Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки

 Головною ознакою монополій  є посідання монопольного становища. Воно є бажаним для кожного підприємства і підприємця, тому що:

1. Дозволяє уникнути їм  цілого ряду проблем і небезпеки  пов'язаних із конкуренцією.

1. Зайняти привілейовану  позицію на ринку.

2. Можуть впливати на  інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови.

 Є три види монополій: 

1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.

 Наприклад: енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний  транспорт і т. д. У цих  галузях існує обмежена кількість  монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку.

2. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами:

- Надання окремим фірмам  виключного права на заняття  певного роду діяльності.

 Наприклад: на початку  ХVІІ ст. голландській та англійській компаніям державою було надано право (виняткове) на торгівлю з Індією.

- Це об'єднання державних  підприємств і підпорядкування їх міністерствам. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними відсутня конкуренція.

 По суті, - це монополізована  економіка, яка була в СРСР.

3. Найпоширенішою є економічна  монополія. Вона виникає на  основі закономірного господарського  розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на ринку, завдяки:

- успішному розвитку підприємства;

- базується на добровільному  об'єднанні або поглинанні переможцями  банкрутів.

 Причини: 

1.Через процес концентрації  виробництва, коли підприємства, замість ведення між собою виснажливої конкурентної боротьби, укладають між собою угоду, тобто об'єднують і капітал.

2.На основі централізації виробництва і капіталу.

 Централізація виробництва  – це збільшення масштабів  виробництва продукції в результаті  об'єднання кількох підприємств в одне і загальним управлінням. (щоб вижити в такій боротьбі, отримати більше прибутків).

 Централізація капіталу  – це збільшення розмірів капіталу, внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

 Наприклад: утворення  акціонерних компаній.

3. Внаслідок дій держави  (спеціальних або навмисних її кроків).

4. Поява акціонерної капіталістичної  власності, коли індивідуальна приватна власність перетворюється на гальмо продуктивних сил.

 Це означає, що в  кінці ХІХ ст. під впливом наукових винаходів ( нові види двигунів і т. д. ) потрібно було будувати такі заводи, які неспроможний був побудувати жоден капіталіст. Крім того, у цей час починається спорудження залізниць, інших великих об'єктів. Нагромадити необхідні кошти окремий капіталіст міг хіба через десятки років. Виникає необхідність у новій формі власності, яка б змогла швидко розв'язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, що виникла в результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів.

5. Кризові явища в економіці. 

 Як економічна категорія,  конкуренція – це боротьба  між товаровиробниками за найвигідніші  умови виробництва і збуту  товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків.

 Конкуренція – це  об'єктивний економічний закон  розвитку товарного виробництва,  дія якого для товаровиробників  є зовнішньою примусовою силою  для підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати.

 Методи конкурентної  боротьби такі:

 покращення якості  товарів і послуг;

 швидке оновлення асортименту  продукції; 

 дизайн;

 надання гарантій і  післяпродажних послуг;

 тимчасове зниження  цін, умов оплати тощо.

 Конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому випадку конкуренція відбувається між самими виробниками, споживачами (купцями). Так, при посиленні конкуренції між виробниками зростає пропозиція товарів і послуг, їх якість, тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотній механізм існує при конкуренції покупців. При конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства. Існують такі види конкуренції:

 вільна конкуренція;

 міжгалузева конкуренція;

 внутрішньогалузева конкуренція; 

 недосконала конкуренція. 

 Вільна конкуренція – для неї характерна велика кількість конкурентів – виробників і конкурентів – продавців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.

 За таких умов ціноутворення  відбувається внаслідок вільної  взаємодії попиту, пропозиції та  цін, що означає саморегулювання  економічної системи. Товаровиробники  (завжди) орієнтуються на задоволення  потреб споживачів.

 При вільній конкуренції  жодна з фірм не може впливати  на ринкову ціну.

 Внутрішньогалузева конкуренція  – це боротьба між товаровиробниками,  що діють в одній галузі  народного господарства. Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню затрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу.

 Міжгалузева конкуренція  – це конкуренція між товаровиробниками,  які діють в різних галузях господарства. Через різні умови виробництва в галузях підприємці при однакових затратах капіталу отримують неоднаковий прибуток. Товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку намагалися вкласти капітали у галузі, де був вищий прибуток. В результаті міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

 Недосконала конкуренція  – ведеться між дрібними і середніми фірмами за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями).

 Ця конкуренція ґрунтується  на впровадженні нових досягнень  науки й техніки у виробництво  і спрямована на покращення  якості продукції. Тому розрізняють  ціновий і неціновий види конкуренції. 

 Цінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення затрат виробництва, зниження ціни на товари і послуги без суттєвої зміни їх якості і асортименту. Підприємці встановлюють занижені ціни на товар, поки не завоюють ринок збуту, після чого підвищують ціни.

 Нецінова конкуренція  - це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що веде до покращення якості продукції, її асортименту. Для завоювання ринків збуту компанії продовжують строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців.

 Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами. Це передусім підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладання таємних угод про єдину політику цін і навіть застосування диверсій проти конкурента.

37. Капітал його сутність

Капітал як економічна категорія – є теоретичним вираженням виробничих відносин між власниками засобів виробництва і власниками робочої сили. Тобто – це історично обумовлене, суспільно – виробниче відношення між підприємцями, що володіють засобами виробництва, і людьми найманої праці (робітниками), які позбавлені будь – яких засобів виробництва.

38.Оборот  капіталу. Основний і оборотний  капітал.

Кругооборот промислового капіталу — безперервний рух капіталу по трьох стадіях із послідовною зміною форм та поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, розмірі.

Безперервний  рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу, в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

У процесі  обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах.

Оборот капіталу — конкретніша категорія, ніж  кругооборот. Його конкретизують пов'язані між собою кількісно-вартісне вираження авансованого капіталу і швидкість руху цього капіталу за часом.

Перший вимір швидкості обороту капіталу — відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.

Другий вимір швидкості обороту капіталу - кількість обертів авансованого капіталу за рік..

Оборот капіталу характеризується безперервною циклічністю. У процесі його руху генерується  дохід та відбувається зростання  авансованої вартості.

Окремі частини  промислового капіталу, представлені його особливими матеріально-речовими елементами, обертаються з різною швидкістю.

Засоби праці (будови, споруди, верстати, машини, обладнання) функціонують від кількох років  до кількох десятків років. Вони становлять матеріально-технічну основу підприємств і послідовно беруть участь у багатьох виробничо-технологічних циклах.

Основний капітал — складова промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію.

Предмети праці беруть участь і повністю споживаються протягом одного виробничо-технологічного циклу. їхня вартість швидко обертається, повністю переносячись живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо-технологічному циклі товарну продукцію. Далі вона вивільняється у грошовій формі внаслідок реалізації продукції і знову спрямовується на закупівлю нових і нових партій предметів праці. Швидко обертаються також кошти у товарній та грошовій формах.

Оборотний капітал — частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у тому числі заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.

Функціонуючий основний і оборотний капітал підприємства становить його активи.

Пасивами  підприємства є власний і позичений капітал.

Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, бо це збільшує масу і підвищує норму прибутку.

Оборот основного  капіталу завдяки багаторічному  функціонуванню його матеріально-речових  елементів відбувається у формі амортизації.

Амортизація основного капіталу - процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування.

Амортизацію розраховують:

- на капітальний  ремонт основних засобів;

- на реновацію  (повне оновлення) основних засобів.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основного  капіталу.

Фізичне зношування основного капіталу відбувається в  процесі виробничого споживання його елементів, а також під фізико-хімічним впливом навколишнього природного середовища. Можливість подальшої експлуатації засобів праці у зв'язку з втратою їхніх техніко-експлуатаційних властивостей поступово втрачається

Матеріально-речові елементи основного капіталу можуть зазнавати також морального зношування, зумовленого науково-технічним прогресом.

Моральне зношування основного капіталу — це техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевших або досконаліших засобів праці. Розрізняють моральне зношування першого та другого видів.

Моральне зношування першого виду зумовлене появою дешевшого та досконалішого устаткування внаслідок підвищення продуктивності праці.

Моральне зношування другого виду зумовлене винайденням нових якісних засобів праці, що призводить до старіння застосовуваних елементів основного капіталу.

Засобом компенсації  зношування основного капіталу є  амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування — щорічне списання частини вартості основного капіталу. Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат підприємства. Водночас вони виступають джерелом відшкодування зношування основних засобів, утворюючи фінансові передумови інвестування. Саме тому система амортизаційних відрахувань є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва.

Амортизаційний фонд — грошовий фонд, призначений для відновлення вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають із виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування.

Норма амортизації — виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.

Норма амортизації  є найважливішим економічним  важелем амортизаційної політики держави. Через рівень норм та диференціацію їх релюгується швидкість обороту основного капіталу, інтенсифікується процес його відтворення та стимулюється впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Основні методи амортизації:

Лінійний метод — метод рівномірного списання вартості основного капіталу впродовж усього періоду його використання відповідно до встановлених строків функціонування засобів праці. Цей метод побудований на визначенні прямої залежності між зношуванням і строком служби засобів праці.

Метод прискореної амортизації, пов'язаний із завищенням норм амортизації та штучним скороченням нормативного строку функціонування засобів праці або застосуванням підвищених розмірів амортизаційних відрахувань з наступним відповідним зниженням їх з метою запобігання втратам, зумовленим можливим моральним зносом основного капіталу.