Мусульманское право

Всі араби вважали (і  вважають) за честь стати під зелений прапор “джихади”. А зелений — колір надії. Надії для кого і надії на що…?

 

2.  Обставини життя Мухаммеда, що супроводжували 

         його законодавство про “священну війну”

Коран, з точки зору висловлюваних у ньому почуттів Пророка, являє собою досить суперечливу картину: Мухаммед висловлює то жорстокість, то покору; то прагне крові, то миру. На ці протиріччя, на мою думку, досить сильно вплинули обставини життя самого Пророка.

У VI ст. серед сильного розпалу народних заворушень арабів, що стало наслідком релігійного  руху, причиною якого стало незадоволення  існуючого язичницькою релігією, з’являється Мухаммед. Походив він  з курайшитського коліна родини хашимітів. Народився він в Мецці у 570 (або 571) р. Батьками його були Абдаллах і Аміна. У нього було нещасливе дитинство, бо батько його помер за два місяця до його народження. Коли Мухаммеду виповнилося 6 років, померла і його мати, залишивши йому у спадщину старого слугу і 6 верблюдів. Жити ж хлопчик почав у свого дідуся Адб-ель-Муттаміба, але через 3 р. змушений був переселитись у дім дяді Абу-Таліба.

З часом, відвідавши Сірію, Мухаммед змушений був випасати стадо  кіз (через нестачу грошей), що робив  протягом восьми років. Пізніше він буде пишатися цим родом занять, співставляючи його з тим, чим займалися Мойсей і Давид

В 605 р. по Р. Х. Мухаммед, у віці 35 р., брав участь у  відновленні кааби⁷⁰. Існує притча, що саме він розв’язав суперечку між воєнноначальниками з приводу того, кому слід покласти чорний камінь при перебудові Кааби на його місце⁷¹.

Коли Мухаммеду було 25 років, він став служити у своєї  родички, вдови Хатідже. Вдова досить схвально ставилася до юнака і  поважала його. У 595 р. Мухаммед одружився  з 40-річною вдовою Хатідже.

Юнак володів гарною, величною зовнішністю, гарним розумом  і пам’яттю; багатою фантазією  і, нарешті, йому була характерна така риса, як постійне прагнення до більшого.

У віці 40 р. він досяг  того рівня, коли, на думку арабів, людина досягає зрілості і сили, коли, згідно з вченням мухаммедан, пророки отримують дар пророчества. У цей час Мухаммед починає аналізувати язичество як релігію. Він вважав, що ідолопоклоніння не є релігією Авраама і намагається осягнути саму суть Бога за допомогою власних знань і уяви. Так, під час сильного розумового напруження Мухаммед у місяць Рамазан 611 р. (за ін. даними 612 р.) отримав перше послання від Бога: “Читай в ім’я Господа твого, котрий створив все, котрий створив людину на зверненій крові. Читай ібо Господь твій найщедріший. Це він навчив його (людину) користуватися пером. Він навчив людину тому, що вона не знала…”⁷². 

Свою нову релігію  Мухаммед назвав “іслам”, поєднавши  у цьому понятті досконалу  арабську відданість Богу. Тому тих, хто  сповідує іслам, він назвав мусульманами.

Після більш-менш сталого  закріплення своєї релігії, Мухаммед, дивлячись з одного, на небажання іудеїв визнати іслам і їх негативне ставлення до Пророка, а з іншого — став переконуватися, що його справа може загинути, якщо не прийняти термінових заходів проти своїх ворогів і не дати погаснути фанатизму своїх послідовників. Він вирішив перевірити їх відданість ісламу. “Священна війна” за іслам і його засновника дуже гарно пристосовувалася до характеру арабів. Дев’ята глава Корана (в одних джерелах вона називається “Свобода”, в інших — “Покаяння”, а третіх — “Зброя”) говорить, що не словами, а “зброя повинна діяти на невірних”. Війну, яку проповідував Мухаммед, він назвав “боротьбою на шляху Божому за релігію”. Всі наступні вірші були спрямовані на те, щоб якомога сильніше настроїти своїх сторонників проти невірних: “Скажіть невірним, що якщо вони покладуть кінець своєму безчестю, то Бог вибачить їм минуле; якщо ж вони впадуть в невіру, то жорстоко будуть покарані рукою Божою”⁷³.

“Коли зустрінете невірних — ну добре! — вбивайте їх, робіть з цього велику різанину, і крепко жміть пути полонених”.

З встановленням  вчення про “священну війну”, все  було спрямоване на велику різанину, яка заохочувалася Кораном⁷⁴.  Обіцянки раю, звання “мученика за віру” позбуджували фанатизм, а вчення про те, що все раніше визначено у житті, народжувало жорстокість і безсердечність. Намагаючись випробувати силу нового вчення Мухаммед здійснює ряд походів на іудеїв, що поклали кінець їх політичній могутності в Аравії; іудеї майже всі були знищені, міста і поселення їх були спалені, а майно отримали ті, хто перемогли, у якості нагороди.

Вчення, яке проповідував Мухаммед, робило з людей, на мою  думку, фанатиків, що сліпо слідували за ідеєю, за бажанням віддати життя за іслам і Пророка. Але вони (люди) просто намагалися, на мою думку, задовольнити власні потреби, бажання, які (згідно з віровченням) здійснювалися, якщо ти (віруючий) ставав під зелений прапор “джихада”.

Язичницька віротерпимість арабів вже віджила свій час. Християнство та іудейство (з яких фактично і був створений іслам) переслідуються і знищуються в Аравії. Перед самою смертю Пророка, під час його візиту в Мекку, Абу Бекр проповідував на головній площі іслам, він перед величезним натовпом проголосив від імені Мухаммеда “священну війну”, що не допускала ніякого союзу з ідолопоклонниками і немусульманами⁷⁵.  Після того, як релігія Мухаммеда утвердилася в Хаджаді, необхідно було дати можливість проявити той воєнний дух, котрий володіє думами арабських племен. І якщо б цей дух не спрямовували проти іноземців, він спрямовувався б проти них самих⁷⁶.  Проте в 632 р. Мухаммед помирає, залишивши своїм послідовникам вчення Корану, що позбуджувало їх до війни з невірними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

IV. Мусульманське право в сучасному  світі

До початку XIX ст. соціально-економічні умови існування  мусульманського світу змінювались дуже повільно, тому шаріат не дивлячись на архаїчність його догматів, достатньо відповідав їм. Однак з падінням Османської імперії на Ближньому Сході посилився політичний   вплив західно — європейських держав. Лідери мусульманського світу зрозуміли, що для того, щоб витримати політичну і економічну конкуренцію з західними країнами, необхідна модернізація державного управління та права.

3 середини XIX ст. почався процес законодавчих реформ. В сферу відносин, які раніше регламентувалися мусульманським правом, стали включатися нормативні джерела європейського походження. Головним чином цей процес зачепив сфери, в яких конфлікт з традиційними ісламськими нормами був не дуже гострим, зокрема торгове і морське право. Влада Османської імперії пішла ще далі. Була прийнята так звана Маджала (1869-1876 рр.) —  закон, що складався із 1850 статей про власність та зобов’язальне право. Цей закон відкрито не поривав з правилами шаріату, але вони були облаковані в форму параграфів в європейському стилі і введені в дію з санкції держави. Він був необхідним тому, що світські суди, які отримали повноваження на розгляд  спорів про власність та зобов'язання, не дуже могли спиратися на середньовічні мусульманські норми.

В Британській  Індії мусульманське право з  плином часу так багато взяло від  загального права, що навіть з’явилась  можливість говорити про "англо-магометанське  право".

В 1876 р. в Єгипті почав діяти цивільний кодекс, складений в основному за французьким зразком. Єгипет перейняв також в загальних рисах і французький торгівельний кодекс. Так з'явилась галузь торгівельного права, до того невідома в мусульманському праві. І в інших країнах Ближнього Сходу, за виключенням Йорданії, Кувейту, і деяких інших держав Аравійського півострова, були прийняті цивільні кодекси західного зразка. Однак вони не зачіпали сімейного права.

Сімейне і спадкове право підлягало законодавчим реформам в ХХ ст. Закони про сімейне право були прийняті в Єгипті і Судані. В Турції реформа сімейного і спадкового права була здійснена в 1926 р. пориваючи з традиційним мусульманськими канонами, нові закони засуджували багатоженство,  право одностороннього розірвання шлюбу чоловіком, нерівний розподіл спадку між синами і дочками покійного. Іранський цивільний кодекс, промульгований в 1927-1935 рр., також став кодифікацією модернізованого мусульманського права у сфері сім’ї та спадку. Кодекси особистого статусу були прийняті в Сирії, Тунісі, Марокко, Єгипті, Йорданії, Іракці та деяких інших мусульманських країнах,

Після другої світової війни закони, які регулювали сімейні  і спадкові відносини, були прийняті майже у всіх арабських державах. Ці закони досить сміливо вторгуються в традиційні норми взаємовідносин чоловіка та жінки в сім’ї. Зокрема, вони дають певні права жінкам на розлучення, обмежують можливості батьків і опікунів  влаштовувати  шлюби неповнолітніми,  обмежують полігамію, встановлюють умови розлучення чоловіка з дружиною в односторонньому порядку. Судова практика нині допускає при укладенні шлюбу оговорку, що жінка може надалі відмовитися від шлюбу "в принципі це право чоловіка" або вона отримує таке право, якщо чоловік не збереже одношлюбність.

Проникнення європейського  права в мусульманські країни є досить значним і цей процес, пов’язаний з міжнародною інтеграцією і економічним співробітництвом, в принципі безповоротній. Значення, сфера дії і удільна вага мусульманського права зменшилась а саме право, у деякому випадку, по своїй зовнішній формі, багато сприйняло від європейських кодифікацій. Однак відмічену тенденцію не слід перебільшувати, особливо у світі активізації ісламу, яка в останні роки характеризує політичне життя багатьох держав. Ця активізація супроводжується в тому числі і потребами відмови від західних правових моделей, повного встановлення всіх норм мусульманського права (наприклад в Ірані).

Багато мусульманських держав заявляють в своїх Конституціях і законах про вірність принципам ісламу.

висновок

Мусульманське право  – це одна з найзначніших правових систем світу, яка охоплює понад третину населення планети. До кінця 60х рр. ХХ ст. майже всі мусульманські країни стали незалежними. Питання залишається відкритим для Палестини та Західної Сахари. Вибір шляху соціально-економічного розвитку і практика його здійснення поклали одночасно початок консолідації релігійних сил і рухів. Нині країни ісламу стали відігравати досить значну роль на міжнародній арені. Але практично вся діяльність мусульманських країн базується на мусульманському праві, яке настільки зрослося з релігією іслам, що вже неможливо розглядати їх окремо. Так як мусульмани вважають, що шаріат “божественного” походження, то звідси випливає, що практично всі норми шаріату не змінювалися, а за допомогою діяльності юристів “пристосовувалися” до соціально-економічних і політичних змін у суспільстві.

Цікавим моментом є те, що так як право фактично є однією із граней релігії ісламу, то від кожного мусульманина вимагається “сліпе слідування релігійним догматам”, саме тому державна влада знаходиться в руках релігійних лідерів.

Мусульманське право  має дуже глибоке коріння. Держави  ісламу і мусульманське право розвивалися на території, де ще до ісламу знаходились стародавні країни: Халдея, Саба, Вавилон, Ассирія, Елам, Фінікія, Мідія, царства Ахеменидів і Сасанидів та ін. Деякі з них, а саме Вавилон і царства Ахеменидів і Сасанидів, мали кодифіковане право. Після падіння цих царств багато їх правових норм увійшли в систему права цих народів. Не можна також відкидати той факт, що арабські бедуїни, що завоювали такі стародавні держави, як Іран, Єгипет, Візантію, не могли не попасти під вплив їх культури, звичаїв, особливо тому, що ці народи були більш розвиненими, ніж араби. Це пояснює схожість римського і мусульманського права, що посилюється тим, що і у арабів, і у римлян був однаковий суспільний устрій.

В подальшому можна сказати, що мусульманське і римське право  розвивалися паралельно.

Не дивлячись  на те, що іслам забороняє доповнення до шаріату, а дозволяє лише його тлумачення, інтереси панівних класів вимагали створення нових юридичних актів. У ряді випадків ці акти суперечили основам мусульманського права.

Мусульманське право, не дивлячись на наявність  у нього ряду особливостей, по суті, набагато менш оригінальне, ніж прийнято вважати. Пов’язане з релігією, воно з’явилося досить пізно, тому і прониклося концепціями попередніх вірувань. З іншого боку, миттєвий ріст арабо-мусульманської історії, змушував переможців удосконалювати свою систему і переймати норми переможених країн.

Вже доведено іудейсько-християнське походження ісламської догми: мусульманський Аллах з його атрибутами доброти, справедливості і божественної сили аналогічний Богу-Отцю; Ісус являвся божим обранцем, призначеним для несення слова Божого, про що йдеться і в Корані (де говориться, що Ісус є слово Боже і син Діви Марії); притча про Пророка — аналогія Мухаммеда Ісусу; послідовники Пророка — ті ж апостоли.

Проте, досліджуючи шаріат я прийшла до висновку, що мусульманське  право утворилося під впливом  як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. До останніх ми можемо віднести і менталітет та звичаї арабів. Особливості арабської культури досить сильно вплинули на шаріат.

Розглядаючи джерела  мусульманського права можна  виділити основні три: Коран, суну і  доктрину, а також додаткові: кіяс, іджму, тефсір, таклід, урф, амал, фетву та канун, а також фірмани (накази, нормативні акти голови мусульманської держави).

Мусульманське питання одне з найважливіших  сьогодні; воно досить гостро постало перед державами Заходу. Україна ж намагається інтегрувати у міжнародне співтовариство і тому необхідно більше уваги приділяти саме мусульманському чиннику, що представлений і на території України (кримські татари).

Мусульманське право починаючи з ХХ ст. дещо “європеїзувалося”. Це пов’язано  у першу чергу з міжнародною інтеграцією та економічним співробітництвом. Проте, знов таки, особливості мусульманського права проголошують джихад священним обов’язком мусульман. Лише врахувавши особливості культури і права ісламських народів, ми зможемо зрозуміти і знайти шляхи вирішення основних міжнародних проблем та конфліктів.

список використаної літератури

1. Абу Ала — аль-Маудуді.  Принципи ісламу. — Львів, 1995.

2. Агурономов А. І.  Джихад — “священна війна”  мухаммедан. – М., 2002.

3. Бублик С. А. Релігієзнавство. — К., 1998.

4. Васильєв Л. С.  Історія релігій Сходу. — М., 1988.

5. Грюненбаум Г. Е.  Класичний іслам: начерки історії.  — М., 1988.