Правосвідомість як основа правової культури

Складається враження, що в Україні законодавство створюється не для людини, не для державних реформ, а для обслуговування влади. Законодавство повинне стримувати владу від зайвих пільг і привілеїв, від правопорушень і злочинів. Владні структури повинні діяти лише в рамках закону. Україні потрібне зрозуміле, доступне й ефективне законодавство, яке б поважалося і дотримувалося населенням. Люди, як стверджував французький просвітник Гольбах, повинні бути впевнені, що «закони створені для них, а не вони для законів» [6, с.389]. Слід наголосити, що нормативні акти повинні бути пронизані ідеєю шани до громадянина, справедливого ставлення до нього – принцип гуманізму має пронизувати всю сферу законодавчої діяльності.

Як прояви правового нігілізму можна розглядати нестабільність національного законодавства, часті, нерідко безсистемні та хаотичні зміни до нього, невміння чи небажання спрогнозувати можливі негативні наслідки законів, що приймаються. Фактично відсутня кваліфікована правова експертиза нових актів. Дуже часто це призводить до того, що закони та підзаконні акти в процесі їх реалізації дають результат, протилежний від того, на який розраховував законодавець.

Закону надається якась «магічна сила», значення «панацеї» від усіх бід. Але для того, щоб закон виконувався, недостатньо його прийняти, потрібні також реальні механізми введення його в дію, застосування, можливості посилання на нього при вирішення конкретних спорів. Коли ж закони в державі не виконуються, в суспільства пропадає віра в можливість вирішення своїх проблем за допомогою права, в захист своїх прав від порушення законними засобами [6, с.257].

Позначається на існуванні правового нігілізму низький рівень правової культури та правосвідомості, недостатність правового виховання громадян. Сучасні українці не знають, що таке право, вони знають лише, що таке закон, в якому цінують не правовий зміст, а його владно-державницьку природу. Для них він і донині є забороною, а не правом. Вони не готові користуватися правами, бо не знають про них майже нічого. Незнання закріплених у законодавстві прав, механізмів їх реалізації, призводить до формування в особи негативного відношення до права, яке не здатне, на її думку, задовольнити її інтереси.

Правовий нігілізм українського суспільства радянського періоду виник не на пустому місці: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрания національної самобутності народу - все це, говорячи словами О. Герцена, "вбило всяку повагу до законності" у Російській імперії, до складу якої протягом декількох століть входила значна частина України.

Правовий нігілізм в Україні під час її входження в СРСР — результат певної деформації правової свідомості і правового регулювання того часу.

У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:

1. теоретичній (ідеологічній), коли в унісон з марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися ідеї:про відмирання держави і права при соціалізмі — і тим самим істотно принижувалася роль права;про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини;про перевагу постанов комуністичної партії над законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності — економіку і політику, та ін.;

2. практичній, коли відповідно до офіційної ідеології: була накопичена величезна кількість нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього;встановлені державою правові норми не додержувалися державними органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;правозастосовні та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності над правом і законом.

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) — найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами. На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати: невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість; низьку правову культуру;слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін. Різноманітні форми прояву правового нігілізму досить поширені в Україні. В умовах гострої соціально-економічної кризи він стає глобальним, агресивним, відверто демонстративним і посилює нестабільність у суспільстві, гальмує демократичні перетворення, процес розбудови правової держави.

Суперечливий характер сучасної правової дійсності в Україні обумовлюється наявністю двох антагоністичних чинників: конституційного закріплення основ правової державності, прав і свобод людини та низького рівня правової культури, масового поширення правового нігілізму в усіх верствах суспільства та владних структурах.

На думку вітчизняних науковців, правовий нігілізм - небезпечне соціальне явище, яке може стати серйозною перешкодою на шляху соціально-економічних та державно-правових реформ. Існування правового нігілізму безпосередньо впливає на стан законності і правопорядку в суспільстві, тому досягти реальних успіхів у реформуванні суспільства в умовах економічної кризи та політичної нестабільності можливо лише за умов усунення деформацій правосвідомості та підвищення рівня правової культури населення.

Надзвичайно важливим є подолання нігілістичних проявів у діяльності правоохоронних органів, що надає особливої актуальності вивченню кола проблем, пов’язаних із професійною деформацією юристів.

Вагомий внесок у дослідження проблем правового нігілізму, формування професійної правової культури та правової свідомості було зроблено у працях вітчизняних та російських правознавців – С.С. Алєксєєва, О. В. Волошенюка, М.І. Козюбри, В.М. Кудрявцева, О.А. Лукашової, О. Ф. Скакун, В.А. Туманова та ін.

Однак, необхідно зауважити, що в літературі вказується і на недостатню кількість публікацій з даної теми, відсутність фундаментальних досліджень, які відповідають сучасним реаліям, мають комплексний характер, що також свідчить про безсумнівну актуальність зазначеної проблематики.

Загальновідомо, що правовий нігілізм є одним із видів соціального нігілізму. У наукових дослідженнях обґрунтовано ряд підходів до розуміння сутності цього явища, на основі яких даються різні визначення поняття правового нігілізму.

- це заперечення, ігнорування  та негативне ставлення до  права, закону та правових форм  організації суспільних відносин, прав і свобод інших осіб;

- деформований стан правосвідомості  особи, суспільства, групи; який характеризується  усвідомленим ігноруванням вимог  закону, цінності права, зневажливим  ставленням до правових принципів  і традицій, однак виключає злочинний  намір;

- характеристика певних  негативних, деформованих сторін  правосвідомості, ідеологічна і  психологічна частина правосвідомості, яка різко критично, негативно  відноситься до вимог поваги  до права і дотримання права [7, с. 299].

Аналіз наведених дефініцій дозволяє зробити висновок про можливість відокремлення правового нігілізму у середовищі юристів, які належать до тієї чи іншої професійної групи.

Серед багатьох професій, які охоплюються єдиним поняттям юрист, на думку автора, на особливу увагу заслуговують слідчі та адвокати, правовий нігілізм яких створює серйозну загрозу брутального порушення прав людини, отже, є дуже негативним явищем, подолання якого можна розглядати у числі пріоритетів діяльності правової держави.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру», адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України [7].

Зміст правового нігілізму в адвокатській діяльності розглядається за видами проявів і якостей. Найбільш поширеними є: правове невігластво; невміння і небажання розпоряджатися можливостями, наданими законом; зловживання правом; правовий дилетантизм; правова необов'язковість; цинічне нехтування законом; стійке упередження, невіра у високе призначення, потенціал, можливості і навіть необхідність права; індиферентне (байдуже, відсторонене) ставлення до права; незнання права.

Використовуючи такий важливий критерій як суб’єктивне відношення адвоката, форми правового нігілізму в адвокатській діяльності можна поділити, по-перше, на навмисне ігнорування загальновизнаних норм, і, по-друге, на помилкову позицію захисника [8].

Ще одним учасником процесу, який викликає зацікавлення, є слідчий. Відповідно до законодавства він виступає як самостійна особа, яка керується внутрішнім переконанням та вимогами закону при дослідженні обставин справи, самостійно приймає всі рішення щодо спрямування слідства та провадження процесуальних дій і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання.

Серед різноманіття форм, сторін, граней прояву правового нігілізму слідчого як найбільш загальні ті суттєві називаються:

- навмисні порушення діючих  законів і інших нормативно-правових  актів;

- слідчі (процесуальні) помилки.

В основу виділення цих форм теж покладається суб'єктивне відношення слідчого до порушень закону. В першому випадку - це усвідомлене порушення норм права. В другому випадку - це ненавмисне порушення процесуального закону, що виразилося в невиконанні або неналежному виконанні слідчим його вимог.

Основою такого ненавмисного порушення закону, як правило, виступає: правовий дилетантизм, правова необов'язковість, невміння і небажання розпоряджатися можливостями, наданими законом, індиферентне відношення до права, незнання права.

Порівняння форм проявів правового нігілізму адвоката і слідчого показує, що їх об’єднує внутрішня суб’єктивна аргументованість, яка є наслідком розчарування у праві, втрати правових ідеалів, що замінюються скепсисом та прагматизмом.

Як відзначає М.М. Вопленко, професійний юрист-нігіліст не вірить у право, у його суспільну цінність, тому риси професійного правового нігілізму визначають зневага, зверхнє ставлення, скепсис, поєднаний із життєвою втомленістю і розчарованістю.[9, с.28-29].

Певна подібність проявів правового нігілізму представників різних юридичних професій, спільність причин, що його породжують, дозволяють виділити явище професійного правового нігілізму, який, в свою чергу, виступає різновидом професійної деформації правосвідомості юриста.

На думку автора, професійну деформацію слідчого слід розцінювати як більш небезпечне та негативне явище. Це обумовлено тим, що слідчий виступає суб’єктом правозастосування, тому від правильного застосування норм права залежить дотримання і забезпечення принципу законності. Слідчий, нехтуючи нормами права, формує у суспільстві негативне ставлення до органів внутрішніх справ, держави, адже він є її представником.

Адвокат іноді змушений нехтувати нормами права, оскільки він захищає особу, яка може бути дійсно винною у вчиненні злочину. Але, розуміючи, що особа є винною у вчиненні правопорушення, він все одне повинний захищати її будь-якими засобами.

Існує думка, що правосвідомість українського суспільства є, з одного боку, нерозвинутою порівняно з західними цивілізаціями, а з другого – характеризується як така, що грунтується на двох протилежних полюсах – нігілізмі та правовому ідеалізмові. Нині ці обидва явища набули виразного характеру і відіграють дуже негативну роль у політичному, правовому і соціально-економічному житті.

Наше суспільство перебуває у стані, який за визначенням французького соціолога Дюркгайма можна назвати аномічним. Аномія – це розрив із соціальною солідарністю, зло, якого зазнає суспільство внаслідок занепаду права й моралі організаторів економіки.

Аномія – це також гіркі та неспокійні почуття, яких зазнає людина, коли в повсякденному житті бачить розрив між своїми запитами і соціальною нормою, у тому числі правовою, яку вона повинна поважати і якої має дотримуватися.

Становлення національної свідомості та правової культури України відбувалося в умовах, що сприяли формуванню правового нігілізму серед населення.

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) — найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

— невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;