важливе місце у мусульманському міжнародному праві належить інституту ДЖИХАДА  — війна з відступниками від  ісламу або “невірними”, не зважаючи на те, громадянами якої держави є останні. Не випадково і сьогодні окремі мусульманські державі в правовому закріпленні основ зовнішньої політики в першу чергу орієнтуються на “мусульманську солідарність” і навіть претендують на захист інтересів мусульман, які проживають в інших державах⁴.

Будучи  складовою частиною ісламу, мусульманське  право сприймалося і як система  норм, і як досконала політико-правова  доктрина. Мусульманське право можна розглядати як  специфічну правову систему, що існує в рамках ісламської релігії, має державний характер і більш, ніж усі інші світові релігії, пов’язане з правом⁵.

Мусульманське право не є самостійною галуззю  науки. Як вище було зазначено, мусульманське право — це одна із сторін, граней ісламу. Дана релігія містить, по-перше, теологію, яка встановлює догми та уточнює, у що мусульманин повинен вірити. По друге, шаріат наставляє віруючих у їх діяльності: що можна робити, а що — ні. Шаріат⁶ в перекладі означає “шлях слідування” і складає те, що ми називаємо мусульманським правом. Дане право вказує мусульманину, як він повинен у відповідності з релігією поводити себе, не виділяючи його обов’язків по відношенню до себе подібних (громадянські зобов’язання, милостиня) і по відношенню до бога (молитва, піст і так інше). Але не дивлячись на це, у мусульманському праві чітко розмежовані права бога і права індивіда⁷.

Хоча  шаріат базується на ідеї зобов’язань  людини, у ньому відведене місце  і для поняття права. Це досягається, з одного боку, визнанням певних меж зобов’язань (бог покладає на кожну людину те, що вона здатна “нести”), а з іншого — уточненням об’єму прав, які визначаються за індивідами. Неповага до цих правил тягне за собою санкції, які накладаються мусульманським суддею⁸.

Мусульманське право — це сукупність підтримуваних  державою релігійних, моральних, правових норм, що склалися на основі ісламу в тлумаченні вченими-богословами і правознавцями.

 

1.2. Мусульманське право як релігійно общинна  група

       правових систем релігійно-традиційного типу

Релігійно-традиційний  тип правової системи — це сукупність національних правових систем держав, що мають спільні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі релігійної норми, норми-звичаї і норми-традиції як основних джерел права, що являють собою тісне переплетення юридичних, моральних, міфічних розпоряджень, які склалися природним шляхом і визнані державою.

Серед типів  правової системи цей тип є  найрізноманітнішим і складається  із трьох великих груп правових систем, поєднаних внутрішньою схожістю:

1. Релігійно-общинної  — поєднує групи систем мусульманського, індуського, іудейського і християнського права. Характеризується фундаментальним значенням релігійних вчень у поєднанні з тривалим збереженням общинного строю.
2. Далекосхідної (традиційної) містіть групи систем китайського і японського права. Характеризується провідною роллю релігійно-моральних доктрин у соціальному житті народу.
3. Звичаєво-общинної — поєднує групи систем здебільшого африканського права. Характеризується сильним впливом звичаїв при збережені общинних основ життя народу.

Кожне із зазначених груп правових систем ґрунтується на власних релігійно-філософських системах — іслам, індуїзм, конфуціанство, християнство. Юридичні джерела права співвідносяться з релігійними як форма і зміст. Релігійно-моральна норма має пріоритет над правовою нормою. Проте правові системи релігійно традиційного типу не є “нерухомими”, не застили у своєму первозданному вигляді, породженому особливостями розвитку і географічним положенням. При збереженні спадкоємності з минулого правовою культурою  вони під впливом романо-германських і континентальних правових систем внесли чимало нововведень у національне право, змінили свою структуру, врегулювали суспільні відносини на рівні законодавства, визнали норму права як важливий еталон поведінки.

Мусульманське право віднесене до релігійно-общинної групи релігійно традиційного типу правової системи з таких причин:

1. Як своєрідний юридичний феномен воно має відверто релігійний зміст. Мусульманське право виникло в єдності із шаріатом, який становить найважливіший компонент ісламської релігії. Його можна вважати окремою складовою частиною релігії ісламу.

зв’язок мусульманського права з релігією ісламу є неоднозначним. З одного блоку, існують правові і релігійні норми, які з своїм змістом збігаються і реалізуються як релігійними установами, так і державними органами. З іншого боку, держава, як своїм авторитетом, так і примусовою силою, підтримує не всі релігійні норми. Воно формує більшість норм мусульманського права без безпосереднього зв’язку з релігійними вченнями, сприяє застосуванню юридичних норм не тільки мусульманськими судами, а й світськими судовими (світські суди) і правоохоронними (поліція) органами.

2. Мусульманського права має релігійно-общинний принцип застосування. Воно діє насамперед у взаємостосунках мусульман, призначається для мусульманської общини, спрямоване на її консолідацію і розширення. Наприклад, шлюбно-сімейні норми мусульманського права поширюються виключно на мусульман і не використовуються іншими релігійними конфесіями. Відповідальність за недодержання посту під час рамадану стосується лише мусульман. Правда, наявність наведених фактів не виключає прагнення поширити норми мусульманського права і на немусульман (підкорення нормам мусульманського права не мусульманки, яка вийшла заміж за мусульманина та інше⁹).

 

1.3. Виникнення  і розвиток мусульманського права

Мусульманське право виникло (vii-x століття) у процесі розпаду родоплемінного ладу і становлення феодального суспільства в Арабському халіфаті: воно відображало взаємодію двох засад — релігійно-етичної та власне правової, пов’язано з ім’ям Магомета (Мухаммеда) (571-632)¹⁰.