Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки

2.  У грошовій і товарній формах.  Наприклад, вивозом капіталу можуть бути машини й устаткування,  патенти і  ноу-хау,  якщо  вони вкладаються в статутний капітал створюваної за рубежем фірми, або можуть бути товарні кредити.

3.  У  короткостроковій  (звичайно  на термін до 1 року – банківські депозити і засоби на рахунках інших фінансових інститутів, короткострокові позики  і кредити) і довгострокової формах (прямі і портфельні інвестиції, довгострокові позики і кредити).

4. У позичковій  і підприємницькій формі.  Позичковий капітал приносить його власникові доход в основному у вигляді відсотка по  внесках, позикам і кредитам,  а капітал у підприємницькій формі - переважно у вигляді прибутку.

Міжнародний рух капіталів можна звести до трьох видів:

1) експорт  (імпорт) підприємницького капіталу;

2)  експорт  (імпорт) позичкового капіталу;

3)  міжнародна  допомога.

82.Валютна система і валютний  курс.

Валюта (англ. currency — грошовий обіг, валюта) — грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товарів.

У економіці валюта відноситься до загальноприйнятих засобів розрахунку. У якості валюти, як правило, виступають монети та банкноти певної держави, які являють собою фізичний аспект національної грошової маси. Інша частина грошової маси країни складається з банківських депозитів (депозитних грошей), власність на яку може бути передана за допомогою чеків, дебетових карток або інших форм грошових переказів. Депозитні гроші і валюта є грошима у тому сенсі, що обидва вони є допустимими як засіб платежу

Міжнародні економічні операції пов'язані з обміном  національнихвалют. Цей обмін відбувається за певним співвідношенням.

Співвідношення  між грошовими одиницями різних країн, тобто ціна грошовоїодиниці  однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни (або вміжнародної грошової одиниці), називається валютним курсом.

Валютний курс визначає пропорції обміну грошових одиниць.

Валютні курси формуються в повсякденному обороті в  процесізіставлення валют на валютному  ринку через механізм попиту та пропозиції.  
Що ж лежить в основі формування валютного курсу. Аналогічно тому, якціна товару складається на основі його вартості, ціна грошової одиниціформується на основі її купівельної спроможності. Вартісний основоювалютного курсу є паритет купівельної спроможності (ПКС), тобтоспіввідношення валют за їх купівельної спроможності.

Подібно до того, як ціна товару прагне до його вартості, але  незбігається з нею, валютний курс постійно відхиляється від своєї вартісноїоснови. В умовах золотого стандарту при  вільному розмін банкнот назолото і  свободі золотого обігу між країнами валютний курснезначно відхилявся від  ППС завдяки дії механізму  золотих точок.

 

Cловарь:

Меркантелізм - Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представники: А. Монкретьєн, Т.Манн. Д.Юм.

Фізіократи – Вважали джерелом багатства вважали тільки працю с/г виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе.

Класична політична економія – Засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядала як саморегулюючу систему.

Маржиналізм — теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, на основі універсальної концепції використання граничних, крайніх величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати". Маржиналізм використовує кількісний аналіз, ековоміко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних процесів і явищ індивідом. Представники: К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

Монетаризм — теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту. За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання ВНП, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

Кейнсіанство — обґрунтовує об'єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновник: Дж.М. Кейнс виникло в 30-х роках XX ст. праця "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936).

Інституціоналізм – представниками: Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. ГелбреЙт, Я. ТІнберген, Г. Мюрдаль, розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей.

Економічна теорія — це суспільна наука, яка вивчає закони, розвитку економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Економікс — це неокласичний напрям, що виник після 1890р. (вихід праці А.Маршалла "Принципи економіко") в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм .

Мікроекоиоміка – вивчає економічні процеси і поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

Макроекономіка – вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.

Політична економія – вперше застосований Антуаном Монкретьеном у праці "Трактат політичної економії", написаній у 1615 р. "Політикос" - з грецької перекладається як державний, суспільний. "Економія" - науку про ведення господарства в державі, суспільстві. В економічній науці термін "політична економія" домінував до кінця XIX ст. Поки не вийшла праця А. Маршалла "Принципи економіко" (1890). В сучасних умовах політична економія функціонує під назвою "економіко", "економічна теорія" або як "політична економія".

Предмет економічної теорії — можна назвати закони, розвитку економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Метод економічної теорії — це сукупність прийомів, засобів і принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.

Наукова абстракція – метод пізнання реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, очищених (абстрагованих) від всього другорядного, випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, категорій, виявлення і формування економічних законів.

Економічне моделювання — це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відображає реальну картину економічного життя. Види ек. моделей: Макро- і мікро економічні, статичні і динамічні,  статистичні, комп’ютерні…

Економічні категорії — абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.

Економічні закони – відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.

Функції ек. теор. – пізнавальна (дослідження сутності ек. процесів і явищ), методологічна (розкриття основоположних і базових понять, законів, категорій), практична (розробка рекомендацій), прогностична (розробка прогнозів), виховна (формування економічної культури). 

Потреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, суспільства, нації; внутрішній збудник активності.

Економічні потреби – це потреби в економ. благах.

Економічні блага – обмежені, такі що є результатом чи об’єктом ек. діяльності; їх обсяг обмежений в порівняні з потребами на них. 

Закон зростання потреб – відображає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між виробництвом і споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення. Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу все нових і нових потреб.

Економічні інтереси – усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

Командно-адміністративна ек. – характеризується жорсткою субординацією економічних інтересів (державний головний, потім колективний, останній особистий) на основі пріоритетності та абсолютизації державного інтересу, який ототожнюється із суспільним і протиставляється колективним та особистим інтересам. При цьому субординація і підпорядкування інтересів забезпечується централізованим директивним плануванням та ідеологічною пропагандою.

Мотив – спонукальна причина дій і вчинків людини. Спонукання економічних суб'єктів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді задоволення, часткового задоволення або незадоволення потреби.

Сиціально-економ. формація – це поєднання способів виробництва (поєднання продуктивних сил суспільства і виробничих відносин) та політичної надбудови.

Цивілізація – категорія історична, її рівень і сутність визначаються тими багатогранними соціально-економічними умовами, в яких відбувається життєдіяльність того чи іншого народу.

Економічна система – це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управлінню виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

Економічні відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Власність – це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Привласнення – процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних.

Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом власності.

Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу володіння, користування, та розпорядження об'єктів власності

Володіння – початкова форма власності, яка виражає відносини, пов'язані з наявністю у того чи іншого суб'єкта об'єктів власності з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності. Володарем об'єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар)

Користування – виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об'єктів відповідно до функціонального призначення останніх

Розпорядження – вища категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядник об'єкта є його повним власником, отже, має право самостійно вирішувати долю певного об'єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, дарувати, ліквідувати тощо) або делегувати таке право іншим суб'єктам ринкової системи

Форми власності – існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний та горизонтально-структуркий. Вертнкально-історнчний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою. Кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна форма власності, яка відбиває досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основного суб'єкта, який концентрує права власності. Горизонтально-структурннй підхід визначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи. Критеріями класифікації є рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднання працівника із засобами виробництва, ступінь правочинностей суб'єкта на ресурси, результати й управління виробництвом, механізм розподілу доходу. (два типи власності приватна і суспільна).