Правосвідомість як основа правової культури

3. Правовий дилетантизм  означає вільне поводження із  законом (поверхове або неадекватне  тлумачення правових норм, відсутність  системного підходу при їх  оцінці тощо) або з оцінкою  юридичної ситуації, що в цілому  обумовлено легковажним ставленням  до права. Особливої небезпеки  ця форма може набути в разі  тиражування таких підходів через  засоби масової інформації (наприклад, всупереч дії презумпції невинуватості  твердження про визнання особи  до судового рішення винною  в скоєнні злочину).

Правова демагогія передбачає легковажне або свідоме здійснення такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного або викривленого уявлення про правову дійсність. Не­безпека правової демагогії полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідомлює існування довіри до нього з боку інших і саме тому використовує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується використанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку (чорний піар).

Слід зазначити, що до форм деформації правосвідомості належить не тільки недооцінка  права, а і його  переоцінка, у в формі  правового  фетишизму та правового ідеалізму.

Правовий фетишизм являє собою ставлення, що розцінює право як предмет сліпого поклоніння, передбачає некритичну його оцінку, а, значить – нездатність аргументовано пояснити власну точку зору на правову дійсність.

Близький до цього типу правовий ідеалізм, що ґрунтується на перебільшенні ролі права у суспільстві. Він породжує наївну віру у здатність закону вирішити всі проблеми, безумовне прийняття права та відсутність критичного ставлення до нього.

Окремо виділимо точку зору В. Б. Ткаченко, який відносить правовий інфантилізм, правовий  фетишизм та правовий  ідеалізм не до форм деформації правосвідомості, а до ідейно-психологічних  факторів впливу  на свідомість та поведінку людей у суспільстві, які шляхом деформації сфери правового знання, руйнування правових настанов, принципів та переконань, врешті сприяють формуванню правового нігілізму.

1.3 Правовий нігілізм  як одна з форм деформації  правосвідомості

Вперше нігілістичні ідеї щодо права висунули конфуціанці  в Китаї, які на відміну від античної соціально-політичної думки, що підкреслювала важливу роль права та законів (Арістотель, Платон та ін.), стверджували, що суспільством слід управляти не за допомогою законів, а на основі системи традиційних моральних настанов та норм етикету

Одним з перших українських дослідників права, які  звернули увагу на проблему правового  нігілізму, був Б. О. Кістяківський.

У статті «На захист права (інтелігенція й правосвідомість)» він писав про низький рівень, «притупленість» правосвідомості російської інтелігенції, яка не поважає право й не бачить у ньому цінності, й виступав проти поширеного на той час негативного ставлення до права більшовиків

Подальшим дослідженням та розробкою проблеми правового нігілізму займалися такі українські вчені: М. В. Іванчук, М. Цимбалюк, Ю. Ю. Калиновський, Н. М. Ємельянова, О. В. Волошенюк та інші, а також російські науковці: І. О. Ільїн, П. А. Горохов, В. М. Гуляїхін,  В. В. Кожевников, Н. І. Матузов, М. А. Месилов, В. А. Туманов та інші.

Ще 1950 р. Ернст Юнгер у есе  «Через  лінію»  писав: «Влучне визначення нігілізму можна порівняти з відкриттям збудника раку. Воно не призвело б до зцілення, але хоча б стало його передумовою, якщо людина взагалі здатна на таке зцілення»

Це твердження слушне й зараз, оскільки у науковій літературі не існує єдиного підходу до аналізу проблеми правового нігілізму. Такі вчені, як Н. І. Матузов, В. А. Туманов, відносять до нього всі форми зневаги до права, включно вчинення правопорушень. Інші (П. П. Баранов, О. Ф. Скакун, В. В. Соловйова,  М. К. Подберезський) підтримують тезу про те, що правовий нігілізм є формою деформації правосвідомості, за якої правові норми та приписи ігноруються свідомо, але без наміру вчинення злочину; а максимальним ступенем викривлення правових ідеалів є «переродження правосвідомості», результатом чого стає свідоме скоєння умисних, переважно кримінальних злочинів

Цікавою є думка О. В. Волошенюка, який зазначає, що, з одного боку, негативне ставлення до права не виключає наявності протиправного наміру, а з іншого – увесь масив правопорушень також неможливо відносити до форм прояву правового нігілізму, оскільки ці явища «знаходяться в різних площинах», однак можуть і перетинатися

Тому науковець пропонує дві дефініції правового нігілізму: 1) у вузькому значенні дане явище означає сформовану в суспільній, груповій та індивідуальній свідомості абсолютну, стійку зневіру в справедливості, ефективності та силі права; 2) у широкому значенні – сформоване (або таке, що формується) в суспільній, груповій та індивідуальній свідомості негативне ставлення до права, правового регулювання і юридичної діяльності, сумніви у справедливості, ефективності та силі права

Як вже зазначалося, правосвідомість складається з трьох блоків елементів: ідеологічних, психологічних і поведінкових. Для того, щоб право  дійсно виконувало свої функції, суб’єкту необхідно чітко усвідомити його природу, цілі, основу (через ідеологію та психологію) та втілити це в життя шляхом відповідних дій (через поведінку суб’єкта суспільних відносин). За розвиненої правосвідомості в результаті цієї взаємодії відбувається глибоке усвідомлення та розуміння  ролі права, дається його  оцінка з точки  зору критеріїв відповідності потребам суспільства, усвідомлення необхідності діючої системи законодавства, дотримання вимог законів тощо.  Протилежна ситуація  спостерігається, коли  правосвідомість «уражена» правовим нігілізмом. Викривлена ідеологія та психологія стають детермінантами такої ж поведінки носія деформованої правосвідомості.

Тому в структурі правового нігілізму як однієї з форм  деформації правосвідомості, також можна виділити відповідні компоненти. 

1. Ідеологічний компонент  правового нігілізму полягає  в наявності у членів суспільства  переконань та поглядів, які негативно  оцінюють діюче право та заперечують  юридичну дійсність. Це пов’язано з недостатнім рівнем правової культури та обізнаності населення. Як зазначає О. Б. Ярошинський, «тривале перебування України у складі імперії з її політикою жорсткого колоніального гноблення поневолених народів унеможливлювало всебічне вивчення офіційною наукою проблеми розвитку національної ідеї». Однак навіть за роки незалежності дослідження базових проблем українського націотворення та впровадження наукових надбань у державотворчий і навчально-виховний процес є недостатнім

 Виховання поваги до  права та вимог законів слід  починати вже зі шкільного  віку (на жаль, у багатьох загальноосвітніх  школах основи правознавства  вивчають лише 1 рік, за такий короткий  термін підлітки навряд чи  можуть ґрунтовно засвоїти та  усвідомити важливу роль і  необхідність права). Крім того, впевненість  у верховенстві права та закону  необхідна для законодавців, оскільки  їх правосвідомість певним чином  виявляється у правових актах  та впливає на суспільство  в цілому. Безпосередньо ідеологічний  компонент правового нігілізму  виявляється і у сфері право-реалізації, оскільки ідеологічна настанова  на протиправну поведінку стає  причиною ухилення від виконання  правових  приписів,  особливо  в умовах сучасних кризових  явищ.

2. Психологічний компонент  правового нігілізму становлять  емоції, почуття,  переживання та  стереотипи, зумовлені наявною юридичною  дійсністю, які викликають у членів  суспільства байдуже, негативне  або зневажливе ставлення до  права, аж до повної зневіри  в його потенційні можливості. На формування зазначеної складової  суттєво впливає фактор національної  психології. О. І. Герцен розглядав  правовий нігілізм як рису, притаманну  суспільній свідомості нашого  народу , як особливість культури  і традицій 

Сформований за багато років національний менталітет впливає на емоційне ставлення до нововведень та модернізації у правовій сфері. В. О. Лучин звертає увагу на те, що «правовий нігілізм не слід інтерпретувати як вроджену рису радянського народу, хоча він дійсно пов'язаний з існуючим в суспільстві життєвим устроєм та відображає багато його негативних складових».

Таким чином, психологічні особливості українського  менталітету створили підґрунтя для того, що правовий нігілізм став поширеним явищем у суспільстві.

3. Поведінковий компонент  правового нігілізму виявляється  у безпосередніх діях суб’єкта суспільних відносин. У процесі засвоєння  соціальних  цінностей відбувається зміна позицій особистості: від ролі стороннього спостерігача до зацікавленості, а згодом активних  дій.  Тому особливу  увагу слід звертати  на схильність суб’єкта до зневажливої та протиправної поведінки, яка може бути сформована під дією низки соціальних (низький рівень правової культури, правова інфантильність, почуття економічної незахищеності, кризові явища) та психофізіологічних детермінант (власні мотиви, викривлені цінності орієнтири), які стають специфічними регуляторами поведінки.

Проблема правового нігілізму є однією з центральних проблем сучасної правосвідомості та філософії права, оскільки дане явище перестає бути світобаченням та соціальним праксисом лише вузького кола осіб, а стає масовим явищем, яке створює перешкоди для розбудови правової держави. Він є результатом низької та деформованої правосвідомості, відсутності належної правової культури, де з’являються гіпертрофовані сумніви у цінності права, зневіра в його потенційні можливості, а іноді й впевненість, що правовий нігілізм – це прояв свободи особистості. Поширенню даного явища сприяє вульгаризація і заперечення духовних та моральних цінностей, абсолютизація суб’єктивних, індивідуальних засад, нехтування загальноприйнятими нормами поведінки. Його розвитку «допомагає» і пасивність самих громадян, які не використовують реальні можливості, надані законом, а також не бажають брати участь у вирішенні загальнозначущих завдань.

РОЗДІЛ 2 ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ НІГІЛІЗМУ

2.2 Нігілізм як  загальносоціальне явище

Нігілізм (лат. – nihil – нічого, ніщо) – заперечення всіх норм, приципів, законів. Як стверджує В. Краус, нігілізм – це заперечення особливого гатунку: він відкидає наявні цінності, не визнаючи натомість ніяких інших. Ф. Ніцше проголошував: "Нігілізм означає, що знецінюються найвищі цінності". Нігілізм як явище існує в різних вимірах: історичному, суспільно-політичному, психологічному, філософському, етичному, естетичному. На думку В. Крауса, численні форми прояву нігілізму виходять з двох відмінних позицій: активної, войовничої, екстравертної, пасивної, байдужої, інтравертної. У реальному житті ми стикааємося не з абсолютним нігілізмом, а з відносними формами його вияву. Самогубство є за певних обставин абсолютним нігілізмом. І. Смирнов поділяє нігілізм на деонтологізуючий – той, що змушений обирати між світом, який сприймається почуттями на користь того, який тільки мислиться, та деідеалізуючий – той, що заперечує світ, який мислиться на користь безпосередньо даної нам дійсності. [1]

Термін "нігілізм" вперше з'являється в 1799 році. Його автором був німецький філософ Фрідріх Гайнріх Якобі, який назвав ним спроби знецінити релігію. Незабаром вже на початку XIX століття значення цього терміну стає ширшим і починає означати "руйнівне зловживання розумовими функціями", а згодом і взагалі "фурію руйнування", "дух руйнуванння".

Але нігілізм як явище виникає набагато раніше, ще за часів Стародавнього світу. Вже стародавні суспільства в перехідні часи свого суспільно-політичного розвитку хворіли на цю хворобу. Не завжди і не в усіх стародавніх суспільствах це світосприйняття набувало форму ідейного вчення, хоча часто в кризові часи воно і оволодівало масами. Серед тієї частки культури Стародавнього світу, що дійшла до нашого часу, ми можемо розпізнати цю заперечувальну психологію в деяких стародавніх культурах.

Нігілізм взагалі виражає негативне ставлення суб'єкта (групи, класу) до певних цінностей, норм, поглядів, ідеалів, окремим, а часом і всім сторонам людського буття. Це - одна з форм світовідчування і соціальної поведінки. Нігілізм як течія суспільної думки зародився давно, але найбільшого поширення набув в минулому сторіччі.

Він був пов'язаний з такими філософами ліворадикального напряму, як Якобі, Прудон, Ніцше, Штірнер, Хайдеггер, Бакунін, Кропоткін і інші. Нігілізм багатоликий, він може бути етичним, правовим, політичним, ідеологічним, релігійним і т.д., в залежності від того, які цінності заперечуються, про яку сферу знань і соціальної практики йде мова - культурі, науці, мистецтві, етиці, політиці, економіці. Між ними багато відтінків, нюансів, взаємопереходів. Кожний з різновидів цієї течії має свою історію.

Загальної (родовий) межею всіх форм нігілізму є заперечення, але не всяке заперечення є нігілізмом. Заперечення ширше, воно органічно властиво людській свідомості, діалектичному мисленню. Тому далеко не всіх, хто що-небудь заперечує, можна вважати нігілістами. В іншому випадку сам термін «нігілізм» втрачає свій сенс і розчиняється в більш об'ємному понятті - «заперечення». [2]

Отже, нігілістичне заперечення і діалектичне заперечення - різні речі. Гегелівський закон заперечення заперечення поки все ще діє. В історичному плані не можна, наприклад, беззастережно негативно, з позицій чистого заперечення, оцінювати різні визвольні рухи, їх ідеологів і учасників, так як це об'єктивні закономірні процеси. Тим більше якщо мова йде про еволюційний розвиток. Ф. Енгельс, маючи на увазі рушійні сили формаційних періодів і зміну останніх, писав: «Поява молодої буржуазії знайшло своє відображення в ліберально-конституційному русі, а зародження пролетаріату - в русі, яке зазвичай називають нігілізмом».Тут термін «нігілізм» вживається в позитивному контексті. Взагалі, боротьба проти антинародних, тоталітарних режимів, свавілля правителів, диктаторів, знехтування свободи, демократії, прав людини і т.д. не є нігілізмом у власному розумінні цього слова. Самовладдя тиранів у всі часи засуджувалося. Ще Руссо зауважив: «Деспот не може скаржитися на скидаюче його насильство». Це означає, що не всяка революція є зло.