Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки

 * фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);

*духовні потреби, задоволення  яких забезпечує відтворення  та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);

*соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ).

 За способом задоволення  виділяють: 

- індивідуальні - це потреби  в одязі, житлі, їжі та ін.;

- колективні - ті, що спільно  задовольняються у трудовому  колективі (підвищення кваліфікаційного  рівня працівників, будівництво  спільних баз і будиночків  відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);

- суспільні - це потреби  у забезпеченні громадського  порядку, захисті навколишнього  середовища тощо.

 За ступенем реалізації  потреби можна класифікувати  на:

- абсолютні потреби - визначаються  максимально можливим обсягом  виробництва матеріальних благ  і послуг (за найбільш сприятливих  умов), які могли бути спожиті суспільством;

- дійсні потреби - відповідають  рівню розвитку економіки певної країни;

- платоспроможні - потреби,  які людина може задовольнити  відповідно до власних доходів  та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

 Численні потреби людини  за спільністю ознак можна  об'єднати у такі групи: 

* матеріальні і духовні; 

* загальні і конкретні; 

* поточні та перспективні;

* задоволені і незадоволені;

* дійсні та абсолютні. 

 Потреби характеризують  лише можливість споживання, але  щоб ця можливість перетворилася  в дійсність, слід виробити  життєві засоби. Величезна роль  економічних потреб полягає в  тому, що вони спонукають людей  до дії. Отже, виробництво забезпечує  різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

 Продуктивні сили, безперервно  розвиваючись, не лише створюють  умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил приводять до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже призводить до появи нових потреб. Потреби людини безмежні у своєму розвиткові і мають тенденцію до зростання, тобто до якісних і кількісних змін, тобто в суспільстві діє закон зростання потреб.

9. Економічні ресурси  та їх використання 

 ек ресурси – сукупність  ресурсів, що використовуються для  вир-ва товарів та послуг: земля,  праця, капітал, підприємницькі  здібності, технологія, інф, тощо.

 Ресурси:

- природні, людські, та  вироблені людиною ресурси, які  використовуються для ви-ва товарів  і послуг; ек ресурси – чинники  вир-ва, тобто виробничі ресурси. 

- всі ек ресурси мають загальну властивість - вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості, але рівень рідкості різних видів неоднаковий; деякі досить обмежені та не відновлюються, інші можна певною мірою відновити.

- ек ресурси в процесі  вир-ва входять до вартості  створюваного продукту.

- використання їх, особливо  первинних, в будь-якій сфері  виключає можливість одночасного  використання їх в іншій сфері

- ек ресурси – засоби  вир-ва, мають не тільки встановлений  або відомий кожному час фізичної  та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення.

 До ек ресурсів не можна відносити гроші, це особливий фінансовий ресурс.

 Причини обмеженості  ресурсів:

- природна обмеженість; 

- виробничі можливості.

 Суперечність виникає  у зв’язку з неспівпадінням  безмежних потреб і обмежених  ресурсів. Це породжує проблему  вибору і визначає мету ек  діяльності.

 Виявлення шляхів найкращого  застосування обмежених ресурсів  з метою максимально можливого  задоволення безмежних потреб  пов’язане з постійною оцінкою  та відбором альтернативних варіантів  підвищення ефективності економіки. Розуміння потреб споживачів та вміння задовольняти ці потреби одночасно з вирішенням завдань раціонального використання обмежених ресурсів стає вирішальною передумовою успіху підприємницької діяльності. Сучасний бізнес неможливий без оволодіння чіткою інформацією стосовно яких параметрів, обсягу та динаміки потреб, їхнього прогнозування, а також активного впливу на формування обсягів та структури споживання.

11. Економічні інтереси, їхня сутність та суб’єкти.

 Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови)  існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у  відборі свідомістю найважливіших  потреб для задоволення, їх  реалізації. Економічні інтереси - це  причина та умова взаємодії  й саморозвитку економічних суб'єктів.

 Соціальним суб'єктом  вираження економічного інтересу  є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному  регіоні, верства, суспільство,  а кінцевим об'єктом - результат  (продукт, послуга, інформація) суспільного  виробництва, що іде на задоволення  потреби, з приводу якої і  складаються конкретні відносини  між людьми.

 

 Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.

 Економічні інтереси  можна класифікувати і за іншими  критеріями:

* за ознакою важливості  розрізняють інтереси головні  та другорядні;

* за часовою ознакою - поточні та перспективні;

*за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;

* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові. 

 Отже, для економічного  життя суспільства характерна  наявність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

13. фактори суспільного виробництва

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ

1.Земля, чи більш широко - природні  ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище - повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, - розглядаємо також як природні ресурси.

2.Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

3.Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його

ефективну доцільність.

4.підприємницькі здібності – особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

5.Наука

6.Інформація

7.Екологія.

 

15. Ефективність виробництва. 

 Ефективність виробництва  являє собою комплексне відбиття  кінцевих результатів використання  засобів виробництва і робочої  сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою  ринковою економікою для окреслення  результативності господарювання  використовують інший термін  – продуктивність системи виробництва  і обслуговування, під якою розуміють  ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи – це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.

 Критерій це головна  відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва – від підприємства до народного господарства в цілому. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат – трудових, матеріальних, фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва.

Між народногосподарським і  госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.

 Системи показників  ефективності, що побудована з  урахуванням визначених принципів,  має включати декілька груп: 1) узагальнюючи показники ефективності  виробництва (діяльності підприємств); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів.

16.Власність як економічна  категорія.

Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному. З економічного погляду власність  — це виробничі відносини між  суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає  змогу встановити:

 хто з членів суспільства  розпоряджається чинниками виробництва,  тобто має економічну владу; 

 як здійснюється поєднання  робочої сили із засобами виробництва; 

 хто і які отримує  доходи від господарської діяльності.

 Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:

 Право володіння. 

 Право користування.

 Право управління (право  вирішувати, хто і як забезпечуватиме  використання благ).

 Право на доход (право  володіння результатами використання  благ).

 Право суверена на  капітальну вартість (право на  використання, споживання, зміну чи  знищення блага).

 Право на безпеку  (право на захист від експропріації  або від пошкодження чинниками  навколишнього середовища).

 Право на передачу  благ у спадок.

 Право на безстроковість  володіння благом.

 Заборона щодо використання  блага недозволеним способом.

 Право на відповідальність (можливість використання блага  як сплати боргу).

 «Зворотний» характер  прав власності, тобто повернення  переданих кому-небудь правочинностей  після закінчення строку угоди або достроково — у випадку порушення її умов тощо.

 Отже, між власністю  як економічною та юридичною  категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв’язок.

 Індивідуальна власність  означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного Доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — при ватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).