Правосвідомість як основа правової культури

ВСТУП

У науковому плані проблема правового нігілізму в належній мірі доки не досліджена. Тим часом потреба в її вивченні давно назріла, оскільки названі соціально-юридичні феномени широко поширилися в практичному житті, свідомості людей, політиці, культурі, законотворчості, державній і суспільній діяльності, серед юристів, яким необхідно мати по можливості повне уявлення про суть цих аномалій, їх деструктивну роль, причини, форми прояву, шляхи усунення.

Актуальність теми визначається тим, що на сучасному етапі розбудови української державності значну роль у питаннях реалізації права, забезпечення законності, прав людини відіграє фактор глибокого розуміння громадянами права, високосвідомого виконання його вимог. Стан суспільного життя в Україні, зміни, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній сферах, вимагають підвищення ефективності правового регулювання, зростання ролі права та правових законів при вирішенні завдань, які стоять перед Українською державою.

Значний негативний вплив на успішне вирішення поставлених перед нашою державою завдань здійснює правовий нігілізм, який досить поширений в нашому суспільстві і виражається в девальвації у суспільній свідомості права і законності, ігноруванні законів чи недооцінці їх регулятивної соціальної ролі. Як властивість суспільної, групової та індивідуальної свідомості правовий нігілізм в українському суспільстві проявляється в різноманітних формах: від байдужого відношення до ролі та значення права через скептичне ставлення до його потенційних можливостей до прямого порушення діючих законів та нормативно-правових актів.

За період існування України як незалежної держави правовий нігілізм набув значного поширення у зв’язку з кількісним та якісним коригуванням правової системи минулого в перехідний період, кризою законності і невідлагодженістю механізму приведення в дію нових законів, тривалістю процесу здійснення всіх реформ, включаючи і правову. Тому для українського суспільства питання подолання правового нігілізму стоїть особливо гостро, що пояснюється необхідністю вирішення таких проблем як: ефективне проведення конституційної реформи; створення сприятливих умов для подальшого розвитку громадянського суспільства; подолання перманентної економічної кризи; реальне забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні; зниження рівня злочинності та корупції; покращення екологічної ситуації; розв’язання демографічної проблеми. 

Все це зумовлює гостру потребу дослідження проблем стану розвитку правового нігілізму в нашій державі та визначення основних шляхів його подолання, ролі державних органів, зокрема міліції, у вирішенні зазначених проблем.

Об’єктом дослідження є правова свідомість, її негативні прояви та джерела формування правового нігілізму.

Предметом дослідження є сучасний стан правової освіти та державні заходи у сфері подолання правового нігілізму в Україні.

Зазначена мета курсової роботи зумовила постановку та розв’язання таких завдань:

– проаналізувати і систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до розуміння поняття і змісту соціального, зокрема правового, нігілізму в українському суспільстві та визначити його вплив на стан законності та правопорядку в нашій державі, забезпеченість прав та свобод людини і громадянина;

– розглянути історичний генезис становлення правового нігілізму в Україні та визначити основні фактори, що спричинили його виникнення та розвиток;

– виявити, розкрити та проаналізувати основні джерела формування правового нігілізму у суспільній свідомості в умовах реформування правової системи сучасного українського суспільства;

– проаналізувати сучасні форми вираження правового нігілізму та визначити шляхи його подолання;

Теоретична і нормативна основа дослідження базується на загальних принципах об’єктивності та пріоритету загальнолюдських цінностей, які передбачають об’єктивний опис і аналіз подій, явищ на основі науково-критичного використання різноманітних джерел.

Автор спирався на результати теоретичних досліджень вітчизняної та зарубіжної науково-правової думки, роботи вчених, які працюють у галузі загальної теорії держави і права, філософії права, конституційного, адміністративного права та інших наук. В процесі дослідження застосовувалися положення та висновки, які розробили в своїх працях Бородин С.В, М. А. Бурдоносова, Венгеров А.Б., Волошенюк О.В, Кельман М.С., О. В. Малько, Мурашин О.Г., М. І. Матуеов, Тополь Ю.О., Хома Н.М., Чернєй В.В. та інші.

Нормативно-правова база дослідження включає міжнародно-правові документи, Конституцію України, закони та інші нормативно-правові, правозастосовчі та інтерпретаційні акти.  

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ДЕФОРМАЦІЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

1.1 Правосвідомість  як основа правової культури

Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості. Кожна особа володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні. Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина розуміє значення та необхідність права), так і негативним (людина вважає, що право не потрібне). Це ставлення може бути раціональ­ним, розумним, емоційним, на рівні почуттів та настроїв.

Як явище духовного життя, право належить до сфери суспільної й індивідуальної свідомості. Норми права, нормативні акти, правоза-стосовчі рішення й інші юридичні явища можуть розглядатися як своєрідні відображення культури, для визначення яких використовують спеціальне поняття, що відбиває особливий вимір правової реальності — правосвідомість.

Право — це об'єктивна реальність, а суб'єктивне ставлення до нього людей є правосвідомістю. Правосвідомість — це внутрішній особистий регулятор юридично значимої поведінки. Правосвідомість є невіддільною від права, адже право є регулятором поведінки індивідів, які наділені волею та свідомістю.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оцінок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають поведінку людей в юридично значимих ситуаціях.

Правосвідомість діє і на стадії правотворчості, і на стадії реалізації права. Однаковою мірою правосвідомість присутня в усіх елементах механізму правового регулювання — в нормах права, правовідносинах, актах реалізації права тощо. Правосвідомість найбільш повно і різнобічно відбиває ідеальну, духовну сутність права як елемента культури.

Правосвідомість (як суспільна, так і індивідуальна)  є потужним фактором соціальних процесів, оскільки здійснює активний вплив на регулювання всього спектру життєвих інтересів суспільства та держави. Розвинена  правосвідомість є необхідною умовою усвідомлення цінності права та основою для його реального втілення в життя. Тому актуальним є дослідження даного явища як важливої складової процесу реалізації норм права. Оскільки навіть «найкращі» закони, детально розроблені та опрацьовані, не будуть повністю реалізовані, якщо рівень правової культури та правової свідомості низький. Дане явище складається з трьох блоків елементів: ідеологічних, психологічних  і  поведінкових,  які  перебувають між собою у тісному зв’язку та здійснюють взаємний вплив. Діяльність людини зумовлює формування її свідомості, психологічних  процесів та якостей, які, в свою чергу, регулюють дану діяльність та є умовою її адекватного виконання. Завдання усвідомлення людиною права пов’язано з продукуванням його відображення із свідомості у правосвідомість, тобто для того, щоб надати праву практичного втілення, предметної оцінки  та забезпечити  дійове регулювання суспільних відносин на основі соціальної справедливості, йому необхідна правосвідомість. Просте усвідомлення та втілення людиною певних норм не слід вважати правосвідомістю в широкому значенні, це скоріше «знання закону», про яке говорить І. А. Ільїн у своїй концепції про правове вчення

Практичне і теоретичне значення свідомості не стільки в тому, що це одна із форм відображення і вираження реальних явищ, а саме в тому, що наша свідомість – в даному випадку у формі правосвідомості – не лише відображає об’єктивну дійсність, але й створює її.

Як правило, процеси перетворень у соціально-політичній,  культурній, економічній та інших сферах життя суспільства, впливають на правосвідомості суб’єктів таких відносин. С. С. Бульбенюк зазначає, що  для масової суспільної свідомості в Україні характерний феномен маніхейства, який виявляється в абсолютизації засад «добра» і «зла» в осмисленні світу, в культивуванні постійної напруженості всередині суспільства. Дістав поширення менталітет «негромадянськості», індиферентного ставлення пересічного українця до системних інституційних трансформації, соціопсихічний феномен гіпертрофованого песимізму

Про це свідчать дані соціологічного моніторингу суспільства:  61,2 % опитаних вважають, що в Україні не забезпечується дотримання прав та свобод людини; не вистачає стабільності в державі та суспільстві - 72,2 % опитаних. [10]

На тлі сучасної світової фінансової кризи такий песимізм та суперечності в суспільстві посилюються. Поглиблюється соціополітичний та ціннісний розкол між управлінською, політичною елітами й основною масою населення, в результаті чого сформувалося двосекторне суспільство, «світи» якого функціонують майже в автономному й незалежному один від одного режимі

Результати опитування показали, що уряду цілком довіряють лише 2,1 % респондентів, Верховній Раді 1,6 %, Президенту – 5,6 %, міліції – 1,8 %.

А за даними недержавного аналітичного Центру Разумкова, на березень 2009 р. діяльність Президента України повністю підтримують лише 2% опитаних

За відсутності можливості швидкого поліпшення ситуації в країні зростає зневіра в можливостях  держави і права забезпечити  порядок,  відбувається криза правосвідомості, проявами якої стають різні форми її деформації. Результатом стає вчинення великої кількості правопорушень (як шляхом прямого порушення діючих законів, так і простого невиконання юридичних приписів); загостюється криміногенна ситуація в державі; зростає злочинність; замість дотримання законності перевага надається інтересам окремих соціальних сил, або олігархічної верхівки; не дотримуються, порушуються права і свободи людини і громадянина; відбувається видання неузгоджених правових актів, які суперечать один одному. Це призводить до того, що людина перестає цінувати та поважати право, оскільки не бачить у ньому гаранта і захисника власних інтересів.

Проблему деформації правової свідомості досліджували такі  вчені,  як Ю. В. Александров, Б. А. Барбуков, В. І. Гойман, І. А. Ільїн, Ю. Ю. Калиновський, О. В. Косаревська, П. І. Новгородцев, В. В. Мухін та ін. Однак, незважаючи на практичну необхідність  вирішення  даної  проблеми, з метою ефективного функціонування суспільства відповідно до реалій сьогодення, заснованих на демократії та загальнолюдських цінностях, відсутня єдина теорія пояснення сутності та природи зазначеного явища. Це зумовлено відсутністю у філософії і теорії права загального, інтегративного визначення феномена деформації правової свідомості.  У  науковій  літературі поширена думка, що функціонування  правосвідомості складне соціальне утворення і прямо залежить  від домінуючих у суспільстві поглядів, ідей та почуттів. У кожного суб’єкта правових  відносин поєднуються риси: суспільної (загальні особливості правової свідомості притаманні конкретній історичній добі); групової (риси, пов’язані з належністю людини до певної соціальної групи); індивідуальної  правосвідомості (індивідуальні риси, зумовлені вихованням, особистим досвідом та особливостями життя індивіда).  Дотримуючись  цієї  наукової позиції, автор пропонує  визначати деформацію правосвідомості як комплекс негативних змін правосвідомості, зумовлених юридичною дійсністю, за яких у його носіїв формуються ідеологічні й психологічні стереотипи, що виражають негативне, упереджене  ставлення до права та виявляються через  поведінку та конкретні дії. Таким  чином, як зазначає Л. Г. Кумикова, деформація правосвідомості можлива лише за наявності певного обсягу правосвідомості, а за відсутності такої говорити про деформацію неможливо. З іншого боку, жодна людина не може не мати правосвідомості, але вона може не знати про це.

1.2 Форми деформації  правової культури

У цілому взаємодія права і правосвідомості має конструктивний характер. Разом з тим на певних етапах розвитку держави і права можуть створюватися історичні передумови для формування дефектної правосвідомості, яка є антиподом високої правової культури. Деформація правосвідомості проявляється у викривленні уявлень про цінність права. Традиційно її зводять до правового нігілізму. Однак він є лише одним з різновидів названого явища. Іншими проявами дефектної правосвідомості є: правовий інфантилізм, правовий негативізм (що включає у себе правовий нігілізм), правовий дилетантизм, правовий фетишизм та правовий ідеалізм. Спільним для всіх видів деформації є правова неосвіченість, низький рівень правосвідомості і політико-правової культури суб'єктів права. Разом з тим кожен з названих видів деформації має і свою специфіку.

Залежно від ступеня викривлення чи несформованості структурних елементів правосвідомості можна виділити декілька форм її деформації: 

1. Правовий інфантилізм  - несформованість або наявність прогалин у правових  поглядах та знаннях, часто  виникає через самовпевненість у власній відмінній  юридичній  підготовці або через недостатній рівень системного засвоєння індивідом і соціальною групою правових норм, цінностей, понять та зразків  поведінки у правовій  сфері, а також є результатом  безвідповідального,  байдужого ставлення до вимог правових приписів. Характеризується правовою незрілістю особистості, підвищеною навіюваністю, несамостійністю, незрілістю почуття обов’язку та відповідальності

Інфантильність правосвідомості означає невміння розв’язувати завдання, які ставить суспільство перед людиною, на основі правових норм і цінностей та раціональної відповідальної поведінки

Незважаючи на заходи держави щодо підвищення рівня правового виховання населення, більшість людей не володіють правовими знаннями, достатніми для захисту своїх прав, свобод та інтересів, мають місце значні прогалини в юридичних знаннях та викривлення системи цінностей. Також часті випадки байдужого ставлення громадян, учасників чи свідків до подій, які мають  юридичне  значення (ДТП, злочинів, слідчих дій).

2. Правовий негативізм – скептичне ставлення до права, повна зневіра в його потенційних можливостях, усвідомлене ігнорування вимог закону. Таке заперечення може мати явні або приховані форми прояву, викликані різними мотивами:  від політичних до зухвалої впевненості у власній безкарності. Правовий негативізм має дві форми прояву: 1) якщо носій правосвідомості виявляє зневажливе,  негативне або байдуже ставлення до права або правової дійсності без умислу скоєння  злочину, то така форма деформації є правовим нігілізмом; 2) якщо ж усвідомлене заперечення законів супроводжується наявністю умислу на скоєння правопорушення, то така форма деформації правосвідомості є злочинною.