Правосвідомість як основа правової культури

— низьку правову культуру;

— слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін..

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

1) якість законів та  інших нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

2) авторитет державної  влади і налагодженість механізму  її дії. Наявність розвинутої  державної структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

3) високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової  культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів.

Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, який не має юридіїчної освіти, знати свої права.

Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

Носії правового нігілізму мають низький рівень правосвідомості і правової культури, з одного боку, і тверду впевненість у вседозволеності і правильності своїх дій - з другого. Право вони вважають лише якоюсь примхою, незначною перешкодою для досягнення власних цілей.

Антиправові настрої найбільш поширились після Жовтневої революції, коли юридичні норми підмінялись так званою пролетарською правосвідомістю "революційне настроєних мас".

Розвитку правового нігілізму значною мірою сприяли грубі порушення законності за часів культу особи та побудови комуністичного суспільства. Посилювався командно-адміністративний тиск, зростала невіра у реальність демократичних принципів.

Юристи - вчені та практики вимушені були діяти у відповідності не з законом, а з настановами партійного керівництва, рішеннями партійних з'їздів. Правоохоронні органи, заплющували очі на правопорушення номенклатурних працівників.

За умов адміністративно-командної системи порушення вимог закону і підміна його "міцною волею", власним розсудом мали поширений характер.

Після проголошення незалежності України явища правового нігілізму не зникли, а навпаки - поширились. Але змінились передумови, причини зневажливого ставлення до закону. Найпоширенішими серед них, як свідчать результати соціологічних досліджень, є падіння рівня життя людей, інфляція, зростання цін на товари, нестабільність і невисока якість нового законодавства, зневіра громадян у можливості розбудови незалежної правової держави, криза влади, помилки керівництва тощо.

Правовий нігілізм, так би мовити, у "чистому вигляді" (тобто ігноруванні всіх без винятку норм права) зустрічається рідко. Більш поширеним є прихований, або латентний, правовий нігілізм, коли ігнорується якась конкретна правова норма або галузь права.

Отже, правовий нігілізм – продукт соціального середовища, результат реально існуючих суспільних відносин. Обумовлений він багатьма причинами серед яких зокрема, низький рівень правової культури. В свою чергу формування правової культури на шляху подолання явищ правового нігілізму неможливе, якщо для цього немає об’єктивних підстав.

Як наголошувалося вище, що головним джерелом правового нігілізму на сучасному етапі є, безперечно, кризовий стан українського суспільства. Соціальна напруга, економічні негаразди, розпад колись єдиного життєвого простору, регіональний сепаратизм, дезінтеграція, конфронтація гілок влади, морально-психологічна нестійкість суспільства і багато іншого не тільки не сприяють подоланню правового нігілізму, а й постійно відтворюють й помножують його.

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМАТИКА ПРАВОВОГО НІГІЛІЗМУ

3.1 Характерні  риси сучасного нігілізму 

Одним із найбільш небезпечних проявів деформації правової свідомості є правовий нігілізм. Нажаль, дане явище стало частиною нашого повсякденного життя. Навряд зараз когось можна здивувати тим, що звичайні люди укладають кредитні договори на таких умовах, які реально неможливо виконати; одинокі літні люди піддаються впливу та підписують договори за яким позбуваються своєї домівки і залишаючись без засобів для існування, вимушені переїжджати до притулків; тотальним незнанням дорослим населенням, а особливо неповнолітніми правових основ. Правова необізнаність громадян призводить до того, що вони стають жертвами шахраїв та злодіїв.

Безпорадність державних органів у вирішенні соціальних проблем, відсутність єдності у вищих ешелонах влади, популізм та корупція призвели до втрати владними структурами свого авторитету та до поглиблення в суспільстві нігілістичних настроїв.[11]

З теоретичного боку, питання правового нігілізму було об'єктом багатьох спеціальних досліджень. Проте, слід констатувати той факт, що на даний момент в Україні відсутні ґрунтовні монографічні дослідження з даної проблематики. Правовий нігілізм - різновид більш ширшого поняття - соціальний нігілізм. За загальним визначення правовий нігілізм трактують як тип правосвідомості, який заперечує соціальну і особисту цінність права, вважає його недосконалим (найменш досконалим) способом регулювання суспільних відносин. Не рідко нігілізм доходить до руйнівних форм.

Для того щоб подолати правовий нігілізм необхідно розуміти причини його виникнення. На думку автора, причини правового нігілізму можна виокремити за наступними видами:

1) Низький рівень правової  культури. Правова культура - система  правових цінностей, що відповідає  рівню досягнутого суспільством  правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.[12] Правова культура - категорія комплексна. Тому до причин виникнення та існування саме правового нігілізму можна віднести певні вади правосвідомості - частина наших співгромадян до сих пір живе ніби у минулому, ностальгуючи по часам СРСР, не встигаючи та не розуміючи нового укладу життя, нових цінностей. Окрім цього причинами низького рівня правової культури, а отже і правового нігілізму є: не сприйняття окремими групами суспільства курсу реформ, невдоволення змінами, проведення акцій протесту, невдоволення та незгода з тими чи іншими політичними рішеннями та акціями, неприязне відношення до державних інститутів і структури влади, її лідерам. Повною мірою проявились також низький рівень правової культури населення, відсутність у громадян досвіду правового спілкування та конструктивного розв'язання конфліктів.[11] Причинами насамперед низького рівня культури взагалі є зміна системи соціальних орієнтирів та цінностей, духовних та моральних основ суспільства. Замість них утверджуються нові: меркантилізм, культ грошей, легкої наживи, ідеальне витісняється матеріальним, змінюються критерії престижу особистості, її соціальної ролі, визнання.

Підвищення рівня правової культури - це справа не одного року. Вона важка й кропітка та потребує значних зусиль та застосування комплексних заходів як з боку держави, її органів та посадових осіб, органів місцевої влади, так і кожного громадянина. Отож, першим кроком має стати підвищення авторитету державної влади та посадових осіб, високих моральних якостей перших осіб держави, які виступають прикладом для решти населення. Серед керівників вищого рангу не подолане ототожнення владно-авторитарних, вольових методів управління з правовими. В свідомості людей стало поширеним сприйняття права як будь-якого рішення властей, хоча не рідко це рішення є актом свавілля, або проявом підміни законності міркуваннями політичної, ідеологічної чи прагматичної доцільності. По-друге, наступним кроком має стати створення та затвердження Кабінетом Міністрів комплексної програми правового виховання населення. До проголошення незалежності України на її території близько 80% суспільних відносин регулювалось союзним законодавством. Тому в Україні, по суті, не було власної правової бази. Зараз Україна інтенсивно напрацьовує власне законодавство, інтегруючись у Європейське співтовариство. Правові ж акти приймаються так швидко, що за ними нелегко стежити навіть фахівцям. Нова Конституція, нові кодекси. Де тут встигнути пересічному громадянинові? Отже, правова освіта - одне з пріоритетних завдань, хоч і надто копітких.

Правове виховання повинно бути зорієнтовано на підвищення рівня знання і розуміння права в цілому та окремих правових норм і інститутів, на формування юридичних навичок, на закріплення позитивного сприйняття права, на виховання почуття справедливості, відповідальності та законності, на підвищення соціально-правової активності населення. Формами, способами організації виховного процесу можуть бути: правовий всеобуч, вдосконалення юридичної освіти, правова пропаганда права засобами масової інформації, застосування методів реклами, правова агітація, розвиток сімейного правового виховання, створення умов для позитивної, цілеспрямованої, свідомої, добровільної, творчої та ініціативної діяльності суб'єктів правового спілкування.  тощо.

Здійснення державно-правової реформи можливі лише за умови високої правової культури громадян, яка є важливим чинником подолання правового нігілізму, екстремізму, радикалізму, популізму та інших негативних явищ суспільного життя.[13]

2) Стан законності у  суспільстві. Фактично йде мова  як про збільшення рівня злочинності, так і домінування безкарності  порушників правових норм. Кожного  тижня в Україні реєструється  в середньому 300 тяжких та особливо  тяжких злочинів, з них більшість  вбивств.[14] Але необхідно пам'ятати, що число виявлених злочинів - це тільки їх незначна частина, оскільки значною залишається  злочинність латентна.

Способами подолання злочинності має бути вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності, підвищення їх авторитету серед населення. Дане не виключає і підвищення професійної культури працівників правоохоронних органів, оскільки як показують соціологічні дослідження, співробітники органів внутрішніх справ у своїй службовій діяльності керуються переважно "вказівками керівництва", "оперативною обстановкою". Лише менш як половина опитаних (46,9 %) відзначили, що при вирішенні службових справ вони керуються вимогами законів.[15] Тому, важливим є розроблення нової філософсько-правової концепції правоохоронної діяльності яка б відповідала   специфічним реаліям життя в перехідний період від адміністративно-командної до ринкової економіки, від тоталітарної до демократичної суспільно-політичної системи.

Наступним кроком має бути діяльність з підвищення довіри до суддівської системи, підвищення ролі суду. Не надає авторитету судовій владі  переконання значної частини громадян в тому, що будь-яку справу у суді можна вирішити на користь тих, у кого є гроші або впливові знайомі. Прояви корумпованості та хабарництва у судейському корпусі набули такого характеру, що втрачається віра у об'єктивність та неупередженість судового рішення. Неналежна правова захищеність, нерідко - беззахисність особи підриває її віру в закон, в здатність держави захистити людину від протиправних посягань, забезпечити правопорядок у суспільстві.[16]

В масову свідомість впроваджується анти правова залежність: вигідніше ігнорувати вимоги законів - невигідно жити по закону. На рівні суспільної свідомості невиконання норм права не викликає осуду. Наприклад, несплата податків в очах більшості не є злочином тому, що податковий тягар є надмірним і руйнує стимул для зайняття підприємницькою діяльністю. Дисципліна і справедливість у сфері оподаткування, прозорість господарчих відносин створювали б умови для розширення виробництва і на цій основі розвитку соціальної сфери, підвищенню ділової активності громадян та їх правової культури.[13]

Автор вважає, що основним засобом подолання вищезазначених причин правового нігілізму має бути розвиток системи громадських організацій, активне відстоювання особистістю своїх прав, боротьба з будь якими проявами беззаконня і свавілля. Кожна особа повинна усвідомлювати, що по-перше, є громадські організації, які захистять її від злочинних дій, і по-друге є надійна система державних органів, які захищають кожного, по-третє - за будь-яке правопорушення настане покарання, яке має бути оперативним, своєчасним та незворотнім.  

3)    Юридично безграмотні  та недієві нормативні акти. Органи  влади приймаючи досить непогані  за змістом нормативні акти  не визначають механізм їх  реалізації, або створюють численні  прогалини, що призводить до зловживання  правом його суб'єктами. Фактично  деякі закони не діють доти, доки відповідні міністерства  відомості не видають кипу  інструкцій або наказів до  нього.  Аналогія закону та  аналогія права через їх застосування  непрофесійними, некомпетентними особами - суб'єктами правозастосовної діяльності  створює ще більшу плутанину  та нівелює правове значення  даних інструментів усунення  прогалин у праві.

Відповідно до ст.8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй, норми Конституції є нормами прямої дії. Даний принцип є основоположним у праві. Проте маніпуляції та спроби постійного «вдосконалення» основного закону країни мають негативний ефект, оскільки Конституція України, конституційні закони є тим базисом, стовбуром, навколо якого повинна будуватися система законодавства України. Ігнорування положень основного закону створює усі підстави для існування такого явища як конституційний нігілізм. Чи можна говорити про яку не будь повагу до закону, якщо навіть конституційні норми прямої дії не виконуються, ігноруються, є інструментом політичних махінацій. Проблема конституційного поділу влад і сучасного протистояння владних структур провокує нестабільність і сіє серед населення зневіру в державу, право, закони.