Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки

Приватна власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі (ділиться на індивідуально-трудову(на одноосібну, сімейну) та з використ. найманої праці (на індивідуальна+наймана праця, партнерська, корпоративна)).

Суспільна власність – означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу – праця. (два типи власності державний і колективний).

Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності. (особливість поєднання рис приватної і колективної власності)

Людина економічна — головний творчий суб’єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Праця – свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб.

Засобі виробництва – це сукупність предметів (всі речовини природи, на які спрямована праця людини і становить матеріальну основу майбутнього продукту) і засобів (річ, комплекс речей якими діє людина на предмет праці) праці.

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ (земля, капітал, наука, праця, інформація, екологія, підприємницькі здібності).

Виробнича функція – це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва, з одного боку, і максимальним обсягом випуску продукції — з іншого.

Капітал – це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.

Натуральне виробництво – такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Товар – це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну (купівлі – продажу на ринку).

Споживча вартість - це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини. Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживчу вартість, а суспільну споживчу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших.

Вартість – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника. Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми й відбиття у міновій вартості.

Мінова вартість –  певне кількісне співвідношенням (пропорція), в якій товар одного роду обмінюється на товар іншого роду.

Корисність – неокласична категорія, що виражає чисто суб'єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги. Один і той самий товар з однаковою споживчою вартістю може мати зовсім різний ступінь корисності для окремих споживачів.

Цінність – неокласична категорія, що виражає чисто суб'єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини. Людина, купуючи ті чи інші товари, тим самим оцінює ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Один і той самий товар з однаковою міновою вартістю може мати зовсім різний ступінь цінності для окремих споживачів.

Гранична корисність – це додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги.

Закон вартості – це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

Гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, та виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і не товарні платежі в господарстві.

Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.

Грошова система – це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавча закріплена державою.

Кредитні гроші – це знаки вартості, які виникають і функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником.

Банкнота – це вексель банку, за яким, пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Вексель – це письмове боргове зобов'язання суворо встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу при настанні встановленого строку. (бувають: простими(не може бути переданий третій особі) і переказним).

Електронні гроші – це магнітні носії платіжної інформації які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи у безготівкових розрахунках між клієнтами і банками за допомогою електронно-інформаційних систем.

Інфляція – це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція попиту – це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту.

Інфляція пропозиції (витрат) — це зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції.

Стагфляція – це інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття.

Дефляція – загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес протилежний інфляції.

Ринок – система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Структура ринку – Критерії:за об’єктами обміну (1. ринок ресурсів => р.праці, р.капіталу, землі, нерухомості; 2. товарний р.=> р. споживчих товарів, р. послуг, інформації, науки; 3.фінансовий р. => грошовий р., р.цінних паперів, валютний р.); умов (вільний, монополістичний, регульований); територіальною ознакою (місцевий, регіональний, національний, світовий); законодавством (легальний, тіньовий); способом формування (стихійний, організований).

Інфраструктура ринку – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Біржа – організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа).

Акції  - цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу (дивіденду) з прибутку акціонерного товариства.

Облігації – документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк із правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов'язання про повернення суми боргу у визначений строк.

Брокер – торговий посередник, який забезпечує укладання угод за бажанням клієнтів та за їхній рахунок. Винагорода за послугу брокера — брокеридж.

Попит – це платоспроможна потреба яку суб’єкт здатен оплатити.

Закон попиту – виявляється через економічну поведінку споживача, а саме споживач готовий придбати більше товару за нижчаю ціною і навпаки.

Пропозиція – це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.

Закон пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна (за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж, певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.

Товари-субститути – взаємозамінні товари (зростання цін на один товар зумовлює зростання обсягу попиту на інший, парний, товар).

Товари-комплементи – взаємодоповнюючі товари (зростання цін на один товар, зумовлює спад попиту на інший, споріднений, товар).

Перехресна еластичність попиту — це чутливість споживчого попиту на товар А до змін, що відбулися в ціні супутнього товару В.

Еластичність попиту за ціною – показує на скільки відсотків змінився обсяг попиту, якщо ціна змінилась на 1%.

Еластичність попиту за доходом  – показує ступінь зміни попиту на товар, зумовлений зміною доходу споживача.

Еластичність пропозиції — це чутливість пропозиції до змін, що відбуваються в ціні товару, який підприємець готовий поставити на ринок.

Конкуренція – економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації  товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

Міжгалузева конкуренція – це боротьба між товаровиробниками різних галузей економіки за найвигідніші умови (сфери) застосування капіталу.

Олігополія – це присутність на ринку малої кількості підприємців у галузі, які можуть контролювати основну частину ринку (ділиться на: жорстку (3-5 підприємств) та м’яку (10 і більше) ).

Транзитивна (перехідна) економіка – період формування нових елементів та їхнього системоутворення, який дає змогу новому зайняти панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого.

Роздержавлення – процес обмеження державного втручання в економіку, переведення державних підприємств на комерційні засади господарювання, створення умов для зростання кількості суб'єктів господарювання.

Приватизація – процес передачі або продажу об'єктів державної власності одноосібним або асоційованим приватним власникам; наслідком приватизації є зміна форми власності.

Демонополізація — створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії.

Лібералізація – запровадження свободи торгівлі юридичних та фізичних осіб і підпорядкування діяльності товаровиробника умовам ринку (внутрішньо-економічна) та розширення доступу в країну іноземних інвестицій, роздержавлення зовнішньо-економічних зв'язків, усунення протекціоністських обмежень на експорт, забезпечення конвертованості національної валюти (зовнішньо-економічна).

Нематеріальне виробництво – сукупність галузей та сфер, що виробляють нематеріальні блага і послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей.

Матеріальне виробництво – сукупність галузей та сфер, що виробляють матеріальні блага і послуги, які задовольняють потреби людей.

Інформація – за сучасних умов найважливіший фактор суспільного виробництва; система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах її життєдіяльності, насамперед в економічній.

Кредит – надання позичальникові коштів у грошовій або іншій формах здебільшого під заставу на встановлений строк під визначений відсоток.

Товариство з обмеженою відповідальністю – товариство з чітко визначеними частками капіталу в статутному фонді кожного із засновників, що несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства лише в межах своїх вкладів.

Дилер – біржовий посередник, що проводить операції від свого імені та власним коштом.

Інтелектуальна власність – у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях. Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Прямі методи державного регулювання  економіки – методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси (держконтракт, держзамовлення, надання субсидій, дотацій, встановлення державних стандартів, регламентування діяльності суб'єктів економіки тощо).

Трест – одна з форм монополій, за якої всі об'єднані підприємства втрачають свою комерційну й виробничу самостійність і підпорядковуються єдиному управлінню.

Картель – 1) одна з форм монополій; 2) угода щодо цін підприємств (однієї чи кількох країн), що виробляють переважно однорідну продукцію.

Синдикат – одна з форм монополій; об'єднання самостійних підприємств з метою регулювання ринку певного товару, підтримання високого рівня цін і одержання надприбутку.

Монополія – тип ринкової структури, за якої єдина фірма виробляє (продає) всю кількість певного товару чи послуги на ринку.

Природна монополія – галузь, у якій економія, зумовлена зростанням масштабів виробництва, настільки значна, що продукт може виробляти одна фірма за нижчих середніх витрат, ніж витрати декількох фірм.

Акціонерне товариство – господарська організація, створена на основі централізації грошових коштів шляхом продажу акцій.