Правосвідомість як основа правової культури

Коли нігілізм стає природним (об'єктивним) запереченням старого, консервативного, реакційного, він перестає бути нігілізмом. Наприклад, заперечення багатьох похмурих і навіть трагічних сторінок з нашого недавнього минулого, перш за все в державній і політико-правовій сфері життя суспільства, справедливо і виправдано, оскільки являє собою неминучий процес оновлення.

Позитивний заряд несе в собі конструктивна критика недоліків, порочних або віджилих порядків, недосконалості тих чи інших інститутів, діючих законів, політико-правової системи - взагалі, негативних явищ дійсності. У цьому сенсі цілком природними були, наприклад, нігілістичний дисидентський рух в СРСР в 50-70-х роках, засудження брежнєвщини, застою, не кажучи вже про більш ранніх сталінських беззаконнях. Як прогресивну оцінює історія діяльність революційних демократів - Герцена, Добролюбова, Чернишевського та інших, які виступали проти царизму, самодержавства, соціального гноблення.

Проте в цілому нігілізм, в традиційному його розумінні, сприймається в більшості випадків як явище деструктивне, соціально шкідливе, особливо в наш час. Нерідко нігілізм приймає руйнівні форми. У крайніх своїх проявах він сходиться з різними анархічними, ліво- і праворадикальними стремліннями, максималізмом, більшовизмом і необільшовизмом, політичним екстремізмом. Нігілізм - стереотип мислення будь-якого радікаліста, навіть якщо він цього не усвідомлює.

Характерною ознакою нігілізму є не об'єкт заперечення, який може бути лише визначником його конкретного виду, а ступінь, тобто інтенсивність, категоричність і безкомпромісність, цього заперечення - з переважанням суб'єктивного, найчастіше індивідуального початку. Тут виражається гіпертрофоване, явно перебільшене зневірення у відомих цінностях і принципах. При цьому, як правило, обираються якнайгірші способи дії, що граничать антигромадською поведінкою, порушенням моральних і правових норм. Плюс відсутність будь-якої позитивної програми або, принаймні, її абстрактність, хиткість, аморфність. Соціальний нігілізм особливо розповсюдився у нас в період «перебудови» і гласності. Він виник на хвилі охопив всю країну загального негативізму, коли багато (якщо не все) переоцінювалося, переосмислювалося, засуджувалося і відкидалося. З одного боку, була видна очисна функція нігілізму, а з іншого - його побічні. наслідки, втрати, бо суцільний потік негативу змітав на своєму шляху і позитивні початки також.

Сьогодні соціальний нігілізм виражається в самих різних іпостасях: неприйняття певними шарами суспільства курсу реформ, нового устрою життя і нових («ринкових») цінностей, невдоволення змінами, соціальні протест проти «шокових» методів здійснюваних перетворень; незгоду з тими чи іншими політичними рішеннями і акціями , неприязнь або навіть ворожнеча по відношенню до державних інститутів і структур влади, їх лідерам; заперечення не властивих українському менталітету західних зразків поведінки, етичних орієнтирів; протидія офіційним гаслам і установкам; «лівий» і «правий» екстремізми, націоналізм, взаємний пошук «ворогів».

Серед значної частини населення переважають озлоблені настрої, негативне ставлення до подій, до багатьох фактів і явищ дійсності. Інакомислення не пригнічується, але воно існує. Підриваються духовні та моральні засади суспільства, замість них затверджуються меркантилізм, споживацтво, культ грошей, наживи; ідеальне витісняється матеріальним. Відповідно змінилися критерії престижу особистості, її соціальної ролі, визнання.

Громадська думка стало менш чутливим, м'яко кажучи, до порушень моральних норм. У багатьох зберігається стійка ностальгія за минулим, в їхній свідомості ще живе образ СРСР. Сам процес «зміни віх», ідеологічної переорієнтації мільйонів людей, включаючи «вождів», важкий і хворобливий, він припускає ломку всієї системи старих поглядів і відносин, відмова від укорінених звичок і традицій.

Цьому сприяє охопивша Україну глибока системна кризу - економічна, фінансова, політична, духовна, моральна, правова. Ситуація змінилася. Вгору спливло багато чого з того негативного, проти чого раніше боролися.

2.2 Правовий нігілізм: поняття, джерела, форми вираження

Юридична наука традиційно приділяє значну увагу питанням правосвідомості і правової культури, і це, безумовно, є виправданим, оскільки право, як один зі специфічних соціальних регуляторів, насамперед має діло не з матеріальними об’єктами, якими можна маніпулювати за власним розсудом, а з мислячими суб’єктами, що сприймають дійсність, переломлюючи її через призму своєї свідомості. Кожний нормативно-правовий акт, будь-які правовідносини, перш ніж реалізуватись у практичній діяльності, проходять через своєрідний “фільтр” - юридичні знання, оцінки, установки, стереотипи тієї чи іншої особи. Без врахування особливостей відображення різних юридичних явищ в індивідуальній, груповій та загальносоціальній свідомості право не може належним чином здійснювати свої основні функції - досягнення стану стабільності, впорядкованості існуючих суспільних відносин та забезпечення їх подальшого поступального розвитку.

Правовий нігілізм  - крайній прояв правового невігластва, відкидання або ігнорування права, юридичних норм і загальноприйнятих правових цінностей, зневажливе ставлення до правових принципів і традицій. Як антипод правової культури правовий нігілізм породжує правопорушення навіть кримінального характеру.

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігілізму — антипода правової культури.

Правовий нігілізм — це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою — самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Виділяють наступні види правового нігілізму:

- загальносоціальний (відчуження  суспільства від права), груповий (негативне сприйняття права тією  чи іншою соціальною групою) та  індивідуальний (нігілістичне ставлення  до права окремими особами);

- егоцентричний (право оцінюється  негативно тому, що воно накладає  обмеження на поведінку людини, перешкоджає досягненню особистих  цілей), групоцентричний (сприйняття  права залежить від того, наскільки  воно повно і справедливо враховує  інтереси групи, до якої належить  суб’єкт) та просоціальний (право  розглядається як таке, що не  має ніякої цінності, оскільки  воно не відповідає моральним  нормам і загальносоціальним  уявленням про справедливість);

- ідеологічний (теоретично  обгрунтований, базується на власному  розумінні тим чи іншим автором  закономірностей функціонування  суспільства; зокрема, його прикладами  є погляди Штирнера, Шестова, Ніцше, Прудона, теоретиків соціалізму, синдикалізму, анархізму та лівого радикалізму), професійний (різні прояви неповаги  до права, до закону у сферах  законотворчості, правозастосування  та правоохоронної діяльності) та  буденний (неповага до права базується  на особистому досвіді осіб, що  не мають юридичної освіти, та  проявляється у їх повсякденному  житті).

Існують наступні види правового нігілізму:

- абсолютний (повне невизнання  права як соціальної цінності) та відносний (сумнів, скептичне  ставлення до окремих правових  інститутів та сфер правового  регулювання);

- конструктивний (націлений  на створення більш досконалих  регуляторів суспільних відносин, ніж право) та деструктивний (руйнівний, такий, що не має ніякої позитивної програми, не пропонує ніякої прийнятної альтернативи);

- теоретичний (право втрачає  свою цінність для суб’єкта, але  він, в силу різних причин, продовжує  вести себе правомірно) та практичний (негативне ставлення до права  знаходить свій прояв у поведінці  людей);

- активний (проявляється  у скоєні правопорушень, у свавіллі  чиновників) та пасивний (коли громадяни  не приймають участь у виборах, референдумах, не звертаються за  допомогою до державних органів);

- “гедонічний” (його носій  отримує задоволення від свого  нігілізму, він використовує кожну  нагоду для того, щоб порушити  правові приписи) та “аскетичний” (він полягає у демонстративному  невикористанні своїх прав навіть  тоді, коли вони є цілком доступними);

- первинний (виникає як  безпосередня реакція на певні  юридичні явища) та похідний (його  коріння - у негативному ставленні  до будь-яких соціальних цінностей - до культури, моралі, релігії);

- стійкий (заснований на  глибокому внутрішньому переконанні  суб’єкта у відсутності цінності  права) та нестійкий (негативне сприйняття  права обумовлюється зовнішніми  обставинами, має епізодичний характер);

- явний (відкритий, свідомий) та потайний (що приховується  під показною повагою до закону  або навіть не усвідомлюється  самим індивідом);

- конформістський (нігілізм, що формується під впливом  існуючих у найближчому оточенні  стереотипів і забобонів) та принциповий (нігілізм опозиції);

- раціональний (формується  у результаті дії аналітико-синтетичного  апарату мислення) та емоційний (грунтується  на афективно-почуттєвих оцінках  правової дійсності);

- нігілізм сили (виникає  у суб’єкта, який досяг певного  рівня у соціальній ієрархії  та який має потреби більші, ніж це може бути досягнуто  за допомогою правових засобів) та нігілізм слабкості (нігілізм  особи, що не знайшла гідного місця у житті, нігілізм відчаю та пригнічення).

Правовий нігілізм — деформаційний стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір. Ігнорування закону зі злочинною метою — самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини. Причинами появи правового нігілізму, на думку більшості дослідників, є кризовий стан суспільства. Економічна та політична нестабільність, зміна ідеології та духовних цінностей, поява нових прошарків населення, зловживання владою вищими посадовими особами держави, гальмування і не завершення реформ, і як наслідок – юридичне невігластво, відставання, правова невихованість населення, відсутність правових знань, досвіду правової діяльності та відповідних навичок, неможливість формування чіткої життєвої позиції. Крім того, антиправові погляди і стереотипи є елементом, властивістю соціальної свідомості і національної психології, особливістю культури, традицій, способу життя. Йдеться про ігнорування суспільством права, його оцінку не як базової, фундаментальної категорії, а як другорядного явища в системі людських цінностей [3, с.563].

Важливо було б зазначити, що формою прояву правового нігілізму є порушення прав людини, особливо таких, як право на життя, честь, гідність, власність, безпеку, здоров’я, соціальні права, що пов’язані із забезпеченням гідного людини рівня життя. У Конституції України сформульовані основні права і свободи людини, розроблений механізм їх забезпечення та практичної реалізації. Проте, хоч людина і визнається вищою соціальною цінністю, фактів порушення її прав ми знаємо чимало, і їх кількість все збільшується по мірі поглиблення соціально-політичної та економічної кризи [4, с.253].

Порушення прав особи особливо таких, як право на життя, честь, гідність, житло, майно, безпеку, слабкий механізм їх правового захисту підриває віру в закон, в можливість держави забезпечити порядок і спокій в суспільстві, захистити людей від злочинних посягань. Безсилля ж права не може породити позитивного ставлення до нього з боку населення, а спричиняє лише роздратування, незадоволення і протест.

В літературі звертається увага на те, що «невіра у право і закон нерідко досягає такого ступеня, що людина відмовляється від реалізації своїх законних інтересів, або вирішує не мати справи з правом» [5, с.20]. Значна частина громадян, що піддались злочинним посяганням на їх життя, честь, гідність, житло, майно не звертаються в правоохоронні органи, так як не вірять в їх здатність захистити людину.

Визнання та закріплення в Конституції України основних прав та свобод, якщо воно не супроводжується адекватними заходами їх зміцнення та практичного втілення в життя, надає їм декларативного характеру, породжує подвійні стандарти. У зв’язку з цим часто має місце підміна норм Конституції України політичною або практичною доцільністю.

Значна частина населення сприймає право як таке, що відповідає інтересам владних структур і, головним чином, як примусову і навіть каральну форму впливу на поведінку людей. В свідомості людей стало поширеним сприйняття права як будь-якого рішення властей, хоча не рідко це рішення є актом свавілля, або проявом підміни законності міркуваннями політичної, ідеологічної чи прагматичної доцільності. В подібній ситуації вирішального значення набуває не право, а суб’єктивний розсуд, коли під видом інтересів народу дбають про особистий або груповий інтерес політиків та чиновників. Політика придушення особистості, заборони, що не мають під собою правового підґрунтя, розуміння і тлумачення права офіційною владою лише як засобу досягнення політичних цілей призвели до панування у суспільстві свідомості нігілістичного сприйняття права, формування негативного уявлення про нього.

Досить часто правове розчарування наступає в результаті зустрічі громадян із правовою дійсністю. Так, якщо «юридичний шлях» приводить людину в державний орган і вона наштовхується там на бюрократичні процедури та безпідставні відмови, якщо засоби масової інформації спочатку розповідають про високі достоїнства нового закону, а потім про те, що він викривлюється і препарується, якщо громадянин звертається до суду за захистом свого дійсного або припустимого ним права і йому говорять, що судовому захисту таке право не підлягає, то саме ці «якщо», а їх перелік можна продовжувати досить довго, і є тим середовищем, яке щоденно і повсюдно відтворює юридично-нігілістичні упередження [5, с.24].