Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки

У цьому випадку  застосовуються:

а) незмінна річна норма амортизації відносно залишкової вартості засобів праці, яка поступово зменшується;

б) поступове  скорочення річних норм амортизації відносно початкової вартості основного капіталу в міру подовження строків його функціонування.

Прискорена  амортизація активізує виведення  з експлуатації фізично зношеного  і морального застарілого устаткування і дає змогу динамічно підходити до відтворення основних засобів з урахуванням фактора часу та тенденцій розвитку науково-технічного прогресу.

 

43-44. підприємництво як  фактор виробництва 

 підприємництво:

 - тип господарської поведінки, що ґрунтується на самостійності та незалежності суб’єктів стосовно вибору, на повній відповідальності за прийняті рішення і їх наслідки і спрямування діяльності на досягнення комерційного успіху.

- Специфічний фактор вир-ва, що характеризує діяльність людини  стосовно поєднання та ефективного  використання всіх інших факторів  вир-ва з метою створення благ  та послуг; специфіка якого полягає  в особливому типі поведінки  господарюючого суб’єкта, якому  притаманні ініціатива, новаторство,  певний ступінь ризику та відповідальності; забезпечує розвиток та вдосконалення  вир-ва, його постійне оновлення,  зміну традиційних стереотипів  в управлінні процесом.

 - Метод ек мислення, властивий людям, здатним до підприємництва, який характеризується оригінальністю ідей та підходів до вирішення господарських проблем.

 Принципи підприємництва:

- орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів.

- Прагнення бути в курсі  інновацій ек сфери. 

- Максимальне використання  конкурентних переваг. 

- Творчий пошук, прагматизм, наслідування демократичних традицій 

57. Суспільне відтворення. 

 Суспільне виробництво  як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні  об'єднання тощо) е виробництвом  для задоволення людських потреб  і знаходиться в постійному  русі, проходячи такі стадії: власне  виробництво, розподіл, обмін і  споживання продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного  виробництва, по-перше, взаємопов'язані  в єдиному процесі і взаємодіють  між собою; по-друге, перебувають  у постійному економічному кругообігу. Для існування людського суспільства  виробництво має постій-но відновлюватись  через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього потрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особистого, так і виробничого призначення. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням. Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування.

 Відновлення робочої  сили пов'язане з відновленням  працездатності її і у ширшому  розумінні з підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особистого споживання, розвитку системи соціального захисту, підготовки працівників відповідної кваліфікації тощо. На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Відтворення не може відбуватися і без відновлення предметів праці (запасів сировини). Складовими процесу відтворення сьогодні стало відтворення природних ресурсів, які використовують у процесі виробництва, та середовище проживання людей у цілому (поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних і повітряних просторів). Особливого значення набули раціональне використання невідтворюваних ресурсів (нафта, газ, металеві руди), та пошук на основі наукових досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною. Отже, обов'язковою складовою процесу суспільного відтворення є його натурально-речова частина у вигляді відновлення продуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває проблема пропорційності - певних кількісних співвідношень між складовими суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і негативно впливає на розвиток багатства суспільства та добробут його членів.

 За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійно відновлюються відносини власності як соціально-економічні відносини виробництва, що відповідають цій економічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або як власника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринкової економіки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою родину, знову мусить найматися до роботодавця. При переході до соціально орієнтованого ринкового господарства найманий працівник все більше стає власником виробництва та його результатів - виготовлених товарів і послуг. Поступово зростає прошарок власників засобів виробництва, еволюціонують відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.

 Важливою суспільною  функцією його, поряд з відтворенням  робочої сили і людини в  цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і  розвитку виробництва. Особисте споживання є верхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов'язані та впливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, що стає основою процесу відтворення.

 Відомо два види  відтворення: просте і розширене. 

 Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фактори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси - уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні просте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розвиваються, в традиційних укладах їх економіки.

 Розширене відтворення - це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових.

 Для розширеного відтворення  в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними. Кількісні та якісні зміни досягаються за рахунок раціоналізації, розвитку НТП. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства.

58.Основні макроекономічні показники.

 Нині основним показником  економічного зростання виступає  обсяг виробництва. Він свідчить про те, який обсяг продукції країна спроможна виготовляти і як швидко вона може нарощувати випуск прибуткових товарів і послуг. Існує чимало показників, що відображають обсяг виготовленої продукції, але найповнішим і всеохоплюючим є валовий національний продукт (ВНП).

 Найбільш узагальнюючим  показником виробничої діяльності  всього працездатного населення  країни є сукупний суспільний  продукт — товари і послуги,  створені працею сукупного працівника  у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік).

 Сукупний суспільний  продукт (ССП) визначається додаванням  продуктів, отриманих на окремих  підприємствах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами виникає проміжна продукція (товари і послуги, які проходять неодноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінцевого споживача), внаслідок чого з'являється повторний рахунок. Так, залізна руда спочатку збагачується, відтак з неї виплавляють чавун, пізніше сталь, прокат, а наприкінці — готові вироби. Уникнути повторного рахунку можна за допомогою показника доданої вартості. Цей показник складається з ринкової ціни товарів та послуг підприємства, крім вартості спожитих предметів праці, куплених у постачальників. Якщо сукупний суспільний продукт звільнити від повторного рахунку, отримаємо кінцевий продукт. Він менший за ССП також на величину комплектуючих виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.

 За своєю натурально-речовою структурою суспільний продукт поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

 Фонд заміщення —  частина суспільного продукту, яка  використовується на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці.

 За своїм складом  в умовах простого відтворення фонд споживання є лише предметами споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина національного доходу спрямовується на особисте споживання, інша — на нагромадження, тобто на збільшення особистих і речових факторів виробництва, на розвиток технологічного способу виробництва. У цьому випадку за своїм натуральним складом фонд споживання втілюється як у предметах споживання, так і в засобах виробництва.

 Якщо позначити фонд  заміщення буквою с, необхідний  продукт — v, додатковий — m, то за своєю вартісною будовою сукупний суспільний продукт (W) визначається за формулою:

W=c+v+m.

 Якщо з сукупного  суспільного продукту вирахувати  фонд заміщення, то отримаємо  створений у суспільстві чистий  продукт, або національний доход.  Його можна записати такою  формулою:

 НД=v+m.

 Національний доход  — реальний дохід, який використовується  в суспільстві для особистого  споживання та розширеного відтворення  і виражає виробничі відносини  між людьми, класами з приводу виробництва, розподілу, споживання та використання необхідного і додаткового продукту.

 Він є частиною валового продукту, крім тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини. Щодо суспільства чистий продукт є національним доходом. Його поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Національній доход з погляду витрат праці також поділяють на необхідний і додатковий продукт.

 Необхідний продукт  — частина національного доходу, яка використовується на відтворення  людини: передусім витрати на  житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.

 Додатковий продукт  — частина національного доходу, яка використовується для розширення  виробництва, створення резервного  фонду, виплати дивідендів, збагачення  панівного класу (придбання ним  предметів розкоші, спорудження  розкішних особняків, будівництво  дорогих яхт тощо).

 Підсумувавши додані вартості, створені на всіх підприємствах, отримують валовий національний продукт (ВНП).

 Валовий національний  продукт — сукупність вартостей  усіх товарів і послуг, виготовлених  упродовж певного періоду, переважно  одного року (без урахування повторного  рахунку).

 Недоліком показника  ВНП є те, що він враховує  доходи окремих категорій працездатного  населення, які не створюють  національного багатства країни, а отримують їх внаслідок перерозподілу  створених у суспільстві благ (військовослужбовці, домашня прислуга  та ін.), що штучно завищує економічну  могутність країни.

 Модифікація ВНП —  валовий внутрішній продукт (ВВП).

 Валовий внутрішній  продукт — сукупність вартостей  усіх товарів і послуг (або  доданих вартостей), створених всіма виробниками і резидентами (громадяни країни, які проживають на її території, крім іноземців, які проживають тут менше 1 року).

 Іншими словами, при  обчисленні ВВП враховують лише  продукт, виготовлений всередині  країни, і не враховують продукт,  створений закордонними філіалами та відділеннями національних фірм. У такому контексті можна стверджувати, що ВНП відрізняється від ВВП на сальдо платіжного балансу. ВВП може бути більшим, якщо сальдо позитивне, і меншим, якщо сальдо платіжного балансу негативне. Різниця між ВНП і ВВП незначна (не більше ± 1%) і зумовлена розходженнями між величиною факторних доходів, що надійшли від закордонного виробництва країни, з одного боку, і факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами в цій країні (тобто за допомогою використання іноземного капіталу) — з іншого. Якщо ВВП в Україні в 1990 p. становив 130 млрд. крб., то в 1998 р. — лише 50,1 млрд. грн.

 Основні методи обчислення  ВНП: 1) за витратами; 2) за доходами; 3) через виробництво (підсумовуванням доданих вартостей). При правильному обчисленні кінцева сума за всіма трьома методами повинна збігатися. Збігання першим двох показників використовується для складання балансу (вони відповідно отримали назву активів і пасивів). П. Самуельсон вважає, що така подвійна бухгалтерія є одним з великих відкриттів людського розуму.

 Національне багатство  — сукупність створених і нагромаджених  у країні працею всього суспільства  матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення і досягнення головної мети суспільства.

 Для такого відтворення  не можуть бути використані  наднормативні запаси, які лежать  без руху, неякісні товари, застаріле  устаткування, хоча вони входять до статистики національного багатства.

 Найважливішими складовими  частинами національного багатства  в усій сукупності матеріальних  благ, споживчих вартостей є:

1) створені й накопичені  в країні виробничі фонди, які  у свою чергу, поділяють на  основні й оборотні. До основних  належать засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі, споруди тощо), що використовуються в декількох виробничих циклах. До оборотних — предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), що витрачаються повністю впродовж одного виробничого циклу;